Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 949/1360/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів.
Надіслано для оприлюднення: 15.08.2024. Зареєстровано: 16.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2024.
Дата набрання законної сили: 17.09.2024
Номер судового провадження: 1-кп/949/272/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024186110000082

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №949/1360/24
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		15 серпня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
		   головуючого - судді  ОСОБА_1 ,
		   при секретарі судових засідань  ОСОБА_2 ,
		   за участю: 
		   прокурора ОСОБА_3 ,
		   обвинуваченого ОСОБА_4 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024186110000082 від 17 липня 2024 року по обвинуваченню:
		    ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, освіта середньої-спеціальної, раніше несудимого відповідно до ст. 89 КК України, громадянина України 
		   у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 337 КК України, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, ухилився від військового обліку, після попередження, зробленого відповідним керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 1 ст. 337 КК України. 
		Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. 
		Згідно зіст.33Закону України"Провійськовий обов`язокта військовуслужбу",військовий облікусіх призовниківі військовозобов`язанихведеться замісцем їхпроживання.Відповідно доп.21Порядку організаціїта веденнявійськового облікупризовників івійськовозобов`язаних,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від30грудня 2022року №1487,взяттю навійськовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни, придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час, які не досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил та особи, які досягли граничного віку (27 років) перебування на військовому обліку призовників.
		16 липня 2024 року керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено військовозобов`язаному ОСОБА_4 про попередження за №6969 про порушення ним "Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних", а також те, що в разі його неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по АДРЕСА_2 , на 09.00 год. 17 липня 2024 року, його буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 337 Кримінального кодексу України.
		16 липня 2024 року близько 11.00 год., ОСОБА_4 , який знаходився в подвір`ї за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ознайомлено зі змістом вищезазначеного попередження про необхідність прибуття на 09.00 год.
		17 липня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних, шляхом вручення йому даного попередження солдатом гранатометником роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , під підпис.
		Незважаючи на свою обізнаність в обов`язку громадянина України проходити службу в лавах Збройних сил України, ОСОБА_4 , діючи умисно, всупереч вимог ст. 65 Конституції України, ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з метою ухилення від військового обліку, будучи особисто ознайомленим про кримінальну відповідальність за ухилення військовозобов`язаного від військового обліку, та належним чином повідомленим про час та місце прибуття за викликом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та свідомо бажаючи їх настання, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на ухилення від військового обліку, без поважних на те причин не прибув 17 липня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних, про причини своєї неявки не повідомив.
		Допитаний всудовому засіданніобвинувачений ОСОБА_4  вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши зазначені у обвинувальному акті обставини та ствердив, що дійсно 17 липня 2024 року він, без поважних на те причин, не прибув до до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановлення на військовий облік.
		Прокурор в судовому засіданні з огляду на пояснення та докази, зібрані в ході досудового розслідування і досліджені в ході судового розгляду характеризуючі дані, а також, враховуючи обставини справи, просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 337 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
		Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .
		Судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 337 КК України, як ухилення від військового обліку, є правильною.
		Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни №7від 24жовтня 2003року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 337 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як кримінальний проступок.
		При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
		Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, проте на момент розгляду кримінального провадження є несудимим у відповідності до ст. 89 КК України (а.п. 13-14), на "Д" обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 15), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 16).
		Обставинами, яка пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обставин, які обтяжують покарання  ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
		У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
		Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).
		Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
		У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".
		У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
		Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).
		Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).
		Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, суд приходить висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст 337 КК України, за якою кваліфікуються його дії, а саме у вигляді штрафу.
		Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 
		Майнової шкоди кримінальним правопорушення не заподіяно.
		Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.
		Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
		Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		   На підставівикладеного,керуючись ст.ст.100,368,370,371,373,374,394,395КПК України,суд 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		    ОСОБА_4  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 337 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. (п`ять тисяч сто гривень).
		   Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
		Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя: підпис.
		 
		Згідно з оригіналом.
		 
		Суддя Дубровицького 
		районного суду                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...