Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/8616/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2024.
Дата набрання законної сили: 07.08.2024
Номер судового провадження: 61-17669ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 серпня  2024 року                                                                     
		м. Київ
		 
		справа № 296/8616/20
		провадження № 61-17669св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради,
		третя особа ? директор Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради ОСОБА_2,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 червня 2023 року у складі судді Адамовича О. Й. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (далі - КНП «Обласна лікарня», лікарня), третя особа - директор КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 , про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.
		Позов мотивований тим, що наказом від 29 липня 2012 року № 185  він був зарахований на роботу на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Обласна лікарня». Наказом директора КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 від 15 вересня 2020 року № 511-ос/тр його звільнено 15 вересня 2020 року за прогул без поважних причин 17, 19 серпня 2020 року, а також з 8:30 год до 15:00 год (понад три години) 21 серпня 2020 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. З указаним наказом його було ознайомлено 16 вересня 2020 року.
		17, 19 та 21серпня 2020 року він був відсутній на роботі з поважних причин та завчасно, а саме 05 серпня 2020 року письмово повідомив виконуючу обов`язки завідуючого відділення анестезіології та інтенсивної терапії №2 ОСОБА_3 про намір виїзду за межі м. Житомира за сімейними обставинами, у зв`язку з чим просив змінити графік роботи лікарів відділення та замінити його на чергуваннях 17, 19, 21 серпня 2020 року іншими лікарями, на що остання погодилась, наклавши відповідну резолюцію на його заяві від 05 серпня 2020 року, а також додатково повідомила завідуючого відділенням ОСОБА_4 . На чергуванні відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 17, 19 серпня 2020 року був лікар-анестезіолог ОСОБА_5 , а 21 серпня 2020 року ? лікар-анестезіолог ОСОБА_3 . Вказана зміна графіку роботи чергування лікарів не вплинула на діяльність відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікарні. 
		Відповідач у порушення вимог КЗпП України в наказі про його звільнення не конкретизував в чому полягає порушення ним Правил внутрішнього трудового розпорядку та Посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 КНП «Обласна лікарня». Про відсутність підстав для його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України вказав і профспілковий комітет первинної профспілкової організації КНП «Обласна лікарня» на засіданні 07 вересня 2020 року, на якому було прийнято рішення про відмову в наданні згоди на його звільнення. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу , зокрема з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП України, може бути проведено тільки за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації. Отже, наказ про його звільнення є незаконним і підлягає скасуванню, а його слід поновити на роботі та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
		Незаконне звільнення привело до нервового стресу, глибоких моральних страждань, погіршення відносин серед колег і друзів в колективі, в якому він відпрацював більше 8 років, змусило його застосовувати додаткові зусилля до організації свого життя та своєї родини. 
		ОСОБА_1 просив суд:
		визнати незаконним та скасувати наказ директора КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 від 15 вересня 2020 року № 511-ос/тр;
		поновити його з 15 вересня 2020 року на роботі на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії №2 КНП «Обласна лікарня»;
		стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 25 000,00 грн компенсації моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира  від 01 червня 2023 року,залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
		Відповідно до пункту 7.9.11 статуту КНП «Обласна лікарня» Генеральний директор підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників, а також інші, передбачені законодавством України про працю рішення у сфері трудових відносин, укладає трудові договори тощо. Отже, вирішення питання відсутності на робочому місці, надання відпусток, в тому числі відпусток без збереження заробітної плати, відноситься до виключної компетенції генерального директора відповідача. Разом з тим, щодо надання відпустки позивач до уповноваженої на прийняття такого рішення не звертався та таких рішень у формі наказів генеральним директором не приймалось.
		ОСОБА_1 не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин відсутності його на робочому місці 17, 19, 21 червня 2020 року. Суд не вважає, що погодження з в.о. відділенням анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_3 питання відсутності на робочому місці, погодження виконання його обов`язків на час відсутності іншими працівниками, можна вважати поважною причиною відсутності, оскільки таке погодження суперечить трудовому законодавству та порушує трудову дисципліну. Крім того, показання свідка про перебування позивача на відпочинку в період відсутності на роботі також не можна вважати поважною причиною. Вчинення позивачем прогулу підтверджується складеними та підписаними працівниками КНП «Обласна лікарня» актами від 17, 19, 21 серпня 2020 року.
		Згідно з протоколу засідання профкому від 07 вересня 2020 року підставою для відмови у наданні згоди на звільнення стало те, що відсутність ОСОБА_1 на роботі було узгоджено з в.о. завідувача ОСОБА_3 , тому це не є фактом прогулів без поважних причин. Однак вказане рішення не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону. З протоколу засідання профкому вбачається формальне обговорення поданого подання, рішення профкому ґрунтується лише на поясненнях ОСОБА_1 та членів профспілкового комітету, не містить правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача. Відмова в наданні згоди зводиться до висновку про необізнаність працівників з чинним трудовим законодавством, тоді як незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім того, на засіданні профкому не було з`ясовано дійсних причин відсутності на роботі ОСОБА_1 . Відсутність у рішенні профкому профспілки правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача надає право роботодавцю звільнити позивача без цієї згоди.
		Апеляційний суд вказав, що та обставина, що позивач шляхом подання заяви завчасно повідомив завідувача відділенням ОСОБА_3 про свою відсутність на роботі у визначені графіком дні чергування у відділенні, а також виконання його обов`язків на час відсутності іншими працівниками без узгодження із компетентною на прийняття таких рішень особою, не свідчить про дотримання ним трудової дисципліни та не спростовує факту вчинення ним прогулу. Позивач до уповноваженої на прийняття такого рішення особи не звертався і рішень у формі наказу генеральним директором не приймалось.
		Перебування на чергуванні 17, 19, 21 серпня 2020 року інших лікарів замість затвердженого по графіку чергування позивача, не має правового значення, оскільки уповноваженою особою з цього приводу будь-які накази не видавались і зміни до графіку чергування не вносилися.
		Аргументи учасників справи
		У грудні 2023 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що його звільнено з роботи за відсутності згоди первинної профспілкової організації. Оспорюваний наказ про його звільнення не містить обґрунтування незгоди відповідача з висновком профспілки, не конкретизовано в чому саме полягає порушення ним Правил внутрішнього трудового розпорядку та Посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2. 
		Він був відсутній на роботі з поважних причин, оскільки завчасно повідомив про це в.о. завідуючого відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_3 , а саме про намір виїзду за межі м. Житомир за сімейними обставинами, у зв`язку з чим просив змінити графік роботи лікарів відділення та замінити його на чергуванні іншими лікарями, на що в.о. завідуючого відділення погодилась, наклавши відповідну резолюцію на його заяві та повідомила завідуючого відділення. У період його відсутності його було замінено іншими лікарями, відтак його відсутність не вплинула на діяльність відділення лікарні.
		Притягнення до відповідальності у вигляді догани в. о. завідуючого відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_3 за неналежне оформлення документації згідно з чинного законодавства про погодження на відсутність на роботі лікаря-анестезіолога ОСОБА_1 свідчить про порушення ОСОБА_3 , а не ним, вимог діючого законодавства про працю, оскільки ним особисто було узгоджено із своїм безпосереднім керівником відсутність на роботі 17, 19, 21 серпня 2020 року, а оформлення документації щодо його відсутності на роботі не входить до його компетенції як лікаря-анестезіолога.
		            У лютому 2024 року КНП «Обласна лікарня» подало відзиву на касаційну скаргу, у якому просило відмовити у  задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.
		Відзив мотивований тим, що лікар ОСОБА_5 , який у період відсутності 17, 19 серпня 2020 року чергував замість позивача, офіційно перебував у відпустці, завідувач відділення ОСОБА_6 не складав доповідні/службові записки для відкликання лікаря з відпустки і не існувало відповідного наказу керівника, отже допуск на робоче місце ОСОБА_5 був відсутній. 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він працює в лікарні на посаді завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2. У період відсутності позивача на робочому місці він перебував у відпустці та його обов`язки виконувала лікар ОСОБА_3 , будь-яких заяв від позивача він не бачив та не погоджував. Також зазначив, що кожного року подається план на відпустки, однак в разі необхідності позачергової відпустки подається заява на ім`я директора лікарні, яка, як правило, передається самим заявником у кадри. Після чого видається наказ про надання відпустки, який доводиться до відома. 
		З відомостей, які знаходяться в публічному доступі на сторінці позивача в соціальній мережі Facebook стало відомо, що у період його відсутності на роботі з`явились фото, на яких зображено позивача на морському узбережжі, а так як позивач в своїх поясненнях не вказав конкретні причини відсутності на роботі, тому є всі підстави вважати, що він фактично без погодження з керівництвом самовільно перебував у відпустці, без оформлення відповідного наказу. З метою перевірки вказаних обставин до Державної прикордонної служби було направлено запит щодо перетину кордону позивачем у період з 16 по 22 серпня 2020 року, однак представник позивача повідомив, що вказана обставина позивачем не заперечується. Перебування позивача на відпочинку не можна вважати поважною причиною відсутності на роботі. 
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що29 липня 2008 року ОСОБА_1 було зараховано на роботу на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії Обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського Житомирської обласної ради.
		Рішенням Житомирської обласної ради від 23 травня 2019 року № 1479 Комунальна установа «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради припинено шляхом перетворення в КНП «Обласна лікарня».
		05 серпня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву, яка адресована в.о. завідуючого відділенням анестезіології та інтенсивної терапії № 2 КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_3 , відповідно до якої просив дозволу 17, 18 серпня 2020 року вийти за нього на чергування лікаря-анестезіолога ОСОБА_5 , а 21 серпня 2020 року просив дозволу, щоб чергування у відділенні до 15:00 год замінила його ОСОБА_3 у зв`язку з сімейними обставинами.
		17, 19, 21 серпня 2020 року медичним директором з лікувальної роботи ОСОБА_7 , начальником відділу кадрів ОСОБА_8 , завідувачем відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_6 , завідувачем реперфузійного блоку інтенсивної терапії кардіологічного відділення, головою ППО КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_9 , лікарем-ендокринологом відділення, головою асоціації лікарів обласної лікарні ОСОБА_10 було зафіксовано факт відсутності на роботі лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_1 17 серпня 2020 року з 11:30 год (17 серпня 2020 року) до 08.30 год (18 серпня 2020 року); 19 серпня 2020 року з 08:30 год (19 серпня 2020 року) до 08:30  год (20 серпня 2020 року); 21 серпня 2020 року (робочий час ОСОБА_1 з 08:30 год до 08:30). Інформація про поважну причину відсутності ОСОБА_1 відсутня. На телефонні дзвінки за номером: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 він не відповідає, що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці від 17, 19, 21 серпня 2020 року.
		21 серпня 2020 року на ім`я генерального директора КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_6 подав доповідні, в яких вказав, що лікар-ординатор відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_1 згідно з графіком чергувань 17 серпня 2020 року з 11:30 год та 19 серпня 2020 року з 08:30 год відсутній на робочому місці. Забезпечення ургентних оперативних втручань проводив ОСОБА_5 по особистій згоді з ОСОБА_1 без його відома. Забезпечення лікувально-діагностичного процесу на палатах проводив лікар ОСОБА_5 . Також довів до відома, що лікар-ординатор ОСОБА_1 згідно з графіка чергувань з 08:30 год 21 серпня 2020 року відсутній на робочому місці (палатний лікар). Лікувально-діагностичний процес на палатах виконувала ОСОБА_3 
		26 серпня 2020 року медичний директор з лікувальної роботи ОСОБА_11 на ім`я генерального директора КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 подав доповідну, в якій доводить до відома, що 17, 19, 21 серпня 2020 року лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Робочий час ОСОБА_1 розписано згідно з графіка чергування, затвердженого генеральним директором на серпень, зміни в графіку про можливу непередбачувану ситуацію\обставини відсутні. Робоче місце лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_1 прописано в посадовій інструкції лікаря-анестезіолога. Інформація про причини відсутності на робочому місці ОСОБА_1 відсутня на час виявлення порушення. Лікувально-діагностичний процес за особистої усної домовленості, без попередження медичного директора з лікувальної роботи та без внесення змін в графік чергування, здійснював лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_5 , що знаходиться щорічній плановій відпустці з 03 серпня 2020 року та не був відкликаний з відпустки відповідно до статті 79 КЗпП України і статті 12 Закону  України «Про відпустки». Завідувачем відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_6 не складено доповідну або службову записку, в якій зазначається причина, через яку відкликати потрібно лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_5 з щорічної відпустки. Письмова згода лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_5 про відкликання з щорічної відпустки відсутня. Завідувачем відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_6 підтверджено факт відсутності на робочому місці ОСОБА_1 . Відсутність ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства засвідчили комісійно «Актами про відсутність працівника на робочому місці». Враховуючи, що ОСОБА_1 порушив трудову дисципліну, не дотримався Посадової інструкції лікаря анестезіолога відділення анестезіології та реанімації № 2 щодо виконання своїх функціональних обов`язків, просив притягнути лікаря-анестезіолога ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з чинного законодавства.
		У пояснювальній записці, складеній 26 серпня 2020 року лікарем анестезіологом ОСОБА_3 на ім`я генерального директора КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_2 , вказано, що 05 серпня 2020 року до неї як до в.о. завідуючого відділенням анестезіології та інтенсивної терапії № 2 звернувся лікар ОСОБА_1 та повідомив, що у зв`язку з сімейними обставинами не матиме змоги бути присутнім на роботі в період з 17 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року. У зв`язку з чим ОСОБА_1 просив замінити графік роботи лікарів відділення та замінити його на чергуванні 17, 19, 21 серпня 2020 року. Вказана заява була нею погоджена, про що додатково був повідомлений завідуючий відділенням ОСОБА_6 . Фактично 17, 19 серпня 2020 року у відділенні працював лікар анестезіолог ОСОБА_5 , а 21 серпня 2020 року працювала вона - ОСОБА_3 (працювала до 15:00 год). Враховуючи, що графік чергувань лікарів на відповідний місяць затверджується до закінчення поточного місяця, внести (офіційно затвердити) відповідні зміни до графіку чергувань на серпень було неможливо.
		Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року щодо його відсутності на робочому місці в період з 17-21 серпня 2020 року, у зв`язку з раптово виникнувшими сімейними обставинами він був вимушений у вказаний період виїхати за межі м. Житомира. Про вказану обставину ним було завчасно попереджено на той час в.о. завідуючого відділенням анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_3 , повідомлено завідуючого відділенням ОСОБА_6 , що за її погодженням, замість нього, в період 17-21 серпня 2020 року фактично буде виконувати інший лікар (17, 19 серпня 2020 року - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 ). Внести офіційні зміни до графіку роботи на серпень 2020 року не видалось можливим, оскільки такий графік затверджується за три дні до нового місяця. Відповідно до графіку роботи відділення на серпень 2020 року в указаному відділенні на зміні мав працювати один анестезіолог. Оскільки про обставини неможливості вийти на роботу 17-21 серпня 2020 року ним було повідомлено в.о. відділенням анестезіології та інтенсивної терапії № 2, а також враховуючи, що за час його відсутності його заміняв інший лікар, робочий процес у відділенні не був порушений. Також враховуючи, що відбулась фактична заміна графіку роботи лікарів відділення (погоджено із в.о. завідуючого відділенням) такі дії не свідчать про його не вихід на роботу без поважної причини.
		ОСОБА_1 був членом Первинної профспілкової організації КНП «Обласна лікарня» з 01 серпня 2008 року по 15 вересня 2020 року.
		Протоколом №1 засідання профкому первинної профспілкової організації КНП «Обласна лікарня» від 07 вересня 2020 року вирішено наступне: «Підстави для надання згоди на звільнення з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин ОСОБА_1 - лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 - відсутні».
		У листі від 07 вересня 2020 року голова первинної профспілкової організації КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_12 на подання лікарні від 27 серпня 2020 року повідомив, що згідно з пунктом 7.1 Посадової Інструкції лікаря анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 лікар-анестезіолог ОСОБА_1 безпосередньо підпорядковується завідувачу відділенням анестезіології та інтенсивної терапії № 2, лікар ОСОБА_1 завчасно 05 серпня 2020 року повідомив в.о. зав. відділенням ОСОБА_3 про неможливість за сімейними обставинами бути на роботі з 17 по 21 серпня 2021 року (згідно з пояснювальної записки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), написав заяву на ім`я в.о. зав. відділенням ОСОБА_3 про можливість замінити його на чергуваннях лікарем-анестезіологом ОСОБА_5 з 17 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року (вказана заява затверджена в.о. зав. відділенням ОСОБА_3 та усно узгоджена з зав. відділенням ОСОБА_6 ), тому підстави для надання згоди на звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України - за прогули без поважних причин лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 ОСОБА_1 відсутні.
		Наказом КНП «Обласна лікарня» від 15 вересня 2020 року №511-ос/тр ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
		Позиція Верховного Суду
		Основоположні засади реалізації права на працю визначені статтею 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).
		За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (стаття 147 КЗпП України).
		Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом (частини перша, четверта статті 43 КЗпП України).
		У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України).
		Отже, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.
		Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).
		Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення. 
		Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. 
		Касаційний суд підкреслює, що, виходячи з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази,відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника може бути поважною причиною такої відсутності, проте таке погодження має бути надане уповноваженим власником органом. Самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки не є поважною причиною відсутності на роботі.
		У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 зазначено, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Системне тлумачення положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, суди встановили, що: відсутні поважні причини відсутності позивача на роботі з об`єктивних, незалежних від його волі обставин, які повністю виключають вину працівника; ОСОБА_1 був відсутній на роботі 17, 19, 21 серпня 2020 року без погодження з уповноваженим органом, яким відповідно до статуту КНП «Обласна лікарня» є Генеральний директор підприємства, до виключної компетенції якого віднесено вирішення питань, пов`язаних з відсутністю на робочому місці працівників.
		Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що подання 05 серпня 2020 року заяву на ім`я в.о. завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії № 2 КНП «Обласна лікарня» ОСОБА_3 з проханням замінити його на чергуваннях 17, 19, 21 серпня 2020 року та погодження нею такої заяви, що робочий процес у відділенні не був порушений, свідчать про його невихід на роботу з поважної причини. Зазначені обставини могли б бути враховані роботодавцем при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності. Проте це не є підставою для висновку, що його звільнення проведено без законної підстави, оскільки у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за вчинення прогулу передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
		Відмова первинної профспілкової організації надати згоду на звільнення позивача з роботи також не свідчить про його звільнення з порушенням порядку, установленого законом, оскільки висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника. Тому необґрунтована відмова профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення працівника, у тому числі яка ґрунтується на помилковій правовій кваліфікації наявності права роботодавця на таке звільнення, надає власнику або уповноваженому ним орган право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. 
		За таких обставин підстави вважати незаконним звільнення ОСОБА_1 відсутні, а тому касаційний суд погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні його позовних вимог. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що рішення судів ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 рокузалишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		В. М. Коротун
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...