Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 616/458/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2024.
Дата набрання законної сили: 07.08.2024
Номер судового провадження: 61-6727ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		07 серпня 2024 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 616/458/21
		провадження № 61-6727св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка А. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Комунальний заклад «Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради», 
		третя особа - Вільхуватська сільська рада,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року у складі судді Подмаркова Ю. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Приколотнянський ліцей імені Героя Радянського Союзу К. Ф. Ольшанського Вільхуватської сільської ради» (далі - КЗ «Приколотнянський ліцей») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та визнання контракту продовженим.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1981 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді вчителя на підставі безстрокового трудового договору. 12 червня 2020 року між ОСОБА_1 та КЗ «Приколотнянський ліцей» укладено контракт строком до 31 червня 2021 року. Наказом керівника КЗ «Приколотнянський ліцей» № 10-к від 11 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з виплатою компенсації за 56 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
		Наслідком такого незаконного звільнення стало і звільнення ОСОБА_1 з посади керівника вокального ансамблю «Козачата», яким він керував багато років та виростив покоління талановитих дітей. Указаний наказ прийнятий з порушенням трудового законодавства та без дотримання вимог Галузевої угоди, укладеної 26 травня 2021 року між Міністерством освіти і науки України, Профспілками працівників освіти і науки України та Всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців у галузі вищої освіти на 2021-2025 роки. 
		На звернення до директора ліцею із заявою про продовження строку дії контракту він отримав лист від 04 червня 2021 року про відмову, у зв`язку із відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет, а 25 червня 2021 року отримав лист від Вільхуватської сільської ради про існування аналізу ключових факторів та наявності надлишкових 36 одиниць педагогічного персоналу (тобто фактично мова йшла про скорочення штату працівників у ліцеї) та відсутність дискримінації за віковою ознакою щодо ОСОБА_1 . 
		Відповідно до листа МОН від 26 березня 2021 року № 4.5/660-21 «Щодо продовження дії контракту з педпрацівниками пенсіонерами», а саме щодо строку трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, після закінчення строку трудового договору з таким педагогічним працівником можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абз. 3 частини 2 статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», закон не визначає кількість разів переукладення таких договорів.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення судів мотивовані тим, що волевиявлення на укладення трудового договору 12 червня 2020 року підтверджується підписом позивача у трудовому договорі, в якому зазначений строк його дії, протягом дії договору позивач його умови не оскаржував та не ініціював внесення змін і доповнень до нього. Тому звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору, а також висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.
		Доводи позивача про те, що його не було повідомлено про припинення строку дії контракту за два місяці, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписав його, чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту, а умови контракту не передбачають повідомлення працівника саме у письмовій формі.
		Доводи позивача на те, що наказ про звільнення було видано без дотримання вимог Галузевої угоди, не прийняті судом, оскільки положення такої галузевої угоди мають рекомендаційний характер для врегулювання спірних правових відносин, не були обов`язковими для ліцею під час укладення досліджуваного строкового контракту. 
		Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції і також вказав, що у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 305/1340/21 Верховний Суд зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, визнаний неконституційним. Вказана обставина не може бути підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у цій справі судових рішень, проте в силу вимог пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України може бути підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.
		Аргументи учасників справи
		У травні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права, які регулюють укладення з педагогами-пенсіонерами строкових трудових договорів, що є дискримінаційною умовою та таке положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» Конституційним Судом 07 лютого 2023 року визнано неконституційним. Висновки Верховного суду за подібними правовідносинами, з урахуванням застосування Галузевої угоди та недопущення порушення мінімальних соціальних гарантій вчителів-пенсіонерів, відсутні.
		Вчителів-пенсіонерів було поставлено у невигідні умови, шляхом переведення їх на строкові трудові контракти, а в разі незгоди слідувало звільнення.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди порушили норми процесуального права, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
		Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотань про участь у судовому засіданні та про проведення судового засідання у режимі відеоконференції; справу призначено до судового розгляду. 
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що 12 червня 2020 року між КЗ «Приколотнянський ліцей» та ОСОБА_1 укладено контракт строком на один рік, з терміном дії з 01 липня 2020 року по 31 червня 2021 року.
		Наказом № 10-к від 11 червня 2021 року КЗ «Приколотнянський ліцей» ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2021 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору, відповідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 7 контракту з працівником закладу загальної середньої освіти від 12 червня 2020 року, з виплатою компенсації за 56 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
		ОСОБА_1 звертався із заявами 02 червня 2021 року та 25 червня 2021 року про надання основної щорічної відпустки тривалістю 56 календарних днів, з 22 червня 2021 року по 17 серпня 2021 року - з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та 14 червня 2021 року - із заявою про надання відповіді на його заяву від 02 червня 2021 року.
		На заяву ОСОБА_1 від 20 травня 2021 року про продовження дії строкового трудового договору директором КЗ «Приколотнянський ліцей» 04 червня 2021 року надано відповідь про відмову у продовженні строку дії контракту у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження за фахом та наявності педагогічних працівників, які будуть викладати предмет.
		Згідно з Галузевою угодою між Міністерством освіти і науки України, профспілками працівників освіти і науки України та Всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців у галузі вищої освіти на 2021-2025 роки, Міністерство освіти і науки України рекомендує органам управління освітою, керівникам закладів та установ освіти і науки продовжувати до закінчення строку чинності строкового договору, укладеного на підставі Прикінцевих положень та статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», трудовий договір на новий термін, але не менше ніж на три роки, продовжувати строковий трудовий договір на термін щорічної основної відпустки повної тривалості, наданої за заявою педагогічного працівника, відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про відпустки» з виплатою допомоги на оздоровлення та щорічної грошової винагороди за сумлінну працю та зразкове виконання посадових обов`язків відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту».
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (стаття 152 Конституції України).
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частини перша - третя статті 10 ЦПК України).
		Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
		Отже, зміст частини шостої статті 10 ЦПК України свідчить, що суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта та стадії розгляду справи.
		Слід зазначити, що аналогічні положення також передбачені у частинах третій, четвертій статті 7 КАС України та частині шостій статті 11 ГПК України.
		Згідно з частиною третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		В абзаці 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту»  від 16 січня 2020 року № 463-IX (далі - Закон) визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.
		Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020(118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. 
		У резолютивній частині цього рішення зазначено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Конституційний Суду України, зокрема, вказав, що установлення для педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, можливості укладення з ними виключно строкових трудових договорів, на відміну від педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які не досягли пенсійного віку та не отримують пенсії за віком, становить безпідставне та необґрунтоване обмеження прав цих осіб у трудових відносинах за ознакою віку та юридичним фактом отримання пенсії за віком. До того ж оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.
		Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, зокрема є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (частини перша, третя стаття 423 ЦПК України). Аналогічні положення передбачені у статтях 361 КАС України та 320 ГПК України.
		Касаційний суд зауважує, що в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі № 818/1793/18). 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України, ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом(див. постанови від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18) та від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18)). 
		Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. 
		Аналогічний висновок про допустимість ретроактивного врахування рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 щодо неконституційності абзацу третього частини другої статті 22 Закону при вирішенні подібних справ зроблено у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23) та від 30 листопада 2023 року у справі № 205/6223/22 (провадження № 61-8732св22). Також зазначено, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України не застосовуються судом.
		Колегія суддів переконана в правильності саме такої позиції та вважає, що:
		суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового актата стадії розгляду справи;
		рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положення нормативно-правового акта за підставою, що такий акт не відповідає Конституції України, підлягають врахуванню при вирішенні справи судом незалежно від моменту виникнення спірних правовідносин або його ухвалення після прийняття оскарженого (оскаржених) судового рішення;
		врахування такого процесуального механізму правового захисту особи як перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами (встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи) є допустимим при перегляді судових рішень, якщо відповідне рішення Конституційного Суду України прийнято після ухвалення оскарженого (оскаржених) судового рішення (задля уникнення скасування рішення суду, який не мав можливості врахувати рішення Конституційного Суду України). Проте таке врахування є можливим виключно за умови, щорішення суду підлягає виконанню, тобто особа не позбавлена можливості його переглянути за виключними обставинами. 
		Разом з тим, апеляційний суд при вирішенні цієї справи послався на висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №305/1340/21 (провадження № 61-4914св22), згідно з яким рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX визнаний неконституційним. Вказана обставина не може бути підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у цій справі судових рішень, проте в силу вимог пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України може бути підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами. 
		Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 616/459/21 (провадження № 61-9864св22), в якій вказано, що «оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені 02 листопада 2021 року та 06 вересня 2022 року визнання рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» неконституційними може бути підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами в порядку визначеному Главою 3 Розділу V ЦПК України, якщо суд, який ухвалив судове рішення, встановить для цього підстави, та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цьому провадженні. У своїй позовній заяві позивачка не посилалася на неконституційність жодних приписів Закону України «Про повну загальну середню освіту», які мали б бути застосовані судами у цій справі, а суди відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України не доходили висновку, що закон чи інший правовий акт, який підлягає застосуванню у цій справі, суперечить Конституції України. При цьому підпункт 2 пункту 3 розділу Розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», на підстав якого з позивачем був укладений строковий трудовий договір, неконституційним не визнаний».
		У наведеній справі в подальшому у задоволенні заяви позивача про перегляд рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року за виключними обставинами відмовлено, оскільки судовими рішенням у цій справі було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому за принципом res judicata визначені судовими рішеннями юридичні наслідки настали для сторін з моменту набрання ними законної сили, відповідно судові рішення не підлягали до виконання (див. ухвалу Верховного Суду від 24 червня 2024 року).
		Відмінний підхід, проте з висновком щодо неможливості ретроактивного врахування рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року 
		№ 1-р/2023, застосований Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024 року у справа № 342/1139/21 (провадження № 61-10929св23), в якій вказано, що «відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону 
		№ 463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли до його ухвалення внаслідок видачі наказу від 12 серпня 2021 року № 36/01-06 Городенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської міської ради Івано-Франківської області «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2, яким буде виплачуватися пенсія на віком». Безпідставними у зв`язку з цим є доводи касаційної скарги про незаконність оспорюваного наказу через неконституційність положень Закону № 463-IX та про необхідність формування правового висновку у справі щодо застосування статей 32, 252 КЗпП України, частини другої статті 22 та пункту 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, яке спірні правовідносини не регулює». 
		В окремій думці суддів Верховного Суду Ситнік О. М. і Литвиненко І. В. щодо постанови Верховного Суду у наведеній справі зазначено, що «вказане Рішення Конституційного Суду України підтверджує, що і на той час абзац третій частини другої статті 22 Закону № 463-ІХ був дискримінаційним».
		Аналогічний висновок про те, що визнання неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 абзацу третього частини другої статті 22 Закону не може бути підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у цій справі судових рішень, оскільки у рішенні зазначено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, наведений також у постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 466/6062/21 (провадження № 61-3756св23). Верховний Суд зазначив, що оскаржуваний наказ Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради «Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62 ОСОБА_1 прийнятий 22 червня 2021 року із застосуванням чинних на той момент норм Закону, натомість на момент ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року, яке позивач просить застосувати, трудові правовідносини між сторонами по справі вже припинились, відтак дія рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.
		При цьому Верховний Суд врахував правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), згідно з яким:
		«аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. 
		Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (незастосованого) судом при вирішенні справи, має значення передусім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
		Оскільки рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення), ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року».
		З такою позицією частково не погодились судді Великої Палати Верховного Суду Яновська О. Г., Бакуліна С. В. , Власов Ю. Л. , Уркевич В. Ю. та в окремій думці, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), запропонували визначити певні критерії можливості ретроспективного застосування судами рішення КСУ, зокрема, залежно від того, норма матеріального чи процесуального закону чи його окремого положення визнана неконституційною, застосування в рішенні суду закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, неконституційність яких встановлена рішенням КСУ, ставить під серйозний сумнів загальну справедливість провадження, наявність реальної можливості застосування ефективних засобів захисту порушеного права заявника. Вказано, що абсолютне заперечення ретроспективної дії рішень КСУ щодо неконституційності норми процесуального закону позбавляє сенсу і фактично нівелює передбачену законом виключну обставину як підставу перегляду судових рішень, перетворює цю норму закону на «мертву» і не функціональну.
		З урахуванням висновку, зробленого як загальний в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (кримінальне провадження), у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21 зазначено, що «частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України; правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року. До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022».
		До цієї постанови 6 суддів Верховного Суду висловили окремі думки. Зокрема, суддя Єзеров А. А. вважає, що «стаття 152 Конституції говорить про момент втрати чинності законом за рішенням Конституційного Суду, а відповідно про пряму (перспективну) дію лише того ефекту рішення, що пов`язаний із втратою законом чинності. Про "пряму дію правової позиції" там не йдеться. В інакшому випадку слід було б погодитись що, приміром, рішення Конституційного Суду про тлумачення теж мають лише перспективну дію в часі, що не відповідає дійсності ні з теоретичної, ні з практичної точок зору. В цілому, слід звернути увагу, що і в постанові, і в інших судових рішеннях ототожнються поняття прямої дії положень Конституції (або рішень Конституційного Суду) з її (їх) перспективною дією. При цьому сама Конституція з огляду на зміст її статті 8 під прямою дією передбачає безпосередню дію без вказівок на дію в часі. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині. Тому суд, вирішуючи справу, застосовуючи пряму (безпосередню) дію норм Конституції, не може не звернутися до такої офіційної інтерпретації, саме її співставити із нормою закону, який до того ж і втратив чинність на підставі рішення Конституційного Суду. Тож цей процесуальний механізм (частина четверта статті 7 КАС) не те, що є незастосовним (як про це зазначається в пункті 53 постанови), якщо закон вже визнано неконституційним, а навпаки - у суду не лишається іншого варіанту процесуальних дій, як тільки застосувати пряму дію положень Конституції та не застосувати неконституційний закон і судову практику, що на його основі сформована. […] суд загальної юрисдикції вирішує питання про конституційність закону на момент правовідносин. Тому рішення Конституційного Суду не лише не перешкоджає застосуванню частини четвертої статті 7 КАС України, а навпаки зобов`язує суд вказати на неконституційність норми на момент правовідносин. В іншому разі складається нелогічна ситуація: якщо Конституційний Суд ще не розглядав питання про конституційність норми, то розглядаючи таку справу загальний суд може вказати, що невиплата допомоги була неконституційною. Але якщо Конституційний Суд вже підтвердив, що норма дійсно неконституційна - то загальний суд вже цього зробити не може і повинен відмовити у задоволенні позову».
		У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо виключно перспективної дії рішень (висновків) Конституційного Суду України, які викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 305/1340/21та від 16 червня 2023 року у справі № 466/6062/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 616/459/21 та від 31 січня 2024 року у справа № 342/1139/21, Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21, Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), і зробити висновок про те, що:
		«положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не застосовуються судом, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого положення та стадії розгляду справи; 
		рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положення нормативно-правового акта за підставою, що такий актне відповідає Конституції України, підлягають врахуванню при вирішенні справи судом незалежно від моменту виникнення спірних правовідносин або його ухвалення після прийняття оскарженого (оскаржених) судового рішення;
		врахування такого процесуального механізму правового захисту особи як перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є допустимим при перегляді судових рішень, якщо відповідне рішення Конституційного Суду України прийнято після ухвалення оскарженого (оскаржених) судового рішення, та виключно за умови, що таке рішення підлягає виконанню, тобто особа не позбавлена можливості його переглянути за виключними обставинами».
		Щодо виключної правової проблеми 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що ця справа містить також виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду наявність виключної правової проблеми слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв (див., зокрема, ухвали 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 676/192/20, від 12 вересня 2023 року у справі № 204/224/21, від 10 серпня 2023 року у справі № 927/561/21, від 1 грудня 2022 року у справі № 910/15792/20, від 27 квітня 2021 року у справі № 363/1834/17). Кількісний критерій ілюструє те, що правова проблема виявляється не лише в одній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням юридичного питання, щодо якого є невизначеність у застосуванні норм. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		Наведені в цій ухвалі приклади свідчать про різне розуміння, тлумачення та застосування судами (суддями) законодавчих актів, які передбачають, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, та їх співвідношення з імперативною вимогою процесуального законодавства про те, що суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		Зазначена правова проблема виявляється у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або вочевидь будуть виникати, з урахуванням актуальності юридичного питання, щодо якого є невизначеність у застосуванні норм. 
		Колегія суддів бере до уваги те, що означене питання є актуальним для судів всіх юрисдикцій та зумовлює необхідність надання відповідей на питання щодо умов ретроактивного врахування судами рішень/висновків Конституційного Суду України - відносно моменту виникнення (припинення) спірних правовідносин та/або стадії розгляду справи, визначення певних критеріїв такого врахування (залежно від підстав та мотивів визнання неконституційною норми, чи визнана неконституційною норма матеріального чи процесуального закону, вплив застосування такої норми на загальну справедливість судового провадження, наявність іншого ефективного засобу юридичного захисту тощо), юрисдикційних особливостей, зокрема, враховуючи мету та завдання адміністративного та кримінального судочинства.
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 616/458/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...