Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/6036/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2024. Зареєстровано: 31.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		30 серпня 2024 року Справа № 280/6036/24  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області (м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 164, 69107, ЄДРПОУ 45002317) про визнання протиправним та скасування розпорядження, - 
		ВСТАНОВИВ:
		До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі  позивач) до Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області (далі  відповідач), в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 28 травня 2024 року № 109-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		- стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області Пологівського району Запорізької області середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача;
		- стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області Пологівського району Запорізької області моральну шкоду на користь позивача.
		Також, просить стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області витрати, які понесені на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, на користь позивача.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01 квітня 2021 року позивач обіймала посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів в місті Оріхові Запорізької області. Однак, розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області ОСОБА_2 від 28 травня 2024 року № 109-к «Про звільнення ОСОБА_1 » остання з 31 травня 2024 року звільнена із займаної посади згідно із пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із скороченням штату працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету. Позивач вважає, що у відповідача відсутні повноваження щодо затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчих органів, так і на звільнення із з посади заступника голови з питань діяльності виконавчих органів, у зв`язку із виборністю такої посади. Вказує, що відповідач у строки, встановленні законодавством із попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці позивача не попередив. Окрім того, посилаючись на положення статті 42 КЗпП України, зазначає, що відповідачем обставини досвіду трудової діяльності позивача не досліджено та не враховано, не враховано істотних обставин, які могли б надати позивачу переважне право на залишення на посаді при скороченні штату. Звертає увагу суду на те, що звільнення позивача відбулося з порушенням частини першої статті 40 та частини першої статті 42 КЗпП України, а відтак є незаконним. Покликаючись до положень статті 49-2 КЗпП України зазначив, що позивач не отримував пропозиції про наявні вакантні посади у штатному розписі відповідача, які були вільні в період звільнення. Тому вважає, що звільнення позивача відбулось з грубим порушенням її законних прав. Крім того, позивач зазначає, що їй було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідача щодо її звільнення з роботи. Тому, позивач, не отримуючи коштів існування, втратила нормальні життєві зв`язки, будучи не допущеною та звільненою з робочого місця, які вимагають від неї в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема, пошуків матеріальних засобів з метою забезпечення засобів для власного проживання, звернення до суду за захистом порушеного права), враховуючи характер та обсяг страждань, яких вона зазнала, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, вважає, що відповідач повинен сплатити позивачу моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Так, вважаючи розпорядження про звільнення протиправним, а свої права на працю порушеними, позивач звернулась до суду за їх захистом. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.
		Ухвалою суду від 01 липня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
		Відповідач із заявленим позовом не погодився на направив до суду відзив на позовну заяву у якому зазначає про безпідставність доводів позивача щодо відсутності у начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області повноважень на скорочення штату працівників виконавчого комітету Оріхівської міської ради та повноважень на її звільнення з посади заступника голови. Окрім того, вказує що про скорочення посади позивача та наступне вивільнення з посади, яку позивач займає, а також про відсутність вакантних посад позивача повідомлено у строки, встановленні Кодексом законів про працю України. З огляду на вказане, у задоволенні позову просить відмовити.
		Від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Ухвалою суду від 11 липня 2024 року представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
		Також, 11 липня 2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про виклик та допит у судовому засіданні свідків, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 11 липня 2024 року.
		25 липня 2024 року представником позивача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якій останній вказує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав належно вимоги частини 2 статті 40 КЗпП України, оскільки не вирішив питання про подальше працевлаштування позивача. Також, вказує про хибність тверджень відповідач стосовно відсутності у позивача освіти щодо можливості зайняття наявних вакантних посад, зайняття яких позивачу до винесення розпорядження про звільнення не пропонувалось. Позовну заяву просить задовольнити.
		01 серпня 2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення, у яких останній зокрема, наводить перелік вакантних посад в апараті Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, та ряд вимог щодо можливості їх зайняття, встановлених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336 «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальним для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників». При цьому, наявна у позивача освіта не відповідала вищезазначеним вимогам, а відтак відповідач не мав можливості запропонувати позивачу жодну із вакантних посад. З огляду на вказане, у задоволенні позову просить відмовити.
		27 серпня 2024 року представником позивача до суду подано клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 29 серпня 2024 року.
		Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
		ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Оріхівського міського голови від 31 березня 2021 року № 70-к з 01 квітня 2021 року прийнята на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів.
		Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» затверджено структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради згідно з додатком, яке введено в дію з 01 червня 2024 року.
		Відповідно додатку у структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету не передбачено посади заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів.
		Також, Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 «Про скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів» з 01 червня 2024 року посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів у кількості 2 штатні одиниці скорочено.
		З огляду на вказане, розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 28 травня 2024 року № 109-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 31 травня 2024 року звільнено із посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів згідно із пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із скороченням штату працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету.
		Вважаючи розпорядження про звільнення протиправним позивач звернулась до суду із позовом по вказаній справі. 
		Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).
		Стаття 1 Закону № 2493-III визначає, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
		Згідно зі статтею 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
		Питання підстав припинення служби в органах місцевого самоврядування врегульоване положеннями статті 20 Закону № 2493-III, згідно з якою служба в органах місцевого самоврядування припиняється на загальних підставах, встановлених Кодексом законів про працю України, а також на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), цим та іншими законами України.
		Однак, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
		Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/202, та рядом інших Указів президента України дію режиму воєнного стану продовжено, який триває і наразі.
		Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі  Закон № 389-VIII).
		Частиною 1 статті 4 Закону № 389-VIII встановлено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
		У відповідності до частин 1  2 статті 10 закону № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
		У разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування:
		1) начальник військової адміністрації: крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови;
		може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);
		2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.
		Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Запорізькій області від 07 квітня 2023 року № 197/2023 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утворено, зокрема, Оріхівську міську військову адміністрацію Пологівського району Запорізької області.
		Розпорядженням Президента України від 07 квітня 2023 року № 60/2023-рп ОСОБА_3 призначено начальником Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.
		Згідно постанови Верховної ради України № 3059-ІХ від 02 травня 2023 року «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Бердянському, Василівському, Мелітопольському та Пологівському районах Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено:
		- у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування: 1) начальники Осипенківської, Софіївської сільських, Чернігівської селищної військових адміністрацій Бердянського району, Благовіщенської, Малобілозерської сільських, Степногірської селищної, Дніпрорудненської, Енергодарської, Кам`янсько-Дніпровської міських військових адміністрацій Василівського району, Новобогданівської, Плодородненської сільських військових адміністрацій Мелітопольського району, Воскресенської, Преображенської, Смирновської сільських, Кам`янської, Комиш-Зорянської, Розівської селищних, Молочанської, Оріхівської міських військових адміністрацій Пологівського району Запорізької області: крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснюють повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних сільських, селищних, міських голів; можуть затвердити тимчасову структуру виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);
		2) апарати Благовіщенської, Воскресенської, Малобілозерської, Новобогданівської, Осипенківської, Плодородненської, Преображенської, Смирновської, Софіївської сільських, Кам`янської, Комиш-Зорянської, Розівської, Степногірської, Чернігівської селищних, Дніпрорудненської, Енергодарської, Кам`янсько-Дніпровської, Молочанської, Оріхівської міських рад та їх виконавчих комітетів, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 частини другої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"), комунальні підприємства, установи та організації відповідних територіальних громад підпорядковуються начальникам відповідних військових адміністрацій населених пунктів у Бердянському, Василівському, Мелітопольському та Пологівському районах Запорізької області.
		Так, судом встановлено, що Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 59 «Про затвердження структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, інших виконавчих органів ради» затверджено нову структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, яка не передбачає посад заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів. 
		Окрім того, Розпорядженням начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 60 скорочено таку штатну посаду, як заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів (2 штатні одиниці).
		Відповідач наголосив, що на підставі постанови Верховної Ради України № 3059-ІХ від 02 травня 2023 року начальник Оріхівської міської військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету, відповідного міського голови. Послався на пункт 8 частини 7 статті 15 Закону № 389-VIII стосовно видання начальником військової адміністрації розпоряджень у межах своїх повноважень, які мають юридичну силу, що і рішення відповідної ради та вимоги статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. 
		Суд зазначає, що повноваження військових адміністрацій, начальника військової адміністрації встановлені статтею 15 Закону № 389-VIII та частиною 1 наведеної статті визначено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
		Тобто, Закон № 389-VIII для відповідача стосовно визначення його повноважень є спеціальним та встановлює межі здійснення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, з обов`язковим урахуванням особливостей Закону 389-VIII. 
		Тому, з враховуючи частину 1 статті 4, частину 2 статті 10 Закону № 389-VIII, постанову Верховної Ради України начальнику Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, як керівнику тимчасового державного органу, який діє у період воєнного стану, делеговано повноваження щодо затвердження тимчасової структури виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад.
		При цьому, для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду.
		З урахуванням наданих відповідачем до суду копій документів начальником Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області 07 березня 2024 року затверджено постійну структуру та загальну чисельність працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету, у зв`язку із чим здійснено скорочення посади позивача, що призвело до її звільнення, що не відповідає положенням частини 2 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постанови Верховної Ради України № 3059-ІХ від 02 травня 2023 року, оскільки у начальника Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області відсутні повноваження щодо затвердження постійної структури та загальної чисельності працівників апарату Оріхівської міської ради та її виконавчого комітету та подальшого звільнення позивача із зайнятої нею посади.
		Таким чином, відповідачем спірне розпорядження прийнято не на підставі, поза межами повноважень, що визначені законами України; не обґрунтовано, тобто з без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття розпорядження; не розсудливо. 
		Суд приходить до висновку, що розпорядження від 28 травня 2024 року № 109-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.
		При цьому, згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.
		Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Так, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Оріхівської міської ради з 03 червня 2024 року (першого робочого дня за днем звільнення позивача із займаної посади згідно оскаржуваного розпорядження).
		Поряд з цим відповідно до статті 235 КЗпП України, при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Таким чином, позивач має право на поновлення на посаді з 03 червня 2024 року та отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 червня 2024 року по день ухвалення судового рішення.
		При цьому середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі  Порядок).
		Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).
		У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Відповідно до наданої до відзиву на позов інформації щодо виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення ОСОБА_4 від 08 липня 2024 року № 03-06/0466, виданої виконавчим комітетом Оріхівської міської ради Пологівського району Запорізької області, середньоденне грошове забезпечення позивача з урахуванням 43 робочих днів у березні та квітні 2024 року становить 372,09 грн; загальний розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяця перед звільненням (березень 2024 року та квітень 2024 року)  16000,08 грн. Кількість днів вимушеного прогулу з 03 червня 2024 року по день ухвалення судового рішення (30 серпня 2024 року) становить 65 робочі дні. Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача, за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2024 року по 30 серпня 2024 року, який склав 23813,76 грн. (372,09 грн.х 65 робочі дні = 24185,85 грн.) та підлягає стягненню з відповідача.
		Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка з урахуванням мотивувальної частини позову складає 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
		Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.
		Крім того, статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
		Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
		У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
		При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
		Виходячи з доводів позивача та представника позивача, суд вважає, що наявність у позивача негативних емоцій пов`язаних із звільненням, без зазначення конкретних дій відповідача, які викликали такі страждання у позивача, та інтенсивності таких страждань, є недостатніми та не доводить наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 грн.
		Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі  Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
		Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		У відповідності з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в цій частині не здійснюється.
		Також у позові зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 12 000 грн, вказано, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, докази оплати послуг адвоката будуть надані відповідно до положень КАС України.
		Враховуючи положення частини 7 статті 139 КАС України, питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після ухвалення рішення по суті позовних вимог за умови подання доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
		Керуючись статтями2,5,72,77,139,241,243-246 КАС України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 28 травня 2024 року № 109-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
		Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Оріхівської міської ради з 03 червня 2024 року.
		Стягнути з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 у розмірі 24 185,85грн.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Оріхівської міської ради з 03 червня 2024 року.
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Оріхівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
		Розподіл судових витрат в частині стягнення судового збору не здійснюється. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
		 Повне судове рішення складено 30 серпня 2024 року. 
		 
		Суддя Д.В. Татаринов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...