Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/1978/24-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.08.2024. Зареєстровано: 29.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2024.
Дата набрання законної сили: 28.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		28 серпня 2024 р.             м. Чернівці        Справа № 600/1978/24-а
		 
		          Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1  до   ІНФОРМАЦІЯ_1  про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправними дії начальника четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 надати відстрочу від призову під час мобілізації на підставі абзацу 11, ч.1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
		- зобов`язати начальника четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 надати відстрочку від призову під час мобілізації ОСОБА_1 як особі в якої наявний батько ОСОБА_2 який є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи та відсутні інші особи які можуть його утримувати та доглядати, на підставі абзацу 11, ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні відстрочки на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з тим, що позивачем не надано витяг з реєстру актів цивільного стану про відсутність працездатних осіб. Позивач зазначає, що має законні підстави для отримання відстрочки, оскільки його батьком являється інвалідом ІІ групи.
		Крім цього, позивач вказав, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку військовозобов`язаного особисто подавати до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви про надання відстрочки від призову. Також не передбачено і обов`язку військовозобов`язаного брати участь у ході розгляду для надання відстрочки.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відповідач подав відзив на позову, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позову. Вказує, що позивач не звертався особисто з заявою до відповідача та позивачем не надано витяг з реєстру актів цивільного стану про відсутність працездатних осіб.
		Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , є інвалідом ІІ групи, що підтверджується матеріалами справи.
		Згідно довідки виданої Колінковецьким старостинським округом Топорівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області позивач та його батько проживають за адресою АДРЕСА_1 .
		Згідно акту про встановлення факт здійснення постійного догляду від 20.03.2024 р. позивач здійснює постійний догляд за інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 .
		21.03.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову відповідно до абз.11 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки його батько являється інвалідом ІІ групи.
		До заяви були додані копії паспорта та РНОКПП позивача, копія свідоцтва про народження, копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копія довідки МСЕК, копія пенсійного посвідчення батька, копія паспорта громадянина України матері, копія пенсійного посвідчення матері, копія довідки виданої Колінковецьким старостинським округом Топорівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, копія акту про встановлення факту здійснення догляду, копія заяви батька позивача.
		Відповідачем надано відповідь на заяву, відповідно до змісту якої встановлено, що позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу. Підстава - не доведено відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до Закону утримувати батька.
		Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
		На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
		Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ  (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Статтею 1 Закону України "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.
		В силу абзацу 17 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
		Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154   (далі - Положення № 154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Згідно з пунктом 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
		За змістом пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
		Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
		З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Пунктом 8 Положення №154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
		Відповідно до положень п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема :
		ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
		оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;
		розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
		Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
		Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
		Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.
		Суд зазначає, що правова природа саме протиправних дій полягає в активній поведінці суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.
		Так, предметом позову у даній справі є відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька з інвалідністю ІI групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати, що передбачено абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Відповідно до абз.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
		Тобто, спір між сторонами виник щодо вірного тлумачення та застосування абз. 11 ч. 1   ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (якщо вони не висловили бажання бути призваними на військову службу) за таких підстав:
		1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
		2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
		Згідно матеріалів справи, 21.03.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки. До вказаної заяви позивачем додано : копії паспорта та РНОКПП позивача, копія свідоцтва про народження, копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копія довідки МСЕК, копія пенсійного посвідчення батька, копія паспорта громадянина України матері, копія пенсійного посвідчення матері, копія довідки виданої Колінковецьким старостинським округом Топорівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, копія акту про встановлення факту здійснення догляду, копія заяви батька позивача.
		Отже, з наявних в матеріалах справи документах, позивачем подано повний перелік документів, які підтверджують наявність у батька інвалідності та позивач є єдиним сином ОСОБА_2 .
		При цьому, відповідачем надано відповідь на заяву, відповідно до змісту якої встановлено, що позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу. Підстава - не доведено відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до Закону утримувати батька.
		Щодо посилань на необхідність надати витяг з реєстрів актів цивільного стану, суд звертає увагу що, відповідно до п. 2 постанови КМУ № 1064 від 22.08.2007 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян" відділами державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється видача витягів з Реєстру.
		Разом тим, оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.
		Оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд робить висновок, що відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки від призову за мобілізацією.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження", суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
		Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
		У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
		Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
		Суд зауважує, що під час розгляду заяви позивача, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень
		Отже, похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1   ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" належать до задоволення як похідних шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1   ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Згідно матеріалів справи позивачем надано документи, які свідчать про витрати останнього на правову допомогу в сумі 20000,00 грн.
		Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
		Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.
		На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:
		- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги;
		- ордер на надання правничої (правової) допомоги ;
		- попередній розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги від 30.04.2024 р.;
		- акт про надання послуг правової допомоги від 02.05.2024 р.;
		- квитанцію №20/03/24.
		Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
		Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.
		Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.
		Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 20000,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
		Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000,00 грн.
		Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених вище. 
		Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити.
		2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		3.Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати - судовий збір в сумі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
		 
		Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання). 
		 
		Повне найменування учасників процесу:
		Позивач -   ОСОБА_1  ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
		Відповідач -   ІНФОРМАЦІЯ_1  ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
		 
		Суддя                                                                                            І.В. Маренич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...