Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 610/2096/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2024. Зареєстровано: 06.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: 1-кп/610/146/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024000000000872

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		В И Р О К
		 
		Іменем України
		 
		  № 610/2096/24 № 1-кп/610/146/2024м. Балаклія05 вересня 2024 року
		 
		 
		Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
		 
		головуючого:  ОСОБА_1 ,
		 
		за участю
		 
		секретарів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		прокурорів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		обвинуваченої: ОСОБА_7 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженки: м. Балаклія Харківської області; зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ; громадянки України; з повною загальною середньою освітою; удови; продавця-консультанта ТОВ «Вигідна покупка»; рнокпп 2879609943; раніше не судимої,
		   
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі  РФ) та ще
		49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
		від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), сторонами серед іншого підтверджено межі території України, у тому числі із включенням Запорізької області і зокрема м. Бердянськ, як суверенної території України.
		Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.1997 № 3-зп зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України  Конституції України.
		Зокрема положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російської Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі  ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України  в АДРЕСА_2 .
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АДРЕСА_2 , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_2 та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі  ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_2 , на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АДРЕСА_2 .
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.
		Так, вказані особи у березні  квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших воєнізованих формувань РФ. 
		З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
		Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
		З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України. 
		Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
		На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік». 
		18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
		19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		При цьому, всупереч наведеним вище нормам Президент Російської Федерації, а також інші представники влади Російської Федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_8 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), продовжили планування, підготовку та розв`язання агресивної війни проти України.
		З цією метою 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ. 
		В цей же день Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
		24.02.2022 Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на територію України.
		Після того, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України, перетнувши лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.
		Указані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 24.11.2021 № 2469-VIII воєнний конфлікт  це форма розв`язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили; основними видами воєнного конфлікту є війна та збройний конфлікт.
		Пунктом четвертим ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що державна безпека  це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру.
		У невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але не раніше 02.03.2022, громадянка України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обіймаючи посаду оператора поштового зв`язку Центру поштового зв`язку № 2 ДОП «Балаклія» в Харківській дирекції АТ «Укрпошта», знаходячись у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території м. Балаклія Харківської області, достовірно володіючи інформацією про те, що з 24 лютого 2022 року Російською Федерацією, а саме підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань Російської Федерації, здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, в період воєнного стану, свідомо та добровільно прийняла пропозицію Особи 1 (обвинувальний акт щодо якої направлено до суду, далі Особа 1) обійняти посаду заступника начальника КП «Почта», яке було створене на підставі наказу керівника окупаційної військово-цивільної адміністрації м. Балаклія Харківської області, тим самим демонструючи свій злочинний умисел спрямований на здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій Російською Федерацією території. 
		Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, після повної окупації м. Балаклія Харківської області військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації, тобто після 02 березня 2022 року, добровільно, без будь якого примусу написала заяву про працевлаштування на посаду заступника начальника КП «Почта», до якої додала автобіографію та документи, що посвідчують її особу та почала працювати у КП «Почта», яке розташовувалося в приміщенні окупаційної адміністрації за адресою: АДРЕСА_3 та було створене на підставі наказу керівника окупаційної військово-цивільної адміністрації м. Балаклія Харківської області.
		Цілями та видами діяльності КП «Почта» було отримання прибутку. КП «Почта» було створено з метою передачі та розповсюдження інформації, реалізації можливості користуватися послугами поштового зв`язку, створення та підтримка у пріоритетному порядку умов задоволення соціальних інтересів громадян, включаючи право на доставку та видачу пенсій, інших видів матеріальної допомоги, а також транспортні, торгові, фінансові послуги, формуючи умови для безперешкодного переміщення товарів, розвиток електронної взаємодії громадян, юридичних осіб, органів влади та місцевого самоврядування, забезпечення єдиного економічного простору тимчасово окупованої території, та будучи підзвітним окупаційній адміністрації. 
		Так, ОСОБА_7 , виконуючи свої посадові обов`язки заступника начальника КП «Почта», здійснювала інспектування відділень, які розташовувалися в м. Балаклія та с. Вербівка, які були підпорядковані Харківській дирекції АТ «Укрпошта» з метою переведення їх на баланс КП «Почта» та налаштування розгалуженої системи функціонування пошти, тим самим забезпечила організацію поштового зв`язку відповідно до законів про поштовий зв`язок Російської Федерації та погодилася допомагати незаконним органам влади, створеним на тимчасово окупованій території, підтримавши рішення окупаційної адміністрацій про створення та функціонування КП «Почта».
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про поштовий зв`язок» визначено, що основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку є: захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв`язку; забезпечення надання послуг поштового зв`язку встановленого рівня якості; доступність до ринку послуг поштового зв`язку; законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв`язку; забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв`язку; забезпечення прав операторів поштового зв`язку; єдність правил і норм у сфері надання послуг поштового зв`язку.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про поштовий зв`язок» визначено, Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень забезпечує загальне регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку.
		Реалізацію державної політики у сфері надання послуг поштового зв`язку здійснює уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв`язку.
		Відповідно достатті 20Закону України«Про поштовийзв`язок»визначено,що в умовах надзвичайного чи воєнного стану за рішенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі зв`язку відповідно до закону надання послуг поштового зв`язку може бути обмежено або припинено, а мережа поштового зв`язку скорочена.
		Натомість ОСОБА_7 , співпрацюючи з окупаційною владою, в умовах воєнного стану, діючи умисно, добровільно зайняла посаду заступника начальника у КП «Пошта», яке облаштували у приміщенні окупаційної адміністрації, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , де працювала, використовуючи матеріальні ресурси АТ«Укрпошта».
		Крім цього, ОСОБА_7 з метою підтримки дій окупаційної влади, 24.08.2022 будучи працівником КП «Пошта» особисто приймала участь у святкуванні «дня міста» Балаклія, яке проходило за вказівкою керівництва окупаційної військової адміністрації під прапорами Російської Федерації та невизнаної «Донецької народної республіки», про що відомості були висвітлені пропагандистами серед місцевого населення, тим самим завдавши шкоди державній та інформаційній безпеці України.
		 
		Обвинувачена у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення винуватою себе визнала повністю і підтвердила факт його вчинення при обставинах, викладених у даному вироку.
		Під час допиту в суді обвинувачена пояснила, що під час тимчасової окупації її знайома запропонувала їй роботу в окупаційному підприємстві поштового зв`язку, до роботи приступила 01.08.2022. Деяким жителям приходили посилки, які ям видавали. Разом з керівником оглядали приміщення відділень АТ «Укрпошта» на предмет можливості їх відкриття. Був організований телеграм-канал для спілкування місцевих з родичами. Для роботи використовували матеріальну базу центрального відділення, а розташовувалися у приміщенні окупаційної адміністрації. 
		 
		Виконавши вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів на підтвердження події інкримінованого кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченої у його вчиненні. 
		 
		Суд кваліфікує дії обвинуваченої за:
		 
		ч.4ст.111-1КК України як 
		провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
		 
		Згідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведений лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		 
		Обвинувачена: раніше не судима; за місцем попередньої роботи за період 2020-2022 роки характеризувалася позитивно; не перебуває на обліках у нарколога, психіатра; удова; працевлаштована з 09.11.2022.
		Згідно досудової доповіді органу пробації ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінюються як середні, з можливістю призначення покарання без ізоляції від суспільства.
		 
		Під час досудового розслідування і в суді обвинувачена винуватою себе у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи, щиро розкаялася, що на підставі ст. 66 КК України визнається обставинами, що пом`якшують покарання. 
		Відсутні обставини, що обтяжують покарання.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Тобто суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.
		 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 03.03.2022 №2108-ІХ КК України доповнено КК України новою статтею 111-1 (Колабораційна діяльність). Вказаний закон чинності набрав 15.03.2022, вже після повномасштабної збройноїагресії РФ24.02.2022і в умовах воєнного стану, тобто враховує реалії ситуації.
		 
		Визначаючи вид та розмір покарання суд також виходить з того, що обвинувачена вчинила нетяжкий злочин, який карається штрафом до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна.
		 
		Проте обвинувачена до кримінальної відповідальності притягується вперше, в цілому є позитивною особою, враховує конструктивну процесуальну поведінку обвинуваченої під час досудового розслідування і в суді, сприяння кримінальному провадженню, її визнавальні показання також покладені в основу обвинувачення.
		 
		На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання його необхідно призначити у мінімальних виді і розмірі санкції.
		 
		Саме таке покарання є необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, будуть враховані інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин. 
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. 369-378 КПК України,
		 
		у х в а л и в:
		 
		ОСОБА_7 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, призначивши їй покарання  штраф одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень,з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах, юридичних особахпублічного права, органах, що надають публічні послуги на строк 10 років з конфіскацією всьогоналежного їй на праві власності майна, окрім єдиного житла.
		 
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Обвинувачена має право подати клопотання про помилування, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...