Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/21814/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.09.2024. Зареєстровано: 03.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.09.2024.

Номер судового провадження: 2/760/3770/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №21814/23
		Провадження № 2/760/3770/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 вересня 2024 року м. Київ
		 
		  Солом`янський районний суд міста Києва 
		у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
		з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Слєпченко С.А. звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду та матеріальну шкоду в розмірі 43778,90 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 18800 грн.
		В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20 квітня 2024 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 червня 2023 року по справі №750/5672/23 провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Рішення суду набрало законної сили 23 червня 2023 року.
		Через упереджене ставлення та протиправні дії працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення накладення ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість приниження правоохоронних органів. І хоча позивач був абсолютно впевнений в своїй невинуватості, думка про негативний образ, який він матиме в очах суспільства, заподіяло йому значних моральних страждань, відтак позивач вважає спів мірним розмір моральної шкоди у розмірі 40000 грн.
		Окрім того, матеріальна шкода, яку поніс позивач, складає 3778,90 грн витрат за послуги з обстеження на стан наркотичного сп`яніння, яку він був змушений пройти самостійно з метою доведення невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП.
		Також, позивач зазначає, що витрати на правову допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом даної справи становлять 18800 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. 
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
		Ухвалою суду від 22 вересня 2023 року справу прийнято до провадження та постановлено вищевказану справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		06 листопада 2023 року від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		В обґрунтування заперечень покликається на те, що позивачем на підтвердження завданої моральної шкоди до суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що позивачу дійсно завдано моральних страждань, не зазначено, в чому полягають такі страждання, наскільки тривалими та глибокими вони були, тощо. Усі посилання позивача на наявність завданої йому моральної шкоди, розмір якої він визначив в сумі 40000 грн, без належних доказів, є лише припущенням. А сам лише факт вчинення ніби-то протиправних дій не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретні дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
		Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди зазначає, що під матеріальною шкодою позивач має на увазі збитки в сумі 3778,90 грн, які він поніс в іншій справі №750/5672/23, як витрати у вигляді плати за послуги обстеження на стан наркотичного сп`яніння. Разом з тим, вказані кошти позивач сплатив добровільно під час звернення в лікарню, позивачу неодноразово було запропоновано пройти огляд у лікаря-нарколога, від якого останній відмовився, однак потім звернувся до лікаря самостійно.
		Зазначає, що позивач помилково посилається на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України, оскільки Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, до того ж, на позивача не накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, що свідчить про неможливість поширення приписів статті 1176 ЦК України на дані правовідносини.
		Сам по собі факт закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових осіб чи службових осіб органів державної влади.
		Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що вони документально не підтверджені, значно завищені та є неспівмірними із складністю справи.
		23 листопада 2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що заперечення відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, крім того відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Щодо заперечень відповідача в частині відшкодування матеріальної шкоди, то вони не відповідають дійсності, оскільки позивач був змушений пройти огляд у лікаря-нарколога самостійно з метою доведення його невинуватості.
		Відповідач Державна казначейська служба України своїм правом на подання відзиву не скористалась, відзиву не подала.
		З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до наступного висновку.
		Судом встановлено, що відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 червня 2023 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
		Представник позивача стверджує, що через неправомірні дії працівників поліції, притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, зазнав душевних страждань у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 40000 грн, а також матеріальну шкоду у розмірі 3778,90 грн.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є здійснення посадовою особою Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції відносно позивача адміністративного провадження за порушення Правил дорожнього руху, проте даних про застосування до нього адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо не було установлено, тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.
		Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
		На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
		Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
		Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18).
		Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
		Як встановлено з постанови судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 червня 2023 року у справі №750/5672/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
		Доводи представника відповідача про те, що жодним рішенням не встановлено протиправності дій працівників поліції, суд не приймає з огляду на те, що у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
		Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №686/16847/17 (провадження №61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі №303/7352/18 (провадження №61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі №591/1001/17 (провадження №61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі №726/837/20 (провадження №61-2647св21) та від 07 вересня 2022 року у справі №289/2110/21 (провадження №61-5136св22).
		Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу та інше).
		Також, не заслуговує уваги твердження представника відповідача про те, що протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а лише фіксує відомості про адміністративне правопорушення, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП. Така позиція суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2021 року у справі №824/1164/18-а.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.
		Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.
		Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду позивач посилається на те, що посадові особи відповідача вчинили протиправні дії щодо нього, що підтверджено рішенням суду.
		Неправомірними діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		Виходячи з наведеного, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
		Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
		При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
		Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Відтак, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи з оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 1500 грн.
		При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
		Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
		Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
		Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі №818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі №761/7165/17.
		В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
		Що стосується стягнення з Державного бюджету України на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 3778,90 грн суд зазначає таке.
		У позовній заяві представник позивача зазначив, що у справі про адміністративне правопорушення на стадії розгляду в суді першої інстанції з метою доведення своєї невинуватості у вчинені адміністративного правопорушення був змушений самостійно пройти обстеження у лікаря-нарколога на стан наркотичного сп`яніння, вартість якого склала 3778,90 грн. 
		Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 
		Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. 
		Частиною 1 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		В матеріалах справи міститься виписка №764 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 21 квітня 2023 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, відповідно до якого ОСОБА_1 тверезий, ознак сп`яніння не має.
		 Згідно квитанції про оплату №202676437 від 21 квітня 2023 року ОСОБА_1 перерахував на користь Чернігівської обласної лікарні 3778,90 грн за платну медичну послугу диспансеру.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 самостійно звернувся до вказаного медичного закладу, де пройшов відповідний огляд на стан сп`яніння, який показав, що останній не перебував в стані сп`яніння, однак працівниками поліції були складені протоколи про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП - за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння при наявності ознак такого сп`яніння, а не за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`ягніння. 
		         Відповідно до ч.4, ч.5 ст.266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. 
		Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. 
		З огляду на викладене, суд погоджується із доводами представника відповідача Департаменту патрульної поліції про те, що факт самостійного проходження позивачем відповідного медичного огляду неможливо ототожнювати із заподіянням йому майнової шкоди внаслідок неправомірних дій посадових осіб Департаменту патрульної поліції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що поліцейські відмовили позивачу у проведенні визначеного законодавством огляду на стан сп`яніння без сплати відповідних коштів. Окрім того, відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП а саме: за відмову від проходження огляду, а не за перебування у стані сп`яніння. 
		Окрім того, суд вважає, що підстави для стягнення із держави на користь  ОСОБА_1  майнової шкоди у розмірі 3778,90 грн, сплачених ним за проходження ним огляду на стан сп`яніння відсутні, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено обов`язку для особи після складання протоколу про адміністративне правопорушення самостійного проходження огляду на стан сп`яніння, а проведений огляд був ініційований особисто позивачем, вина посадових осіб відповідачів у понесенні позивачем вказаних майнових витрат відсутня.
		Відповідно до статей 12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
		Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 
		Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.
		Згідно з ч.4 ст.263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, долучено копії:
		- договору про надання правової допомоги від 16 серпня 2023 року №1/16/08/2023, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Сергія Слєпченко», в особі керуючого бюро. Адвоката Слєпченка С.А.
		- копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги №1063503 від 06 вересня 2023 року.
		Відповідно до п.3.1 договору про надання правової допомоги №1/16/08/2023 за правову допомогу, передбачену в п.1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 18800 грн.
		Пунктом 3.3 вищезазначеного договору передбачено, що умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.
		Проте, додатків до вищевказаного договору позивачем не додано, як і не додано доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також доказів сплати таких послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). 
		Крім того, з копії указаного договору не вбачається можливим встановити, що такі витрати пов`язані з розглядом саме цієї справи.
		Ураховуючи те, що витрати на правничу допомогу позивачем документально не підтверджені та доведені, суд не вбачає підстав для їх відшкодування.
		Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд,
		У Х В А Л И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Відомості щодо учасників справи:
		позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
		відповідач - Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646;
		відповідач - Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
		 
		 
		 
		Суддя Солом`янського
		районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...