Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 754/3497/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; надання послуг.
Надіслано судом: 20.08.2024. Зареєстровано: 21.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Результат оскарження 20.11.2024 Івано-Франківський апеляційний суд: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/346/153/24

span>керівник закладу передвищої освіти у встановленому законодавством порядку відраховує із закладу фахової передвищої освіти та поновлює на навчання в ньому осіб, які навчаються (навчалися) у закладі (закладах) фахової передвищої освіти.
		       Тобто, з одного боку, автономія закладу передвищої освіти надає можливість саме його керівнику самостійно, незалежно та відповідально приймати рішення щодо відрахування із закладу осіб, які у ньому навчались. А з іншого, ця ж автономія вимагає того, щоби реалізація такого права керівника відбувалась тільки у встановленому законодавством порядку, і не інакше. Що також підтверджується і ч.4 ст.35 цього ж закону, за якою керівник структурного підрозділу закладу вищої освіти, іншої юридичної особи, основним видом діяльності якого є освітня діяльність у сфері фахової передвищої освіти, виконує визначені цією статтею повноваження відповідно до вимог цього Закону у спосіб, визначений положенням про структурний підрозділ закладу вищої освіти, іншої юридичної особи, та в межах повноважень, делегованих керівником закладу вищої освіти, іншої юридичної особи.
		        Положеннями ч.1 ст.44 Закону України "Про фахову передвищу освіту" було передбачено, що підставою для відрахування здобувача фахової передвищої освіти є: 1) завершення навчання за відповідною освітньо-професійною програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого закладу фахової передвищої освіти або до закладу професійної (професійно-технічної) освіти, загальної середньої освіти (для здобувачів фахової передвищої освіти, які зараховані на основі базової середньої освіти, протягом першого і другого років навчання); 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору про надання освітніх послуг, який є підставою для зарахування; 6) порушення академічної доброчесності; 7) стан здоров`я (за наявності відповідного висновку); 8) інші випадки, визначені законом.
		І як вже вказувалось, з огляду на зміст оскаржуваного позивачем наказу про його відрахування, він не був відрахований з навчання у Коледжі з будь-якої із наведених підстав. У наказі про відрахування позивача відсутнє навіть посилання на будь-яку з цих підстав. Суд вже зазначав, що позивача було відраховано, як вказано у наказі, за одноразове грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку коледжу, яким на думку директора Коледжу слід було вважати паління електронних сигарет в приміщенні навчального закладу. Однак така підстава, серед передбачених у наведеному законі, відсутня.
		Що стосується установчого документу Коледжу, як закладу фахової передвищої освіти, а також інших наданих суду відповідачем письмових Правил і Положень, то суд вже детально проаналізував їх зміст і виклав їх у розділі цього рішення "Встановлені судом обставини", але вони також не встановлюють такої підстави для відрахування з навчання студента Коледжу, як паління в приміщенні Коледжу, а також не передбачають, що паління в аудиторіях чи приміщеннях Коледжу вважається одноразовим грубим порушенням Правил внутрішнього розпорядку коледжу.
		І тому, суд згоден із позивачем та його представником у тому, що наказ директора коледжу, в частині відрахування позивача із навчання з наведеної підстави є незаконним, оскільки він не ґрунтується на підставах, визначених законом. І цей наказ, дійсно порушив особисте немайнове право позивача на освіту у вільно обраному ним закладі освіти, доступ до якого він втратив.
		А ч.2 ст. 274 ЦК України встановлює, що обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними. І ч.2 та ч.3 статті 273 ЦК України уточнюють, що юридичні особи, їх працівники, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
		Окремо суд хотів би відзначити і те, що жоден наданий відповідачем доказ не містить відомостей про те, що при прийнятті оскаржуваного наказу директор коледжу враховував вік позивача і наявність у нього правового статусу дитини. А отже і необхідність врахування директором статті 3 Частини І Конвенції про права дитини, за якою в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. А також положення ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини за якою, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
		Таким чином, суд констатує, що право позивача на освіту дійсно було порушено і порушено саме відповідачем (зокрема, незважаючи на певну автономність, саме його структурним підрозділом, від імені якого той діє у тому числі й директор), при цьому це порушення триває вже майже 2 роки, оскільки доступ позивача до навчання (освіти) у вільно обраному ним закладі освіти порушується. А тому, порушене право позивача підлягає судовому захисту.
		Висновок суду про незаконність наказу про відрахування позивача не може змінити і не спростовує навіть погодження (на підставі ч.6 ст.41 Закону України «Про фахову передвищу освіту») директором коледжу свого наказу з відповідним органом студентського самоврядування Коледжу, адже наказ про відрахування позивача не ґрунтується на законі.
		Що стосується отримання погодження на відрахування позивача у Служби у справах дітей, на чому наполягав представник позивача, то суд із цим не згоден. Оскільки його аргумент ґрунтується на п.31 Розділу ІІ Примірного Положення про службу у справах дітей міської, районної у місті ради, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 16.09.2021 року №518. А його дійсний зміст передбачає, що основними завданнями та повноваженнями служби є і розгляд питань, пов`язаних із доцільністю відрахування неповнолітніх здобувачів освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти першого року навчання, а також здобувачів фахової передвищої та вищої освіти саме першого року навчання. Однак, позивача було відраховано коли він навчався на другому році навчання. Тому ніяке погодження не було потрібним.
		Щодо способу захисту права позивача на доступ до освіти.
		Стаття 273 ЦК України передбачає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу (ч.1) - серед яких є і відновлення становища, як існувало до порушення. Разом з цим, за ч.2 ст.273 ЦК України захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ч.2).
		І тому суд вважає, що підлягає повному задоволенню позовна вимога про визнання незаконним та скасування пункт 1 наказу директора Відокремленого структурного підрозділу «Коломийський економіко-правовий фаховий коледж ДТЕУ» Державного торговельно-економічного університету від 20.10.2022 року № 108-с «Про відрахування з числа студентів коледжу», в частині відрахування з числа студентів коледжу ОСОБА_3 , студента групи К-21 денної форми навчання спеціальності 123 «Комп`ютерна інженерія» за одноразове грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку коледжу, а саме паління електронних сигарет в приміщені навчального закладу (в аудиторії). 
		А також повному задоволенню підлягає і позовна вимога про поновлення ОСОБА_3 на навчанні у Відокремленому структурному підрозділі «Коломийський економіко-правовий фаховий коледж ДТЕУ» Державного торговельно-економічного університету, студентом другого курсу денної форми здобуття освіти, за освітньо-професійною програмою комп`ютерна інженерія, за спеціальністю 123 «Комп`ютерна інженерія», із фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету (державне замовлення).
		Суд вважає, що обидві ці позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки саме у своїй сукупності, ці способи захисту порушеного права позивача відповідають змісту порушеного права позивача на освіту, способу його порушення та наслідкам, що їх спричинило це порушення.
		Окремо суд відзначає, що він врахував положення ч.3 ст.44 Закону України «Про фахову передвищу освіту» за якими особа, відрахована із закладу фахової передвищої освіти до завершення навчання за відповідною освітньою, освітньо-професійною програмою, має право на поновлення на навчання в межах ліцензованого обсягу закладу фахової передвищої освіти.
		Але відзначає, що описаний у законі випадок не поширюється на випадок поновлення студента на навчання судом, а застосовується до інших випадків, вказаних у цій статті. До того ж, як вже вказувалось законодавство України про фахову передвищу освіту базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України. А стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено (а право на освіту визнано цією Конвенцією), має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Те саме стосується і відповідних пунктів щодо поновлення на навчанні відрахованих студентів, які передбачені Положенням про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів у Коледжі та Положенням про організацію освітнього процесу здобувачів фахової передвищої освіти Коледжу. Які не регулюють порядок поновлення на навчанні студентів, яких поновив суд.
		Оцінка суду щодо відшкодування моральної шкоди.
		Виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, що передбачено п.22 ч.1 ст.92 Конституції України. А Цивільний кодекс України у ч.1 ст.23 прямо передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Також, положення ч.1 ст.280 ЦК України прямо передбачають, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		Як вже було встановлено судом, відповідач дійсно порушив особисте немайнове право позивача на доступ до освіти, а тому останній має право на відшкодування моральної шкоди.
		Згідно з п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
		Частиною 3 статті 23 ЦК України унормовано, що якщо інше не встановлено законом, моральна шкода може бути відшкодована грошовими коштами. Однак розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Суд згоден із представниками відповідача у тому, що позивач не давав суду покази про рівень та глибину своїх душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку із його відрахуванням із навчання. Однак сам факт необхідності зміни навчального закладу, а з ним і свого звичного кола спілкування (яке сформувалось за рік його навчання) та освітньо-професійної програми, не з власної волі, ще й дитиною у віці 15 років, на додаток до цього, у середині учбового і другого року навчання (а.с.171 т.1), вочевидь та об`єктивно свідчить про те, що позивач таки зазнав душевних страждань у зв`язку із своїм незаконним відрахуванням. І це при тому, що він добровільно зізнався у вчиненому та плакав. Погіршення будь-яких здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, позивачем не доведено, тут суд згоден із представниками відповідача. Ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди (представник відповідача - директор коледжу) суд враховує, але відзначає, що директор вочевидь діяв керуючись мотивом наведення порядку в аудиторії, припинення порушення прав інших дітей на безпечні для здоров`я умови навчання та наведення порядку. І такі мотиви суд поділяє, але обраний директором спосіб досягнення цих цілей - ні. Інші обставини, які мають істотне значення для визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди, ні позивачем, ні відповідачем не доведені. 
		І тому, зважаючи на викладене і недоведеність позивачем більшої глибини своїх душевних страждань (їх тривалості, тяжкості вимушених змін та їх вплив на інші права і свободи позивача) суд вважає, що 30000 гривень, у якості розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, є необґрунтовано завищеною і такою, що не відповідає вимогам розумності і справедливості з огляду на обмеженість обставин, які зміг довести позивач і які впливають на розмір відшкодування. А от 15000 гривень суд вважає цілком достатнім та адекватним розміром відшкодування моральної шкоди завданої позивачу, як з огляду на встановлені судом обставини, так і на те, що порушення права позивача на доступ до освіти, яку він вільно обрав, триває більше 20 місяців і у добровільному порядку, порушене право позивача, відповідач не поновлює.
		Отже, порушене право позивача на доступ до освіти, яку він вільно обрав, підлягає поновленню, однак не тільки скасуванням наказу про його відрахування і поновленням на навчанні, а й шляхом відшкодування позивачу моральної шкоди, яка безперечно була йому заподіяна, але у розмірі, визначеному судом.
		Тут суд також врахував і те, що за положеннями статті 276 ЦК України юридична особа, рішеннями якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. А якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
		Як вже було встановлено судом, відповідач порушив право позивача на доступ до освіти, але необхідні дії, для негайного поновлення такого права, без рішення суду, не вчиняє більше 20 місяців, через що суд і вважає, що у цій конкретній ситуації суду слід не тільки задовольнити вимоги позивача про скасування наказу щодо його відрахування з числа студентів, і поновити його на навчанні, а й відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду. Однак, частково.
		При цьому, приймаючи рішення про стягнення грошових коштів на користь позивача саме з відповідача (тобто, юридичної особи), у якості відшкодування моральної шкоди, суд враховує ч.1 ст.1172 ЦК України яка прямо передбачає, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		 
		Щодо судових витрат.
		Відповідно до положень частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору. А згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Ухвалою від 27.03.2023р. було задоволено клопотання позивача, визначено судом розмір судового збору і відстрочено позивачу його сплату у розмірі 2147 гривень 20 копійок - до ухвалення судового рішення у справі (а.с.55-57 тому 1). Вказана ухвала набрала законної сили і сторонами не оспорювалась. При цьому суд відзначає, що вказана сума судового збору у розмірі 2147 гривень 20 копійок була мінімально необхідною для сплати судового збору за дві вимоги позивача: 1073 гривні 60 копійок - за вимогу немайнового характеру (якою є вимога про скасування наказу і поновлення на навчанні) та 1073 гривні 60 копійок - за вимогу майнового характеру (якою є вимога про відшкодування моральної шкоди у грошовому виразі, розмір якого, якщо застосовувати судовий збір у виді проценту від суми є меншим за мінімальну ставку).
		Тож з огляду на це і незважаючи на те, що суд задовольнив позов частково, оскільки вимогу про скасування наказу і поновлення позивача на навчанні - задоволено повністю, а вимогу про відшкодування моральної шкоди - частково, але задоволена вимога складає 15000 гривень, за пред`явлення якої позивач все одно повинен був би сплатити мінімальну ставку судового збору, тобто таку суму, судовий збір у розмірі 2147 гривень 20 копійок від сплати якого при пред`явленні позову позивача звільнив суд, підлягає стягненню з відповідача на користь держави Україна, у повному обсязі.
		Щодо повного тексту рішення.
		Останній день строку виготовлення повного тексту даного рішення припадав на 15 серпня 2024 року. Однак у цей день суддя перебував у відпустці, а 16 серпня 2024 року - перебував у відрядженні, тобто 15 і 16 серпня 2024 року були не робочими днями. 17 та 18 серпня 2024 року були вихідними днями, а перший після цього робочий день був понеділок: 19.08.2024 року. 
		Також суд відзначає, що за положеннями ч.3 ст.124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Тому зважаючи на викладене, і оскільки кількість встановлених судом обставин, кількість досліджених і описаних доказів та аргументів сторін вимагали від судді детального і відповідного викладу у цьому рішенні, повний текст рішення було виготовлено тільки 19 серпня 2024 року.
		Отже, керуючись статтями 2, 19, 23, 34, 43, 49, 76-113, 128-132, 133-142, 174-183, 217-248, 258, 259, 263-265, 268, 273,280-289, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		       Позов ОСОБА_3 до Державного торговельно-економічного університет, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Печеніжинська селищна рада про визнання незаконним та скасування наказу в частині відрахування з числа студентів коледжу одного студента, поновлення студентом та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
		       Визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу директора Відокремленого структурного підрозділу «Коломийський економіко-правовий фаховий коледж ДТЕУ» Державного торговельно-економічного університету від 20.10.2022 року № 108-с «Про відрахування з числа студентів коледжу», в частині відрахування з числа студентів коледжу ОСОБА_3 , студента групи К-21 денної форми навчання спеціальності 123 «Комп`ютерна інженерія» за одноразове грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку коледжу, а саме паління електронних сигарет в приміщені навчального закладу (в аудиторії).
		       Поновити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) на навчання у Відокремленому структурному підрозділі «Коломийський економіко-правовий фаховий коледж ДТЕУ» Державного торговельно-економічного університету, студентом другого курсу денної форми здобуття освіти, за освітньо-професійною програмою комп`ютерна інженерія, за спеціальністю 123 «Комп`ютерна інженерія», із фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету (державне замовлення).
		       Стягнути з Державного торговельно-економічного університету (ідентифікаційний номер: 44470624; місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіото, 19) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) 20 000 (двадцять тисяч) гривень, у якості відшкодування моральної шкоди. У відшкодуванні моральної шкоди у більшому розмірі - відмовити.
		       Стягнути з Державного торговельно-економічного університету (ідентифікаційний номер: 44470624; місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіото, 19) на користь держави: Україна (на рахунок: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 (двадцять) копійок.
		       Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		       Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
		       Повний текст рішення складено 19 серпня 2024 року. 
		 
		Суддя: Коваленко Д. С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...