Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/10858/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.08.2024. Зареєстровано: 23.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.08.2024.
Дата набрання законної сили: 21.10.2024
Результат оскарження 21.10.2024 Чернігівський апеляційний суд: змінено судове рішення
Номер судового провадження: 2/750/2078/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 750/10858/24
		Провадження № 2/750/2078/24
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		23 серпня 2024 року м. Чернігів
		 
		Деснянський районний суд міста Чернігова у складі судді Супруна О.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 750/10858/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в :
		01.08.2024 позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду в сумі 10000,00 грн. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що він перебуває на обліку в Головному управлінніПенсійного фондуУкраїни вЧернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі № 620/3941/21 його адміністративний позов до Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни вЧернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії  задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії на підставі Довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2021 № ФЧ48221, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії (та заборгованості) на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2021 № ФЧ48221, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019, виходячи із розмірупенсії - 74 % розміру грошового забезпечення, та з урахуванням вже виплачених сум пенсії. 
		На виконання вказаного рішення суду Головним управліннямПенсійного фондуУкраїни вЧернігівській області було проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019. Однак, сума доплати за період з 01.04.2019 по 01.10.2021, яка склала 247239,42 грн, позивачу виплачена не була, і на даний час вказане рішення суду залишається невиконаним. 
		Позивач зазначає, що протиправними діями відповідача, що виразилися у невиплаті пенсії, а також бездіяльністю, що виразилася у тривалому невиконанні рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі № 620/3941/21, йому заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях через порушення пенсійних прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний розмір пенсійного забезпечення. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичайного способу його життя, адже йому довелося звертатися до відповідача з метою реалізації свого права на перерахунок пенсії та підвищення її розміру, а потім виконання рішення суду щодо її отримання з 01.04.2019. Виходячи із засад розумності та справедливості, розмір моральної шкоди позивач оцінив у розмірі 10000,00 грн, яка, виходячи з нормстатті 1173 Цивільного кодексу України (далі за текстом  ЦК України), повинна бути відшкодована державою.
		Ухвалою судді від 02.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами та визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.
		У встановлений частиною сьомою статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом  ЦПК України) строк відповідач подав відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між неналежним (на його думку) контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує; змінено порядок перерахування коштів для фінансування пенсій з 01.04.2021, за яким погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судівздійснює Пенсійний фонд України, а отже виплата коштів на виконання рішень суду здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення виплат в порядку черговості. Головним управлінням було включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та постановлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії. За позицією відповідача, відсутня його вина щодо невиконання судового рішення, оскільки управління не має реальної можливостійого виконання.
		Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
		Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі № 620/3941/21 задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії на підставі Довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2021 № ФЧ48221, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії (та заборгованості) на підставі Довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2021 № ФЧ48221, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019, виходячи із розмірупенсії - 74 % розміру грошового забезпечення, та з урахуванням вже виплачених сум пенсії (а.с. 5-7).
		На виконання вказаного рішення суду Головним управліннямПенсійного фондуУкраїни вЧернігівській області було проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019.
		Із розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою
		№ ФЧ 48221, виготовленого з підсистеми призначення та виплати пенсій у базі електронної пенсійної справи, убачається, що сума доплати пенсіонеру ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по 01.10.2021 складає 247239,42 грн (а.с. 3-4).
		На час розгляду справи судом рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі № 620/3941/21 не виконано.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
		За статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції
		(«Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п.19, від 27.05.2004; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), №6725/03, п. 43, від 31.05.2007). У п. 54 суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26.04.2005 і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06 від 19.02.2009).
		У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№ 2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
		Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.
		За таких обставин, основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди, є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої
		статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Крім того, у пункті 5 постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
		У пункті 9 постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		У пункті 10-1 постанови звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
		Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі
		№ 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 в справі
		№ 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, пункт 44, від 20.07.2004) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19.02.2009 у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
		Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).
		Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що факт неправомірних дій відповідача встановлено судовим рішенням, а тривале, впродовж трьох років, невиконання судового рішення завдало йому душевних страждань.
		Зважаючи навищевикладене,беручи доуваги триваленевиконання рішеннясуду щодоздійснення перерахункута виплатипенсії позивачу,виконання якогобуло гарантованодержавою,його станздоров`я,суд доходитьвисновку пронаявність підставдля стягненняна користьпозивача моральноїшкоди урозмірі 10000,00грн з Державного бюджету України, що буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідатиме характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.
		При цьому, слід зазначити, що згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.
		Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		У таких випадках державу представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
		Верховним Судом у постанові від 14.09.2022 в справі № 759/7630/20, зокрема, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 в справі № 910/23967/16).
		Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду саме з Державного бюджету України.
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд
		   в и р і ш и в :    
		Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди  задовольнити.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000грн 00 коп. (десять тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення судуможе бутиоскаржене доЧернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення складене 23.08.2024.
		Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: 
		АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 .
		Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, місцезнаходження: вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ  21390940.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...