Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 211/2047/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2024.
Дата набрання законної сили: 14.08.2024
Номер судового провадження: 61-3018ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала       
		 
		14 серпня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 211/2047/21
		провадження № 61-3018св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Коротуна В. М., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Криворізька міська рада,
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування наказу.
		 
		Позов мотивовано тим, що на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою К. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1209, позивач набув у приватну власність незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, а саме: незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, відсоток готовності об`єкта 95 %. яке складається з: будівлі сторожки літ. А-2, загальною площею 18,1 кв. м; літ. Б-вбиральня: поз. № 1 - № 3-огорожі; поз. №2-ворота; поз. І-замощення.
		 
		20 серпня 2018 року, на підставі відповідного рішення приватного нотаріуса Меньшикової К. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про право власності під індексним номером: 42621965 від 20 серпня 2018 року.
		 
		У травні 2020 року, через секретаря Криворізької міської ради Маляренка С. В., до Міністерства юстиції України було подано скаргу від 12 травня 2020 року на рішення державного реєстратора Колесник І. М. та приватного нотаріуса Меньшикової К. О.
		 
		01 березня 2021 року Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок, яким рекомендовано скасувати рішення від 17 серпня 2018 року за № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М. В іншій частині вимог Криворізької міської ради відмовлено.
		 
		24 березня 2021 року Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії видано наказ № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги», на підставі якого скасовано рішення від 17 серпня 2018 року № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М., виконання п. 2 Наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.
		 
		Наказ є незаконним, оскільки він виданий без дотримання встановлених вимог до його розгляду, а саме: порушена процедура повідомлення особи, стосовно якої розглядалася скарга, не перевірена наявність судових справ у судах з приводу нерухомого майна, порушений строк та порядок розгляду скарги.
		 
		На підставі наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2020 року скасовано рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904 про первісну державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки за ОСОБА_2 , а тому, на думку Криворізької міської ради, з цього слідує, що подальше відчуження і реєстрація права власності за ОСОБА_3 та за позивачем відбулось незаконно.
		 
		Зазначав, що предметом розгляду у даній справі є не стільки дії та рішення Міністерства юстиції України, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а у даному випадку наявний приватний інтерес позивача щодо порушення його прав саме відповідачем, який має намір скасувати його право власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у власності відповідача, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. В свою чергу, оскаржуваний Наказ Міністерства юстиції України стосується прав та інтересів визначеного в ньому кола осіб, зокрема позивача, відповідача та третіх осіб зазначених у позові.
		 
		За таких обставин, наполягав на тому, що діями Криворізької міської ради порушується право власності позивача, яке у розумінні статті З Конституції України, статті 321 ЦК України, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції є непорушним. Криворізька міська рада не визнає за позивачем існуюче право власності та наразі оспорює таке право власності у суді у рамках судової справи № 211/5176/21, посилаючись на наказ Міністерства юстиції України, а тому, вочевидь у позивача існує інтерес, у тому, щоб скасувати (визнати незаконним) наказ Міністерства юстиції України, як такий, що порушує його права та інтереси.
		 
		Позивач є власником об`єкта незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, а тому, будь-які дії відповідача чи рішення і накази третіх осіб, що стосуються такої власності позивача безпосередньо впливають на його майнові інтереси. Надані представником Міністерства юстиції України усі документи і матеріали, які розглядала Колегія Міністерства юстиції України не містять доказів дотримання Мін`юстом вимог пункту 11 Порядку № 1128 щодо повідомлення заінтересованих осіб, в тому числі позивача, про час і місце засідання колегії.
		 
		Надані представником Міністерства юстиції України усі документи і матеріали, які розглядала Колегія Міністерства юстиції України не містять таких підтверджень. У Колегії Міністерства юстиції України були достатні правові підстави для відмови у задоволенні скарги відповідача, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, оскільки наявність судового спору щодо нерухомого майна виключає компетенцію Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо такого нерухомого майна. Приймаючи спірний Наказ, Міністерство юстиції України діяло із порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки Колегія Міністерства юстиції України не врахувала наявність судових спорів що мають відношення до розміщення нерухомого майна на земельній ділянці відповідача, що виключає компетенцію Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо такого нерухомого майна.
		 
		Таким чином, відповідач, будучи власником земельної ділянки мав всі належні інструменти для перевірки інформації щодо власної земельної ділянки. Міністерство юстиції України не звернуло увагу та у своєму оскаржуваному наказі жодним чином не висвітлило факт пропуску відповідачем визначеного законодавством строку на оскарження рішень державних реєстраторів. Таким чином, у позивача та третіх осіб виникли правомірні очікування того, що відповідачу відомо про внесені відомості та він з ними цілком погоджуються. 
		 
		Станом на 17 серпня 2018 року (тобто, на час прийняття рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904) інформація про наявність речового права на земельну ділянку під таким об`єктом була відображена у реєстрі Державного земельного кадастру та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що свідчило про наявність договірних відносин між відповідачем та первісним власником ОСОБА_2 . Заява відповідача про припинення у первісного власника - ОСОБА_2 речового права на земельну ділянку під таким об`єктом до цього часу державному реєстратору не була подана, а тому, відомості про припинення такого речового права у державних реєстрах відсутні. У державного реєстратора Колесник І. М. не було підстав та повноважень перевіряти дійсність права користування земельною ділянкою (закінчення строку дії договору оренди між відповідачем та первісним власником - ОСОБА_2 ). 
		 
		ОСОБА_1 просив:
		визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги».
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги» задоволено частково.
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		            колегія Міністерства юстиції України при розгляді скарги Криворізької міської ради не врахувала наявність судових спорів, щодо нерухомого майна та права користування земельною ділянкою. У квітні 2017 року Криворізька міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, в провадженні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала адміністративна справа № 212/2276/16-а за позовом ОСОБА_2 до Криворізької міської ради про визнання незаконним та нечинним рішення Криворізької міської ради про відмову у поновленні договору оренди спірної земельної ділянки;
		            на момент розгляду колегією Міністерства юстиції України скарги відповідача були наявні судові спори щодо нерухомого майна, що виключає можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Заявник скарги - Криворізька міська рада, були обізнані з приводу розгляду в судах господарських та адміністративних справ;
		            Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;
		            суд погодився з доводами позивача, що розгляд скарги проводився поверхнево, не була витребувана інформація з доступного і відкритого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також з реєстру судових рішень;
		            колегія Міністерства юстиції України розглядаючи скаргу, яка надійшла від Криворізької міської ради, діяла у спосіб та в межах своїх повноважень, а тому вимоги позову про визнання рішення Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року незаконним - задоволенню не підлягають, однак дане рішення підлягає скасуванню з підстав порушення порядку розгляду скарги. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування наказу та наявність правових підстав для задоволення позову;
		суд, з урахуванням заяви відповідача та третьої особи Міністерства юстиції України про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу, зробив висновок щодо частково стягнення витрат на правничу допомогу.
		            
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційні скарги відповідача Криворізької міської ради та Міністерства юстиції України задоволено, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		 
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги» відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		            ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги»
		            наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення. Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/5971/20;
		            Криворізька міська рада у спорі про скасування рішення Міністерства юстиції України, в якому така вимога заявлена як основна, є неналежним відповідачем.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.
		            змінити (доповнити) мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, з урахуванням апеляційної скарги, позовної заяви та у цілому позиції позивача по справі;
		            змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, в якій зазначити, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення у повному обсязі, виклавши його резолютивну частину наступним чином: «Позов ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24.03.2021 «Про задоволення скарги» - задовольнити у повному обсязі»;
		            в іншій частині, рішення суду першої інстанції (щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі), залишити без змін;
		            вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;
		            посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/5971/20, є некоректним, оскільки висновки у ній зроблені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням чого їх неможливо застосувати при розгляді цієї справи;
		            Міністерство юстиції України та його колегія, яка розглядала скаргу відповідача, є публічною особою, якому державою було надано повноваження щодо розгляду скарг осіб на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора чи іншого суб`єкта державної реєстрації. Розглядаючи такі скарги Міністерство юстиції України та його колегія не стає учасником цивільних правовідносин між особами зазначеними у скарзі, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість Міністерства юстиції України чи його Колегії в предметі спору та реалізації прийнятого ним рішення. Міністерство юстиції України та його колегія у рамках спору не може бути відповідачем, оскільки предметом позову є спір про право (в даному випадку спір про зареєстроване право власності позивача). Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було задоволено скаргу у частині скасування державної реєстрації права власності. Міністерство юстиції України може залучатися судами, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;
		            у подальшому, такі висновки Верховного Суду було застосовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року по справі № 640/9468/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 02 листопада 2022 року по справі № 757/530/20-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20, від 31 серпня 2022 року по справі № 592/4422/20, від 31 травня 2022 року по справі № 727/842/20, від 03 березня 2021 року по справі № 707/477/20, та інших;
		            спір у справі безпосередньо пов`язаний із захистом позивачем свого цивільного права та інтересу у спорі щодо нерухомого майна право власності на яке заперечує відповідач - Криворізька міська рада, яка не погоджується із діями державного реєстратора та приватного нотаріуса з реєстрації права власності на об`єкт нерухомості. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 640/6930/19;
		            постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 не може бути застосована при розгляді цієї справи. Відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія Міністерства юстиції України не мала права на її розгляд по суті доводів, у зв`язку із пропуском 60-ти денного строку, також, слід враховувати, що відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія Міністерства юстиції України не мала права на її розгляд по суті доводів, з огляду на наявність судового спору (судових справ № 904/4933/15 та № 212/2276/16-а) щодо земельної ділянки на якій державним реєстратором було зареєстровано право власності;
		            Криворізька міська рада подаючи скаргу до Міністерства юстиції України умисно приховала та не зазначила у своїй скарзі наявність судових спорів (судових справ № 904/4933/15 та № 212/2276/16-а) щодо земельної ділянки на якій державним реєстратором було зареєстровано первісне право власності третьої особи - ОСОБА_2 .
		 
		У лютого 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, в якій просив:
		            постанову апеляційного суду скасувати;
		            відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та відмовити у задоволенні апеляційної скарги Міністерства юстиції України;
		            задовольнити у повному обсязі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції;
		            скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу лише у розмірі 75 000,00 грн та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 дол. США.
		            
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            невірно застосовані положення статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, положення частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», положення статті 16, статті 21, статті 261, частини другої статті 386, статті 393 ЦК України, положення статті 48, статті 263 ЦПК України;
		            незастосовані правові позиції, які були викладені у постановах Верховного суду від 10 травня 2023 року по справі № 640/9468/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 02 листопада 2022 року по справі № 757/530/20-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20, від 31 серпня 2022 року по справі № 592/4422/20, від 31 травня 2022 року по справі № 727/842/20 від 09 лютого 2022 року по справі № 757/34482/19-ц, від 03 березня 2021 року по справі № 707/477/20, та інших які зазначені у касаційній скарзі відносно доводів позовної заяви позивача по суті спору та відносно доводів ОСОБА_2 на додаткове судове рішення щодо витрат на правничу допомогу;
		            справа розглядається у рамках цивільного судочинства та є чисельна і усталена практика Касаційного цивільного суду, яка прийнята пізніше ніж та на яку посилався апеляційний суд, і така практика Касаційного цивільного суду зводиться до того, що відповідачем має бути не Міністерства юстиції України, а особа, яка звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України, тобто та особа, яка не визнає та оспорює (оскаржує) право власності позивача;
		            відсутня позиція Великої Палати Верховного Суду, якою б Верховний Суд відступив від тієї правової позиції Верховного Суду на яку посилався позивач протягом розгляду цієї справи;
		            питання належного відповідача у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 зроблено лише загальні висновки проте, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, посилання апеляційного суду на постанову Верховного суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 по відношенню до цієї справи є некоректним;
		            оскільки апеляційний суд неправомірно скасував законне рішення суду першої інстанції по суті спору, то й відповідно було незаконно відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року у справі № 211/2047/21 щодо його судових витрат.
		 
		24 березня 2024 року Міністерство юстиції України через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило: відмовити в задоволенні касаційної скарги.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
		            в касаційній скарзі не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які позивач не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення.. Позивач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме позивач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій;
		            доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом другої інстанції норм матеріального права, що призвело або могло призвести до          неправильного вирішення справи;
		            рішення прийняті приватним нотаріусом Меньшиковою К. О. не скасовані у зв`язку з тим, що приймалися в результаті вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі договорів дарування незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, щодо яких відсутні відомості стосовно визнання їх недійсними в судовому порядку або як щодо скасування нотаріальних дій.
		 
		У березні 2024 року Криворізька міська рада засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
		            визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом;
		            відповідачем у справі визначено Криворізьку міську раду - власника земельної ділянки на якій розміщено незавершене будівництво автостоянки. Також, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України. З огляду на що, Криворізька міська рада вважає обґрунтованим висновок Дніпровського апеляційного суду про подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом (неналежного відповідача), що як наслідок стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Так, підставою позову, який розглядається у цій справі, є те, що спірне рішення (наказ) Міністерства юстиції України на думку позивача є незаконним адже прийняте з порушенням встановленої законодавством процедури. Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним та скасування рішення державного органу характеризується чітко визначеним суб`єктом, яким є відповідний державний орган (чи його посадова / службова особа), який (яка) прийняла незаконне рішення, вчинила незаконні дії чи бездіяльність;
		            наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач) як орган влади, що прийняв відповідне рішення;
		            позивачем не доведено яким чином його права були порушені прийняттям Міністерством юстиції України спірного наказу, які саме правовідносини за результатом його прийняття виникли, змінились чи припинились відносно Штефана 0. 3., та не вказано яке саме порушене право потребує захисту.
		 
		12 квітня 2024 року Міністерство юстиції України через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просило відмовити в задоволенні касаційної скарги.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
		в касаційній скарзі не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які позивач не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення.. Позивач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме позивач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій;
		            доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом другої інстанції норм матеріального права, що призвело або могло призвести до          неправильного вирішення справи;
		            рішення прийняті приватним нотаріусом Меньшиковою К. О. не скасовані у зв`язку з тим, що приймалися в результаті вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі договорів дарування незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, щодо яких відсутні відомості стосовно визнання їх недійсними в судовому порядку або як щодо скасування нотаріальних дій.
		 
		У квітні 2024 року Криворізька міська рада засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
		            такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним та скасування рішення державного органу характеризується чітко визначеним суб`єктом, яким є відповідний державний орган (чи його посадова / службова особа), який (яка) прийняла незаконне рішення, вчинила незаконні дії чи бездіяльність;
		            наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач) як орган влади, що прийняв відповідне рішення;
		            Криворізька міська рада, як власник земельної ділянки на якій розміщене незавершене будівництво, не може вважатися належним відповідачем за позовною вимогою про скасування наказу Міністерство юстиції України, яка є єдино заявленою у цій справі.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 
		 
		28 березня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року: узадоволенні клопотання ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , розгляд касаційної скарги здійснити за участю та викликом сторін по справі про що заздалегідь їх повідомити відмовлено; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 розглянути касаційну скаргу за участю та із викликом сторін по справі у судовому засіданні відмовлено; в задоволенні клопотання Міністерства юстиції України клопотання про розгляд справи за участі представника Міністерства юстиції України відмовлено; справу призначено до судового розгляду
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20; від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20; від 02 листопада 2022 року у справі № 757/530/20-ц; від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20; від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20; від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20; від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 727/477/20; від 10 грудня 2020 року у справі № 640/1298/19; від 30 вересня 2020 року у справі № 640/6930/19; від 04 жовтня 2022 року у справі № 910/21222/20; від 11 квітня 2018 року у справі № 910/5630/17; від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17; від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17; від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17; від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17; від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16; від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012; від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц; від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц; від 24 травня 2023 року у справі № 200/22167/17; від 24 травня 2023 року у справі № 442/150/21; від 30 червня 2021 року у справі № 143/324/20; від 19 червня 2019 року у справі № 826/14385/16; від 16 листопада 2021 року у справі № 910/694/21; від 27 вересня 2022 року у справі № 924/57/19; від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19; від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18; від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18; від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18; від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18; від 24 травня 2023 року у справі № 921/229/22; від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19; від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20; від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16; від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16; від 09 липня 2019 року у справі № 826/3442/17; від 16 грудня 2021 року у справі № 420/4816/20; від 12 червня 2019 року у справі № 821/1490/17; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 25 лютого 2021 року у справі № 910/16497/19; від 09 березня 2021 року у справі № 910/11359/19; від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17; від 14 листопада 2018 року у справі № 814/2229/17; від 17 липня 2019 року у справі № 420/5711/18; від 08 серпня 2019 року у справі № 813/2632/18; від 12 грудня 2019 року у справі № 540/15/19; від 30 квітня 2020 року у справі № 820/5458/17; від 08 липня 2021 року у справі № 640/25601/19; від 20 листопада 2020 року у справі № 520/7596/19; від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16; від 13 січня 2022 року у справі № 910/3599/20; від 16 грудня 2021 року у справі № 420/4816/20; від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17; від 01 вересня 2022 року у справі № 910/14346/21; від 23 березня 2021 року у справі № 480/388/19; від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17; від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18; від 24 січня 2023 року у справі № 570/277/22; від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20; від 15 грудня 2021 року у справі № 910/15946/20; від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18; від 25 жовтня 2022 року у справі № 910/13671/20; від 16 листопада 2021 року у справі № 910/11019/20; від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а; від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 та постанові Верховного Суду України у справі № 6-152цс14.
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20; від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20; від 02 листопада 2022 року у справі № 757/530/20-ц; від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20; від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20; від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20; від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 727/477/20; від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17; від 31 серпня 2023 року у справі № 824/20/23; від 08 грудня 2022 року у справі № 824/57/22; від 06 грудня 2022 року у справі № 824/62/22; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19; у справах № 922/445/19; № 902/347/18; № 910/906/18; від 910/353/19; від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою К. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1209, позивач набув у приватну власність незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, а саме: незавершене будівництво будівель та споруд Автостоянки, відсоток готовності об`єкта 95 %. яке складається з: будівлі сторожки літ. А-2, загальною площею 18,1 кв. м; літ. Б-вбиральня: поз. № 1 - № 3-огорожі; поз. № 2-ворота; поз. І - замощення.
		 
		20 серпня 2018 року, на підставі відповідного рішення приватного нотаріуса Меньшикової К. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про право власності під індексним номером: 42621965 від 20 серпня 2018 року.
		 
		У травні 2020 року, через секретаря Криворізької міської ради Маляренка С.В., до Міністерства юстиції України було подано скаргу від 12 травня 2020 року на рішення державного реєстратора Колесник І. М. та приватного нотаріуса Меньшикової К. О.
		 
		01 березня 2021 року Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок, яким рекомендовано скасувати рішення від 17 серпня 2018 року за № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М. В іншій частині вимог Криворізької міської ради відмовлено.
		 
		24 березня 2021 року Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії видано наказ № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги», на підставі якого скасовано рішення від 17 серпня 2018 року № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І.М., виконання п. 2 Наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Відповідно до частин першої, дев`ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
		 
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
		 
		Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.
		 
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		 
		Тотожні положення наведених процесуальних правил передбачені і в статтях 47, 48 ГПК України.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина четверта статті 236 ГПК України).
		 
		Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22)).
		 
		У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження 
		№ 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».
		 
		Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
		 
		Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50)).
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).
		 
		У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у cправі № 910/15770/21 зазначено, що «позивачем оскаржується спірний наказ, яким було скасовані рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права оренди позивача на земельні ділянки. Цей спір стосується цивільних прав позивача на право оренди земельними ділянками, які, на його думку, порушені відповідачем, внаслідок чого за Товариством зареєстровано право суборенди на ці земельні ділянки. Позивач не був заявником оскаржуваних реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи - Товариства. Позивач не пред`явив позовних вимог до Товариства, клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв. У зв`язку з цим позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав їх пред`явлення до неналежного відповідача. Суди попередніх інстанцій не врахували, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові; якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, що виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим доводам касаційної скарги Товариства (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20)».
		 
		Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 
		 
		Зазначене також зумовлено неприпустимістю вирішення судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є обов`язковою підставою скасування судових рішень незалежно від виду судочинства (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, пункт 4 частини третьої статті 353 КАС України).
		 
		Крім того, від визначення належного суб`єктного складу сторін спору може залежати вирішення питань про підсудність та юрисдикційність спору.
		 
		(1) У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 640/14353/19 та від 09 серпня 2023 року у cправі № 910/18929/21, суди дійшли висновку, що належним способом захисту прав позивача, у категорії спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України є позовна вимога до особи, чия скарга була задоволена Міністерством юстиції України., а тому належним відповідачем є така особа.
		 
		У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 640/14353/19 зазначено, що: «у справі, що переглядається, позивач був самоправно позбавлений володіння правом постійного користування. Таке позбавлення відбулося внаслідок прийняття спірного наказу Мін`юсту, але на користь власника земельної ділянки - держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області. 6.17. Отже, саме держава в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області є фактичним відповідачем у цій справі. 6.18. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК України). 6.19. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України). 6.20. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України). 6.21. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41). 6.22. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція Верховного Суду наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18). 6.23. З огляду на зазначене вище, враховуючи те, що у цих спірних правовідносинах, які пов`язані із захистом права на володіння та користування земельними ділянками фактичним відповідачем є держава в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний позов заявлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові».
		 
		(2) У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 (провадження № 61-11707св22) зазначено, що:
		«суди не врахували, що при наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження (арешт) не буде зняте. Тому судові рішення в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора належить скасувати та увалити нове рішення про її задоволення.
		Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. 
		У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ні Міністерство юстиції України ні державний реєстратор не є належними відповідачами, а тому оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та державного реєстратора Махортова І. О. належить змінити виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в адміністративній справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19) зазначено, що «спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1 з наказом Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц (провадження № 61-2407св21), враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), зазначено, що «у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , тобто особами, речові права на майно яких оспорюється та щодо яких здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому Міністерство юстиції України як орган, який здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав, є неналежним відповідачем у цій справі. У зв`язку з цим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії необхідно відмовити із зазначеної підстави».
		 
		Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справа № 707/477/20 (провадження № 61-10084св20), від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20 (провадження № 61-932св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20 (провадження № 61-6223св22), від 07 грудня 2022 року у справа № 607/10025/20 (провадження № 61-16978св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20 (провадження № 61-4726св21).
		 
		Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, провадження 
		№ 11-948апп19, від 12 лютого 2020 року у справі № 2140/1950/18, провадження № 11-975апп19 та інших). 
		 
		Між тим, якщо позивач вважає, що порушення його права власності на спірну квартиру відбулося у результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу у процедурі розгляду, визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, який позивач вважає неправомірним, то незважаючи на наявність спору між власниками нерухомого майна, Міністерство юстиції України також може бути належним відповідачем за вимогою про скасування наказу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 143/549/21 (провадження № 61-19702св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 143/1020/20 (провадження № 61-5324св21)).
		 
		Наведені висновки узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19), в якій зазначено, що «спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру».
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18 (провадження №12-11гс19), від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19), від 17 лютого 2021 року у справі № 821/669/17 (провадження №11-309апп20).
		 
		Отже, є усталеним в судовій практиці при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне. Тому належним відповідачем є також особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору.
		 
		(3) У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23) по суті міститься висновок про те, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України це міністерство має бути єдиним відповідачем у такій справі. Постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена, зокрема, за касаційною скаргою ОСОБА_5 , який вважав, що скасування рішень та записів є єдиним способом поновлення його прав, які порушено низкою незаконних рішень державних реєстраторів. У касаційній скарзі ЖБК «Баварія» звертав увагу, що рішення у цій справі про скасування наказу Міністерства юстиції України безпосередньо стосується інтересів, прав та обов`язків також всіх його членів, за рахунок яких був збудований житловий будинок, та судами не враховано, що спірним наказом скасовано незаконні реєстрації щодо всіх квартир. Велика Палата Верховного Суду вирішила питання, яке передане на її розгляд Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, щодо тлумачення та застосування пункту 1 частини другої, пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), та як суд касаційної інстанціїпереглянула судові рішення повністю, в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Разом з тим, у наведеній справі зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір в ній виник між ТОВ «Спрінт А» та  ОСОБА_5 , Міністерством юстиції України (щонайменше, оскільки суди не встановили зміст скасованого наказу, відповідно чи скасовані ним рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень стосовно інших осіб та права яких осіб відновлено у Державному реєстрі прав). Позивач пред`явив позов тільки до Міністерством юстиції України, ОСОБА_5 вказав третьою особою, клопотань про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв. 
		 
		(4) Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21(провадження № 14-125цс23) вирішено спір про скасування наказу Міністерства юстиції України за позовом власника нерухомого майна до його попереднього власника (який подавав скаргу до Міністерства юстиції України), із залученням цього міністерства як співвідповідача.
		 
		(5) як такі підходи Великої Палати позначилися на практиці? 
		Наприклад, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 червня 2024 року в справі № 910/6143/23 (за позовом Фермерського господарства "Колос-2021" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу) вказано, що:
		«35. Дійсно, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 зі спорів про визнання протиправними та скасування наказів Мін`юсту, якими скасовувалися рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, тобто спорів, що виникли з подібних правовідносин, викладено висновки про те, що:
		1) спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Участь Мін`юсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру;
		 
		2) отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з іншим суб`єктом господарювання, який заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за позивачем права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер і з огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства.
		Наведеним спростовується безпідставне твердження скаржника-2 про те, що всупереч зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій розглянули по суті цей господарський спір між ФГ "Колос-2021" і ТОВ "Колос", який (спір) нібито не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства.
		38. Колегія суддів зауважує, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 не міститься висновку про те, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, належним відповідачем є виключно особа, на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема, особа, право на майно якої оспорюється та стосовно якої було вчинено аналогічний запис у Реєстрі, та внаслідок чого Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів і підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне.
		Аналогічної позиції (про відсутність висновку щодо застосування норм статей 45, 48 ГПК України) дотримується Велика Палата Верховного Суду, повертаючи ухвалою від 05.06.2024 на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 757/51866/19-ц за позовом ОСОБА_5 до Мін`юсту, треті особи: ОСОБА_6 , Акціонерне товариство "ОТП Банк", про визнання незаконним і скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, в пункті 44 якої (ухвали) зазначено, що в постанові від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, від якої просить відступити колегія суддів, Велика Палата Верховного Суду не викладала висновку про те, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Мін`юсту це міністерство може бути єдиним відповідачем у такій справі, як і не відступала від усталених висновків щодо належних відповідачів у цій категорії справ.
		40. Натомість колегія суддів звертає увагу на викладені в пунктах 67- 69 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20 правові висновки про те, що: 1) чинним законодавством не визначено прямого обов`язку особи, яка подає позов щодо оскарження рішення Мін`юсту, попередньо чи одночасно звертатися до суду з позовом до особи, за скаргою чи в інтересах якої був прийнятий відповідний наказ про скасування реєстраційної дії. Об`єднання в одній позовній заяві декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, є правом позивача, а не його обов`язком; 2) те, що окремі вимоги щодо реєстраційних дій (зокрема, про скасування реєстраційних дій, що вчинені державними реєстраторами) можуть розглядатися в межах однієї справи як похідні від спору, що виник з корпоративних відносин, не виключає право позивача заявляти позов лише з однією вимогою про скасування рішення Мін`юсту, якщо позивач обґрунтовує незаконність спірного наказу порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги. У такому разі така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою; 3) відмова у задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу Мін`юсту з тих підстав, що така вимога не є ефективним способом захисту права позивача або з тих підстав, що така вимога може розглядатися як похідна (а не основна), суперечитиме частині 2 статті 55 Конституції України, відповідно до якої конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Таке право є безумовним, тому не може бути обмежене шляхом покладання на позивача обов`язку заявляти додаткові вимоги.
		46. Ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, колегія судів погоджується з висновком судів щодо часткового задоволення позовних вимог.
		47. Отже, зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що з урахуванням необхідності врахування останньої (актуальної) правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо визначення Мін`юсту як належного відповідача чи співвідповідача за позовами про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 відповідно, а не висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17, який (висновок) не є релевантним спірним правовідносинам і на який помилково послався скаржник, наразі виключає закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Колос" згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу».
		 
		Тобто, Касаційний господарський суд погодився з судовими рішеннями про  скасування наказу Міністерства юстиції України, якими позов задоволено саме до Міністерства юстиції України, яке було єдиним відповідачем.
		 
		Обміркувавши викладене, касаційний суд вважає:
		            для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20);
		            відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що суттєва та істотна зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно;
		            в судовій практиці є усталеним, що встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
		            при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Міністерство юстиції України не може бути відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне. Тому належним відповідачем є особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		            відсутні будь-які дотринальні та законодавчі передумови для кардинальної і непередбачуваної зміни усталеної судової практики по застосуванню норм процесуального права при визначенні належного складу відповідачів у приватноправових спорах про скасування рішення державного реєстратора (наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано таке рішення) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо встановлення належності відповідачів, як обов`язку суду, який виконується під час розгляду справи, незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи.
		 
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DELRIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). 
		 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2021 у справі № 910/5971/20 (які застосував апеляційний суд в цій справі), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21 (провадження № 14-125цс23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 червня 2024 року в справі № 910/6143/23, та зробити висновок про те, що: 
		«при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, належним відповідачем є особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		Міністерство юстиції України не може бути відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне;
		встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору». 
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 211/2047/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		В. М. Коротун
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...