Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/1377/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2024.
Дата набрання законної сили: 20.08.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 753/1377/24
		№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11285/2024
		Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М.
		Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
		 
		судді-доповідача                              Крижанівської Г.В., 
		суддів                                                Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
		при секретарі                                    Шпирук Ю.С., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Коренюк А.М., у справі №753/1377/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
		                                                 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Зазначав, що 13 серпня 2021 року його було прийнято на посаду завідувача складу магазину філії департаменту з роздрібної торгівлі ТОВ «ДІЄСА», а 06 червня 2022 року переведено на посаду фахівця із якості філії департаменту торгівлі ТОВ «ДІЄСА». 31 серпня 2023 року його було звільнено із займаної посади, проте не було проведено всіх виплат при звільненні, а також не виплачено компенсацію за 7 невикористаних календарних днів відпустки. Згідно довідки від 08 серпня 2023 року № Z0000000284 за липень місяць йому була нарахована заробітна плата в сумі 19 671,00 грн. Проте, відповідно до виписки по картковому рахунку останнє нарахування заробітної плати за червень місяць відбулось 18.08.2023 року в сумі 9 828,90 грн. Відповідно до довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 та ОК-5 від 07 листопада 2023 року останні нарахування відбулись у червні 2023 року, що свідчить про неотримання заробітних плат за липень та серпень 2023 року. 29 листопада 2023 року з метою отримання інформації про нараховану заробітну плату за серпень 2023 року він звернувся із запитом до ТОВ «ДІЄСА», проте відповіді не отримав. Оскільки у серпні 2023 року кількість робочих днів склала однакову кількість робочих днів як і у липні 2023 року, сума нарахованої заробітної плати має дорівнювати сумі нарахованої заробітної плати за липень 2023 року і складає 19 671,00 грн., а загальна сума заборгованості за липень та серпень 2023 року склала 31 670,00 грн. Крім того, ТОВ «ДІЄСА» мало виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку, що згідно проведеного ним розрахунку за 7 календарних днів, становить 4 097,45 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на його користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 31 670,00 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку строком 7 календарних днів в сумі 4 097,45 грн. 
		Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.        
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що всупереч вимог чинного законодавства ТОВ «ДІЄСА» не провело з ним остаточного розрахунку при звільненні у визначений законом строк. Його звернення щодо проведення з ним розрахунку та надання письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні залишились проігнорованими відповідачем, як і вимоги Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо необхідності усунення відповідачем порушення трудового законодавства та виплати йому заборгованої заробітної плати. Наголошує на тому, що відповідач не надав йому письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, а тому відсутні відомості про дату, яка є початком відліку строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Висновки суду першої інстанції про те, що дата його звільнення 31 серпня 2023 року є початком відліку тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі є незаконними, оскільки КЗпП України пов`язує строк звернення до суду із вимогами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, яка мала бути виплачена при звільненні, не із датою звільнення, а із датою отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Звертає увагу на те, що його було повідомлено про чергове судове засідання, яке мало відбутися 12 квітня 2024 року о 12:30 год., проте, коли він прибув до суду у визначений час 12 квітня 2024 року його повідомили, що справу розглянуто 02 квітня 2024 року та ухвалено судове рішення. Про судове засідання, яке відбулося 02 квітня 2024 року, його не було повідомлено, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
		В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Гудзь О.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав.
		Представник ТОВ «ДІЄСА» в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. 
		Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13 серпня 2021 року працював у ТОВ «ДІЄСА».
		Згідно наказу Z00/30/08/016 від 31 серпня 2023 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 , фахівця із якості Департаменту з роздрібної торгівлі звільнено за угодою сторін на підставі заяви працівника згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, із виплатою компенсації за 7 невикористаних календарних днів відпустки (а.с. 7).
		Посилаючись на те, що із дня звільнення ТОВ «ДІЄСА» належні суми заробітної плати у повному обсязі йому не виплатило, не здійснило остаточного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
		За розрахунками позивача, наведеними в позовній заяві, ТОВ «ДІЄСА» має сплатити йому заборгованість по заробітній платі за липень та серпень 2023 року в сумі 31 670,00 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку при звільненні за 7 календарних днів 4 097,45 грн., всього - 35 767,45 грн.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . 
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строки звернення до суду з даним позовом, встановлені ст. 233 КЗпП України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції. 
		Відмовляючи в позові про ОСОБА_1 з підстав пропуску ним строку звернення до суду за захистом порушеного права без поважних причин, суд першої інстанції  не звернув уваги на те, що відмова в позові із зазначених підстав можлива лише у разі   обґрунтованості  позовних вимог.
		У постанові від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 Верховний Суд зазначив, що установлені статтею 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку.
		Разом з тим, у рішенні суду першої інстанції не наведено висновків щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 . Вказана помилка підлягає виправленню апеляційним судом. 
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст. 116 КЗпП України строки.
		Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За загальним правилом, обов`язок доведення вчинення певних дій покладається на зобов`язальну сторону. Відповідно, обов`язок доведення виплати заробітної плати працівнику має бути покладений саме на  роботодавця, який має володіти відповідною інформацією та доказами.
		Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що за липень, серпень 2023 року ТОВ «ДІЄСА» йому не було виплачено заробітну плату в сумі 31 670,00 грн., по 19 671,00 грн. за кожен із вказаних місяців, а також не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 7 календарних днів в розмірі 4 097,45 грн. Відтак, у ТОВ «ДІЄСА» утворилась заборгованість перед ним в сумі 35 767,45 грн.  
		На підтвердження заявлених позовних вимог в сумі 35 767,45 грн.  ОСОБА_1 надав суду довідку від 08 серпня 2023 року № Z0000000284 про його дохід на посаді фахівця з якості в ТОВ «ДІЄСА» за період з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, довідки із пенсійного фонду України за формою ОК-7 та ОК-5 від 07 листопада 2023 року та  виписку по його картковому рахунку, на який йому перераховувалася заробітна плата (а.с. 8, 9, 12, 13).
		В свою чергу, будучи повідомленим про розгляд справи, відповідач ТОВ «ДІЄСА» не скористалося своїм право на подання відзиву на позов, не надало будь-яких доказів на спростування наведених ОСОБА_1  обставин та на підтвердження виплати всіх належних позивачу при звільненні сум, а також не надало доказів на спростування наведених позивачем  розрахунків заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. 
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» на його користь заборгованості по невиплаченій заробітній платі в розмірі 31 670,00 грн., а також компенсації за невикористану відпустку в сумі 4 097,45 грн. є обґрунтованими.
		Також, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строків звернення до суду з даним позовом, встановлених ст. 233 КЗпП України. 
		Мотивуючи свої висновки, суд першої інстанції пов`язав початок відліку строку звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом з днем його звільнення.
		Проте, такі висновки не відповідають положенням ст. 233 КЗпП України.
		Так, ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		Тобто, установлений ч. 2 ст. 233 КЗпП строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні пов`язаний саме з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, вручення якого є обов`язком роботодавця згідно ст. 116 КЗпП України, а не з днем його звільнення.
		Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що ТОВ «ДІЄСА» в день його звільнення не було проведено виплати всіх сум, належних йому при звільненні, та не видано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
		Доказів того, що в день звільнення 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ДІЄСА» письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, матеріали справи не містять. Відповідач ТОВ «ДІЄСА» не скористалося своїм правом на надання суду доказів на підтвердження вручення позивачеві письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом, встановленого ст. 233 КЗпП України.
		Відтак, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі. 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ТОВ «ДІЄСА» в дохід держави підлягає стягненню 1 211,20 грн. судового збору, пов`язаного з розглядом справи в суді першої інстанції та 1 816,80 грн. судового збору, пов`язаного з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а всього 3 028,00 грн. судового збору.
		Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 31 670,00 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 097,45 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави 3 028,00 грн. судового збору.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		Повне судове рішення складено 30 серпня 2024 року.
		Суддя-доповідач
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...