Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/3090/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2024. Зареєстровано: 06.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2024.
Дата набрання законної сили: 05.09.2024
Номер судового провадження: А/857/9366/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3090/24 пров. № А/857/9366/24
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого суддіСудової-Хомюк Н.М.,
		суддівОнишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 380/3090/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		суддя в 1-й інстанції  ОСОБА_2 ,
		час ухвалення рішення  не зазначено.,
		місце ухвалення рішення - м. Львів,
		дата складання повного тексту рішення  не зазначено,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з позовом до Львівської митниці (далі тако митниця, відповідач) та просив:
		визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці «Про звільнення Баглая Петра» від 22.12.2023 № 1508-о;
		поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) з 10.01.2024 року;
		стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що зі змісту оскаржуваного наказу № 1508-о від 22.12.2023 року слідує, що його звільнено із займаної посади з 09.01.2024 року у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023 та строку призначення на посаду державної служби, а основною підставою для звільнення зазначено абзац другий та п`ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023. Разом з тим, позивач зазначає, що наказом Львівської митниці від 15.11.2023 року № 798-вб йому було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку п. 3 ст.25 Закону України «Про відпустки» терміном на 287 календарних дні з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 року. 
		На переконання позивача, його звільнення відбулось під час перебування позивача у відпустці, що унеможливило останнього вчиняти дії, щодо продовження контракту та внесення відповідних змін до такого. Також вказує про те, що законодавство не допускає звільнення працівника в перод його перебування у відпустці.
		Відтак вважає, що таке звільнення є незаконним, таким, що не відповідає умовам Контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 №07/2023, Закону України «Про державну службу» та інших актів законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим є підстави для визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-0 «Про звільнення ОСОБА_3 », поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о «Про звільнення ОСОБА_3 ».
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці з 10.01.2024 року.
		В решті вимог позову відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимимидоказами.
		Апелянт зокрема звертає уваг на те, що Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу»( надалі Закон №889) регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. 
		Статтею 5 Закону № 889 визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування тареалізує державну політику у сфері державної служби. 
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. 
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Норми КЗпП України поширюються на позивача лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Відттак, апелянт вважає, що саме норми КЗпП України не поширюються на правовідносини, пов`язані із вступом, проходженням та припиненням державної служби та поширюються лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Закон України «Про відпустки» однозначно поширюються на дані правовідносини. Саме пунктом 8 Контракту якраз і передбачено право сторін, закріплене зокрема Законом України «Про відпустки».
		Звертає увагу на те, що покликання суду першої інстанції на положення статті 3 Закону України «Про відпуски» є помилковими, а висновки суду про те, що з врахуванням наявності наказу Львівської митниці від 16.11.2023 року №798-вб про надання відпустки позивачу із зазначенням чіткого терміну надання такої відпустки, а саме з 16 листопада 2023року по 28 серпня 2024 року, позивачу гарантовано зарахування вказаного періоду до його стажу роботи, а відтак звільнення з роботи та розірвання контракту в період перебування його у відпустці потягнуло порушення його прав, які передбачені Законом України «Про відпустки», КЗпП України та Закону України «Про державну службу» є хибними.
		Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 85 Закону № 889 у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. У разі призначення на посаду державної служби з укладенням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту. Відтак, правовідносини припинення державної служби та звільнення працівника, призначеного на посаду державної служби з укладенням контракту, урегульовано Законом України «Продержавну службу», а тому твердження суду першої інстанції про порушення відповідачем положень Кодексу законів про працю України є помилковим.
		Також апелянт вважає, що суд першої інстанції посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019, не врахував, що дане рішення 
		стосується положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України, якою передбачено заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці.
		Відтак, в даному випадку, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про державну службу», а, отже, положення ст. 40 КЗпП України не підлягають застосуванню. Натомість, позивача у даній справі звільнено не з ініціативи роботодавця, а саме в зв`язку з закінченням строку дії контракту про проходження державної служби.
		Також апелянт вважає, що у даній справі необхідно врахувати позицію Верховного Суду, котра викладена в постанові від 13.03.2023 року по справі №545/996/21, в якій зокрема зазначено: «Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви абоя когось волевиявлення працівника.Свою волю на укладення строковоготрудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення п.2 ч.1 ст. 36КЗпП України».
		Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
		Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що оскільки Закон України «Про державну службу» не врегульовує питання надання відпустки для догляду за дитиною до досягненню нею шестирічного віку, до спірної ситуації має застосовуватись Закон України «Про відпустки», а також Кодекс законів про працю України. Надання відпустки державному службовцю, зокрема по догляду за дитиною до досягнення неї шестирічного віку, гарантує йому збереження його місця роботи (посади), а також зарахування періоду відпустки до його стажу роботи. 
		Просить суд врахувати, що гарантії захисту працівників, передбачені положенням частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини, враховуючи ті, що виникають на підставі контракту, а тому на думку позивача, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22.12.2023 № 1508-о у період його перебування у відпустці відповідачем було порушено гарантію від незаконного звільнення, передбачену ч. 3 ст. 40 КЗпП. 
		Також зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення зазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника, та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
		Відтак позивач вважає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції постановлено з вірним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесального права. Судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та прийнято законне рішення.
		Просить апеляційну скаргу залишти без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року без змін.
		Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 січня 2023 року між Львівською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України в особі в.о. начальника митниці ОСОБА_4 , який діє на підставі Положення про Львівську митницю, що затверджене наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 № 489 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби» та ОСОБА_1 був укладений контракт № 07/2023 про проходження державної служби, а саме на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці (надалі  Контракт).
		Наказом Львівської митниці як відокремленим підрозділом Державної митної служби України від 15.11.2023 року № 798-вб за підписом в.о. начальника митниці Андрія Кузніка, ОСОБА_1 , державному інспектору відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Період відпуски вказаний у наказі з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 року на 287 календарних дні. 
		В подальшому, наказом Львівської митниці від 22.12.2023 року №1508-0 «Про звільнення Баглая Петра » вирішено:
		«1. Припинити державну службу та звільнити 09 січня 2024 року ОСОБА_1 , державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці із займаної посади, відповідно до абзацу другого частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із закінчення строку, на який укладено контракт по проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023 та строку призначення на посаду державної служби. 
		Підставою для прийняття Наказу №1508-о зазначено абзац другий та п`ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023».
		Позивач вважаючи наказ Львівської митниці №1508-о від 22.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_3 » протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся до суду з даним позовом.
		Задовольняючи чстково позовні вимоги та скасовуючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, суд першої інстанції зазначив, що державна служба позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» не допускає звуження обсягу його прав, визначених законодавством з питань державної служби та законодавством про працю в частині, не врегульованій Законом України «Про державну службу». Суд вважав, що оскільки Закон України «Про державну службу» не врегульовує питання надання відпустки для догляду за дитиною до досягненню нею шестирічного віку, відтак до спірної ситуації має застосовуватись Закон України «Про відпустки» а також Кодекс законів про працю України. На підтвердження вказаного, суд звернув увагу на п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки», та яку вказано у наказі Львівської митниці від 15.11.2023 року № 798-вб, як підставу надання такої відпустки позивачу. 
		При цьому, суд зокрема врахував, що відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку передбачена ст. 25 Закону 504/96-ВР, якою визначено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку, зокрема, матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. 
		Також суд врахував, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. 
		Суд взяв до уваги, п. 10 ч. 2 ст. 46 Закону №889-VIII, відповідно до якого до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування державного службовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку. 
		Суд вважав, що враховуючи наявність наказу від 15.11.2023 року № 798-вб про надання відпустка позивачу із зазначенням чіткого терміну надання такої відпустки, а саме з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 рік, гарантувало позивачу зарахування вказаного періоду до його стажу роботи. А враховуючи вимги законодавства та судову практику, дія контракту з позивачем продовжується до закінчення відпустки, тобто до 28.08.2024 року. 
		Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи, та розірвання з таким контракту в період перебування його у відпустці, потягнуло порушення його прав, які передбачені Законом України «Про відпустки», КЗпП України та Закону України «Про державну службу». Таким чином, зважаючи на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення позивача в період перебування останнього у відпустці по догляду за дитиною, суд вважав, що наказ від 22.12.2023 № 1508-о не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС та підлягає скасуванню.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Спірні правовідносини у цій справі, врегульовано Конституцією України, Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу», а також Кодексом законів про працю України у випадках якщо нормами Закону України «Про державну службу» не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у законі.
		Згідно ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII, з наступними змінами та доповненнями).
		Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 5 Закону 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону №889-VIII з особою, яка призначається на посаду державної служби, може бути укладено контракт про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		До істотних умов контракту належать дата набрання чинності та строк дії контракту (п. 3 ч. 5 ст. 31 Закону №889-VIII).
		Відповідно до ч. 8 ст. 31 Закону №889-VIII контракт про проходження державної служби укладається на строк до трьох років.
		Дія контракту про проходження державної служби припиняється, зокрема, 1) у разі закінчення строку, на який укладено контракт (п. 1 ч. 12 ст. 31 Закону №889-VIII).
		На виконання приписів ч. 1 ст. 31 Закону №889-VIII постановою Кабінету Міністрів України №494 від 17.06.2020 затверджено Порядок укладення контрактів про проходження державної служби (далі Порядок).
		Так, контракт може бути укладено з особою, яка призначається (переводиться) на посаду державної служби та основні посадові обов`язки за посадою якої передбачають виконання конкретного завдання (завдань), яке є заздалегідь визначеним, досяжним, з встановленими датами початку і завершення виконання (не виконується постійно) (абз. 1 п. 4 Порядку).
		Згідно з п. 18 Порядку, строк дії контракту не може становити більше трьох років.
		Як передбачено ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України №4495-VI від 13.03.2012 (далі МК України), з наступними змінами та доповненнями, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
		Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України (ч. 3 ст. 569 МК України).
		Як встановлено судом, 05 січня 2023 року між Львівською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України та ОСОБА_1 був укладений контракт № 07/2023 про проходження державної служби, а саме на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці. 
		У п. 1 розділу «Загальні положення» Контракту вказано, що на відносини сторін за цим контрактом поширюється дія Митного кодексу України, а в частині, що не врегульована ним, Закону України «Про державну службу», інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини щодо проходження державної служби, Кодексу законів про працю України. 
		У п. 2, 3 розділу «Загальні положення» Контракту, зазначено, що такий є особливою формою строкового трудового договору, та є підставою для призначення особи на посаду державної служби. 
		У розділі «Права та обов`язки» Контракту, у п. 8, зокрема, вказано, що права сторін визначаються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу», Законом України «Про відпустки». Іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини щодо проходження державної служби. В п. 9 цього розділу наведений перелік обов`язків державного органу, де серед інших, вказаний обов`язок забезпечити дотримання прав особи, передбачених законодавством.
		У розділі «Зміни умов, припинення дії та розірвання цього контракту» зазначено, що зміни до цього контракту вносяться за згодою сторін або з підстав, передбачених законодавством, шляхом підписання сторонами додаткових угод у письмовій формі у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких передається особі, а другий зберігається в іі особовій справі. Внесення змін до істотних умов контракту, визначених Законом України «Про державну службу» не допускається. (п. 20 Контракту). 
		У п. 21, 25 розділу «Зміни умов, припинення дії та розірвання цього контракту» наведений перелік підстав для припинення дії контракту, зокрема, вказано про закінчення строку, на який укладено цей контракт. Особа звільняється із займаної посади державної служби в останній день строку дії цього контракту. 
		В розділі «Строк дії цього контракту» зазначено, що такий укладено на строк з 10.01.2023 року по 09.01.2024 року. 
		У п. 27 цього розділу вказано, що дія такого контракту за умов належного виконання особою його обов`язків, завдань і ключових показників, передбачених цим контрактом, може бути продовжена за угодою сторін на той самий або більший строк, але не більше ніж на три роки шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту. Додаткова угода про продовження строку дії цього контракту повинна бути укладена сторонами не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку його дії. 
		При цьому, Наказом Львівської митниці як відокремленим підрозділом Державної митної служби України від 15.11.2023 року № 798-вб за підписом в.о. начальника митниці Андрія Кузніка, ОСОБА_1 , державному інспектору відділу митного оформлення № 2 митного поста «Смільниця» була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Період відпуски вказаний у наказі з 16 листопада 2023 року по 28 серпня 2024 року на 287 календарних дні.
		Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба припиняється з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
		Статтею 88-1 Закону №889-VIII визначено, що контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.
		Матеріалами справи підтверджується, що підставою для звільнення у наказі №1508-о зазначено абзац другий та п`ятий пункту 21, пункт 25 контракту про проходження державної служби від 05.01.2023 № 07/2023, тобто у зв`язку із закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби та строку призначення на посаду державної служби. 
		Разом з тим, строк на який був укладений контракт припав на період, коли позивач перебував у відпустці, яка мала закінчуватись 28.08.2024 року. 
		Слід зазначити, що Закон України «Про державну службу» не врегульовує питання надання відпустки для догляду за дитиною до досягненню нею шестирічного віку, відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин має застосовуватись Закон України «Про відпустки», а також Кодекс законів про працю України.
		Статтею 1 Закону України «Про відпустки» визначено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
		Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
		Згідно з положенням статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
		Особливу увагу слід звернути на те, що відповідно до п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону (зокрема, батьком), в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
		Аналогічна норма про право на відпустку гарантовано ст. 179 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), де зазначено, що підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
		Стаття 181 КЗпП України регулює порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботу, де зазначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
		Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
		Вказане положення також міститься у ст. 46 Закону України «Про державну службу», де у п. 10 ч. 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування державного службовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку. 
		У пунктах 47-48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2019 року у справі № 802/4030/15-а (адміністративне провадження №К/9901/10621/18) вказано, що:
		«судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється сторонами щодо наявності медичного висновку, а саме - рішення Лікарсько - консультативної комісії поліклініки УМВС України у Вінницькій області, яким затверджено протокол № 100 від 17.06.2015 про продовження позивачу відпустки для догляду за дитиною на 6 місяців до 28.12.2015. Відтак, винесення 06.11.2015 відповідачем 2 наказу про звільнення ОСОБА_1 в період дії медичного висновку про необхідність домашнього догляду дитини позивача є таким, що суперечить нормами трудового законодавства в частині соціальних гарантій матерів дітей віком до 6 років».
		Таким чином у справі № 802/4030/15-а Верховний Суд зробив висновок про те, що звільнення працівника в період дії медичного висновку про необхідність домашнього догляду дитини є неправомірним.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		З урахуванням того, що положення частини 6 статті 179 КЗпП щодо надання визначеним особам відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженим медичним висновком, є імперативними для роботодавця та є для цього обов`язком, а не правом.
		 
		Колегія суддів враховує покликання апелянта про те, що позивача у даній справі звільнено не з ініціативи роботодавця, а саме в зв`язку з закінченням строку дії контракту про проходження державної служби, однак звертає увагу на те, що надання відпустки державному службовцю, зокрема по догляду за дитиною до досягнення неї шестирічного віку, гаранутвало йому збереження його місця роботи (посади), а також зарахування періоду відпустки до його стажу роботи, оскільки позивач не міг бути звільнений під час перебування у відпустці по догляду за дитиною. 
		Відтак, вірним є твердження суду першої інстанції, що в цьому випадку дія контракту з позивачем продовжується до закінчення відпустки, тобто до 28.08.2024 року.
		Також колегія суддів вважає, що суду першої інстанції, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019, вірно зазначив про те, що відповідачем порушено гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Позаяк однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборонароботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.
		Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2024 року у справі № № 554/8729/21, відповідно до змісту якої: «рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.
		Нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно інших категорій.
		Отже, положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини».
		Водночас пряма заборона на звільнення у період відпустки, закріплена у частині третій статті 40 КЗпП України, є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як-то порушення умов трудового договору, закінчення строку трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення.
		Відтак, колегія суддів ваажає вірним висновок суду першої інстанції, що зважаючи на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення позивача в період перебування останнього у відпустці по догляду за дитиною, оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на посаді.
		Вирішуючи питання щодо поновлнення позивача на посаді та визначення дати, з якої позивача має бути поновлено, суд першої інстації вірно врахував вимоги ч. 1 ст. 235 та ст. 241-1 КЗпП України та правомірно вважав, що оскільки наказом Львівської митниці від 22.12.2023 №1508-о позивача звільнено з посади державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці 09.01.2024, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Смільниця» Львівської митниці слід з наступного дня після звільнення - з 10.01.2024 року.
		 
		Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінюючи наведені скаржниками доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
		 
		Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		 
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 380/3090/24 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич   Р. П. Сеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...