Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/6877/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2024. Зареєстровано: 05.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: 1-кп/199/556/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024046630000466

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 199/6877/24
		(1-кп/199/556/24) 
		ВИРОК 
		іменем України
		05 вересня 2024 року                      місто Дніпро 
		Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
		 
		головуючий суддя ОСОБА_1 
		секретар судового засідання ОСОБА_2 
		 
		розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.08.2024 під №12024046630000466 за обвинуваченням: 
		 
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, маючого середню технічну освіту, офіційно не працевлаштованого, розлученого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх та недієздатних осіб не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 КК України не судимий,
		 
		у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Суд уважає доведеним, що 23 серпня 2024 року близько 19 годин 05 хвилин ОСОБА_3 перебував біля під`їзду буд. АДРЕСА_2 , де поряд з ним на лавочці сидів сусід ОСОБА_4 , проживаючий в квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку та який має інвалідність другої групи.
		В цей час між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин стався словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_3 виник кримінально-протиправний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , який має інвалідність другої групи.
		Так, ОСОБА_3 , реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , який має інвалідність другої групи, у цей же день, приблизно о 19 годині 10 хвилин, знаходячись біля під`їзду буд. АДРЕСА_2 , перебуваючи у безпосередній близькості до ОСОБА_4 , коли останній сидів на лавочці, стоячи навпроти нього, обличчям до обличчя, кулаком своєї правої руки наніс один удар в область нижньої губи потерпілого, у зв`язку з чим останній впав з лавки, в результаті чого вдарився своєю лівою лопаткою та потилицею об землю.
		Далі, ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати свій кримінально-протиправний умисел, в момент коли ОСОБА_4 лежав спиною на землі, сів зверху на потерпілого та своєю лівою долонею почав тиснути на грудну клітину ОСОБА_4 , а кулаком своєї правої руки в цей час здійснив близько 8 ударів в область голови та шиї.
		Вважаючи свої умисні дії доведеними до кінця ОСОБА_3 покинув місце вчинення кримінального проступку.
		Внаслідок своїх дій ОСОБА_3 умисно спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: чотирнадцяти саден - голови, шиї, тулубу, правого ліктя; два синця - грудної клітини та лівого плеча. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
		 
		Відповідно, суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2ст. 382 КПК України, установивши таке.
		Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2ст. 302 КПК України, у зв`язку з чим, прокурором був скерований до суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1ст. 302 КПК України.
		Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються судом як дійсні.
		До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:
		 
		-письмова заявапідозрюваногоОСОБА_3 , складена в присутності його захисника ОСОБА_5 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
		-письмова заявапотерпілогоОСОБА_4  щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
		- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,
		- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 потерпілого ОСОБА_4  про отримання копій матеріалів дізнання;
		-протокол роз`ясненняправа підозрюваномуОСОБА_3 , яка складена в присутності його захисника ОСОБА_5 , на можливість розгляду в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);
		- протокол роз`яснення права потерпілому ОСОБА_4 на можливість розгляду в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч.2 ст. 302 КПК України). 
		 
		За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви як обвинуваченого, так і потерпілого, є не усвідомленими кожним з них, не відповідають їх внутрішній волі, а їх процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на них або тиску.
		 
		Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
		 
		Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.
		Згідно ст.2,11 ККпідставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
		Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКК,за відсутностіфактів,що виключаютьзлочинність діяння. 
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 
		1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 
		2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниКК.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
		Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.
		Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
		Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.
		Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно доККможе наставати кримінальна відповідальність (ч. 1ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
		Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеномуКПК.
		Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень.
		 
		При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченомуКримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
		 
		Підстав, у відповідності до ч. 3ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого  ОСОБА_3 , суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
		Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
		Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
		В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
		Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
		Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
		Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
		Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		 
		Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
		Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		Застосовуючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення відносно особи жіночої статі, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
		 
		Останній має постійне місце проживання та реєстрації де характеризується позитивно, офіційно не працевлаштований, на облікуу лікарівнарколога тапсихіатра неперебуває,не має на утриманні малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних осіб.
		 
		  Обставинами,що пом`якшуютьпокарання,відповідно доч.2ст.66КК України,суд визнає,що ОСОБА_3 не судимий відповідно до ст. 89 КК України, відсутні претензії з боку потерпілого до обвинуваченого про відшкодування шкоди.
		 
		Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 , суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, вважає вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю.
		 
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді штрафу у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,що складає 850 грн., оскільки такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
		 
		Крім того, покарання у вигляді штрафу у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
		Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 3812-382 КПК України, суд,
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу, у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.
		 
		Роз`яснити  ОСОБА_3 , що увідповідності з ч. 5 ст. 53 КК України, у разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
		 
		Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
		 
		Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
		 
		Головуючий суддя:         ОСОБА_1 
		 
		 
		 
		05.09.2024

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...