Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/11302/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 14.08.2024. Зареєстровано: 14.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/638/915/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023220000000013

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/11302/23
		                                                                Провадження №1-кп/638/915/24
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		13 серпня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі: 
		головуючої - судді ОСОБА_1 ,
		за участю: секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 , 
		захисників- адвокатів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023220000000013 від 16.01.2023, за обвинуваченням:
		ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ Новосибірської області, Чановського району с. Чани, зареєстрованого за адресою РФ, АДРЕСА_1 , військовослужбовця збройних сил РФ, який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номер розрахунку гранатометник гаубично-артилерійського дивізіону у воєнному званні рядовий, місце знаходження якого на даний час не встановлено, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 438 КК України,
		ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця РФ, республіки Дагестан Дербентського району с. Сабнова, громадянина РФ, зареєстрованого за адресою РФ  АДРЕСА_2 який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номер розрахунку гаубично-артилерійського дивізіону у воєнному званні рядовий, місце знаходження якого на даний час не встановлено, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 438 КК України,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Відповідно до ст. 33 вказаної Конвенції пограбування забороняються.
		У березні 2022 року збройні сили та інші військові формування РФ незаконно окупували територію міста Ізюм Харківської області. Маючи повний контроль над населеним пунктом, військовослужбовці збройних сил РФ переконались, що на території населеного пункту проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву волі окупантів, а також що на території міста та поза його межами не розміщені військові об`єкти та підрозділи Збройних Сил України.
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05:30 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, у подальшому продовжено дію.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права (ч. 1 ст. 1 Закону №1207-VII).
		Таким чином, військовослужбовці збройних сил РФ, які контролювали територію міста Ізюм Харківської області, були обізнані та повинні були дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а керівництво частин, які окупували населені пункти, зобов`язані забезпечити дотримання норм міжнародного гуманітарного права їхніми підлеглими.
		Громадянин РФ ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який з 07.04.2023 перебував на території тимчасово окупованої території м. Ізюм, Харківської області, проходив військову службу за контрактом у збройних сил РФ у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номер розрахунку гранатометник гаубично-артилерійського дивізіону.
		Приблизно 25 квітня 2022 року о другій половині дня, більш точну дату та час в ході судового розгляду встановити не видалось можливим, ОСОБА_8 , перебуваючи на території окупованого збройними силами РФ м. Ізюм Харківської області , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що цивільні особи - громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованій території Харківської області та належне їм майно, знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, умисно нехтуючи нормами зазначеного права, зокрема вимогами статті 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року щодо привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином, порушуючи інші закони та звичаї війни вступив у злочинну змову з військовослужбовцями збройних сил РФ, а саме ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив військову службу за контрактом у збройних силах РФ у військовій частині НОМЕР_1 та іншими не встановленими військовослужбовцями збройних сил РФ, направлену на таємне викрадення чужого майна з проникненням у інше приміщення (крадіжку), вчинену в особливо великих розмірах.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаний з проникненням у інше приміщення, в особливо великих розмірах, діючи умисно, ОСОБА_8 за попередньою змовою у групі з ОСОБА_9 та іншими не встановленими під час судового розгляду військовослужбовцями збройних сил РФ, скориставшись тим, що приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_6 » по АДРЕСА_3 пошкоджено, внаслідок обстрілів військовослужбовцями РФ, маючи на меті незаконне збагачення, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, скориставшись тим, що за ними ніхто не спостерігає, незаконно проникли до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6» по АДРЕСА_3 , де у приміщенні магазину побачили сейф в якому знаходились ювелірні вироби, що належать фізичній особі підприємцю - ОСОБА_10 , та реалізуючи свій злочинний умисел направлений на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме вимог статті 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, винесли з приміщення магазину сейф із золотими прикрасами, таким чином здійснили таємне викрадення зазначеного сейфу із золотими прикрасами, спричинивши фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 715879,00 гривень (сімсот п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять грн. 00 коп.), та на суму 7358409,00 гривень (сім мільйонів триста п`ятдесят вісім тисяч чотириста дев`ять грн. 00 коп.), на загальну суму 8074288,00 гривень ( вісім мільйонів сімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім гривень). 
		Викраденим майном, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 військовослужбовці збройних сил РФ ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та інші не встановлені під час судового розгляду військовослужбовці збройних сил РФ розпорядилися на власний розсуд.
		ОСОБА_8 , 02.10.2003 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, а саме: інше порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
		       Громадянин РФ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який з 07.04.2023 перебував на території тимчасово окупованої території м. Ізюм, Харківської області, проходив військову службу за контрактом у збройних сил РФ у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номер розрахунку гаубично-артилерійського дивізіону безпосередньо приймав участь у бойових діях проти підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань України, вчинив злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку за наступних обставин.
		25 квітня 2022 року о другій половині дня, більш точну дату та час в ході судового розгляду встановити не виявилося можливим, ОСОБА_9 , перебуваючи на території окупованого збройними силами РФ м. Ізюм Харківської області , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що цивільні особи - громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованій території Харківської області та належне їм майно, знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, умисно нехтуючи нормами зазначеного права, зокрема вимогами статті 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року щодо привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином, порушуючи інші закони та звичаї війни вступив у злочинну змову з військовослужбовцями збройних сил РФ, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проходив військову службу за контрактом у збройних силах РФ у військовій частині НОМЕР_1 та іншими не встановленими військовослужбовцями збройних сил РФ, направлену на таємне викрадення чужого майна з проникненням у інше приміщення (крадіжку), вчинену в особливо великих розмірах.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаний з проникненням у інше приміщення, в особливо великих розмірах, діючи умисно, ОСОБА_9 за попередньою змовою у групі з ОСОБА_8 та іншими не встановленими під час судового розгляду військовослужбовцями збройних сил РФ, скориставшись тим, що приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_6 » по АДРЕСА_3 пошкоджено, внаслідок обстрілів військовослужбовцями РФ, маючи на меті незаконне збагачення, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, скориставшись тим, що за ними ніхто не спостерігає, незаконно проникли до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6» по АДРЕСА_3 , де у приміщенні магазину побачили сейф в якому знаходились ювелірні вироби, що належать фізичній особі підприємцю - ОСОБА_10 та реалізуючи свій злочинний умисел направлений на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме вимог статті 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, винесли з приміщення магазину сейф із золотими прикрасами, таким чином здійснили таємне викрадення зазначеного сейфу із золотими прикрасами, спричинивши фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 715879,00 гривень (сімсот п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять грн. 00 коп.), та на суму 7358409,00 гривень (сім мільйонів триста п`ятдесят вісім тисяч чотириста дев`ять грн. 00 коп.), на загальну суму 8074288,00 гривень ( вісім мільйонів сімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім гривень). 
		Викраденим майном, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 військовослужбовці збройних сил РФ ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та інші не встановлені під час судового розгляду військовослужбовці збройних сил РФ розпорядилися на власний розсуд.
		Таким чином, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 року народждення вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, а саме: інше порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
		Судовий розгляд кримінального провадження здійснено за відсутності обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (in absentia), обвинувачені показань суду не надавали, жодних клопотань та/або заяв від них на адресу суду не надходило.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисників, які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях: адвоката ОСОБА_6 (доручення № 027-270004611 від 23.06.2023 року), який був захисником на стадії досудового розслідування, та під час судового розгляду та ОСОБА_7 (доручення № 027-270004610 від 23.06.2023 року), яка була захисником на стадії досудового розслідування та судового провадження і обізнані з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Відповідно до ухвали суду від 01 лютого 2024 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України.
		При цьому повістки про виклик обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Дзержинського районного суду міста Харкова і в газеті «Урядовий кур`єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак у судові засідання обвинувачені не з`являлися.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до слідчого (прокурора) та суду, направлених їм повідомлень з приводу їх прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вони мали підстави усвідомлювати, що проти них розпочато кримінальне провадження, вони отримали чи мали би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мали можливість бути обізнаними із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_8 ОСОБА_9 , скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в свою чергу повинні були знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про їх наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
		Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинувачених у судовому засіданні не здійснювався.
		Захисник-адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_8 і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у допиті свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_8 на захист та доступ до правосуддя.
		При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_8 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Захисниця- адвокатка ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_9 і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Адвокатка обвинуваченого ОСОБА_9 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймала участь у допиті свідків та дослідженні письмових доказів, виступала у дебатах.
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_9 на захист та доступ до правосуддя.
		При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_9 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Потерпілий ФОП ОСОБА_10 у судові засідання не з`являвся. До суду надав заяву від 21 грудня 2023 року про розгляд справи за його відсутності. Крім того, до матерілів справи долучено позовна заява від імені ОСОБА_10 його представника адвокатки ОСОБА_11 до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вказаний позов адресований Київському районному суду міста Харкова, підписаний представником заявника ОСОБА_12 . До вказаного позову та і взагалі до матеріалів кримінального провадження не долучено повноважень вказаного представника, також не долучено розрахунок суми позову, бо сума позову не збігається з сумою експертних досліджень по справі. Стосовно вказаних невідповідностей потерпілий чи його представник пояснень суду не надали. У заяві потерпілого ОСОБА_10 від 21 грудня 2023 року не зазначено про долю його позовних вимог. 
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно ч. 5 ст. 374 КПК України в разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Так, згідно положень ст. 297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень Глави 241 цього Кодексу на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо виділеної категорії злочинів, в тому числі й злочину, передбаченого ст. 438 КК України, стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
		Зі змісту ст. 297-4 КПК України вбачається, що за наслідками розгляду клопотання сторони обвинувачення про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя задовольняє таке клопотання, якщо прокурор, слідчий доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Крім того, під час вирішення цього питання слідчий суддя враховує наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.
		Згідно ст. 281 цього Кодексу в разі, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
		Відповідно до положень ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент РФ оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Відповідно до положень статті 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, пограбування забороняється, а згідно ст. 4 цієї ж Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Винуватість обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачене міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а саме порушенні ст. 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, за обставин викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними підтверджується сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів:
		Протоколом огляду місця події від 01.03.2023, яким встановлено, що безпосереднім місцем вчинення кримінального правопорушення є відкрита ділянка місцевості а АДРЕСА_3 де розташована споруда магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6». До протоколу долучені фотознімки, які досліджені у судовому засіданні.
		Поясненнями від 30 квітня 2024 року, за підписом ОСОБА_9 , які були визнані речовими доказами, та вилучені під час огляду приміщення за адресою м. Ізюм вул. Георгієвська, 4 Харківської області , де знаходилась « воєнна поліція м. Ізюм», в яких зазначено за яких обставин у ОСОБА_9 були знайдені прикраси. Також до матеріалів справи прокурором доданий переклад цих пояснень.
		Поясненнями від 30 квітня 2024 року, за підписом ОСОБА_13 , які були визнані речовими доказами, та вилучені під час огляду приміщення за адресою м. Ізюм вул. Георгієвська, 4 Харківської області , де знаходилась « воєнна поліція м. Ізюм», в яких вказано за яких обставин нього були знайдені прикраси. Також до матеріалів справи прокурором доданий переклад цих пояснень.
		Постановою про визнання предметів речовими доказами від 28 лютого 2023 року, яким пояснення ОСОБА_9 від 30.04.2024, ОСОБА_8 від 30.04.2024, ОСОБА_14 від 30.04.2024 визнано речовими доказами.
		Дорученням № 18-4780-23 від 24.01.2023 про проведення слідчих (розшукових) дій та повідомленням щодо виконання доручення вказаного доручення, яким встановлено причетних до крадіжки майна належного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6» та зібрано досьє з оперативною інформацією причетних військовослужбовців РОВ.
		Досьє на ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Досьє на ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_15 вказав, що бачив особу, на фотознімку № 1 в кінці квітня 2022 року, коли вони витягали предмет схожий на сейф з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6». Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 1 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_16 вказав, що бачив особу, на фотознімку № 1 в кінці квітня 2022 року, коли вони витягали предмет схожий на сейф з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6». Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 1 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_17 вказала, що бачила особу, на фотознімку № 1 в кінці квітня 2022 року вони перебували біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6», вони витягали предмет схожий на сейф з магазину. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 1 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_15 вказав, що бачив особу, на фотознімку № 2 в кінці квітня 2022 року, коли вони витягали предмет схожий на сейф з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6». Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_9 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_17 вказала, що бачила особу, на фотознімку № 2 в кінці квітня 2022 року вони перебували біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6», вони витягали предмет схожий на сейф з магазину. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_9 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи до впізнання від 11.04.2023, в якому ОСОБА_16 вказав, що бачив особу, на фотознімку № 2 в кінці квітня 2022 року, коли вони витягали предмет схожий на сейф з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6». Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.04.2023 на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_9 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають.
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Висновком експерта № 362М від 06.04.2023, в якому ринкова вартість ювелірних виробів, зазначених в постанові про призначення експертизи, станом на квітень 2022 складала 715 879,00 гривень.
		Висновком експерта № 456М від 06.04.2023, в якому ринкова вартість ювелірних виробів, зазначених в постанові про призначення експертизи, станом на квітень 2022 складала 7 358 409,00 гривень, ринкова вартість сейфу складала 16 500.00 гривень.
		Копією ухвали Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року, якою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
		Копією ухвали Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року, якою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
		Копією ухвали Київського районного суду м. Харкова від 23 липня 2023 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування по кримінальному провадження № № 42023220000000013 від 16.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 .
		Копією ухвали Київського районного суду м. Харкова від 23 липня 2023 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування по кримінальному провадження № № 42023220000000013 від 16.01.2023 за підозрою ОСОБА_8 .
		Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та повідомлення останніх про здійснення стосовно них процесуальних дій та забезпечення останніх правом на захист.
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяги з ЄРДР, постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що як стороною обвинувачення під час досудового провадження кримінального провадження так і судом під час судового провадження здійснено всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання права підозрюваних/обвинувачених на захист та на доступ до правосуддя, та вважає, що наявні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_9 - військовослужбовці ЗС РФ - держави-агресора, знали та/або повинні були знати про кримінальне переслідування, про підозру та про розгляд обвинувального акту щодо них за ч. 1 ст. 438 КК України, водночас вони тривалий час переховуються від слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності на території РФ - держави-агресора, у зв`язку з чим й були оголошені у розшук, у тому числі й міждержавний і міжнародний, а тому суд приходить до висновку, що наявні достатні підстави вважати, що за час заочного кримінального провадження обвинувачені могли довідатись про кримінальне провадження проти них та належним чином реалізувати свої процесуальні права та обов`язки підозрюваного/обвинуваченого, в тому числі постати перед судом, однак вони не змінили свою процесуальну поведінку, що суд розцінює як мовчазну відмову від права бути присутнім, оскільки право бути присутнім на суді над самим собою не є абсолютним.
		За таких обставин суд вважає, що здійснення кримінального провадження в повній мірі відповідає принципам національного законодавства, а також міжнародного, в тому числі й принципам, визначених ч. 4 ст. 75 Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) (далі - Додатковий протокол І), а також положенням ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 10 Загальної декларації прав людини.
		Крім того, в ході судового провадження було досліджено та ретельно перевірено докази, зібрані в ході досудового розслідування, а також інші документи, зафіксовані у відповідній процесуальній формі, що слугували підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань .
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 повідомила, що станом на кінець квітня 2022 року місто Ізюм Харківської області перебувало під окупацією. Вона, як мешканка міста Ізюм, повинна була постійно навідуватися за адресою свого домоволодіння, так як боялася пограбування свого житла, а не перебувала вона у своєму житлі, бо ховалася у бомбосховищі. Також вона навідувалася, щоб подивитися цілість майна своїх родичів, які виїхали з міста Ізюм Харківської області. 25 квітня 2022 року в обідню годину, вона йшла вулицею біля магазина «ІНФОРМАЦІЯ_6» у місті Ізюм Харківської області, і побачила, що троє військових у військовій формі РФ виносять зі зруйнованого магазину великий сейф. Вказаний сейф вони грузили на легковий автомобіль. Коли військові РФ побачили її, то підійшли до неї, та перевірили документи. Військові були з відкритими обличчями, озброєні, у формі військових РФ. Обличчя вона добре запам`ятала. Виносили з магазину в той час, тільки сейф, інших речей вона не бачила, погрузили вказаний сейф на автомобіль, та поїхали. Про вміст сейфу свідок не повідомила, так як зазначила, що не бачила, що в сейфі знаходиться.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 також повідомив, що він 25 квітня 2022 року перебував на вулиці біля торгового майданчику в м. Ізюм, де знаходився магазин «ІНФОРМАЦІЯ_6», там він побачив військових РФ, які виносили з розбитого магазину сейф, потім завантажили його у машину та вивезли вказаний сейф. Також вказані військовослужбовці перевіряли й у нього документи, потім сказали, щоб він не знаходився на вулиці та йшов додому. Свідок зазначив, що військові були солдатами РФ, озброєні з відкритими обличчями. Один з них був слов`янського типу, інший не слов`янського типу. На формі мали російський прапор.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомив, що він 25 квітня 2022 року в обідню годину йшов перевіряти своє житло в м. Ізюм Харківської області , біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_6» він побачив, як грабують цей магазин троє військових РФ, які з розбитих дверей вказаного магазину виносили сейф. Далі вказаний сейф вони загрузили до машини та вивезли. Перед цим вони підходили до свідка та перевіряли його документи. Під час цього свідок чув, як військові РФ між собою розмовляли про необхідність відвезти вказаний сейф до гаражу до місцевого жителя, щоб він допоміг відкрити замок вказаного сейфу. Обличчя військових були відкриті, він їх бачив та описав, як двох слов`янської зовнішності, а одного як кавказця.
		Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши показання свідків, а також досліджені письмові документи з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку та, враховуючи специфіку спеціального судового провадження (in absentia), зберігаючи неупередженість та безсторонність, надавши особливого значення дотриманню прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, що здійснювалося за його відсутності, забезпечивши дотримання високих стандартів судового розгляду відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Додаткового протоколу І та ст. 6 ЄКПЛ, застосувавши належну правову процедуру в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, приходить до наступного висновку.
		Статтею 438 КК України криміналізовано певні склади воєнних злочинів в Україні та встановлено кримінальну відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права.
		Так, окремими складами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, є «жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням», «вигнання цивільного населення для примусових робіт», «розграбування національних цінностей на окупованій території», бланкетними - «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом» та «інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України», а також «віддання наказу про вчинення таких дій», елементи складу цих воєнних злочинів на рівні національного законодавства чітко не визначено, водночас визначено та встановлено відповідно до міжнародного кримінального права.
		Тобто, воєнні злочини - це: (1) певна категорія діянь, заборонених міжнародним гуманітарним правом (діяння, що лежать в основі злочину); (2) які відбуваються в контексті збройного конфлікту, який є міжнародним або неміжнародним за своїм характером (контекстуальний елемент).
		Наявність збройного конфлікту та зв`язок між конфліктом і діянням, що лежить в основі злочину, є спільними складовими для кожного воєнного злочину: цей аспект відрізняє воєнні злочини від відповідних звичайних (загально кримінальних) правопорушень.
		Водночас, відповідно до ст. 8 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон №1906-IV) згода України на обов`язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.
		Статтею 9 Закону №1906-IV передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід`ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Ратифікації підлягають міжнародні договори України: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) що стосуються прав, свобод та обов`язків людини і громадянина; в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об`єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об`єктів права державної власності України; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.
		При цьому, відповідно до ст. 6 Закону України №1543-XII від 12.09.1991 «Про правонаступництво України» Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Указом Президії Верховної Ради УРСР від 03.07.1954 ратифіковано чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949, серед яких Женевські конвенції I-III в основному стосуються поводження з загиблими солдатами в різних сценаріях: конфлікт на полі бою (Женевська конвенція I), конфлікт на морі (Женевська конвенція II) і військовополонені (Женевська конвенція III), Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Женевська конвенція IV 1949) стосується захисту цивільного населення під час війни, які набрали чинності для України 03.01.1955.
		Вказані Женевські конвенції І-IV майже виключно стосуються війни між державами, при цьому містять ідентичні положення ст. 3, що застосовуються до неміжнародних збройних конфліктів, захищаючи осіб, які не беруть активної участі у бойових діях, від будь-якого насильства над життям або особистістю захоплення заручників, посягань на гідність, свавільного винесення смертного вироку і відмови в догляді.
		Відповідно до ст. 1 Женевської конвенції IV 1949 країни, які її ратифікували, зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		Учасником вказаних конвенції є і РФ.
		Низку порушень законів та звичаїв війни передбачено додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12.08.1949, серед яких Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977 (ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР №7960-XI від 18.08.1989, який набув чинності для України 25.07.1990).
		Відповідно до ст. 3 Женевської конвенції IV 1949 у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Женевської конвенції IV 1949 особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ст. 6 Женевської конвенції IV 1949 ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у ст. 2 цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових вій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Згідно зі ст. 147 Женевської конвенції IV 1949 серйозними порушеннями Конвенції становлять порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`я, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Прокурором пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.
		За диспозицією частини 1ст. 438 КК України законодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільним населенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
		Отже, стосовно обвинуваченого має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.
		ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачуються в порушенні норм міжнародного права, а саме:
		У Додатку до IV Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 зазначено, що сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися. Приватна власність не підлягає конфіскації, а мародерство офіційно забороняється, ч. 2 ст. 33 Конвенції від 12.08.1949 «Про захист цивільного населення під час війни», де пограбування забороняються.
		ст. 147 Конвенції серйозні порушення, про які йдеться у Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та IV Конвенція «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907, є міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».
		Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:
		грубе порушення норм договірного права (конвенцій протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП); такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;
		такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.
		МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов`язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.
		Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
		Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.
		Спільна ст. 2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
		Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.
		Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім, тим, що насправді відбувається.
		У суду немає сумнівів у розумінні обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 факту незаконного перетину державного кордону України, участь у військовій агресії проти України, з огляду на наявність показання свідків, що обвинувачені перебували у військовій формі, зі зброєю та наданих письмових доказів перебування обвинувачених у складі збройних сил РФ.
		Положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		Даючи оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_8 , суд приходить до висновку, що за результатами судового розгляду встановлено, що ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ та здійснюючи військові заходи із зайняття ЗС РФ (окупації) території України безпосередньо в м. Ізюм Харківської області, будучи обізнаним про наявність міжнародного збройного конфлікту, маючи при собі автоматичну зброєю, під час здійснення окупації та здійснення контролю над українським містом Ізюм Харківської області, зайнявши та здійснюючи контроль території цього міста, 25 квітня 2022 року на тимчасово окупованій РФ території українського міста Ізюм Харківської області з мотивів наживи, користі, умисно за попередньою змовою групою осіб з невстановленими в ході досудового розслідування військовослужбовцями ЗС РФ, вчинив порушення законів і звичаїв війни, а саме інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, віддання наказу вчинення таких дій, тобто порушив статті 27, 31, 32, 33, 146, 147 Женевської конвенції IV, а також ст. 11, частини 1, 2 ст. 75 Додаткового протоколу І, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 438 КК України.
		Даючи оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_9 , суд приходить до висновку, що за результатами судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ та здійснюючи військові заходи із зайняття ЗС РФ (окупації) території України безпосередньо в м. Ізюм Харківської області, будучи обізнаним про наявність міжнародного збройного конфлікту, маючи при собі автоматичну зброєю, під час здійснення окупації та здійснення контролю над українським містом Ізюм Харківської області, зайнявши та здійснюючи контроль території цього міста, 25 квітня 2022 року на тимчасово окупованій РФ території українського міста Ізюм Харківської області з мотивів наживи, користі, умисно за попередньою змовою групою осіб з невстановленими в ході досудового розслідування військовослужбовцями ЗС РФ, вчинив порушення законів і звичаїв війни, а саме інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, віддання наказу вчинення таких дій, тобто порушив статті 27, 31, 32, 33, 146, 147 Женевської конвенції IV, а також ст. 11, частини 1, 2 ст. 75 Додаткового протоколу І, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 438 КК України.
		А тому, суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченими, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченими. Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Обставин, які згідно статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 судом не встановлено.
		Обставиною, яка згідно статті 67 КК України ОСОБА_8 обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Обставин, які згідно статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 судом не встановлено.
		Обставиною, яка згідно статті 67 КК України ОСОБА_9 обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Судом при призначенні покарання враховуються вимоги статті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_8 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства; дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_8 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
		Крім цього, положення ст. 373 КПК України не зобов`язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_9 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_9 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства; дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_9 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
		Крім цього, положення ст. 373 КПК України не зобов`язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
		Відповідно до положень ст. ст. 55, 56, 61, 128 КПК України фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, вправі пред`явити до обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом у кримінальному провадженні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Потерпілий ОСОБА_10 у судові засідання, призначені після передачі справи на розгляд судді ОСОБА_1 , належним чином повідомлений, не з`явився жодного разу, причину неявки суду не повідомив, заяв про розгляд саме цивільного позову за його відсутності з посиланням на підтримання чи не підтримання позовних вимог не надав. Розглянути цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди по суті без участі потерпілого не представляється можливим. 
		Слід зазначити, що потерпілий міг би звернутися з відповідними заявами щодо можливості розгляду за його відсутності, або з використанням судового розгляду в режимі відеоконференції, проте не скористався вказаним правом.
		Про розгляд справи на подальші дати сторони повідомлявся належним чином про що свідчать поштові повідомлення, залучені до матеріалів справи.
		До позову не надано доказів, а доказів, які містяться у матеріалах справи недостатньо для ухвалення відповідного рішення за результатами розгляду цивільного позову по суті, потерпілий же пояснень не надав, належні докази не долучив. Суд окремо зазначає, що сума позовних вимог та вартість майна за результатами проведення експертних досліджень суттєво відрізняється.
		Також позов подано особою, яка не надала повноважень щодо правомочності звернення з відповідним позовом. Позов адресований Київському районному суду міста Харкова.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби законодавства для прискорення розгляду.
		Суд зазначає, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
		Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні вирішити відповідно до ст. 122 КПК України.
		Суд, керуючись ст. ст. 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 368, 370, 374, 615 КПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років.
		ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років.
		Запобіжний захід ОСОБА_8 , обраний на стадії досудового розслідування, у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
		Запобіжний захід ОСОБА_9 , обраний на стадії досудового розслідування, у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
		Строк відбування покарання ОСОБА_8 відраховувати з моменту його фактичного затримання.
		Строк відбування покарання ОСОБА_9 відраховувати з моменту його фактичного затримання.
		Судові витрати на залучення експертів за результатами товарознавчої експертизи № 362Мвід 06.04.2023 та за результатами товарознавчої експертизи № 456Мвід 29.04.2023 у сумі 3283,44 гривень ( три тисячі двісті вісімдесят три гривні 44 копійок) стягнути пропорційно з кожного з засуджених, а саме з ОСОБА_8 в сумі 1641,72 гривні ( одна тисяча шістсот сорок одна гривня 72 копійки) та з ОСОБА_9 в сумі 1641,72 гривні ( одна тисяча шістсот сорок одна гривня 72 копійки) на користь держави України.
		Цивільний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_10 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - залишити без розгляду.
		Речові докази: пояснення ОСОБА_9 від 30.04.2022 на двох аркушах, пояснення ОСОБА_8 від 30.04.2022 на двох аркушах, пояснення ОСОБА_14 від 30.04.2022 на двох аркушах- зберігати з матеріалами кримінального провадження.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.
		Копію вироку вручити прокурору та захисникам обвинувачених, яким вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Інформацію про ухвалений вирок опублікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Дзержинського районного суду міста Харкова.
		Повний текст вироку виготовлений 13 серпня 2024 року.
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...