Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 133/3963/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 14.08.2024. Зареєстровано: 15.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2024.
Дата набрання законної сили: 14.08.2024
Номер судового провадження: 22-ц/801/1525/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 133/3963/21
		Провадження № 22-ц/801/1525/2024
		Категорія: 80
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.
		Доповідач:Рибчинський В. П.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 серпня 2024 рокуСправа № 133/3963/21м. Вінниця
		 
		   Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
		у цивільних справах:
		судді-доповідача Рибчинського В.П.,
		суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К.,
		за участісекретаря судовогозасідання КобендиЮ.О.,позивача  ОСОБА_1 та йогопредставника адвокатаЦимбалюка В.І.,представників відповідача: ОСОБА_2 та адвокатаЧешковського В.А., розглянувшиу відкритомусудовому засіданніапеляційну скаргуАкціонерного товариства«Українська залізниця»на рішенняКозятинського міськрайонногосуду Вінницькоїобласті від16квітня 2024року запозовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця», Козятинського загону воєнізованої охорони Виробничий підрозділ «Південно-Західна залізниця» про стягнення заробітної плати та допуск позивача до роботи,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № HOP 2-2/374, від 08.12.2021, зобов`язати відповідача виплатити його користь невиплачену заробітну плату з дня незаконного відсторонення від роботи по день фактичного допущення до роботи, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 951 грн 89 коп.
		Позов обґрунтував тим, що 08.12.2021 наказом начальника загону виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони Набокова Василя Антоновича № НОР-2-2/374, у зв`язку з ненаданням ним підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, його було протиправно відсторонено від роботи - стрільця 4-го розряду стрілецької команди станції Козятин, без нарахування заробітної плати (середнього заробітку).
		Так, керуючись ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04.10.2021 року, пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 та Постанови КМУ №1096 від 20.10.202, позивач вважає, що відповідач протиправно відсторонив його від роботи на необмежений термін, починаючи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. 
		Однак, зі слів позивача, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, підписаному між ним і відповідачем, такого зобов`язання з його боку немає, як і немає передбачених законом повноважень відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення від CОVID-19. 
		Тому вважає такий наказ протиправним, свавільним та таким, що порушує конституційні права та основоположні свободи позивача, як людини і громадянина, суперечить вимогам Конституції України та діючому законодавству і підлягає скасуванню. 
		Крім того, вважає, що оскільки його право на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання незаконного наказу про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, позивач вважає, що ефективним способом порушеного його права буде зобов`язання відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, кінцевий розрахунок якої має бути здійснено відповідачем в порядку, встановленому КМУ щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення позивача по день фактичного допущення до роботи.
		Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 квітня 2024 року позов задоволено частково.
		Скасовано наказ Акціонерного Товариства "Укрзалізниця" від 08.12.2021 № НОР 2-2/374 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
		Стягнено з Акціонерного Товариства "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 37729 грн 59 коп. та компенсацію судового збору у розмірі 951 (дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 90 коп.
		В решті вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник АТ «Українська залізниця» зазначив, що суд першої інстанції не дослідив всі докази та обставини, що мають значення для справи, надав перевагу твердженням позивача, які не підтверджені доказами та безпідставно відхилив доводи відповідача АТ «Укрзалізниця».
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла наступних висновків. 
		Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
		Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає.
		Судом встановлено,що відповіднодо трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 на підставі наказу № 161-ос від 16.07.2013 прийнятий в стрілецьку команду на ст. Козятин на посаду стрільця відділу воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці (а.с.14-17).
		Відповідно до довідки про доходи від 03.12.2021 № НОР 2.5/1544 заробітна плата стрільця 4 розряду структурного підрозділу служби воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» - ОСОБА_1 , за період з червня 2021 по листопад 2021 року, без урахування аліментів становить 95 189,66 грн (а.с.13).
		Наказом виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони» № НОР.2.2/374 від 08.12.2021 ОСОБА_1 - стрільця 4 розряду стрілецької команди ст. Козятин було відсторонено від роботи з 09.12.2021 до моменту усунення ним причин відсторонення. Причиною відсторонення стало ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (а.с.7-8)
		Як вбачається із копії наказу № НОР 2.2/57 від 01.03.2022, виданого начальником ВП «Козятинський загін воєнізованої охорони» Василем Набоковим, зокрема відповідно до п. 2 додатку до вказаного наказу  ОСОБА_1 з 01.03.2022 допущено до роботи (а.с. 119-120).
		Задовольняючи позовнівимоги частково,суд першоїінстанції виходивз того,що необхідності відсторонення позивача через створення ним загрози, які б вимагали вжиття суворого заходу для втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив позивача заробітку, відповідачем при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи обґрунтовано не було.
		Суд першої інстанції вказав, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. 
		При виконанні своїх трудових обов`язків позивач контактує з незначною кількістю співробітників, супроводжуючи вантажі знаходиться сам, з продукцією не контактує, оскільки такі вантажі він не супроводжує. 
		Крім того, місцевий суд вважав, що відповідач не довів наявність значних прямих та непрямих соціальних контактів позивача з іншими особами, що могло б вказувати на існування ризиків перенесення та розповсюдження ним хвороби.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що наказ АТ «Укрзалізниця» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню.
		Тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 09.12.2021 до 01.03.2022.
		Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
		- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
		- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
		- в інших випадках, передбачених законодавством.
		У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		За змістом вищеназваної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
		Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.
		Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).
		Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
		Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.
		Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
		Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
		Аналізуючи зазначені вимоги законодавства можна дійти висновку, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді стрільця відділу воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці, підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		Питання відстороненнявід роботидодатково регламентованов ЗаконіУкраїни «Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»(№4004-XII)та Інструкції «Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності» № 66 від 14квітня1995року 
		Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності  це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
		Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
		Суд зауважує,що положенняабзацу шостогочастини першоїстатті 7Закону №4004-XIIта Інструкції№66неохоплюютьпорядок відстороненнявідроботиу зв`язкузвідмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
		Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати нагально необхідним та пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя з огляду на таке.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
		Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
		За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
		Колегія суддів вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення позивача в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що він працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
		Як вбачається з матеріалів справи при видачі наказу та відстороненні позивача від роботи відповідачем не досліджувалося, що, обіймаючи посаду стрільця відділу воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
		Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові також зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. 
		При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, щосуспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Судом першої інстанції правильно установлено, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує його право на працю.
		Також було вірно враховано, що необхідності відсторонення позивача через створення ним загрози, які б вимагали вжиття суворого заходу для втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив позивача заробітку, відповідачем при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи обґрунтовано не було.
		Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовної вимоги про скасування наказу про відсторонення, оскільки застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
		Також судпершої інстанціїдійшов обґрунтованоговисновку про стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу зогляду нанаступне. 
		Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП). 
		За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період незаконного відсторонення в розмірі 37729, 59 грн.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» належить залишити без задоволення, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 квітня 2024 року без змін. 
		На підставі наведеного і керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено та виготовлено 14 серпня 2024 року.
		       
		 
		Суддя-доповідач:                        В.П. Рибчинський
		 
		Судді:                                    Л.О. Голота
		                               
		   С.К. Медвецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...