Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/847/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2024.
Дата набрання законної сили: 14.08.2024
Номер судового провадження: 51-1229км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002037

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		14серпня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 756/847/17
		провадження № 51-1229 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
		головуючої                                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисників                                                   ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		засудженого                                               ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 і його захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 й ОСОБА_8 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, а також касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року щодо
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Горлівки Донецької обл.
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст.115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		1. Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_9 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року,
		з 08 лютого по 22 червня 2018 року, з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.
		2. Цивільний позов задоволено частково, ухвалено стягнути із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000 грн.
		3. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та інших заходів забезпечення кримінального провадження. 
		4. Київський апеляційний суд ухвалою від 12 грудня 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 змінив на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України
		від 26 листопада 2015 року № 838-VIII), зарахував у строк покарання строк попереднього його ув`язнення з 04 липня 2013 року по 05 липня 2014 року та з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. У решті вирок залишив без змін.
		5. За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_9 приблизно у вересні 2002 року в м. Донецьку вирішив організувати умисне вбивство голови наглядової ради ВАТ АКБ «АвтоКразБанк» ОСОБА_11 , який забезпечував успішну роботу цього банку у сфері банківських послуг та створював конкуренцію в цій сфері, що ускладнювало роботу ЗАТ КБ «Донкредитінвест», інтереси якого представляв ОСОБА_9 , підшукав виконавців злочину із числа довірених осіб - запропонувати їм за грошову винагороду вчинити злочин.
		6. Так, у цей же час ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщенні ЗАТ
		КБ «Донкредитінвест» на  АДРЕСА_1 , схилив
		ОСОБА_12 (засудженого за вироком Ворошиловського районного суду
		м. Донецька від 18 липня 2013 року) до підшукання осіб, здатних за грошову винагороду вбити ОСОБА_11 , який у свою чергу запропонував ОСОБА_13 (засудженому вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 липня 2013 року) за грошову винагороду підшукати особу для скоєння умисного вбивства ОСОБА_11 .
		7. ОСОБА_13 , усвідомлюючи тяжкість запропонованого ОСОБА_12 злочину, переслідуючи корисливий мотив до збагачення, погодився стати співучасником вбивства ОСОБА_11 , та запропонував ОСОБА_12 залучити їх спільного знайомого ОСОБА_14 (засудженого вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року) як безпосереднього виконавця вбивства.
		8. Зустрівшись у вересні - жовтні 2002 року, конкретні час і дату не встановлено,
		у м. Донецьку із ОСОБА_14 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 запропонували останньому за грошову винагороду вчинити умисне вбивство ОСОБА_11 .
		9. Усвідомлюючи тяжкість запропонованого до вчинення злочину, ОСОБА_14 , вирішив особисто не вчиняти вбивства, а залучити як виконавця свого знайомого на ім`я ОСОБА_15 (невстановлена особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження), який у першій половині осені 2002 року, конкретні час та дату не встановлено, перебуваючи в м. Донецьку, прийняв пропозицію вчинити за грошову винагороду умисне вбивство, але у свою чергу особисто виступити виконавцем вбивства не захотів і залучив для реалізації спільного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, не встановлену слідством особу, яка повинна була прибути з м. Одеси.
		10. Підшукавши виконавця вбивства, ОСОБА_14 повідомив про це
		ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , зазначивши при цьому, що для реалізації спільного умислу на вбивство йому потрібні гроші на підготовку, зокрема на оренду квартир у м. Донецьку, харчування, використання автомобіля, а також потрібно повідомити адреси перебування особи, яку необхідно незаконно позбавити життя, з метою відстеження маршрутів її пересування і вибору місця вбивства. При цьому
		ОСОБА_14 вимагав за вчинення злочину грошову винагороду в сумі 40 000 дол. США, частину з яких, а саме 15 000 дол. США, треба було надати як передоплату.
		11. Надалі, протягом вересня - жовтня 2002 року, конкретні час і дату не встановлено, ОСОБА_12 прибув до ОСОБА_9 та повідомив, що підшукав осіб, які за грошову винагороду в сумі 40 000 дол. США вчинять вбивство ОСОБА_11 , і як передоплата йому потрібні кошти в сумі 15 000 дол. США. Після цього ОСОБА_9 , виконуючи роль замовника та організатора злочину, забезпечуючи його вчинення шляхом фінансування, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, надав ОСОБА_12 можливість отримати в першій декаді осені 2002 року, конкретні дату та час не встановлено, у касі ЗАТ КБ «Донкредитінвест» у м. Донецьку готівкою 15 000 дол. США, а також висловив йому вимогу приховати умисне вбивство ОСОБА_11 під звичайний побутовий злочин.
		12. Продовжуючи підготовку злочину ОСОБА_12 і ОСОБА_13 за вказівкою обвинуваченого ОСОБА_9 у вересні - жовтні 2002 року, більш точні дату та час не встановлено, в м. Донецьку зустрілися із ОСОБА_14 і, сприяючи підготовці злочину шляхом надання засобів та інформації, як передоплату за скоєння вбивства ОСОБА_11 , передали йому грошові кошти в сумі 15 000 дол. США. Повідомили, що ОСОБА_11 найчастіше може перебувати в будівлі, розташованій на
		АДРЕСА_2 , а також передали вимогу замовника злочину ОСОБА_9 замаскувати вбивство під злочин побутового характеру.
		13. Протягом листопада - грудня 2002 року ОСОБА_14 спільно зі своїм знайомим на ім`я ОСОБА_15 , а також знайомим останнього (невстановленою особою) з метою реалізації спільного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 намагалися вистежити потерпілого, проте самостійно виявити його не змогли, про що у грудні 2002 року повідомили ОСОБА_12 , який у свою чергу довів указану інформацію до відома замовника та організатора злочину ОСОБА_9 . Тоді, останній висловив невдоволення тим, що виконання його замовлення на вбивство затягується, і дав вказівку ОСОБА_12 особисто відвезти ОСОБА_14 до офісу ВАТ АКБ «АвтоКразБанк», показати ОСОБА_11 , а також забезпечити можливість вистежувати останнього від місця роботи.
		14. Виконуючи вказівки ОСОБА_9 , діючи з останнім за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , сприяючи підготовці злочину шляхом створення умов для його скоєння, зокрема допомагаючи зібрати інформацію про об`єкт злочину, у грудні 2002 року, конкретні дату та час не встановлено, прибули разом із ОСОБА_14 до офісу ВАТ АКБ «АвтоКразБанк», розташованого в будівлі на пл. Конституції, 1 у м. Донецьку, де показали йому місце розташування офісу ОСОБА_11 , а також вказали на особу потерпілого, коли останній виходив з приміщення офісу до автомобіля. Після цього з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, діючи умисно, за попередньою домовленістю, з метою виконання замовлення ОСОБА_9 , спрямованого на вчинення особливо тяжкого злочину, почали стежити за відповідним офісом та пересуваннями потерпілого містом, у такий спосіб з`ясувавши, що він мешкає у квартирі 
		АДРЕСА_3 .
		15. Далі ОСОБА_14 спільно зі своїм знайомим на ім`я ОСОБА_15 , а також знайомим останнього (невстановленою особою) на початку січня 2003 року, конкретні дату та час не встановлено, протягом декількох днів вистежували ОСОБА_11 за місцем його проживання, в результаті чого вирішили, що оптимальним місцем реалізації їх спільного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті потерпілому, є під`їзд АДРЕСА_4 в час, коли останній повертатиметься додому, тобто пізно ввечері.
		16. Після цього на початку січня 2003 року, конкретні дату та час не встановлено, перебуваючи в м. Донецьку, ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_12 і
		ОСОБА_13 , що визначився з місцем вчинення злочину, а також уточнив місце,
		в якому на нього чекатиме ОСОБА_12 після вбивства ОСОБА_11 для передачі другої частини винагороди в розмірі 25 000 дол. США.
		17. Приблизно на початку січня 2003 року в м. Донецьку, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_9 як замовника злочину про готовність співучасників вчинити умисне вбивство потерпілого, а також про необхідність передати їм решту обумовленої раніше суми винагороди. У свою чергу ОСОБА_9 у зазначені час та місці, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння смерті
		ОСОБА_11 для усунення його як конкурента в банківській діяльності, виконуючи функції замовника та організатора злочину, підтвердив ОСОБА_12 свій намір вчинити вбивство потерпілого й готовність виплатити співучасникам грошову винагороду за скоєння цього злочину, вимагаючи від ОСОБА_12 прискорити його вчинення.
		18. Після цього ОСОБА_12 , отримавши 14 січня 2003 року за вказівкою ОСОБА_9 у касі ЗАТ КБ «Донкредитінвест» готівкою грошові кошти в сумі
		25 000 дол. США, повідомив ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про необхідність прискорити виконання замовлення - вчинення вбивства ОСОБА_11 .
		19. Того ж дня приблизно о 21:00 невстановлена особа на ім`я ОСОБА_15 і його знайомий (невстановлена особа) прибули до будинку 
		АДРЕСА_5 ; ОСОБА_14 у цей час перебував у залі ігрових автоматів, розташованому на кінцевій зупинці тролейбусів на АДРЕСА_6 , де очікував виконавців злочину і, використовуючи власний автомобіль марки ВАЗ-2108, забезпечував останнім швидке залишення місця злочину до прибуття працівників правоохоронних органів.
		20. ОСОБА_12 , виконуючи свою роль у спільному вчиненні злочину, у цей же час чекав на ОСОБА_14 в обумовленому місці, а саме на виїзді з м. Донецька, щоб передати йому отриману від ОСОБА_9 решту винагороди в розмірі
		25 000 дол. США за вбивство ОСОБА_11 .
		21. Приблизно о 22:15 14 січня 2003 року ОСОБА_11 , повертаючись із роботи, увійшов до під`їзду № 1 будинку АДРЕСА_5 . У зазначений час та місці невстановлена особа, яка прибула з м. Одеса, не маючи особисто будь-яких причин для вбивства, діючи умисно, виключно за дорученням замовника та організатора злочину ОСОБА_9 , з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_14 , невстановленою особою на ім`я ОСОБА_15 , а також із ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині заподіяла ОСОБА_11 не менше 14 ударів ножем у ділянку життєво важливих органів, а саме: у голову, грудну клітку і живіт, спричинивши потерпілому, відповідно до висновку експерта від 15 січня 2003 року № 204, тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення обличчя, колото-різаного поранення правого плеча, проникаючого торакоабдомінального поранення, шістьох проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки, трьох проникаючих колото-різаних поранень черевної порожнини, непроникаючих колото-різаних поранень передньої черевної стінки, непроникаючих колото-різаних поранень тулуба, садна на лобі ліворуч лінії росту волосся, унаслідок чого настала смерть ОСОБА_11 .
		22. Після цього, невстановлена особа, що безпосередньо вчинила умисне вбивство потерпілого на замовлення ОСОБА_9 , а також ОСОБА_14 і невстановлена особа на ім`я Муслім у цей же день одержали від ОСОБА_12 останню частину грошової винагороди в розмірі 25 000 дол. США за вчинення вбивства і, з метою переховування від правоохоронних органів та уникнення кримінальної відповідальності, виїхали за межі міста.
		23. Таким чином, ОСОБА_9 вчинив дії, спрямовані на організацію умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів,
		на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		24. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		25. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор зазначає, що під час призначення ОСОБА_9 покарання місцевий суд зайво урахував імперативні вимоги ч. 4 ст. 49 КК, за яких довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк, оскільки строк давності кримінального правопорушення, у якому обвинувачувався ОСОБА_9 у цьому провадженні, було перервано у зв`язку з вчиненням ним нового тяжкого кримінального правопорушення. Апеляційний суд зазначеним обставинам оцінку не надав та не мотивуючи свого рішення, фактично констатував правильність застосування положення ч. 4 ст. 49 КК.
		26. Також сторона обвинувачення вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №838-VІІІ, яка діяла з 24 грудня 2015 року по
		20 червня 2017 року, в частині зарахування ОСОБА_9 попереднього ув`язнення з 04 липня 2013 року по 26 березня 2014 року, оскільки в цей період він не перебував в установах попереднього ув`язнення, визначених ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», в Україні, а перебував під екстрадиційним арештом на території європейської держави, а тому вказаний термін перебування
		ОСОБА_9 під екстрадиційним арештом на території Угорщини повинен обчислюватися з розрахунку 1 день екстрадиційного арешту за 1 день позбавлення волі (ст. 577 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)).
		27. Крім того, прокурор зазначає, що хоча ОСОБА_9 і вчинив кримінальне правопорушення до 20 червня 2017 року, проте в період дії вказаного Закону, а саме з 24 грудня 2015 року по 20 червня 2017 року включно, заходи попереднього ув`язнення до нього не застосовувалися і не продовжували застосовуватися після 21 червня 2017 року у зв`язку з його переховуванням від слідства та суду, тобто ОСОБА_9 безперервно не перебував під вартою у вказаний період, оскільки ще 06 липня 2014 року здійснив втечу з-під варти. Тому положення ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VІІІ до нього не можуть бути застосовані і строк попереднього ув`язнення повинен зараховуватися за правилами ч. 5 ст. 72 КК саме в редакції Закону № 2046-VIII відповідно до принципу прямої дії закону.
		28. Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився помилки щодо перебування ОСОБА_9 під вартою в цьому кримінальному провадженні у період з 08 лютого 2018 року по 12 грудня 2023 року, оскільки саме в цьому кримінальному провадженні до нього застосовувалося попереднє ув`язнення
		з 28 лютого по 22 червня 2018 року та з 13 лютого 2019 року до набрання вироком законної сили, тобто до 12 грудня 2023 року, а в період зазначений в ухвалі апеляційного суду, ОСОБА_9 утримувався під вартою за рішенням інших судів, у межах інших кримінальних проваджень, а тому, на думку прокурора, строк попереднього ув`язнення необхідно обраховувати з 28 лютого до 26 червня
		2018 року та з 13 лютого 2019 року до 12 грудня 2023 року.
		29. Також прокурор подала до суду клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду. 
		30. У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, захисники ОСОБА_7 ,
		ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушують питання про скасування судових рішень і призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції. 
		31. На обґрунтування своїх доводів зазначають, що:
		- винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена поза розумним сумнівом;
		- не встановлено об`єктивної сторони складу злочину (часу та місця перебування засудженого під час вчинення злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, способу фінансування злочину);
		- усупереч п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у вироку не зазначено і не обґрунтовано наявності
		в діях ОСОБА_9 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого
		пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК (мотиву та мети його вчинення, не доведено корисливого мотиву вчинення злочину, а саме отримання ОСОБА_9 будь-якої матеріальної вигоди від смерті ОСОБА_11 );
		- вирок суду ґрунтується на неконкретному обвинуваченні, що суперечить практиці ЄСПЛ, викладеній у рішенні від 25 липня 2000 року «Маттоціа проти Італії», чим  порушено право ОСОБА_9 на захист, а висновки суду присяжних ґрунтуються на припущеннях;
		- в основу обвинувального вироку покладено суперечливі показання свідка ОСОБА_12 , які є неправдивими, суперечать матеріалам кримінального провадження та показанням інших свідків, а також висновок комісійної судової психологічної експертизи з використанням поліграфа від 05 серпня 2019 року
		№ 20583/20584/19-61, що є неспроможним;
		- суд узяв до уваги одні докази та безпідставно не враховував інші, зокрема не не взято до уваги показання свідка ОСОБА_16 , не надано оцінки показанням свідка ОСОБА_17 , який мав підстави давати неправдиві показання щодо ОСОБА_9 ; необгрунтовано зважено на показання свідка ОСОБА_18 , не допитано свідка ОСОБА_13 ;
		- не враховано опублікованих у мережі Інтернет повідомлень про причетність до вбивства потерпілого інших осіб та не перевірено версії сторони захисту щодо вчинення злочину іншими особами, зокрема заяви ОСОБА_19 про його причетність до вчинення злочину, відмовлено в задоволенні клопотання стосовно дослідження цієї заяви;
		- письмові докази, надані стороною обвинувачення, не є доказами в розумінні положень ст. 99 КПК, оскільки вони не є оригіналами чи дублікатами та ніяким чином не підтверджують винуватості ОСОБА_9 в інкримінованому йому злочині, а лише свідчать про факт порушення кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА_11 та вчинення інших процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні. Частину письмових доказів, на які є посилання у вироку, суд першої інстанції не дослідив, а іншу частину доказів не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК;
		- покладені в основу вироку рішення Ворошиловського районного суду м. Донецькавід 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_20 та від 18 липня 2013 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на підставі ч. 2 ст. 61 Конституції України та
		ст. 90 КПК не мають преюдиційного значення, оскільки є незаконними;
		- показання ОСОБА_12 , надані останнім під час розгляду кримінального провадження щодо нього, не можуть бути доказом у цьому кримінальному провадженні;
		- суд не з`ясував осудності ОСОБА_9 , не врахував наданого стороною захисту висновку експерта від 05 грудня 2018 року № 10-2018/з-19 щодо психічного стану засудженого та, порушуючи статті 242, 332 КПК, не призначив повторної експертизи; 
		- у розгляді провадження судом першої інстанції брав участь суддя, якому неодноразово заявлявся відвід, оскільки, на думку сторони захисту були наявні обставини, що викликали сумнів у його неупередженості; 
		- суд присяжних безпідставно відхиляв клопотання сторони захисту, спрямовані на отримання доказів, відмовляв у задоволенні заяв про відвід, а деякі клопотання сторони захисту взагалі залишилися нерозглянутими;
		- не надано оцінки доводам сторони захисту про допущені органом досудового розслідування порушення правил підслідності, які регламентовані ст. 216 КПК;
		- порушено строки досудового розслідування, однак суд не звернув на це уваги та необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК;
		- під час призначення ОСОБА_9 покарання не застосовано закону, який підлягав застосуванню (ст. 577 КПК та ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII), зокрема суд не зарахував ОСОБА_9 у строк покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації в період з 19 березня 2015 року
		по 08 липня 2016 року;
		- суд безпідставно застосував додаткове покарання у виді конфіскації всього майна, крім житла, що призвело до непропорційного втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		32. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення. Крім того, не дотримуючись вимог ч. 3 ст. 404 КПК відмовив, у задоволенні всіх клопотань сторони захисту щодо повторного дослідження обставин, установлених під час розгляду кримінального провадження, без винесення ухвали, де б були зазначені мотиви прийняття такого рішення. Також відхилені як безпідставні клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до речей і документів, а також про призначення апеляційним судом судово-цитологічної та судово-спектрографічної експертизи, допиту свідків. В ухвалі апеляційного суду відсутні відповіді на всі доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах.
		33. Крім іншого, зазначають, що суди попередніх інстанцій, порушуючи вимоги
		ст. 337 КПК, вийшли за межі висунутого обвинувачення та змінили його. Вважають, що судові рішення не відповідають приписам статей 370, 374, 419 КПК.
		34. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушує питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_9 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
		35. Стверджує, що винуватість ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом.
		36. Крім того, на обґрунтування своїх доводів указує, що суд:
		- за наявності підстав не закрив кримінального провадження за ст. 49 КК;
		- надав невмотивовано перевагу показанням свідків сторони обвинувачення, не взяв до уваги та належним чином не оцінив показань свідків сторони захисту, зокрема ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та показань експерта ОСОБА_23 ;
		- в основу вироку поклав докази, що є неналежними і мають виключно суб`єктивну думку, а на письмові докази, які однозначно спростовують обвинувачення, не звернув уваги;
		- не перевірив інших мотивів злочину та версії вбивства, відомості про які надавала сторона захисту;
		- усупереч ч. 5 ст. 364 КПК не перевірив наявних у ОСОБА_12 підстав надавати неправдиві показання, відмовив у задоволенні клопотання про його повторний допит;
		- не усунув протиріч у показаннях свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_12 щодо тверджень останнього про те, що він не знав потерпілого до вчинення злочину та вперше побачив на сходинках банку незадовго до вчинення злочину;
		- залишив поза увагою, що свідок ОСОБА_17 мав підстави для обмови
		ОСОБА_9 , оскільки останній позбавив його безкоштовного проживання;
		- безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків
		ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , а також про здійснення приводу свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_20 ,
		ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , що, на думку сторони захисту, свідчить про порушення судом пп. 1 п. 1 ст. 410 та ст. 566 КПК;
		- під час перехресного допиту свідків сторони обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 суд необґрунтовано зняв питання сторони захисту, що свідчить про порушення права на перехресний допит;
		- не надав належної оцінки висновку комісійної судової-психологічної експертизи з використанням поліграфа від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61   ОСОБА_12 , який є неспроможним, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної судово-психологічної експертизи;
		- не надав оцінки тому, що повідомлення про підозру від 27 грудня 2014 року не було вручено в порядку, передбаченому КПК, а саме в день його складання;  
		-  залишив поза увагою, що ОСОБА_9 у кримінальному провадженні
		№ 42016000000002037 не набув статусу підозрюваного, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б свідчили про неналежне виконання органом досудового розслідування чи прокурором вимог статей 135, 136, 276, 278 КПК щодо вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру саме
		у вказаному кримінальному провадженні;
		-  залишив поза увагою те, що зміст обвинувального акта й повідомлення про підозру не співпадає в частині викладених фактичних обставин; 
		-  невмотивовано задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про стягнення із ОСОБА_9 2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки, на думку захисника, позов не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України, а представник потерпілої - адвокат
		ОСОБА_37 не мав повноважень заявляти цивільний позов в інтересах ОСОБА_10 ;
		-  не надав оцінки порушенню правил підслідності, а саме наявній у матеріалах справи постанові від 18 лютого 2016 року про доручення проведення досудового розслідування Головній військової прокуратури Генеральної прокуратури України за відсутності неефективності досудового розслідування.
		-  не зарахував ОСОБА_9 у строк відбуття покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації під час екстрадиційної перевірки;
		-  безпідставно послався на практику ЄСПЛ проти обвинуваченого, не врахував при цьому його рішення від 10 травня 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України».
		37. Крім того, захисник указує, що досудове розслідування було здійснено з грубим порушенням КПК, права на захист, спрямоване на фальсифікацію матеріалів кримінального провадження. Зазначає, що матеріали з кримінального провадження щодо його підзахисного були виділені незаконно. 
		38. Захисник звертає увагу, що сторона захисту подала заперечення на ухвали суду від 18 та 23 лютого, 29 вересня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пунктів 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а також на ухвали від 05 та 18 жовтня 2021 року, проте суд їх проігнорував. Унаслідок цього сторона захисту заявила відводи суддям і присяжним, у їх задоволенні також було відмовлено, що свідчить про розгляд справи незаконним складом суду.
		39. Захисник також зазначає, що суд не розглянув клопотань сторони захисту та не надав їм належної оцінки у вироку, зокрема: 
		- від 28 вересня 2021 року про визнання доказів очевидно недопустимими та припинення їх дослідження з підстав порушення правил підслідності;
		- від 06 червня 2022 року про дослідження письмового доказу - виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21 лютого 2019 року ОСОБА_12 , наданої для проведення експертизи;
		- від 06 червня 2022 року про тимчасовий доступ до речей та документів, що перебувають у володінні Національного банку України, і, на думку сторони захисту, мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні;
		- від 06 червня 2022 року про надання тимчасового доступу до речей та документів, які становлять охоронювану законом таємницю і перебувають у володінні Головного управління Національної поліції в Донецькій області (особової справи ОСОБА_12 );
		- від 06 червня 2022 року про відновлення з`ясування обставин справи, а саме дослідження виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21 лютого 2019 року ОСОБА_12 , яка була надана для проведення експертизи від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61;
		- від 06 червня 2022 року про дослідження довідки з Антимонопольного комітету України № 300-29.4/01-5;
		- від 23 червня 2022 року про надання тимчасового доступу до речей та документів, зокрема інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42016000000002037;
		- клопотання ОСОБА_9 від 18 та 19 липня 2022 року, заявлені ним в порядку ст. 365 КПК при проголошенні останнього слова, зокрема про допит свідка
		ОСОБА_13 ; дослідження висновку експерта № 1512/19 за результатами проведення експертно-психологічного дослідження науково-теоретичного характеру від 15 грудня 2019 року, наданого науковим експертом ОСОБА_23 .
		40. Крім того, захисник ОСОБА_8 вказує, що апеляційний розгляд здійснювався колегією, яка підлягала відводу, оскільки вона вже висловила свою позицію щодо обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_9 , переглядаючи ухвали Оболонського районного суду м. Києва щодо продовження строків тримання під вартою. Водночас, зазначає, що ця колегія була сформована без дотримання вимог закону, посилається на наявність інших обставин, які викликали сумнів у її неупередженості. Стверджує, що суд апеляційної інстанції:
		- безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, заявлених
		у порядку ст. 403 КПК;
		- не оголосив одне з клопотань захисника ОСОБА_38 , що міститься
		в апеляційній скарзі, та одне клопотання з доповнень до апеляційної скарги;
		- не надав оцінки всім доводам апеляційних скарг з доповненнями, зокрема щодо  наявності в ОСОБА_9 алібі; доводам про те, що висновки місцевого суду не кореспондуються з викладеними в обвинувальному акті обставинами, що свідчить про порушення судом вимог ст. 22 КПК, оскільки він фактично змінив обвинувачення; щодо висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 05 серпня 2019 року № 20583/20584/19-61 стосовно свідка ОСОБА_12 , зокрема щодо надання цим свідком документів експертам; щодо порушення правил підслідності та підсудності; про упередженість складу суду першої інстанції та прокурорів; щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у звільненні ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК у зв`язку зі спливом 15 років, тобто строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; про недоведеність винуватості ОСОБА_9 та про недоведеність у його діях корисливого мотиву вчинення злочину, зацікавленість свідків у засудженні ОСОБА_9 тощо;
		- не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_39 про політичні переслідування ОСОБА_9 та явно замовний характер кримінального провадження щодо нього;
		- залишив поза увагою зацікавленість свідка ОСОБА_17 у засудженні ОСОБА_9 ;
		- безпідставно не зарахував у строк відбування покарання строк його перебування на території російської федерації під час екстрадиційної перевірки з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року та не зважив на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 06 липня 2023 року у справі
		№ 754/1100/17;
		- не взяв до уваги клопотання сторони захисту про зміну ОСОБА_9 запобіжного заходу на альтернативний, не пов`язаний Із триманням під вартою.
		41. Захисник звертає увагу на те, що у матеріалах провадження на технічному носії відсутня частина запису судового засідання від 30 серпня 2023 року, а саме запис коли адвокат ОСОБА_8 оголошував шість клопотань, про які також не вказано і в журналі судового засідання, внаслідок чого було подано на нього заперечення.
		42. Також захисник зауважує, що, оскільки розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 в суді першої інстанції було здійснено з грубим порушенням його права на захист і суддями, яким було заявлено відвід на підставі обставин, що очевидно викликали сумнів у їх неупередженості, з обвинувальним ухилом та іншими порушеннями, сторона захисту із зазначених підстав подала апеляційні скарги та водночас заявила клопотання про допит потерпілої, свідків і дослідження інших письмових доказів, однак апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень.
		43. На адресу Суду від захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_9 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких вони, наводячи відповідні аргументи, просять касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення. 
		44. Також прокурор надіслав до Суду заперечення на касаційні скарги сторони захисту, в яких, викладаючи відповідні аргументи, просить залишити їх без задоволення..
		Позиції учасників судового провадження
		45. Засуджений і його захисники підтримали свої касаційні скарги та просили їх задовольнити, касаційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення. Також сторона захисту просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду.
		46. Прокурор підтримала свою касаційну скаргу та заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого і його захисників. Також прокурор підтримала подане нею клопотання про передачу справи на Велику палату Верховного Суду. 
		Мотиви Суду
		47. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
		48. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 указаного Закону України).
		49. За змістом положень статей 434-1, 434-2 КПК Суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, може передати таке кримінальне провадження на розгляд палати, до якої входить така колегія, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду. Питання про передачу кримінального провадження вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		50. До суду касаційної інстанції прокурор подала клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказуючи на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
		від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 щодо дії Закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону
		від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ), а також через наявність виключної правової проблеми, вказуючи, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовчої практики.
		51. Нормами КПК передбачено дві окремі процесуальні підстави для передачі кримінального провадження на розгляд до Великої Палати.
		53. Так, відповідно до ч. 4 ст. 434-1 КПК визначено можливість передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо колегія суддів, розглядаючи таке кримінальне провадження в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		54. Згідно з ч. 5 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		55. Перевіривши підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладені прокурором у клопотанні, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини, які виникли у цьому кримінальному провадженні, не є подібними тим, що виникли у справі, стосовно яких ОСОБА_40 ухвалено постанову від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, а відповідно й відсутня підстава передачі, передбачена ч. 4 ст. 434-1 КПК.
		56. Всупереч посиланню прокурора на наявність виключної правової проблеми, у клопотанні не обґрунтовано наявності такої з огляду на численні рішення Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв за якими проблема може розцінюватись як виключна. Не вбачає виключної правової проблеми у поставлених питаннях й колегія суддів.   
		57. Виходячи зі змісту наведених норм, з урахуванням доводів прокурора, викладених в обґрунтування заявленого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для передачі касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		58. Разом із тим, згідно з вимогами ч. 2 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати. 
		59. Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи касаційних скарг сторони захисту та обвинувачення, з огляду на положення ч. 2 ст. 434-1 КПК виникла необхідність у передачі кримінального провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_9 , його захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також касаційною скаргою прокурора на розгляд об`єднаної палати у зв`язку з тим, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати від 06 липня 2023 року справа № 754/1100/17 (провадження 51-2002км23).
		60. Так, одним із доводів касаційних скарг сторони захисту є, зокрема, посилання на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося в незастосуванні судами попередніх інстанцій закону, який підлягав застосуванню (ст. 577 КПК та ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII): зокрема, суд призначаючи ОСОБА_9 покарання, не зарахував у строк покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації у період з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року, крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою постанову ККС ВС від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17 (провадження 51-2002км23).
		61. Як убачається зі змісту вироку та ухвали в цьому кримінальному провадженні, вирішуючи питання в частині зарахування ОСОБА_9 у строк покарання строк його перебування під вартою на території російської федерації в період з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016року, суди виходили з того, що ОСОБА_9 не є виданою запитуваною державою особою в розумінні ст. 577 КПК, а тому норми вказаного закону до обвинуваченого не можуть бути застосовані.
		62. Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17 (провадження 51-2002 км 23) у порядку ст. 577 КПК зарахувала час тримання ОСОБА_9 під вартою на території запитуваної держави російської федерації у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а саме з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року, до загального строку відбування покарання, призначеного вироком Деснянського районного суду
		м. Києва від 07 серпня 2020 року.
		63. На обґрунтування свого висновку колегія суддів зазначила, що за постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 10 липня 2014 року в рамках кримінального провадження № 42014100000000771 ОСОБА_9 був оголошений у розшук.
		64. Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 16 вересня 2014 року
		ОСОБА_9 обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		65. 19 березня 2015 року ОСОБА_9 , перебуваючи в розшуку в рамках кримінальних проваджень № 12012000000000029 та № 42014100000000771, був затриманий на території російської федерації працівниками ГУКР МВС росії
		та 21 березня 2015 року йому постановою Одинцовського міського суду Московської області було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був продовжений 18 березня 2016 року. Постановою Одинцовського міського прокурора Російської Федерації від 08 липня 2016 року ОСОБА_9 було звільнено з-під варти.
		66. Таким чином, колегія суддів Першої судової палати ККС ВС дійшла висновку, що зі змісту наданих стороною захисту належним чином завірених документів і матеріалів провадження вбачається, що на території російської федерації
		ОСОБА_9 у період з 19 березня 2015 року по 08 липня 2016 року утримувався саме на виконання доручення України про його екстрадицію в рамках цього кримінального провадження, що в суді касаційної інстанції підтвердили як сторона обвинувачення, так і сторона захисту, а тому вважала за необхідне задовольнити вимоги касаційної скарги в цій частині.
		67. Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС встановила, що ОСОБА_9 перебував у розшуку в рамках кримінальних проваджень № 42014100000000771 (яке розглядала колегія суддів Першої судової палати ККС ВС) та
		№ 12012000000000029 (за обвинуваченням у вчиненні низки злочинів, зокрема
		й злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК (пізніше виділено у кримінальне провадження № 42016000000002037, яке є предметом розгляду колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС). Така інформація міститься і в матеріалах цього кримінального провадження (т. 11, а. с. 214). Проте генеральна прокуратура російської федерації на запит Генеральної прокуратури України відмовила у видачі ОСОБА_9 (т. 2, а. с. 238).
		68. Отже, колегія суддів Першої судової палати ККС ВС, зарахувавши ОСОБА_9 строк з моменту його затримання на території російської федерації у зв`язку з оголошенням у розшук у рамках кримінальних проваджень № 12012000000000029 та № 42014100000000771 до моменту його звільнення з-під варти постановою прокурора російської федерації, застосувала положення ст. 577 КПК до особи, яка в розумінні Гл. 44 КПК та Європейської конвенції про видачу правопорушників
		від 13 грудня 1957 року не є виданою.
		69. Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вважає за необхідне відступити від такого висновку, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 06 липня 2023 року справа № 754/1100/17 (провадження 51-2002км23), оскільки має протилежну думку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах. 
		70. Питання видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення врегульовані Гл. 44 КПК та Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року (із додатковими Протоколами від 15 жовтня 1975 року, 17 березня 1978 року, 10 листопада 2010 року та 20 вересня 2012 року), яка ратифікована із заявами і застереженнями Законом № 43/98-ВР від 16 січня 1998 року (далі - Конвенція від 13 грудня 1957 року). 
		71. Згідно з положеннями ст. 577 КПК час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України. 
		72. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 541 КПК видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Окреслюючи межі кримінальної відповідальності як КПК, так і Конвенція від 13 грудня 1957 року, оперують терміном «видана особа» (ст. 576 КПК, ст. 14 Конвенції), однак не дають його визначення. Проте системний аналіз положень цих нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що виданою є особа, щодо якої компетентний орган запитуваної сторони на запит центрального органу запитуючої сторони, після проведення екстрадиційної перевірки, прийняв рішення про її видачу (екстрадицію) та фактично передана на територію запитуючої сторони. 
		73. Законодавець передбачив можливість зарахування такій особі час тримання під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування. При цьому за змістом ч. 3 ст. 18 Конвенції якщо запит задовольняється, запитуюча сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, протягом якого відповідна особа утримувалася під вартою з метою її передачі, що у свою чергу обумовлює можливість обрахування строку, який підлягає зарахуванню на підставі ст. 577 КПК.
		74. Таким чином, як із назви ст. 577 КПК, так і з її змісту, ураховуючи інші положення КПК та Конвенція від 13 грудня 1957 року у їх взаємозв`язку, чітко та однозначно вбачається, що положення цієї правової норми передбачають можливість зарахування часу тримання під вартою на території запитуваної держави, а також часу етапування виключно щодо виданої особи, тобто особи, яка за запитом компетентних органів України в рамках екстрадиційної процедури була видана в Україну. Якщо ж особа утримувалася під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, але не була видана, правові підстави для зарахування строку тримання цієї особи під вартою у строк покарання відсутні.
		75. Зважаючи на викладене, колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вважає, що не підлягає зарахуванню до загального строку відбування покарання в порядку
		ст. 577 КПК строк тримання особи під вартою на території іноземної держави у зв`язку з вирішенням питання про її видачу в Україну за умови, що у видачі такої особи в Україну компетентними органами запитуваної держави було відмовлено.
		76. Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 06 липня 2023 року у справі № 754/1100/17 (провадження 51-2002 км 23), а тому, з метою забезпечення єдності судової практики, кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК необхідно передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Керуючись статтями 434-1, 434-2, 441 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		постановив:
		У задоволенні клопотання прокурора про передачу кримінального провадження щодо ОСОБА_9 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		Кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_9 і його захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 й ОСОБА_8 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, а також касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_9 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...