Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/13657/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2024.
Дата набрання законної сили: 21.08.2024
Номер судового провадження: 61-4262ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                             
		Іменем України
		 
		21 серпня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа №  752/13657/21
		провадження № 61-4262в24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,               Тітова М. Ю.,           
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та поділ майна подружжя
		 
		за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А.,
		Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір про поділ майна подружжя, укладений 14 вересня 2018 року між ним і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Л. Б., зареєстрований за № 1493; поділити майно подружжя шляхом визнання за ним права власності на таке майно: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м, та 1/2 частини автомобіля марки «HYUNDAI» модель «TUCSON», 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину спірного автомобіля.
		 
		На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 01 листопада   2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано                         23 листопада 2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва. У шлюбі у них народилося двоє дітей : ОСОБА_3 , 2011 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження. 
		 
		Під час спільного проживання за місцем роботи позивач отримав ордер на право проживання у квартирі АДРЕСА_2 , яка була приватизована ОСОБА_2 і Шамрай Поліною, і свою частку в якій відповідач подарувала сину ОСОБА_5 . 
		 
		Крім того, під час шлюбу сторони набули у власність: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 ; автомобіль марки «HYUNDAI» модель ТUCSON, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; меблі: кухня «КОLSS» (із сучасною гарнітурою «BLUM»), дитяче двоповерхове ліжко, два розкладні дивани з екошкіри та один розкладний диван «BLEST», ліжко спальне «ВЕКО», стіл розкладний «Гірне 04» (Тіволі), 4 стільці «Алла» (Тіволі) (приблизною вартістю 9 200 доларів США); побутову техніку: телевізори «SUMSUNG» 50" та 43", холодильник багатодверний «SНАRP», пральна машина «ВОSCH», кондиціонер «ТОSHIBA», пилосос «PHILIPS», зволожувач «VENTA», прасувальна дошка «LIEFHEIT», праска «GORENJE», туристична праска «SCARLETT», фотоапарат «SONY», відеокамера «SONY», вбудована посудомийна машина «ВОSCH», духова шафа «ВОSCH», варочна панель «ВОSH», витяжка «ВОSCN» (60см), мікрохвильова піч «SAMSUNG», дві мультиварки «PANASONIC» (приблизною вартістю 8 155,00 дол. США).
		 
		Також сторони зробили ремонт у квартирі АДРЕСА_2 , придбали натяжні стелі, натяжний паркет та необхідні речі (приблизною вартістю 32 170,00 дол. США).
		 
		14 вересня 2018 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя, за умовами якого вони дійшли згоди добровільно розділити майно, придбане у шлюбі, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «HYUNDAI» передати в особисту приватну власність відповідача, а в особисту приватну власність позивача переходять предмети домашнього вжитку, не визначені окремо у договорі.
		 
		Умови цього договору позивач виконав, однак відповідач своїх зобов`язань не виконує, не йде на зустріч не тільки щодо передання такого майна (предметів), а й щодо визначення його предметного та кількісного складу, в результаті чого він взагалі нічого не отримав.
		 
		Вказував, що після укладення договору та розірвання шлюбу з відповідачкою він уклав інший шлюб і розраховував на отримання деякого майна для налагодження та побудови нового сімейного життя, проте не отримав очікуваного. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 24 травня 2023 року позов задовольнив. Розірвав договір про поділ майна подружжя, укладений між           ОСОБА_1 і ОСОБА_2 14 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Заблоцькою Л. Б., зареєстрований за № 1493. В порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на таке майно:              1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м, та 1/2 частини автомобіля марки «HYUNDAI», модель «TUCSON», 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .               В порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частини автомобіля марки «HYUNDAI». Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач отримала у власність передане їй за договором про поділ майна подружжя майно, водночас позивачу не перейшли предмети домашнього вжитку, які хоча і не визначені в договорі, однак які були придбані сторонами під час перебування у шлюбі, що є істотним порушенням відповідачем умов договору та підставою для його розірвання і поділу майна між сторонами.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Київський апеляційний суд постановою від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану ОСОБА_6 , задовольнив. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивовананедоведеністю заявлених вимог. Вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору є безпідставними і такими, що не направлені на виконання умов укладеного сторонами договору, адже позивач не вимагає передання у його власність майна, на яке він претендував та яке він бажав отримати за результати спільної згоди щодо поділу майна, а фактично ставить питання про новий поділ квартири та автомобіля, яка за згодою сторін перейшла у власність відповідача.  Позивач не звертався до відповідача із пропозиціями про внесення змін до договору щодо визначення конкретного переліку майна, який визначений у договорі як речі домашнього вжитку, не направляв їй претензій щодо передання конкретних речей домашнього вжитку, які погоджені сторонами договору і відповідачка відмови з приводу цього не висловлювала.  
		 
		Київський апеляційний суд додатковою постановою від 08 квітня 2024 року                        у задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої ОСОБА_6 , про повернення суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року відмовив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 129,00 грн.
		 
		Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 на виконання ухвали суду доплатила судовий збір у розмірі 6 129,00 грн, що не було враховано при вирішенні питання відшкодування судових витрат у справі, тому є підстави для прийняття додаткової постанови про стягнення з позивача на користь відповідача цієї суми.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву, їх узагальнені аргументи 
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року та залишити                 в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                          від 12 грудня 2019 року у справі № 914/2649/17, від 02 листопада 2022 року                      у справі № 922/3166/20, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 369/9613/16-ц.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Незазначення конкретно визначеного переліку майна в договорі насамперед пояснюється розумінням колишнім подружжям конкретного обсягу спільно набутих побутових речей та відсутністю на час укладення договору суперечок щодо цього питання. Під час розроблення проекту договору та його погодження сторони деталей визначення переліку такого майна та процедури його передання не передбачили. Разом з тим відсутність конкретики в договорі щодо визначення сукупності належного позивачу майна, строків і порядку його передання не може ставити під сумнів сам факт наявності такого майна, а також права позивача як власника на можливість вільно володіти, користуватись та розпоряджатись ним. 
		Зазначені в позові речі фактично є майном, яке позивач очікував отримати                     в результаті виконання договору про поділ майна подружжя, однак в дійсності                   у повному обсязі або бодай їх частину отримати внаслідок діянь відповідача не зміг. Неотримання таких речей, незважаючи на їх ціну та обсяг відносно всього розподіленого спільного майна, свідчить про позбавлення позивача значною мірою того, що він мав отримати за договором про поділ майна подружжя, що, безумовно, становить істотність порушення договору.Позивач самостійно не міг релізувати своє право на володіння та користування майном, а відповідач не вчинила жодних дій на виконання пункту 3.8 договору в частині забезпечення реальної можливості позивачу отримати своє майно.
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення про повернення ОСОБА_2 надміру сплаченого судового збору в розмірі 6 129,00 грн.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених                        у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі            № 487/10128/14-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц,                              від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 23 січня 2024 року у справі                         № 523/14489/15-ц та постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/25037/11.
		До Верховного Суду надійшов відзив адвоката Кухаренко О. В. як представника   ОСОБА_7 на касаційну скаргу, мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою відповідно до норм чинного законодавства України. Суд апеляційної інстанції виправив процесуальні порушення, які були допущені судом першої інстанції. Вимоги позивача ґрунтуються суто на припущеннях та є передчасними, адже позивач не надав жодного доказу, який підтверджує наявність порушених прав і законних інтересів особи, яка оспорює відповідний правочин.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року та витребувано  матеріали справи із суду першої інстанції. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року.
		 
		17 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		01 листопада 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_8 укладено шлюб, який розірвано 23 листопада 2018 року рішенням Голосіївського районного суду               м. Києва. У шлюбі у сторін народилося двоє дітей : ОСОБА_3 , 2011 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження.
		Під час шлюбу сторони придбали:
		17 червня 2014 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,2 кв. м,  право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 ; 
		10 серпня 2017 року автомобіль марки «HYUNDAI» модель «ТUCSON», 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 
		14 вересня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір про поділ майна подружжя, за умовами якого сторони досягли згоди добровільно розділити зазначене у пунктах 1, 2 майно, придбане ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі, правовий режим якого не змінено та яке відповідно до законного режиму перебуває у спільній сумісній власності. Зокрема, за умовами договору в особисту приватну власність відповідача (пункт 3.2) перейшло таке майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (пункт 3.2.1) та автомобіль марки «HYUNDAI» модель «ТUCSON», 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (пункт 3.2.2), а в особисту приватну власність позивача переходять предмети домашнього вжитку, не визначені окремо у договорі (пункт 3.3).
		Пунктом 3.4 договору визначено, що квартира АДРЕСА_1 , яка переходить в особисту приватну власність відповідачки, переходить без будь-яких змін, як-то змін її якісних характеристик, технічного стану та разом із всім устаткуванням (ремонтом, меблями тощо), побутовою технікою, що                                 є у зазначеній квартирі на момент підписання договору.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного                              у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції                       в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується  з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм                        права  в   межах   касаційних   скарг,   дійшов   висновку,   що   касаційні   скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 64 СК України).
		Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (частина друга статті 69 СК України).
		Суди установили, що в порядку вирішення питання про поділ спільного майна подружжя сторони 14 вересня 2018 року уклали нотаріально посвідчений договір про поділ такого майна. 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Як підставу для розірвання оспорюваного правочину ОСОБА_1   зазначив не виконання відповідачем умов договору в частині передання йому речей домашнього вжитку, перелік яких самим договором не визначений.
		 
		Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.4 договору про поділ майна договір може бути розірвано або змінено виключно за взаємною згодою сторін у порядку, встановленому договором, або за рішенням суду. Умови цього договору можуть бути змінені в будь-який час виключно за спільною письмовою згодою сторін у формі додатка до цього договору, що підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню нотаріусом, який посвідчував цей договір. Спори, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання цього договору, сторони будуть вирішувати шляхом переговорів, максимально дружнього, конструктивного діалогу, з повагою один до одного, враховувати інтереси кожної сторони в порядку, встановленому законодавством України.
		Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що в СК України не визначено підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, тому не виключається розірвання такого договору внаслідок істотного порушення чи в інших випадках, встановлених договором або законом.
		При цьому сторона, яка порушує питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
		Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке спричиняє для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
		Оціночне поняття «істотність порушення договору» законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 289/718/18).
		У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, яку, на думку ОСОБА_1 , не врахував апеляційний суд, викладено правову позицію, відповідно до якої оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Встановивши, що позивач не звертався до відповідачки із пропозиціями про внесення змін до договору щодо визначення конкретного переліку майна, який визначений у договорі як речі домашнього вжитку, не направляв їй претензій щодо передання конкретних речей домашнього вжитку, які погоджені сторонами договору, відповідачка не відмовлялася їх передати, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного сторонами договору з підстав істотного порушення відповідачем його умов, адже  позивач не довів належними і допустимими доказами істотного порушення відповідачем умов договору про поділ майна подружжя та ступеня позбавлення позивача того, на що він розраховував.
		Саме по собі невизначення конкретного переліку майна, яке за умовами договору є речами домашнього вжитку не є підставою для його розірвання.
		За встановлених апеляційним судом обставин касаційний суд вважає, що суд апеляційної інстанції врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.
		Вимоги позивача про поділ майна подружжя є похідними вимогами від розірвання договору, тому також задоволенню не підлягають.
		Відповідно до частини першої статті 41 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Встановивши, що ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 24 листопада 2023 року сплатила 6 129,00 грн судового збору, в результаті чого  за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції усього сплатила 18 387,00 грн судового збору; постановою апеляційного суду                            від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, проте при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат між сторонами із ОСОБА_1 стягнено на її користь не всю суму сплаченого судового збору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення розміру судового збору, не врахованого у постанові при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_7 . 
		Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним                  у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційних скаргах, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                            і процесуального права. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних  скарг без задоволення, а постанови та додаткової постанови апеляційного суду - без змін. 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  М. Є. Червинська 
		Судді                                                                             А. Ю. Зайцев
		                                                                                      Є. В. Коротенко
		                                                                                      В. М. Коротун
		                                                                                      М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...