Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/767/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про відшкодування шкоди, збитків.
Надіслано для оприлюднення: 13.08.2024. Зареєстровано: 14.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2024.
Дата набрання законної сили: 12.08.2024
Результат оскарження 06.11.2024 Верховний Суд: залишено постанову апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/767/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Діброви Г.І.
		суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
		 
		секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
		 
		за участю представників учасників справи:
		від прокуратури  Гузь В.Г., за посвідченням;
		від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв  не з`явився;
		від Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», м. Миколаїв  Дубовик С.В., на підставі ордера. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв
		на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року, м. Миколаїв, суддя першої інстанції Ткаченко О.В.
		у справі №915/767/21
		за позовом: Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», м. Миколаїв 
		про стягнення грошових коштів у сумі 16 111 048 грн. 99 коп.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог, рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, рішення суду першої інстанції після перегляду справи Верховним Судом.
		 
		У червні 2021 року Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», у якому просив стягнути з відповідача на користь Миколаївської міської ради грошові кошти у розмірі 16 111 048 грн. 99 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Позовні вимоги прокурором обґрунтовано тим, що відповідач у період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року без достатніх правових підстав використовував земельну ділянку комунальної власності площею 469 889 кв. м, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) та на якій розміщено належні відповідачу на праві власності об`єкти нерухомого майна, внаслідок чого Миколаївською міською радою у спірний період недоотримано дохід до бюджету у вигляді орендної плати у зазначеному вище розмірі.
		Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 року у справі №915/767/21 у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено у повному обсязі.
		Заступник керівника Одеської обласної прокуратури з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції не погодився, звернувся до Верховного Суду з відповідною касаційною скаргою, внаслідок розгляду якої постановою Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №915/767/21 касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури було задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2021 року у справі № 915/767/21 скасовано; справу № 915/767/21 направлено на розгляд до суду першої інстанції.
		Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташовано, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
		Отже, Верховний Суд, розглядаючи дану справу, виснував, які саме обставини повинні входити до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
		Також Верховний Суд звернув увагу на те, що у постанові від 14.02.2022 року у справі №646/4738/19 наведено правовий висновок, відповідно до якого для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру, вказане залежить від конкретних обставин справи.
		Проте, за висновками суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю доказів формування спірної земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, зазначених висновків не врахували.
		Окрім наведеного, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року у зв`язку з несформованістю спірної земельної ділянки, не врахували того факту, що 29.10.2019 року спірна земельна ділянка площею 46,9889 га з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі та саме на ній розташовано об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві власності, однак суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку розташуванню цих об`єктів на земельній ділянці та їх фактичному використанню відповідачем.
		Також, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам, які не заперечуються відповідачем, а саме те, що останній самостійно визначив розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна, Верховний Суд вказав, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути не лише витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. 
		При цьому, зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню судами з урахуванням встановленого фактичного розміру земельної ділянки, якою користується відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, розташованих на цій земельній ділянці.
		Окрім зазначеного, Верховний Суд вказав, що при розгляді даного спору судам необхідно перевірити доводи відповідача щодо намагання прокурора здійснити подвійне нарахування плати за землю у вигляді стягнення орендної плати з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» та сплати земельного податку Публічним акціонерним товариством «Чорноморський суднобудівний завод».
		Після надходження матеріалів господарської справи №915/767/21 після перегляду її судом касаційної інстанції, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2022 року справу було прийнято до провадження суддею Ткаченко О. В. та ухвалено її розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
		07.06.2023 року прокурор звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про зменшення позовних вимог (вх. № 7322/23), у якій просив суд змінити прохальну частину позовної заяви текстом наступного змісту: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (ЄДРПОУ 40496172) на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 9 087 964,00 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 32,1161 кв. м., яка є частиною ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, розташованої по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в у м. Миколаєві (на розрахунковий рахунок UA588999980314000611000014483 УК у м. Миколаєві/Центральний р-н/, ЄДРПОУ одержувача 37992781, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200)».
		Отже, прокурором змінено розмір стягуваних грошових коштів з 16 111 048 грн. 99 коп. на 9 087 964 грн. у зв`язку зі зміною підстав, пов`язаних з безоплатним користуванням відповідачем земельною ділянкою площею 32,1161 кв. м., як частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107.
		Обґрунтовуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, прокурор, зокрема, вказав, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль  Парк» в користуванні була не вся земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, а лише її частина площею 32,1161 кв. м., а інша частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 площею 14,8728 га перебувала у користуванні Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод».
		При цьому, посилаючись на те, що у справі № 400/2760/20 Миколаївським окружним адміністративним судом прийняте рішення від 06.08.2021 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року, та яким визнано протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва», прокурор вказав, що технічна документація, відповідно до якої надавались витяги про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва у 2020 - 2022 роках  скасована, внаслідок чого, при формуванні витягів для обрахунку стягуваних коштів з відповідача застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року № 3/40 (зі змінами, внесеними рішенням Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року № 15/24), що також є підставою для здійснення перерахунку суми коштів.
		Відтак, прокурор вважає, що саме за наведеними ним даними позивачем правомірно здійснено додатковий розрахунок неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період її безоплатного використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року в розмірі 9 087 964 грн., який має бути стягнуто судом з відповідача.
		Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21 у задоволенні позовних вимог Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 16 111 048 грн. 99 коп. відмовлено у повному обсязі.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що при новому розгляді всі учасники справи (прокурор, позивач та відповідач) визнали те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 до 22.04.2021 року перебувала у користуванні третіх осіб (зокрема, 14,8728 га земельної ділянки перебували у користуванні Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод»), а також те, що матеріалами справи не підтверджено причино-наслідкового зв`язку того, що від вчинення відповідачем дій для оформлення земельної ділянки з проханням передати таку земельну ділянку в користування відповідачу, мало наслідком те, що відповідач використовував всю площу такої земельної ділянки, починаючи з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року.
		Також місцевий господарський суд, вирішуючи справу по суті, встановив, що і прокурор, і позивач наполягають саме на тому, що відповідач використовує лише частину земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 розміром 32,1161 га в межах її загальної площі 46,9889 га, а також те, що при поданні позову прокурор та позивач за період з 01.01.2020 року по 01.10.2020 року в базу розрахунку використали витяг Держгеокадастру із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.05.2020 року, згідно якого така оцінка становить 357 383 476 грн. 73 коп. Проте, судом висновано, що дана оцінка не є належною, оскільки базою у її використанні слугувало рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року №52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва», яке визнане протиправним та недійсним Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №400/2760/20.
		Відтак, суд першої інстанції визначився, що оскільки за оновленим розрахунком позивач використав інформацію згідно листа від 28.04.2023 року Відділу №3 Управління з надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за даними якого визначена база нарахування нормативної грошової оцінки на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 (із змінами від 01.03.2012 року №15/24), а актуальність нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, не може бути більше ніж 7 років, такий розрахунок, наданий прокурором та позивачем в обґрунтування безпідставно збережених коштів відповідачем за користування земельною ділянкою комунальної власності спростовує його достовірність у період з 01.01.2020 року по 01.10.2020 року.
		Також, під час ухвалення рішення, місцевий господарський суд врахував, що частина земельної ділянки площею 32,1161 га, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 площею 46,9889 га, є окремо не сформованою, що за твердженням судового експерта виключає можливість розрахувати нормативну грошову оцінку за період з 29.10.2019 року по 01.01.2020 року, як це передбачено розділом ІІ Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», з огляду на що такий розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період з 15.08.2018 року по 29.10.2019 року є неможливим у зв`язку з тим, що земельна ділянка у цей період не була сформована, а прокурор та позивач, в свою чергу, не надали належних доказів для вірних і обґрунтованих розрахунків суми, яку мав би сплатити відповідач за користування земельною ділянкою.
		В той же час, за висновками суду, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 загальною площею 469889 кв.м., водночас, матеріали справи не містять доказів того, яку саме частину цієї земельної ділянки використовував відповідач для обслуговування такого нерухомого майна.
		Відтак, як виснував Господарський суд Миколаївської області, матеріалами справи не підтверджується те, що в період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року у позивача була реальна можливість передати земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 в оренду відповідно до Закону України «Про оренду землі», у зв`язку із тим, що вказана земельна ділянка перебувала у користуванні інших суб`єктів господарювання, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів), оскільки знову ж таки, така земельна ділянка в період з 15.08.2018 року по 29.10.2019 року не була сформована з визначенням її меж та площі, а в період з 29.10.2019 року по 22.04.2021 року перебувала у користуванні різних осіб.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		 
		Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі № 915/767/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. 
		Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на фактичні обставини справи, які встановлювались судами неодноразово, вказав, що звертаючись до суду із заявою про зменшення позовних вимог з урахуванням додаткових обставин стосовно використання відповідачем земельної ділянки площею 32, 1131 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 та того, що технічна документація, згідно із якою надавались витяги про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва у спірний період, скасована та при формуванні витягів застосовуються дані з попередньої технічної документації про нормативну грошову оцінку міста Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40, зі змінами від 01.03.2012 року №15/24, позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів, належних до сплати відповідачем у розмірі 9 087 964 грн. за фактичне користування останнім земельною ділянкою комунальної власності.
		Проте, на думку прокурора, хибність висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів за фактичне користування відповідачем земельної ділянки комунальної власності без належних правових підстав, полягає в тому, що з урахуванням положень ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу за позовом прокурора, суд першої інстанції мав би надати оцінку дійсним обставинам справи, зокрема, фактичному використанню відповідачем земельної ділянки, на якій знаходяться його об`єкти нерухомості та яка є частиною земельної ділянки, сформованої на його замовлення.
		Посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду у справах, пов`язаних з реалізацією вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України, прокурор наголосив, що відповідач, придбаваючи об`єкти нерухомості, розташовані на несформованій, у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельній ділянці, усвідомлював необхідність оформлення договірних правовідносин із власником (розпорядником) комунальної землі, чому передує формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.
		Зазначаючи про те, що використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» земельної ділянки на земельній ділянці площею 32, 1161 га підтверджується наявними в матеріалах справи копіями документів з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки останньому, довідкою проектанта, інформацією Миколаївської міської ради та позицією Товариства, висловленою в його процесуальних документах, прокурор вважає, що висновки суду та позиція відповідача про несформованість земельної ділянки у спірний період виключно з підстав відсутності кадастрового номера у цієї ділянки, не спростовують очевидного факту  придбання Товариством майнового комплексу, який складається з багаточисельної кількості об`єктів нерухомості промислового та комерційного призначення, розташованого на комунальній земельній ділянці площею 32, 1161 га, за користування частиною якої він не сплачує власнику земельної ділянки з часу придбання нерухомого майна.
		Також, на думку прокурора, безпідставною є позиція суду першої інстанції про неможливість при розрахунку суми стягнення використовувати нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва, затверджену рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40, оскільки з огляду на відсутність в чинному законодавстві приписів про автоматичну втрату чинності нормативної грошової оцінки земель населеного пункту із спливом 5-7 річного строку, немає підстав вважати, що при визначенні нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва не може застосовуватись оцінка, затверджена рішенням Ради від 27.01.2011 року.
		Окрім наведеного, прокурор вважає, що в оскаржуваному рішенні безпідставним є твердження суду про необґрунтованість розрахунку суми, заявленої до стягнення, внаслідок неможливості визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 32, 1161 га із посилання на висновок експерта, оскільки як Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, так і чинна Методика нормативної грошової оцінки земельних ділянок, передбачають можливість визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів.
		Апелянт наголосив, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд залишив поза увагою очевидні обставини безоплатного використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності для обслуговування належного йому майнового комплексу.
		Відтак, на думку прокурора, саме наявність нерухомого майна та беззаперечне використання ділянки для його обслуговування виключно власником такого майна (відповідно до принципу єдності юридичної долі майна та земельної ділянки під ним, який на цей час є усталеним у судовій практиці), є вирішальним у даній справі.
		Наведені в апеляційній скарзі підстави, на переконання прокурора, є переконливими та такими, що слугують належними підставами для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого у даній справі після перегляду її судом касаційної інстанції.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 року у справі №915/767/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21, призначено дату судового засідання.
		29.02.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора (вх. №230/24/Д2), в якому Товариство, посилаючись на встановлені судами у даній справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, викладені ним в оскаржуваному рішенні, вказало, що доводи прокурора є необґрунтованими та такими, що не є підставами для скасування вірного по суті рішення. 
		При цьому, відповідач наголосив, що суд першої інстанції при новому розгляді ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та з врахуванням вказівок Верховного Суду по даній справі, що детально викладено в оскаржуваному рішенні суду. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.
		04.03.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора іншого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» адвоката Дубовик С.В. (вх. №230/24/Д4), у якому остання також просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21 залишити без задоволення, оскаржуване рішення  без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.
		Зокрема, за доводами вказаного вище відзиву, представник відповідача підтримала твердження, викладені у відзиві від 29.02.2024 року (вх. №230/24/Д2), додатково, серед іншого, відзначила, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, правомірно виснував, що підставами для такої відмови стало ненадання стороною позивача належних доказів для вірних і обґрунтованих розрахунків суми, яку мав би сплатити відповідач за користування спірною земельною ділянкою. 
		Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 року провадження у справі №915/767/21 було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/2760/20.
		Зі вказаною ухвалою не погодився прокурор, тому звернувся з відповідною касаційною скаргою до Верховного Суду, за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2024 року ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 року у справі № 915/767/21 про зупинення провадження було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		30.05.2024 року справа № 915/767/21 надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду.
		05.06.2024 року ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №915/767/21 поновлено апеляційне провадження у справі №915/767/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року з 05.06.2024 року, призначено дату судового засідання.
		15.07.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» адвоката Дубовик С.В. (вх. №230/24/Д7), у якому остання просила суд апеляційної інстанції врахувати дані пояснення при розгляді апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з урахуванням норм матеріального та процесуального права. 
		Відповідач наголошує, що суд першої інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог з`ясував всі обставини справи, а саме, щодо фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідній період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; щодо площі земельної ділянки; суми, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
		Відповідач зазначає, що у справі, яка розглядається, не тільки відсутність сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди стала підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, але й недоведеність площі земельної ділянки, невизначення її меж, неправильність розрахунку нормативної грошової оцінки за період, що є предметом спору.
		У зв`язку із чим відповідач стверджує, що прокурором та позивачем не надано належних доказів для вірних і обґрунтованих розрахунків суми, яку мав би сплатити відповідач за користування земельною ділянкою, що і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
		Також в поясненнях відповідач вважає за необхідне надати до суду схематичне розташування об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці.
		Крім того, 12.08.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» адвоката Дубовик С.В. (вх. №3100/24), у якому остання просила суд апеляційної інстанції призначити у справі №915/767/21 комплексну судову земельно-технічну та оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручити експертній установі-Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; визнати поважними причини пропуску подання клопотання про призначення комплексної експертизи та поновити строк для подання клопотання.
		Зокрема, клопотання обґрунтоване тим, що без призначення судової експертизи обставини справи не можуть бути достатньо повно з`ясовані та досліджені, а тому вважає, що є всі підстави для задоволення вищезазначеного клопотання. 
		В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи та просив його залишити без задоволення. Підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з мотивів, викладених письмово. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив задовольнити клопотання про призначення експертизи, в обґрунтування поважності причини пропуску строку на подання клопотання усно зазначила, що в суді першої інстанції надавався висновок експерта, який був зроблений на його замовлення без призначення судової експертизи.
		Проти вимог апеляційної скарги прокурора заперечувала, просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині  без змін.
		Представник Миколаївської міської ради до судового засідання на розгляд апеляційної скарги прокурора не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до судового розгляду.
		Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. 
		Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача. 
		Розглянувши причини пропуску процесуального строку заявленого клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» від 12.08.2024 року про призначення комплексну судову земельно-технічну та оціночно-земельну експертизу (вх. №3100/24), які не були взагалі викладені в клопотанні, а озвучені усно в судовому засіданні, судова колегія зазначає про відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, визначеного судом для подання заяв і клопотань в ухвалі суду, з огляду на таке.
		Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Частина 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		Так, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 року у справі №915/767/21 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року та, зокрема, роз`яснено учасникам справи про їхнє право не пізніше 5-ти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження подати до суду заяви чи клопотання щодо процесуальних питань.
		Проте, вищезазначене клопотання відповідача до апеляційної інстанції надійшло лише 12.08.2024 року, крім того, в зазначеному клопотанні представником відповідача взагалі не зазначено про будь-яку поважність причин строку на подання клопотання про призначення комплексної судової експертизи, поновити який заявник просить в його прохальній частині.
		Посилання відповідача на нібито неможливість подання такого клопотання раніше в зв`язку з наявністю висновку експерта при розгляді справи в суді першої інстанції не є таким, що за нормами чинного процесуального законодавства можливо визнати в якості поважних в даному випадку для поновлення пропущеного відповідачем процесуального строку.
		З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідне клопотання представника відповідача надійшло з порушенням процесуального строку та причини його пропуску не визнані судом поважними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи.
		Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21 потребує скасування, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
		 
		Господарським судом Миколаївської області, Південно-західним апеляційним господарським судом та касаційним судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
		 
		Як було неодноразово установлено судами у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТ-МЕРІТАЙМ ГРУП» придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська судноверф плюс» нерухоме майно за адресою: вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, м. Миколаїв на підставі договорів купівлі-продажу від 07.07.2011 року, посвідчених Приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Карцевою Н. О., зареєстрованих у державному реєстрі за № 768, № 774, № 772, № 770 та договорів купівлі-продажу від 08.07.2011 року, посвідчених Приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Карцевою Н. О., зареєстрованих у державному реєстрі за № 778, № 776, № 780, № 782.
		Нерухоме майно за адресою: вул. Індустріальна, 1/6, м. Миколаїв було придбано Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТ-МЕРІТАЙМ ГРУП» у Приватного акціонерного товариства «Миколаївський машинобудівний завод» на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2016 року, посвідченого Приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Карцевою Н. О., зареєстрованого у державному реєстрі за № 293.
		Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТ-МЕРІТАЙМ ГРУП» право користування земельними ділянками під будівлями та спорудами, розташованими за адресою: вул. Індустріальна, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, м. Миколаїв оформлено не було.
		У подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» було здійснено викуп майна Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ-МЕРІТАЙМ ГРУП» за адресою: вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в у м. Миколаїв.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» на підставі договорів купівлі-продажу від 29.09.2016 року № 427, № 428, № 429, № 430, від 18.08.2017 року № 481, від 07.12.2017 року № 708 та від 15.08.2018 року № 524, № 525 є власником нежитлових об`єктів за адресою: вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/б, 1/1в, 1/6, м. Миколаїв, Миколаївська область.
		Судами у даній справі також установлено, що у 1999 році було затверджено Проект відведення земельної ділянки по вул. Індустріальній, 1 у сумісне часткове користування Державному підприємству «Чорноморський суднобудівний завод», Підприємству «Миколаївський державний центр малотоннажного суднобудування», Підприємству «Будівельно-монтажне держане управління «Чорноморбудсервіс», Підприємству «Чорноморський державний меблевий завод «Чорномормеблі», Державному підприємству «Суднобудівна верф «Меридіан», Підприємству «Чорноморський державний машинобудівний завод», Малярно-ізоляційному державному підприємству «Райдуга».
		Придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» майно фактично знаходиться на земельних ділянках, які визначені у пропорційному відношенні в Державних актах на право постійного користування землею:
		- Відкрите акціонерне товариство «Чорноморський машинобудівний завод» (ліквідовано 30.09.2007 року) було користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 16.12.1999 року № 293;
		- Відкрите акціонерне товариство «Суднобудівна верф «Меридіан» (ліквідовано 10.01.2012 року) було користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 16.12.1999 року № 296;
		- Публічне акціонерне товариство «Чорноморський суднобудівний завод» - на частині земельної ділянки загальною площею 15 га, на території Товариства знаходяться проїзди та проходи між будівлями та спорудами, право користування землею було засвідчено Державним актом на право постійного користування землею від 03.03.1995 року № 371.
		16.08.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» звернулось до міського голови із заявою про надання в оренду на 25 років земельної ділянки орієнтовною площею 65 га, а саме, земельної ділянки № 1 орієнтовною площею 48 га по вул. Індустріальна, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в та земельної ділянки № 2 орієнтовною площею 17 га по вул. Індустріальна, 1/6.
		Рішенням Миколаївської міської ради від 09.04.2019 року № 51/168 «Про надання юридичній особі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по Заводському району м. Миколаєва» надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 65 га, за рахунок земель Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Чорноморський машинобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна верф «Меридіан» для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, з них земельна ділянка № 1 орієнтовною площею 480 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в та земельна ділянка № 2 орієнтовною площею 170 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6.
		29.10.2019 року у Державному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка 46,9889 га з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, що вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
		Державна реєстрація вказаної вище земельної ділянки була здійснена на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 15.04.2019 року, виготовленого Фізичною особою  підприємцем Калашніковою Наталією Павлівною.
		Так, із зазначеного проекту землеустрою вбачається, що його виготовлено на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», з дозволу Миколаївської міської ради від 09.04.2019 року №51/168; землекористування Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» формується за рахунок земель Відкритого акціонерного товариства «Чорноморський машинобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна верф «Меридіан» та частини землекористування Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод»; Публічним акціонерним товариством «Чорноморський суднобудівний завод» нотаріально оформлена згода від 21.12.2018 року №1812 на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 15 га по вул. Індустріальній; за проектом землеустрою фактично сформовані дві земельні ділянки, зокрема, №2 площею 46, 9889 га на якій знаходяться нежитлові об`єкти, нежитлові будівлі по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в (вказані відомості встановлені судом апеляційної інстанції з пояснювальної записки проекту).
		Згідно із Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.05.2020 року № 5939, розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки площею 46,9889 га з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 у 2020 році становив 357 383 476 грн. 73 коп.
		Листом від 06.05.2020 року № 162/115-20 Відділ у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомив Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради (звернення від 05.05.2020 року № 458/11 щодо надання інформації або витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, що діяла у 2018-2019 роках), що рішенням Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року № 52/18 визнано, що з 01.01.2020 року втратили чинність рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3 /40, від 09.06.2011 року № 6/39, пункт 1 рішення від 01.03.2012 року № 15/24, відповідно чого відсутні підстави надати витяги за попередні роки, та додатково повідомив, що нормативна грошова оцінка у 2018-2019 роках земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 складала 216 658 684 грн. 98 коп.
		Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області від 26.06.2020 року 497/9/14-29-50-04-16 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки по вул. Індустріальній, 1/1, 1/1 а, 1/1в, 1/6 у м. Миколаєві, у тому числі земельна ділянка № 1 орієнтовною площею 480 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/16, 1/1в та земельна ділянка № 2 орієнтовною площею 170 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди, не обліковуються. 
		Плата за землю за вказані земельні ділянки за податкові періоди 2017 -2020 роки Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» не здійснювалась, податкова звітність з плати за землю до ДПІ не надавалась, оскільки обов`язок щодо нарахувань та сплати грошових зобов`язань з плати за землю у платника виникає після оформлення та реєстрації прав власності або користування земельними ділянками (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).
		Судами також установлено, що актом комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 29.10.2020 року, визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою площею 469 889 кв. м по вул. Індустріальній 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, 1/6 у період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року у розмірі 16 111 048 грн. 99 коп.
		Згідно з Витягом з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.01.2021 року № 61 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та надання згоди на розстрочення платежів» зазначеним рішенням затверджено Акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 29.10.2020 року про визначення розміру збитків, нанесених Миколаївській міській раді, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» у зв`язку з безоплатним використанням земельної ділянки площею 469889 кв. м для обслуговування нерухомого майна по вул. Індустріальній, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, 1/6 у період з 15.08.2018 року до 01.10.2020 року у розмірі 16 111 048 грн. 99 коп.
		Рішенням Миколаївської міської ради від 22.04.2021 року № 4/348 «Про затвердження документації із землеустрою на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» для обслуговування капітальної споруди по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в у Заводському районі м. Миколаєва»:
		- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 616 322 кв. м, у тому числі земельної а ділянки № 1 (кадастровий номер 4810136300:07:001:0106), загальною площею 146 433 кв. м по вул. Індустрільній, 1/6, земельної ділянки № 2 (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) загальною площею 469 889 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в за рахунок земель комунальної власності, з цільовим призначенням відповідно до КВЦПЗ: J.11.02, з віднесенням її до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості;
		- припинено Відкритому акціонерному товариству «Чорноморський машинобудівний завод» право постійного користування земельною ділянкою площею 335 585 кв. м по вул. Індустріальній, 1. Державний акт на право постійного користування землею від 16.12.1999 року № 293 припинено;
		- припинено Відкритому акціонерному товариству «Суднобудівна верф «Меридіан» право постійного користування земельною ділянкою площею 322 115 кв. м по вул. Індустріальній,1. Державний акт на право постійного користування землею від 16.12.1999 року №296 припинено;
		- вилучено у Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод» частину земельної ділянки площею 150 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1 зі складу земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 03.03.1995 року № 371. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Чорноморський суднобудівний завод» виготовити документацію із землеустрою на земельну ділянку, яка залишилась у його використанні;
		- передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» в оренду строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 616 322 кв. м, у тому числі земельну ділянку № 1 (кадастровий номер 4810136300:07:001:0106) загальною площею 146 433 кв. м по вул. Індустрільній, 1/6, земельну ділянку № 2 (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) загальною площею 469 889 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості відповідно до висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 29.05.2020 року № 16890/12.01-47/20-2;
		- Управлінню земельних ресурсів Миколаївської міської ради передбачити умову щодо обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» сплатити протягом 6 місяців з дати укладання договору оренди землі кошти за безоплатне використання земельної ділянки площею 146433 кв. м. для обслуговування нерухомого майна по вул. Ідустріальній, 1-6 у період з 07.12.2017 року до 01.10.2020 року у розмірі 6577880 грн. 26 коп. та земельної ділянки площею 469889 кв. м. для обслуговування нерухомого майна по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, у період з 15.08.2018 року до 01.10.2020 року у розмірі 16111048 грн. 99 коп.
		У листі Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області від 13.05.2021 року № 4594/5/14-29-04-02-08 щодо використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» земельних ділянок, що розташовані за адресою: вул. Індустріальній, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, 1/6 зазначено, що відповідно до наданих Миколаївською міською радою переліків договорів оренди землі, які укладені та діють станом на 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 01.01.1019 року, 01.01.2020 року та 01.01.2021 року, договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» відсутній. Плата за землю за вказані земельні ділянки за податкові періоди 2017-2021 роки Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» не здійснювалась, податкова звітність з плати за землю до ДПІ не надавалась, оскільки обов`язок щодо нарахувань та сплати грошових зобов`язань з плати за землю у платника виникає після оформлення та реєстрації прав власності або користування земельними ділянками (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).
		Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 25.05.2021 року №10-14-0.4-3551/2-21 нормативна грошова оцінка, яка формувалась із технічної документації діючої до 01.01.2020 року у 2018-2019 роках по ділянці з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 склала 216 658 684 грн. 98 коп.
		Також, 26.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» листом № 65 від 26.04.2021 року звернулося до Інституту держави та права ім. В. М. Корецького для надання науково-правової експертизи щодо правомірності стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за висновками якої від 12.05.2021 року за № 126/80-с експерт вказав, що вимога Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками суперечить вимогам чинного законодавства.
		На запит адвоката від 16.07.2021 року №21 Фізична особа  підприємець Калашнікова Наталія Павлівна листом від 19.07.2021 року повідомила, що проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівною та іншої промисловості по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в в Заводському районі міста Миколаєва сформовано дві земельних ділянки, зокрема, площею 46.9889 га, кадастровий номер 4810136300:07:001:0107 за рахунок земель Публічного акціонерного товариства «Чорноморський машинобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна верф «Меридіан», Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод».
		Після перегляду даної справи Касаційним господарським судом, 07.06.2023 року прокурор звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про зменшення позовних вимог (вх. № 7322/23) у якій просив суд змінити прохальну частину позовної заяви текстом наступного змісту: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (ЄДРПОУ 40496172) на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 9 087 964,00 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 32,1161 кв. м., яка є частиною ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, розташованої по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в у м. Миколаєві (на розрахунковий рахунок UA588999980314000611000014483 УК у м. Миколаєві/Центральний р-н/, ЄДРПОУ одержувача 37992781, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200)».
		Отже, прокурором змінено розмір стягуваних грошових коштів з 16 111 048 грн. 99 коп. на 9 087 964 грн. у зв`язку зі зміною підстав, пов`язаних з безоплатним користуванням відповідачем земельною ділянкою площею 32,1161 кв. м. як частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107.
		Обґрунтовуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, прокурор, зокрема, вказав, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль  Парк» в користуванні була не вся земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, а лише її частина площею 32,1161 кв. м., а інша частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 площею 14,8728 га перебувала у користуванні Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод».
		При цьому, посилаючись на те, що у справі № 400/2760/20 Миколаївським окружним адміністративним судом прийняте рішення від 06.08.2021 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року, та яким визнано протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва», прокурор вказав, що технічна документація, відповідно до якої надавались витяги про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва у 2020 - 2022 роках  скасована, внаслідок чого, при формуванні витягів для обрахунку стягуваних коштів з відповідача застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року № 3/40 (зі змінами, внесеними рішенням Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року № 15/24), що також є підставою для здійснення перерахунку суми коштів.
		Відтак, прокурор вважає, що саме за наведеними ним даними позивачем правомірно здійснено додатковий розрахунок неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період її безоплатного використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року в розмірі 9 087 964 грн., який має бути стягнуто судом з відповідача.
		На підтвердження змінених позовних вимог, прокурор надав суду додатковий розрахунок неодержаного доходу Миколаївської міської ради у розмірі орендної плати за період безоплатного використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» відносно земельної ділянки площею 32, 1161 га, яка є більшою частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, який проведено Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 01.06.2023 року за період з 15.08.2018 року до 01.10.2020 року на підставі положень рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» у зв`язку із тим, що Миколаївським окружним адміністративним судом від 06.08.2021 у справі № 400/2760/20 прийняте рішення, залишене без змін відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року, за яким вирішено визнати протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва». 
		Відповідно до зазначеного розрахунку, в основу якого покладено лист від 28.04.2023 року Відділу №3 Управління з надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, неодержаний дохід у розмірі орендної плати за безоплатне використання відповідачем спірної земельної ділянки площею 32,1161 га у період з 15.08.2018 року до 01.10.2020 року становить 9087964 грн. 
		28.04.2023 року листом №944/22-23 Головне Управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомило Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про те, що 06.07.2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 року №753 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», яка передбачає, зокрема, що витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Наразі при формуванні витягів застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 (зі змінами згідно рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року №15/24). Відповідно до даних цієї технічної документації вартість 1 кв. м. земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 з врахуванням базової вартості 1 кв. м. (175, 69 грн./кв. м.), зонального коефіцієнта (економіко  планувальної зони №33  1,89), сукупного локального коефіцієнту 0, 61, з врахуванням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки  1, 2, становить 243 грн. 06 коп. Отже, для встановлення нормативної грошової оцінки бажаної площі земельної ділянки необхідно 1 кв. м. (243 грн. 06 коп.) помножити на площу та на коефіцієнт індексації, станом на 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 01.01.2019 року який складав 1, 897. 
		Також у матеріалах господарської справи наявний висновок експерта Українського незалежного інституту судових експертиз Коваленко Л. А., здійснений останнім за результатами проведення оціночно-земельної експертизи від 30.03.2023 року № 271/02-2023, на розгляд якого відповідачем було поставлено наступні питання:
		« 1. Яка вартість права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) за 2018 рік?
		2. Яка вартість права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) за період 01.01.2019 по 29.10.2019 рік?
		3. Яка вартість права оренди земельної ділянки площею 32,1161 га, яка окремо не сформована та не відокремлена від земельної ділянки площею 46,9889 га з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107), за період з 29.10.2019 по 01.10.2020.».
		За висновками експерта на питання 1 та 2 останній надав такі відповіді: «Оскільки в період 2018 - 2019 років земельна ділянка не була окремо сформована, у зв`язку з чим неможливо розрахувати її нормативно грошову оцінку за цей період, як передбачено розділом ІІ Наказу № 489, відповідно договори оренди в цей період не укладалися і орендна плата за оренду земельної ділянки не нараховувалася, тому і визначити вартість права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 у 2018-2019 роках, неможливо».
		Щодо питання 3, то судовим експертом у висновках також наведено:
		«згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, від 29.10.2019 за № НВ-4807728602019, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 була здійснена 29.10.2019, на ділянку площею 46,9889га.
		Земельна ділянка площею 32,1161 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 46,9889 га, є окремо несформованою.
		Оскільки, ділянка площею 32,1161 га, не є окремо сформованою, у зв`язку з чим неможливо розрахувати нормативну грошову оцінку, як передбачено розділом ІІ Наказу №489, відповідно договір оренди не може укладатися і орендна плата за оренду земельної ділянки не може нараховуватися, тому і визначити вартість права оренди земельної ділянки площею 32,1161 га, за період з 29.10.2019 по 01.01.2020, неможливо».
		Також, судовою колегією Південно  західного апеляційного господарського суду встановлено, що 18.01.2024 року у справі №400/2760/20 Верховним Судом було скасоване рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року, направлено справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
		Окрім наведеного, в матеріалах справи наявні документи на підтвердження підставності представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської міської ради, як то: повідомлення Окружної прокуратури міста Миколаєва від 08.06.2021 року №51-3368вих-21, адресоване Миколаївській міській раді про те, що прокурором, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» ініціюється питання про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою, площею 469889 кв.м., по вул. Індустріальній, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в, 1/6 у м. Миколаєві.
		Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами у даній справі правовідносин, матеріали господарської справи не містять.
		Предметом розгляду у справі № 915/767/21, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» 9087964 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у зв`язку з користуванням відповідачем без достатніх правових підстав земельною ділянкою кадастровий номер 4810136300:07:001:01, на якій розміщено належне йому на праві власності майно.
		 
		Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, проте, не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні у даній справі, після перегляду її в порядку касаційного провадження Верховним Судом.
		 
		Перед тим, як переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, судова колегія наголошує про необхідність дослідження підставності представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, з огляду на те, що хоча вказане і не є доводами апеляційної скарги скаржника, проте перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. 
		Тобто, обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
		Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
		Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
		На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та гл. 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).
		Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
		Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
		Як вказує прокурор, Миколаївська міська рада не вживала необхідних заходів щодо поновлення прав та інтересів територіальної громади в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» безпідставно утримуваних коштів за користування земельною ділянкою без належної правової підстави, з огляду на що, на переконання прокурора, незверненням Ради до суду спричиняється ненадходження коштів до місцевого бюджету, що, в свою чергу, свідчить про пасивну поведінку Ради, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень.
		Так, здійснивши аналіз абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в п. 37 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в п. 69 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, пп. 8.19 постанови від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 та п. 40 постанови від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		Так, відповідно до ст. 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та Їх виконавчі органи (ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України).
		Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 1, 4, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 року у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
		Так, ч. 1, 2 ст. 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
		В той же час, відповідно до ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Таким органом місцевого самоврядування наразі є Миколаївська міська рада.
		Як вже зазначалось вище за текстом даної постанови, предметом позовних вимог є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», як власника низки об`єктів нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці Миколаївської міської ради, безпідставно збережених коштів за користування цією земельною ділянкою.
		Тобто, у даному випадку, підстави позову, зазначені прокурором, у випадку прийняття судом позитивного рішення на його користь, є тими обставинами, що порушують суспільний, публічний інтерес громади, у даному разі територіальної громади м. Миколаєва.
		Отже, саме Миколаївська міська рада, і як орган місцевого самоврядування, з огляду на зазначені вище норми законодавства, і як власник земельної ділянки комунальної власності, є тим органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати відповідні функції у зазначеній сфері суспільних відносин, в силу Закону, - ефективного здійснення контролю у сфері землекористування, шляхом вжиття заходів, спрямованих на відновлення прав громади.
		Відтак, зважаючи на те, що Миколаївська міська рада, будучі обізнаною про виявлені прокурором порушення, не здійснила належного захисту інтересів громади шляхом звернення до суду з відповідним позовом, прокурором може звертатися з відповідним позовом до місцевого господарського суду в інтересах держави в особі такої Ради, як органу місцевого самоврядування в силу Закону.
		Зважаючи на викладене та те, що прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Миколаївську міську раду листом Окружної прокуратури міста Миколаєва від 08.06.2021 року №51-3368вих21 було належним чином повідомлено про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, оцінивши надані прокурором докази на підтвердження підстав для представництва ним інтересів держави у даному випадку, судова колегія вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі органу місцевого самоврядування для здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, щоб інтереси держави не залишилися без відповідного захисту.
		Щодо позовних вимог по суті спору, судова колегія зазначає таке.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
		Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
		Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
		Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
		За умовами частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
		Так, як встановлено колегією суддів у даній справі та не заперечується ані позивачем, ані відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Наваль Парк" у період з 29.09.2016 року по 15.08.2018 року було придбано нежитлові об`єкти, розташовані за адресою: вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/б, 1/1в, 1/6 у м. Миколаєві, на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, реєстрація якої в Державному земельному кадастрі була здійснена 29.10.2019 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 15.04.2019 року, виготовленого Фізичною особою  підприємцем Калашніковою Наталією Павлівною на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», з дозволу Миколаївської міської ради (рішення від 09.04.2019 року №51/168).
		Судами у даній справі неодноразово було встановлено, що державній реєстрації вказаної вище земельної ділянки передувало те, що 16.08.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» особисто звернулось до міського голови із заявою про надання в оренду на 25 років земельної ділянки орієнтовною площею 65 га, а саме земельної ділянки № 1 орієнтовною площею 48 га по вул. Індустріальна, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в та земельної ділянки № 2 орієнтовною площею 17 га по вул. Індустріальна, 1/6.
		Рішенням Миколаївської міської ради від 09.04.2019 року № 51/168 «Про надання юридичній особі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по Заводському району м. Миколаєва» надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 65 га, за рахунок земель Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Чорноморський машинобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна верф «Меридіан» для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, з них земельна ділянка № 1 орієнтовною площею 480 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в та земельна ділянка № 2 орієнтовною площею 170 000 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6.
		У 2019 році Фізичною особою  підприємцем Калашніковою Наталією Павлівною було виготовлено відповідний проект землеустрою, яким, зокрема, визначено, що землекористування Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» формується за рахунок земель Відкритого акціонерного товариства «Чорноморський машинобудівний завод», Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна верф «Меридіан» та частини землекористування Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод»; Публічним акціонерним товариством «Чорноморський суднобудівний завод» нотаріально оформлена згода від 21.12.2018 року №1812 на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 15 га по вул. Індустріальній; за проектом землеустрою фактично сформовані дві земельні ділянки, зокрема, №2 площею 46, 9889 га на якій знаходяться нежитлові об`єкти, нежитлові будівлі по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в (вказані відомості встановлені судом апеляційної інстанції з пояснювальної записки проекту).
		Отже, у даному разі, враховуючи позовні вимоги прокурора, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, загальною площею 32, 1161 га, на якій знаходяться нежитлові об`єкти, нежитлові будівлі по вул. Індустріальній, 1/6, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в у період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року, та яка, відповідно до замовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» проєкту землеустрою, є необхідною для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. 
		При цьому, відповідач, не заперечуючи факту користування земельною ділянкою комунальної власності для власних потреб, вказує на низку факторів, які на його думку є фактичними обставинами, які звільняють його і від сплати відповідних коштів за користування землею за відсутності правових підстав на неї, і від сплати податку на землю (відсутність факту сформованості спірної землі, недоведеність прокурором площі використовуваної відповідачем земельної ділянки, недоведеність розрахунку безпідставно збережених коштів, тощо).
		Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Відповідно до ч. 1,2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
		Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
		Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).
		Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
		Водночас згідно зі ст. 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".
		Водночас, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
		Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.
		Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 року у справі № 924/856/20.
		Таким чином, положення гл. 15, ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
		Так, як було зазначено судовою колегією раніше за текстом даної постанови, відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Згідно із ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
		Тобто, після укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі, кроки до чого відповідачем було здійснено  замовлено відповідний проект землеустрою, зокрема, на земельну ділянку, які було присвоєно кадастровий номер 4810136300:07:001:0107.
		Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі №646/4738/19 вказав, що незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, положеннями Цивільного Закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування земельною ділянкою певну плату, що відповідає положенням ст. 206 Земельного кодексу України, та оформити право користування земельною ділянкою.
		Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
		Проте, правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма Закону, а саме ст. 120 Земельного кодексу України, в якій, на час укладення договорів купівлі  продажу об`єктів не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.
		При цьому, за наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу об`єктів (2016 рік) вказано, що такі об`єкти розміщені на земельній ділянці комунальної власності, що вбачається з відомостей з Державного земельного кадастру від 28.09.2016 року.
		Згідно із частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
		Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
		У даному разі, ідентифікатором спірної земельної ділянки є кадастровий номер 4810136300:07:001:0107, що вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про цю земельну ділянку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Згідно із ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Відтак, за висновками суду касаційної інстанції, і у даній справі, і у справі №646/4738/19 для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України не є обов`язковим встановлення факту сформованості земельної ділянки, оскільки у даному разі ключовим є питання щодо придбання об`єкту нерухомості з апріорі пов`язаного з використанням земельної ділянки для його обслуговування, а відтак і плати за таке використання власником нерухомості.
		Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
		Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 року у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
		Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. 
		При цьому, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц.
		Разом з тим, судова колегія наголошує, що передбачений ст. 1212 Цивільного кодексу України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання гл. 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
		Якщо тлумачити приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).
		Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12.10.2021 року у справі № 910/17324/19, від 09.11.2021 року у справі № 9051680/20.
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції виснує про те, що встановивши набуття за відповідачем права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/б, 1/1в, 1/6, м. Миколаїв, Миколаївська область, у останнього, в силу вимог ст. 120 Земельного кодексу України, безперечно виник обов`язок сплати громаді за використання земельної ділянки, призначеної для обслуговування вказаного вище майна незалежно від факту сформованості такої ділянки як об`єкта цивільних прав, належності її на праві користування іншій особі, за умови перебування в комунальній власності.
		Тобто, враховуючи принцип «superficies solo cedit - збудоване приростає до землі», який є одним з фундаментальних у Національній доктрині матеріального права, у відповідача виник безсумнівний обов`язок плати за користування спірною земельною ділянкою громаді міста Миколаєва.
		З огляду на вказане, судова колегія вважає висновки суду першої інстанції про те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 до 22.04.2021 року перебувала у користуванні третіх осіб (зокрема 14,8728 га земельної ділянки перебували у користуванні Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод»), а також те, що матеріалами справи не підтверджено причино-наслідкового зв`язку того, що від вчинення відповідачем дій для оформлення земельної ділянки з проханням передати таку земельну ділянку в користування відповідачу, мало наслідком те, що відповідач використовував всю площу такої земельної ділянки, починаючи з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року помилковими та такими, що не є підставами для відмови прокурору у задоволенні його позовних вимог, оскільки по  перше, Публічним акціонерним товариством «Чорноморський суднобудівний завод» нотаріально оформлена згода від 21.12.2018 року №1812 на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 15 га по вул. Індустріальній; по  друге, спірна частина земельної ділянки не вибувала з комунальної власності громади; по  третє, факту користування спірною земельною ділянкою Публічним акціонерним товариством «Чорноморський суднобудівний завод» відповідачем не доведено, а прокурором не ініційовано, оскільки не є предметом та підставами його позовних вимог.
		При цьому, щодо площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем, судова колегія зауважує таке. 
		Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
		Отже, окрім іншого, визначаючи розмір заборгованості відповідача за користування земельною ділянкою без належної правової підстави, судам необхідно встановити розмір земельної ділянки, яка використовується останнім.
		Так, у даній справі, зокрема з матеріалів проекту землеустрою, процесуальних документів відповідача, документів по суті справи, зокрема, з висновку експерта Українського незалежного інституту судових експертиз Коваленко Л. А., здійсненого останнім за результатами проведення оціночно-земельної експертизи від 30.03.2023 року № 271/02-2023, вбачається, що відповідач по суті заперечує лише можливість стягнення з нього безпідставно збережених коштів зважаючи на несформованість земельної ділянки площею 32,1161 га, не заперечуючи при цьому жодним чином підтверджуючими належними та допустимими доказами вказаної вище площі земельної ділянки, яку той використовує, з огляду на що, судова колегія вважає про помилковість висновку суду першої інстанції в частині того, що позивачем не доведено, яку саме площу земельної ділянки відповідач використовує, оскільки, в тому числі, самим відповідачем не спростовано зворотного, що ним використовується інша площа, аніж зазначена прокурором у заяві про зменшення розміру позовних вимог. 
		Відтак, відсутні підстави вважати, що площа земельної ділянки - 32,1161 га, яка безпідставно використовується відповідачем як частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, не могла бути встановлена судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, з огляду також на відсутність заперечень відповідача з цього приводу та відповідних, наданих ним письмових доказів, що останній не користується саме визначеною прокурором площею земельної ділянки, а тому, у даному разі, твердження відповідача про те, що наведене у заяві про зміну позовних вимог прокурором про площу земельної ділянки є припущенням, не приймається судовою колегією до уваги, також враховуючи і висновок експерта, на вирішення якого замовником було поставлено лише питання про визначення розміру коштів за користування земельною ділянкою, а не визначення площі, яку відповідач використовує.
		Щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, та, відповідно, здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів Миколаївською міською радою, судова колегія зазначає таке.
		Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
		Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
		Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
		Згідно зі ст. 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".
		Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
		Як вже раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 року у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 року у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 року у справі № 924/552/18.
		Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
		Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 року у справі № 925/230/17.
		Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
		За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Так, судом апеляційної інстанції у даній справі встановлено, що прокурор, звертаючись до місцевого господарського суду із заявою про зміну розміру позовних вимог, зокрема, вказав, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль  Парк» в користуванні була не вся земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107, а лише її частина площею 32,1161 кв. м., а інша частина земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 площею 14,8728 га перебувала у користуванні Публічного акціонерного товариства «Чорноморський суднобудівний завод».
		При цьому, посилаючись на те, що у справі № 400/2760/20 Миколаївським окружним адміністративним судом прийняте рішення від 06.08.2021 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року, та яким визнано протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва», прокурор вказав, що технічна документація, відповідно до якої надавались витяги про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва у 2020 - 2022 роках  скасована, внаслідок чого, при формуванні витягів для обрахунку стягуваних коштів з відповідача застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року № 3/40 (зі змінами, внесеними рішенням Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року № 15/24), що також є підставою для здійснення перерахунку суми коштів.
		При цьому, на підтвердження своєї правової позиції прокурором до заяви було додано відповідь Миколаївської міської ради від 02.06.2023 року №2020/02.02.01-40/02.06/14/23 на запит прокурора від 25.05.2023 року, у якій міська рада повідомила прокурора про те, що виникла необхідність здійснення додаткового розрахунку неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного користування відповідачем земельної ділянки площею 32, 1161 га, з урахуванням того, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року у справі № 400/2760/20, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року визнано протиправним та недійсним рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 року № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва». Відтак, Рада вказала, що у даному разі необхідно здійснити перерахунок відповідно до рішення міської ради від 27.01.2011 року №3/40 та у відповідності до листа Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 28.04.2023 року №944/22-23. Рада виснувала, що враховуючи викладене, загальний розмір неодержаного доходу у період з 15.08.2018 року по 01.10.2020 року складає 9 087 964 грн.
		Окрім наведеного, прокурором надано лист від 28.04.2023 року №944/22-23 Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яким повідомлено Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про те, що 06.07.2022 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 року №753 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», яка передбачає, зокрема, що витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Наразі при формуванні витягів застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 (зі змінами згідно рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року №15/24). Відповідно до даних цієї технічної документації вартість 1 кв. м. земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 з врахуванням базової вартості 1 кв. м. (175, 69 грн./кв. м.), зонального коефіцієнта (економіко  планувальної зони №33  1,89), сукупного локального коефіцієнту 0, 61, з врахуванням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки  1, 2, становить 243 грн. 06 коп. Отже, для встановлення нормативної грошової оцінки бажаної площі земельної ділянки необхідно 1 кв. м. (243 грн. 06 коп.) помножити на площу та на коефіцієнт індексації, станом на 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 01.01.2019 року який складав 1, 897. 
		На підставі вказаного листа, начальником Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради здійснено розрахунок від 01.06.2023 року №16349/11.02-03/23-2 неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період користування відповідачем земельною ділянкою  15.08.2018 року  01.10.2020 року, який складає 9 087 964 грн. 
		Тобто, у даному разі, як встановлено судовою колегією, розрахунок заборгованості відповідача за безпідставне користування земельною ділянкою здійснено Миколаївською міською радою на підставі даних з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 (зі змінами згідно рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року №15/24) та листа Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 28.04.2023 року №944/22-23.
		Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
		Положення Податкового кодексу України та законодавства про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20 та постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20 зазначено, що законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру. 
		Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до ст. 98-103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору у справі.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, прокурором до заяви про зменшення розміру позовних вимог було надано довідку із Державного земельного кадастру, що може підтверджувати відомості щодо нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земель міста Миколаєва у спірний період з урахуванням категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки, з якої можливо вирахувати розмір безпідставно збережених коштів відповідачем за її використання.
		Проте, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що оскільки грошова оцінка спірної земельної ділянки вже не є актуальною, оскільки з моменту її формування минуло більш ніж 7 років, вказане спростовує достовірність розрахунку Ради щодо розміру безпідставно збережених коштів відповідачем за її використання.
		При цьому, посилаючись на висновок судового експерта, місцевий господарський суд виснував, що оскільки земельна ділянка, яка використовується відповідачем площею 32, 1161 га, яка є частиною земельної ділянки площею 46, 9889 га та не є окремо сформованою, розрахувати розмір нормативної грошової оцінки є неможливим, а прокурор та позивач не надали належних доказів для вірних та обґрунтованих розрахунків суми, яку мав би сплатити відповідач.
		Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні у зв`язку із тим, що по - перше, вказане не спростовує факту користування відповідачем земельною ділянкою площею 32, 1161 га, навіть за умови, що вона не є сформованою, але з огляду на принцип «збудоване приростає до землі» відповідач має обов`язком сплачувати за її використання; по  друге, щодо актуальності нормативної грошової оцінки колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка землі  це капіталізований рентний дохід з ділянки. Тобто кошти, які можна одержати від найефективнішого використання землі за цільовим призначенням. Розрахунок залежить від багатьох факторів серед яких: місце розташування земельної ділянки (місто/селище/село/за межами населеного пункту); цільове призначення земельної ділянки; місце розташування земельної ділянки в межах економіко-планувальних зон, які встановлюються на основі економічної оцінки території.
		Кожного року нормативна грошова оцінка підлягає обов`язковій індексації з урахуванням показників інфляції минулого року. Відповідальним за індексацію нормативної грошової оцінки є Держгеокадастр України та його місцеві підрозділи, які мають проіндексувати нормативну грошову оцінку для надання заінтересованим особам (податкова, громадяни, організації) до 15-го січня кожного року.
		Підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є, зокрема, рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		05.01.2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 6 "Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 і від 07.02.2018 року № 105", відповідно до якої власнику або землекористувачу надано можливість замовляти проведення нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки до спливу строку, визначеного частиною другою статті 18 Закону України «Про оцінку земель», тобто раніше ніж завершиться 5-ти або 7-ми річний термін.
		У листах Держземагенства (№26-28-0.22-1539/2-15 від 28.01.2015 року) та Держгеокадастру (№28-28-0.22-19646/2-17 від 18.12.2017 року), отриманих на запит Асоціації міст України, роз`яснено, що періодичність проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів встановлена Законом України «Про оцінку земель», але термінів дії такої технічної документації цим Законом не встановлено.
		Тобто, у разі відсутності відповідного рішення сільської, селищної, міської ради щодо втрати чинності рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту або рішення суду та до моменту набрання чинності нового рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту, видача витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок є можливою.
		Відтак, зважаючи на те, що позивачем розраховано розмір безпідставно збережених коштів фактично на підставі листа Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 28.04.2023 року №944/22-23, яким визначено, що 06.07.2022 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 року №753 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок», яка передбачає, зокрема, що витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру та наразі при формуванні витягів застосовуються дані з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року №3/40 (зі змінами згідно рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року №15/24), а також те, що відповідно до даних технічної документації вартість 1 кв. м. земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 з врахуванням базової вартості 1 кв. м. (175, 69 грн./кв. м.), зонального коефіцієнта (економіко  планувальної зони №33  1,89), сукупного локального коефіцієнту 0, 61, з врахуванням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки  1, 2, становить 243 грн. 06 коп., а тому, для встановлення нормативної грошової оцінки бажаної площі земельної ділянки необхідно 1 кв. м. (243 грн. 06 коп.) помножити на площу та на коефіцієнт індексації, станом на 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 01.01.2019 року який складав 1, 897, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недоведеність прокурором і позивачем розрахунку розміру безпідставно збережених коштів.
		З огляду на вказане, зазначені в апеляційній скарзі доводи прокурора, а також висновки суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду оскаржуваного рішення у даній справі, спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення змінених позовних вимог прокурора, який звертається в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції потребує скасування з прийняттям нового рішення про задоволення таких позовних вимог у даній справі.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Колегія суддів вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині не дотримався вимог національного законодавства, надав помилкову оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених за текстом постанови норм та правових позицій суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах.
		Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
		Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
		За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21 потребує скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», м. Миколаїв про стягнення грошових коштів за безпідставне користування земельною ділянкою.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на відповідача.
		Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21 задовольнити.
		Скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/767/21.
		Задовольнити позовні вимоги Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», м. Миколаїв про стягнення з відповідача на користь Миколаївської міської ради коштів у розмірі 9 087 964 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 32, 1131 кв.м., яка є частиною ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 по вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в в місті Миколаєві.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (ЄДРПОУ 10196172, 54020, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1) на користь Миколаївської міської ради (ЄДРПОУ 26565573, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) грошові кошти у розмірі 9 087 964 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою площею 32, 1131 кв.м., яка є частиною ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0107 по вул. Індустріальна, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в в місті Миколаєві на розрахунковий рахунок UA588999980314000611000014483 УК у м. Миколаєві/Центральний район/, ЄДРПОУ одержувача 37992781, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (ЄДРПОУ 10196172, 54020, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, 54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 136 319 грн. 46 коп. та судовий збір за апеляційний перегляд рішення у справі №915/767/21 у розмірі 204 479 грн. 19 коп.
		Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
		Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 12 серпня 2024 року. 
		Повний текст постанови складено13 серпня 2024 року.
		 Головуючий суддя  Г.І. Діброва  Судді   Н.М. Принцевська   А.І. Ярош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...