Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/2526/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2024. Зареєстровано: 04.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2024.
Дата набрання законної сили: 03.10.2024
Номер судового провадження: 2/377/227/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		іменем України 
		Справа №204/2526/24 
		Провадження №2/377/227/24 
		 
		    02 вересня 2024 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої  судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання  Федорчук Г.В., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,-
		 
		У С Т А Н О В И В:
		18 березня 2024 року до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на статті 16, 22-23, 1167 ЦК України, просить стягнути з держави Російська Федерація на її користь моральну шкоду в розмірі 500 000,00 гривень.
		Позов обґрунтовується тим, що позивач з 30 червня 2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яке станом на 05 вересня 2022 року і до цього часу є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. Даний населений пункт відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, позивач покинула окуповану Російською Федерацією територію місця проживання та переселилась до іншого населеного пункту України. Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 вересня 2022 року № 3219-7001482337, позивач ОСОБА_1 перемістилась з тимчасово окупованої території смт. Донське, Волноваського району, Донецької області до міста Славутич, Вишгородського району, Київської області. Після переїзду позивачу довелося пристосуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для неї рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Вказані обставини відобразилися на моральному стані позивача. Умови, в яких зараз проживає позивач, не дають можливості налагодити звичний для неї спосіб життя. Усе до чого прагнула раніше позивач є неможливим, оскільки дуже гостро постало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на моральному і фізичному стані позивача. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі та спілкуватися з близькими людьми, позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Внаслідок окупації смт. Донське, Волноваського району, Донецької області позивач зазнала моральних страждань, які полягають в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилася та законно проживала, відчутті страху та безпорадності, через вимушене переселення із тимчасово окупованої території. Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, множинний характер порушень її конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, позивач вважає, що моральна шкода у розмірі 500000 гривень буде справедливою сумою компенсації її моральних страждань. 
		Ухвалою судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 20 березня 2024 року, в порядку частини 1 статті 31 ЦПК України, цивільну справу № 204/2526/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, передано за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області, яка надійшла до канцелярії суду 23 квітня 2024 року.
		Ухвалою судді від 25 квітня 2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27 травня 2024 року.
		Ухвалою суду від 27 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18 червня 2024 року.
		Ухвалою суду від 18 червня 2024 року відкладено судовий розгляд справи на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України на 15 серпня 2024 року. 
		15 серпня 2024 року цивільну справу було знято з розгляду та призначено судове засідання на 02 вересня 2024 року. 
		Позивач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку судової повістки у додаток «Viber», яка знаходиться в матеріалах справи. До суду позивачем була подана заява, в якій вона просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Заяви про проведення заочного розгляду справи позивач до суду не надала.
		Відповідач повторно свого представника в призначене судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином в порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України. Відзив на позовну заяву відповідач не надіслав, заяву про розгляд справи за відсутності його представника до суду не направила, причини неявки суд не повідомив.
		Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що відповідно до довідки № 3219-7001482337 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої 05.09.2022 Управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, зареєстрована місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце перебування за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 8).
		Із договору купівлі-продажу квартири серії НМН № 846186, посвідченого 03 лютого 2021 року державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори Петренко В.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 68, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 242847229, виданого 03.02.2021 державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори Петренко В.Є., вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а. с. 25-28).
		Згідно ізсвідоцтвом прошлюб серії НОМЕР_1 ,виданого 27червня 2023року Славутицькимвідділом державноїреєстрації актівцивільного стануу Вишгородськомурайоні Київськоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ), ОСОБА_3 та ОСОБА_2 27червня 2023року зареєструвалишлюб у Славутицькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що 27 червня 2023 року складено відповідний актовий запис № 58. Після державної реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку ОСОБА_4 , дружині ОСОБА_4 (а. с. 11).
		Таким чином, позивач змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 » у зв`язку із реєстрацією шлюбу.
		Позивач у справі ОСОБА_1 з 26.08.2004 працювала у виробничому підрозділі «Маріупольське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», зокрема, на посаді лицювальника-плиточника 4 розряду, що підтверджено трудовою книжкою, копія якої долучена до матеріалів справи (а. с. 29-32).
		Згідно із довідкою № 34/01-32, виданою 30.04.2024 Соціально-психологічним центром м. Славутича, ОСОБА_1 , 1979 року народження, протягом квітня 2024 року дійсно зверталась до Соціально-психологічного центру м. Славутич на індивідуальні психологічні консультації з приводу погіршення її психологічного стану (а. с. 33).
		Вирішуючи спір згідно встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин, суд виходить з такого.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до частини першоїстатті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положеньстатей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Згідно з частиною першої статті 79 вказаного Закону пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
		До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58). 
		Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974. 
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433, якою визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		В Преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Відповідно до статті 3 вказаного Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
		Згідно з частиною дев`ятою статті 5 цього Закону відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Як зазначено у частині першій, пункті 2 частини другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 
		Таким чином, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, яка вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12та81 ЦПК України.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 проживала в смт. Донське, Волноваського району, Донецької області, в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_4 , та мала постійне місце роботи. 
		Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, Волноваська міська територіальна громада є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 10.03.2022, в зв`язку з чим позивач вимушена була виїхати з тимчасово окупованої території до іншого регіону України, зокрема до м. Славутича Вишгородського району Київської області, де вона взята на облік як внутрішньо переміщена особа. 
		В результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та вимушеного переселення з смт. Донське, Волноваського району, Донецької області, позивач зазнала моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території смт. Донське, Волноваського району, Донецької області, вона мала власне житло, налагоджений побут, була працевлаштована та матеріально забезпечена, і мала можливість вести повноцінне життя, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії Російської Федерації спричинило об`єктивну необхідність позивачу облаштовувати звичний для неї спосіб життя. Завдана позивачу Російською Федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні її емоційного, психологічного стану і продовжує їй завдавати чималих моральних страждань.
		Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати моральної шкоди, у зв`язку із наявністю факту у його діях збройної агресії проти України, в результаті чого позивач була вимушена покинути місце свого постійного проживання, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та виїхати до іншого регіону України, як внутрішньо переміщена особа, втративши єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, місце роботи, що призвело до моральних страждань позивача.
		За таких обставин, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, тяжкість вимушених змін у її житті, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 500000 гривень, який відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
		З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачем доведено обставини, на які вона посилається, як на підставу позовних вимог, відтак позовні вимоги позивача слід визнати обґрунтованими та задовольнити в повному обсязі. 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		За правилами статті 141 ЦПК України, статей 1-4 Закону України «Про судовий збір» стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 5 000,00 гривень, від сплати якого звільнена позивач на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позов задовольнити повністю.
		Стягнути із держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500000 гривень.
		Стягнути із держави Російська Федерація судовий збір на користь держави Україна в розмірі 5 000 гривень.
		Учасники справи:
		Позивач  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ; адреса зареєстрованого місця перебування: АДРЕСА_3 . 
		Відповідач  держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: Російська Федерація, м. Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1.
		Повне рішення суду складено 02 вересня 2024 року.
		 
		Суддя                                     Н. Ф. Теремецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...