Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/4670/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2024.
Дата набрання законної сили: 14.08.2024
Номер судового провадження: 61-13009ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 серпня 2024 року                     
		м. Київ
		 
		справа № 638/4670/22
		провадження № 61-13009св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - виконуючий обов`язки керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, 
		відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Зевс Інвест», 
		треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ліпінська Ілона Едуардівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року у складі судді Цвірюка Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Маміна О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2022 року в. о. керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов С. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ліпінська І. Е., про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів.
		Позов мотивовано тим, що Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова встановлено факт порушення вимог земельного законодавства, а саме статей 124, 134, 135 ЗК України під час надання Харківською міською радою в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:01:014:0027 на АДРЕСА_1 в м. Харкові ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ». Вказана земельна ділянка надана ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1» (магазин), 
		літ. «Л-1» (офісу) на АДРЕСА_1. 
		При цьому, право власності на нежитлові будівлі зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С. Д. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 52423277, 52422793 від 28 травня 2020 року) за ОСОБА_1 на підставі довідок, виданих ТОВ «ЛІМІНГТОН» 25 травня 2020 року, та технічних паспортів, виданих 21 травня 2020 року ТОВ «ЛІМІНГТОН». 
		Вказане є порушенням статей 3, 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що має наслідком скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі літ. «М-1» та «Л-1» на АДРЕСА_1 , оскільки вивченням даних реєстру дозвільних документів встановлено відсутність інформації про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. При цьому довідка та технічний паспорт не є правовстановлюючими документами, передбаченими статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 
		ОСОБА_1 не набула право власності на вказані нежитлові будівлі, а тому не набула і повноважень на укладення правочинів щодо вказаної будівлі.
		З огляду на викладене, договори купівлі-продажу нежитлових будівель літ. «М-1» та літ. «Л-1» підлягають визнанню недійсними. Укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» щодо кожної з вказаних нежитлових будівель двох договорів про відчуження часток, без зазначення в цих договорах кадастрового номера земельної ділянки, вказує на відсутність на той час такого кадастрового номера, прав на земельну ділянку та перереєстрацію незаконно зареєстрованих на праві власності будівель в обхід встановлених законом вимог, що порушує інтереси Харківської територіальної громади як власника відповідної земельної ділянки. 
		В ході моніторингу відомостей, розміщених в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради стосовно відведення земельних ділянок на території Шевченківського району міста Харкова встановлено, що ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» на підставі рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2021 року № 49/21 надано в оренду строком до 01 березня 2026 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,0817 га за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1» (магазин), літ. «Л-1» (офіс) на АДРЕСА_1 .
		Незаконна державна реєстрація прав власності на нерухоме майно, укладення ряду спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна безумовно вказують на наявність умислу сторін на отримання земельної ділянки з уникненням процедури конкурсних торгів. 
		Оскільки уповноважений орган - Харківська міська рада не вжив заходів щодо скасування реєстрації права власності на спірне майно, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, то у прокуратури виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в суді.
		Просив суд:
		визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова С. Д. (індексний номер рішення 52423277 від 28 травня 2020 року з відкриттям розділу), яким внесено запис: 36665689 щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «М-1» загальною площею 52,9 кв. м на  АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2089012563101), з одночасним припиненням права власності;
		визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова С. Д. (індексний номер рішення 52422793 від 28 травня 2020 року з відкриттям розділу), яким внесено запис: 36665207 щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «Л-1» загальною площею 82 кв. м на  АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2088990063101), з одночасним припиненням права власності;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 03 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е., та зареєстрованим в реєстрі за № 548;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 09 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. та зареєстрованим в реєстрі за № 579;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 03 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. та зареєстрованим в реєстрі за № 545;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нерухомого майна від 09 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. та зареєстрованим в реєстрі за № 576;
		припинити право власності ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» на об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля літ. «М-1») з реєстраційним номером 2089012563101, зареєстроване на підставі договорів купівлі-продажу № 548 від 03 липня 2020 року, № 579 від 09 липня 2020 року (номер запису про право власності: 37241150, 37157942);
		припинити право власності ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» на об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля літ. «Л-1») з реєстраційним номером 2088990063101, зареєстроване на підставі договорів купівлі-продажу № 545 від 03 липня 2020 року, № 576 від 09 липня 2020 року (номер запису про право власності: 37240355, 37156957).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, в задоволенні позову в. о. керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах Харківської міської ради відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовну заяву з вимогами про визнання незаконним договору дарування та скасування рішення державного реєстратора обґрунтовано тим, що відповідачем було вчинено самочинне будівництво в розумінні статті 376 ЦК України без отримання дозвільних документів. Державна реєстрація речового права та укладення договорів купівлі-продажу не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.
		Документами, на підставі яких 28 травня 2020 року зареєстровано право власності за  ОСОБА_1 на нежитлові будівлі літ. «М-1» та літ. «Л-1», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є довідки та технічні паспорти, видані ТОВ «ЛІМІНГТОН». ОСОБА_1 не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог законодавства, оскільки остання всупереч вимогам статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не подала державному реєстратору документ, що підтверджує виникнення, перехід або припинення речових прав на нерухоме майно, що є підставою вважати, що державний реєстратор незаконно зареєстрував за нею право власності.
		За таких обставин, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, які заявлені саме у зв`язку із здійсненням, на думку прокурора, самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.
		На думку суду ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об`єкта нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта, компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану. При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю мають довести, що здійснене будівництво є самочинним.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справі № 369/3261/17 (провадження № 61-8497св21) суд дійшов правового висновку щодо змісту вказаних норм матеріального права: за обставин справи, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній білянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.
		Отже, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи скарги про неможливість застосування вказаного судом способу захисту порушеного права за наявності державної реєстрації на спірне майно. Тому висновки суду першої інстанції щодо неналежного способу захисту права власника земельної ділянки є законними та обґрунтованими і доводами скарги не спростовуються.
		Незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди, які їх складали. Відповідно, витребування земельної ділянки від незаконного її набувача покладає на нього обов`язок повністю звільнити витребувану земельну ділянку, усунувши будь-які створені його діяльністю перешкоди власнику у володінні, користуванні та розпорядженні таким майном.
		Для вирішення питання про знесення з передбачених статтею 376 ЦК України споруд, зведених на земельній ділянці без згоди власника цієї земельної ділянки, необхідна оцінка балансу інтересів сторін за «трискладовим тестом» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами власника земельної ділянки та особи, яка звела на цій земельній ділянці об`єкт нерухомого майна (самочинне будівництво). Однак обраний позивачем спосіб захисту не передбачає застосування вказаних норм міжнародного договору, які мають пріоритетне значення по відношенню до національних норм, частин четвертої-шостої статті 10 ЦПК України. Так, відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		З огляду на вказане, згідно до обраного позивачем способу захисту права суд, з урахуванням тих обмежень, які накладають на суд принцип диспозитивності для реалізації його дискреційних повноважень, позбавлений можливості перевіряти пропорційність позбавлення відповідача ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» права власності на спірну нерухомість, що є позитивним обов`язком суду відповідно до вказаних норм міжнародного та національного матеріального права виходячи з дійсного змісту спірних правовідносин. Тому колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо порушення судом першої інстанції положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.
		Аргументи учасників справи
		У серпні 2023 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17. В оскаржуваній постанові Харківського апеляційного суду суд з посиланням на наведений висновок Верховного Суду зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову прокурора щодо скасування рішення державного реєстратора, аргументуючи, що не зважаючи на те, що державна реєстрація права власності відбувалась з порушенням вимог чинного законодавства, фактично вказаними діями відповідачі легалізували самочинне будівництво, проте враховуючи, судову практику, прийшли до висновку, що вказаний спосіб захисту не буде ефективним та не забезпечить усунення порушень зазначениху позовнійзаяві. Тому прокурор неправильно обрав спосіб захисту, і в задоволенні позову слід відмовити.
		Проте застосування такої позиції суду обмежує доступ прокурора до правосуддя, перешкоджає ефективному захисту порушених інтересів держави, оскільки позов прокурора спрямований на усунення порушень законодавства щодо розпорядження земельними ділянками.
		По-перше, відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17 правового висновку є необхідним з огляду на те, що заявлені вимоги про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу є ефективним способом судового захисту порушеного права Харківської міської територіальної громади, оскільки забезпечить поновлення порушених інтересів держави та стане запобіжним заходом до подальшого позаконкурентного отримання земельних ділянок. Натомість, обмеження права прокурора на представництво в суді інтересів держави може призвести до неможливості належного та ефективного поновлення таких інтересів. Більш того, застосований судами підхід щодо обмеження прокурора на звернення з позовом до суду з даним способом захисту не виправданий та створює ризик того, що інтереси держави в подібних ситуаціях ніколи не будуть захищені, будівництво буде вестись хаотично, без дотримання вимог містобудівного законодавства, а земельні ділянки відводиться без проведення земельних торгів, у позаконкурентний спосіб. Скасування державної реєстрації, як передумова для подальшого знесення самочинного будівництва, є єдиним ефективним способом захисту.
		По-друге, кількісний критерій ілюструє той факт, що наведена проблема уже наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Це питання є надзвичайно актуальним для органів прокуратури України, і Харківській області зокрема, адже у провадженні судів різних інстанцій перебуває понад 100 справ за позовами органів обласної прокуратури щодо незаконної державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, проведеної усупереч статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		По-третє, якісний критерій полягає у тому, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому, оскільки на цей час досить часто недобросовісні забудовники легалізують самочинне будівництво, тобто будівництво проведене не лише без отримання відповідних прав на земельну ділянку, а й із порушенням містобудівних умов та обмежень, що в свою чергу може мати невиправні наслідки, у т. ч. заподіяння шкоди життю та здоров`ю людей. Незаконна державна реєстрація прав власності на нерухоме майно, укладення ряду спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна безумовно вказують на наявність умислу сторін на отримання земельної ділянки з уникненням процедури конкурсних торгів.
		Окрім того, Харківський апеляційний суд застосував норми матеріального права без врахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, постановах Верховного  Суду від 10 січня 2023 року у справі № 160/9902/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 569/15729/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 641/6902/19.
		Оспорювані правочини та відповідні їм рішення про державну реєстрацію права власності здійснені з порушенням вимог статей 3, 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, що має наслідком скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі літ. «М-1», літ. «Л-1» на   АДРЕСА_1 . Проте суди підтвердили, що спірним рішенням державного реєстратора фактично легалізовано самочинне будівництво на території м. Харкова, яке проведено на земельній ділянці, що перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Таким чином, при розгляді даної справи встановлено та підтверджено судом, що ОСОБА_1 відповідно до закону не набула права власності на таке нерухоме майно.
		Водночас, судами зазначено, що проведена державна реєстрація змін речового права не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень. Проте судами не взято до уваги останню правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 160/9902/19, у якій зазначено, що нерухоме майно, стосовно якого здійснюється реєстрація права приватної власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття прав на таке нерухоме майно. Державна реєстрація на вказане майно залишається дійсною та фактично відповідач є власником спірного майна, що унеможливлює проведення перевірок органами державного архітектурно-будівельного контролю. До того ж, Верховним Судом у цій же справі наголошено, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно товариство є власником вказаного нерухомого майна, такі записи є чинними. Відповідачами не було надано доказів того, що ними вчинялись дії щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно. З огляду на викладене, останнім спростовуються доводи суду, що проведена державна реєстрація змін речового права не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.
		Крім того, за наявності зареєстрованого у Державному реєстрі прав на підставі спірних правочинів права власності відповідачів на об`єкти, які фактично є самочинним будівництвом, сама по собі вимога про знесення самочинного будівництва, на яку вказують суди, як на ефективний спосіб захисту, не забезпечить повного усунення порушень, спричинених таким будівництвом, оскільки відповідачі, за якими на цей час зареєстроване вказане право власності, такого самочинного будівництва не здійснювали (докази протилежного відсутні), що унеможливлює пред`явлення саме до них вимог про знесення такого майна. Більш того, підставою для знесення самочинно збудованого об`єкта може бути виключно припис органів архітектурно-будівельного контролю.
		Аналіз положень статті 26, частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо підстав для проведення перевірок дає змогу зрозуміти, що якщо право власності на об`єкт зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, органи архітектурно-будівельного контролю позбавлені повноважень проводити перевірки вищевказаних об`єктів, як наслідок виносити відповідні приписи, що є підставою для звернення до суду із позовом про знесення самочинно збудованого об`єкту. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 червня 2020 року у справі 922/2589/19.
		У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 0440/6595/18 колегія суддів дійшла висновку про те, що сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт. Тобто, за загальним правилом перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
		Судами не взято до ваги, що у зв`язку з воєнним станом в Україні діє мораторій на будь-які перевірки. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 13 березня 2022 року «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Водночас, згідно з усталеною судовою практикою (постанова Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14, постанови Верховного Суд: у від 05 лютого 2019 року у справі № 821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі № 807/242/1), лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
		Таким чином, у цій справі єдиним ефективним та належним засобом захисту прав є прийняття рішення про скасування державної реєстрації прав на самовільне збудоване майно. І лише за умови скасування реєстрації, органи архітектурно-будівельного контролю отримають законні повноваження для проведення перевірок за вказаним фактом, складення припису та подальшого звернення до суду про знесення самовільно збудованих об`єктів.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17; суди в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 160/9902/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 569/15729/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 641/6902/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 813/3081/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 807/62/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі № 807/242/14; Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14; Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19).
		Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року у задоволенні клопотання заступника керівника Харківської обласної прокуратури про розгляд справи з повідомленням про час і місце розгляду справи відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини
		Судивстановили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 303772004 від 28 червня 2022 року, приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С. Д. 28 травня 2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 52423277, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. «М-1», загальною площею 52,9 кв. м, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 36665689), а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за   ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності: довідка серія та номер 252320, виданий 25 травня 2020 року, видавник ТОВ «ЛІМІНГТОН», технічний паспорт серія та номер 252320, виданий 21 травня 2020 року, видавник ТОВ «ЛІМІНГТОН».
		Приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С. Д. 26 травня 2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 52422793, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля 
		літ. «Л-1», загальною площею 82 кв. м, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 36665207), а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності: довідка серія та номер 252420, виданий 25 травня 2020 року, видавник ТОВ «ЛІМІНГТОН», технічний паспорт серія та номер 252420, виданий 21 травня 2020 року, видавник ТОВ «ЛІМІНГТОН».
		ОСОБА_1 не була ані власником, ані користувачем земельної ділянки за вказаною адресою.
		В реєстрі дозвільних документів відсутня інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .
		Між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» укладено договори купівлі-продажу часток у праві власності на вказані нежитлові будівлі № 548 від 03 липня 2020 року, № 579 від 09 липня 2020 року, № 545 від 03 липня 2020 року та № 576 від 09 липня 2020 року, на підставі яких приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І. Е. прийнято відповідні рішення про державну реєстрацію за ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» права власності на частки зазначених нежитлових будівель (номер записів 37241150, 37157942, 37240355, 37156957).
		На підставі рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2021 року № 49/21 ТОВ «ЗЕВС ІНВЕСТ» надано в оренду земельну ділянку комунальної власності площею 0,0817 га за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1» (магазин), літ. «Л-1» (офіс) на АДРЕСА_1 строком до березня 2026 року.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо позовних прокурора про припинення права власності ТОВ «Зевс Інвест»
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження 
		№ 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження 
		№ 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження 
		№ 12-143гс19).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:
		«112. Прокурор просить, серед іншого, визнати недійсними свідоцтва на право власності, видані ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн»; визнати недійсними рішення Головного територіального управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки; визнати недійсними договір іпотеки, укладений між ТОВ «Сілквей комунікейшн» і ТОВ «Зелена садиба», та договір іпотеки, укладений між ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Зелена садиба»; витребувати земельні ділянки на користь держави з незаконного володіння ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн».
		116. Спір у цій справі в частині наведених у цьому розділі позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (іпотеки), державної реєстрації таких прав.
		118.Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
		120.Отже, судові рішення в частині зазначених у цьому розділі вимог слід скасувати, а провадження у справі в цій частині - закрити».
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження 
		№ 61-361сво22) зазначено, що:
		«тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим. Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21)»,
		«у справі, що переглядається, позовні вимоги прокурора, з урахуванням меж касаційного перегляду, про витребування земельної ділянки у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про скасування запису в Державному:-реєстрі речових прав-на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, запис від 17 березня 2018 року № 25293453 про Державну реєстрацію права власності ТОВ «Зарус-Інвест» на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0526, стягнення судового збору з ТОВ «Зарус-Інвест» за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Тому судам слід було закрити провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства».
		Позовні вимоги прокурора в інтересах Харківської міської ради про припинення права власності ТОВ «Зевс Інвест»за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
		Тому судам слід було закрити провадження у справі в зазначеній частині, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
		Щодо позовних прокурора про визнання незаконним та скасування рішень щодо реєстрації права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у праві власності на нерухоме майно 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19)).
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша - четверта статті 376 ЦК України).
		У частині п`ятій статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що:
		«99. У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
		100. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
		109. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
		110. Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
		111. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
		137. Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
		138. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
		139. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість заявлена позивачем у цій справі вимога зазначеного не забезпечує.
		150. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, зокрема, зазначив, що «установивши відсутність доказів надання земельної ділянки відповідачу для будівництва спірного магазину, відсутність формування земельної ділянки та присвоєння їй указаної відповідачем поштової адреси, а також доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта - нежитлової будівлі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для набуття фізичною особою права власності не нерухоме майно та незаконність здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності за відповідачем, що має наслідком її скасування».
		151. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, пославшись на положення статті 376 ЦК України, кваліфікував спірну нежитлову будівлю як самочинно побудовану.
		152. Натомість у пунктах 112, 113, 125 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
		Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
		Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
		153. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 263/18985/19 та № 916/1174/22 є (1) наявність самочинного будівництва, на яке (2) неправомірно зареєстровано право власності. Спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно.
		154. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
		155. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначеного у пункті 150 цієї постанови».
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 755/3782/17 (провадження № 61-10992св18) вказано, що «водночас суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у цій справі, тому що не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину ОСОБА_1 набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник - ОСОБА_2, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами».
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, позивачем належної вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або про визнання права власності на нього не заявлено, а тому судам слід було відмовити у позові в цій частині саме з наведеної підстав.
		Суди обґрунтовано відмовили у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу, проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови, а також не врахували, що обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу є самостійною підставою відмови у позові. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
		Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вирішені питання, якими прокурор обґрунтовує необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17, колегія відхиляє відповідні доводи касаційної скарги та не вбачає підстав для ініціювання відступу від висновків, викладених у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
		Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частини перша, друга та четверта статті 414 ЦПК України).
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; рішення судів в частині вирішення позовних вимог про припинення права власності ТОВ «Зевс Інвест» скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити; в іншій частині оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині. 
		Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог до ТОВ «Зевс Інвест» про припинення права власності до відповідного суду господарської юрисдикції.
		Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині позовних вимог виконуючого обов`язки керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс Інвест» про припинення права власності скасувати.
		Провадження у справі № 638/4670/22 в зазначеній частині закрити.
		Повідомити керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс Інвест» про припинення права власності віднесений до юрисдикції господарського суду.
		В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 липня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 26 липня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                       Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                 Є. В. Краснощоков
		 
		П. І Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...