Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/10791/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2024. Зареєстровано: 07.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2024.

Номер судового провадження: П/380/10878/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа№380/10791/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		06 вересня 2024 року м. Львів
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) до Львівської обласної ради (надалі також ЛОР, відповідач), у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати пункт 1.2 рішення Львівської обласної ради від 06.04.2023 №477 «Про звернення Львівської обласної ради». 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірне рішення у частині звернення є протиправним з трьох окремих підстав. По-перше, ухвалення рішень з питань, порушених у зверненні, не належить до повноважень ЛОР як органу місцевого самоврядування. По-друге, звернення за своїм змістом є підбурюванням до дискримінації, яке є забороненим згідно із Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». По-третє, ЛОР порушила процедуру ухвалення спірного рішення у частині завчасного оприлюднення проєкту звернення у строк, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		Спірне рішення в оскаржуваній частині порушує низку законних інтересів позивача, зокрема законний інтерес як члена однієї з територіальних громад Львівської області щодо того, щоб ЛОР як представницький орган не ухвалював від його імені протиправних рішень, а також законний інтерес як ЛГБТ+ людини і члена ЛГБТ+ спільноти щодо недопущення дискримінації відносно цієї групи людей.
		Ухвалою судді від 22.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено справу до розгляду без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
		Відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов. Наголошує, що будь-яке питання, винесене депутатом на розгляд сесії обласної ради, зокрема й звернення, за яке проголосувала необхідна кількість депутатів, оформляється у вигляді рішення ради. Звертає увагу суду, що згідно з ч. 10 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюється вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Крім цього, відповідач зазначає, що міркування позивача щодо підбурювання до дискримінації осіб з ЛГБТ+ спільноти не обґрунтовано жодними обставинами та доказами. Більше того, позивачем не наведено жодної цитати з оскаржуваного звернення, яка б на його думку підтверджувала вказані міркування. Також акцентує увагу суду, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а також доказів, які б підтверджували те, що оскаржуване рішення обласної ради порушує або може порушити його права та законні інтереси.
		Представником позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подано до суду відповідь на відзив, в якому наголосила, що жоден аргумент відповідача не спростовує доводи позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги.
		Відповідачем у свою чергу подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вказує, що твердження позивача щодо порушення Львівською обласною радою процедури ухвалення спірного рішення в частині завчасного оприлюднення проєкту звернення у строк, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації», а також що ухвалення рішення з питань, порушених у зверненні, не належить до повноважень Львівської обласної ради як органу місцевого самоврядування є безпідставними та необґрунтованими. Також наголошує, що висловлення депутатами обласної ради власної позиції щодо не ухвалення проєкту закону з мотивів його суперечності чинному законодавству не може вважатися підбурюванням до дискримінації осіб з ЛГБТ+ спільноти.
		Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
		Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач публічно ідентифікує себе як цисгендерний бісексуальний чоловік, що належить до чисельної української спільноти ЛГБТ+2 людей.
		13.03.2023 у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств».
		Так, рішенням XVII позачергової сесії VIII скликання Львівської обласної ради №477 від 06.04.2023 «Про звернення Львівської обласної ради» керуючись статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною четвертою статті 37 Регламенту Львівської обласної ради VIII скликання; беручи до уваги ініціативу депутатських фракцій політичних партій: «Європейська Солідарність», «Об`єднання «Самопоміч», ВО «Свобода»; враховуючи висновки постійних комісій з питань розвитку місцевого самоврядування; з питань законності, депутатської етики, регламенту та свободи слова, обласна рада вирішила прийняти звернення Львівської обласної ради, а саме до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо проєкту Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств» (додаток 2), пункт 1.2 рішення.
		Згідно Додатку 2 до рішення обласної ради від 06.04.2023 №477, зміст звернення є наступним:
		«Ми, депутати Львівської обласної ради, глибоко стурбовані з приводу реєстрації законопроекту № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» як такого, що суперечить Конституції України, Сімейному кодексу України, волевиявленню громадян України і моральним засадам українського суспільства.
		Національно-визвольна московсько-українська війна мала б максимально зосередити українське суспільство на перемозі над ворогом та ухваленні відповідних законів, зорієнтованих на посилення фронту і тилу водночас. Натомість спостерігаємо вкрай загрозливі дві основні тенденції, що не лише послаблюють чи віддаляють нашу перемогу над Москвою, але ідеологічно знищують та морально розбещують українське суспільство. Ідеться про нападки на дві визначальні суспільні цінності: національне та родинне виховання.
		1. Основою національного виховання є гуманітарні дисципліни в навчальних закладах, що формують національний світогляд: українська мова, українська література, історія України. Починаючи від міністра освіти Д. Табачника і до післямайданних міністрів освіти і науки переписувалися підручники з історії України за московськими лекалами, скасовувалася обов`язковість вивчення української мови та історії України у вищих навчальних закладах, що спричинило національно загрозливі процеси англіїзації. Згодом вилучення української літератури з комплексного тексту на ЗНО для абсолютної більшості спеціальностей. Відтак, продовжуючи політику денаціоналізації освіти в 2014 - 2019 рр., у лютому 2023 року депутати Верховної Ради України підтримали рішення про вилучення історії України як обов`язкового предмета на ЗНО.
		2. Родинне виховання на основі традиційних цінностей - це запорука сильної нації, де діти, як наступне покоління - основа мотивації захищати свій дім зі зброєю в руках. Поза тим вже понад п`ять років у Міністерстві освіти і науки України працює антидискримінаційна експертиза шкільних підручників.
		Насправді - це комісія, що пропагує в освіті гендерну ідеологію, формує статево нейтральне освітнє середовище, що руйнує здоровий психосексуальний розвиток дітей та просуває ідеї ЛГБТ-руху в українських закладах освіти. Показово, що виконання обов`язків уповноваженої особи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Міністерстві освіти і науки України було покладено на першого заступника Міністра - керівника робочої групи.
		Відтак 7 березня 2023 року, в день поховань українських воїнів Юрія Горовця «Святоша», Максима Михайлова «Непийпиво», Богдана Лягова «Аполлон» і ОСОБА_2 «Тарасій», що були відвертими антагоністами деструктивного руху ЛГБТ, - в інформпросторі з`являється епатажна новина: народний депутат від фракції «Голос» пропонує законопроєкт про цивільні партнерства, які названо сімейним союзом, що неминуче матиме правові наслідки.
		Як свідчить світова практика, запровадження «партнерств» - це лише етап на шляху до визнання одностатевих шлюбів. Гомосексуальний порядок денний, автори законопроекту маніпулятивно й агресивно протиставляють російському світогляду, прирівнюючи таким чином противників гомосексуалізму до проросійських елементів. Відтак свою пропозицію надати державне визнання гомосексуальним союзам ототожнють з турботою про армію, наголосивши, що через невелику кількість гомосексуалістів у Збройних Силах України, держава має виконувати вимоги ЛГБТ.
		Цього ж дня на підтримку одностатевих «партнерств» висловилася і заступниця Міністра юстиції України, зазначивши, що шлюб як союз чоловіка і жінки є застарілою парадигмою, яку потрібно змінювати поетапно.
		Нагадаємо, що 2018 року Міністерство юстиції України повідомило, що ця згубна і нав`язувана ідеологія не може бути реалізована через громадський опір представників «сімейних цінностей» та Української Ради Церков і релігійних організацій. Закликаємо і зараз висловити свій одностайний протест і захистити українську націю від посягання на її високі моральні цінності в час війни, осердям яких є родина і діти, а, отже, майбутнє України як національної держави.
		Ми, депутати Львівської обласної ради, вважаємо абсолютно неприпустимим ухвалення зазначеного законопроекту. Вимагаємо від органів вищого державного управління не допустити розгляд проекту Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств» та запровадження інституту цивільних партнерств в Україні.».
		Вважаючи таке рішення відповідача протиправним в частині пункту 1.2, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Місцеве самоврядування є правом територіальної громади  жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста  самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 140 Конституції України).
		Органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ч. 4 ст. 140 Конституції України).
		Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують. Віднесені законом до їхньої компетенції (ч. 2 ст. 143 Конституції України).
		Із наведених конституційних норм висновується, що органи місцевого самоврядування, в тому числі обласні ради, мають право вирішувати лише питання місцевого значення і лише за умов, що такі законом віднесені до їх компетенції.
		Конституційний Суд у своєму рішенні від 26.03.2002 №6-рп/2002 вказав, що « … конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це  самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядуванні є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року». 
		Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. 
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
		Згідно з ч. 3 ст. 24 вказаного Закону органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Частиною першою статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регламентовано, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:
		1) обрання голови ради, відповідно заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади;
		2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій;
		3) утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї;
		4) затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету;
		5) затвердження регламенту ради;
		6) затвердження плану роботи ради з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", заслуховування звіту про його виконання;
		7) заснування місцевих публічних аудіовізуальних медіа у порядку, визначеному Законом України "Про медіа";
		8) заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає;
		9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них;
		10) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством;
		12) прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їх спільних інтересів;
		13) здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації проведення всеукраїнських референдумів та виборів органів державної влади і місцевого самоврядування;
		14) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки району, області;
		15) прийняття рішень щодо об`єднання в асоціації, вступ до асоціацій та інших форм добровільних об`єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них;
		15-1) укладення та схвалення угод про об`єднання єврорегіонального співробітництва, прийняття рішень про утворення об`єднання єврорегіонального співробітництва, про приєднання до такого об`єднання або про вихід з нього, затвердження статуту об`єднання єврорегіонального співробітництва та внесення до нього змін;
		15-2) прийняття рішень про вступ до європейського об`єднання територіального співробітництва та про вихід з такого об`єднання;
		16) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку, підготовки територіальної оборони та населення України до участі в русі національного спротиву відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання;
		17) розгляд прогнозів відповідно районних, обласних бюджетів, затвердження таких бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання;
		18) розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;
		19) вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, під заставу об`єктів комунальної власності або прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, що забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об`єктів в установленому законом порядку;
		20) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру";
		21) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
		22) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;
		23) встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях;
		24) внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками історії або культури, які охороняються законом;
		24-1) прийняття рішень про встановлення заборони на провадження суб`єктами господарювання господарської діяльності пересувних цирків з тваринами, пересувних звіринців, пересувних зоопарків, пересувних виставок диких тварин, що містить ознаки жорстокого поводження з тваринами, у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
		24-2) прийняття рішень про затвердження переліку видів тварин, що не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, або є такими, що перебувають під загрозою зникнення, та підлягають особливій охороні на території відповідної ради;
		25) прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищних, міських рад рішень, пов`язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;
		26) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом;
		27) прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;
		28) заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень;
		29) прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;
		30) прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів;
		31) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації;
		32) надання згоди на передачу об`єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності;
		{Пункт 33 частини першої статті 43 втратив чинність у зв`язку з втратою чинності Закону № 1577-IV від 04.03.2004 на підставі Закону № 309-VI від 03.06.2008}
		{Пункт 34 частини першої статті 43 втратив чинність у зв`язку з втратою чинності Закону № 1577-IV від 04.03.2004 на підставі Закону № 309-VI від 03.06.2008}
		35) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради;
		36) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадської безпеки і порядку та результати діяльності на відповідній території;
		37) встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб`єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств;
		39) здійснення заходів щодо підготовки населення України до участі в русі національного спротиву в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
		40) забезпечення проведення заходів щодо популяризації служби у військовому резерві.
		Частиною третьої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі питання:
		{Пункт 1 частини третьої статті 43 виключено на підставі Закону № 4710-VI від 17.05.2012}
		2) прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність;
		{Пункт 3 частини третьої статті 43 виключено на підставі Закону № 703-IV від 03.04.2003 - набуває чинності з 01.01.2004 року}
		4) прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом;
		5) прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій відповідно до вимог, встановлених Бюджетним кодексом України;
		6) прийняття рішень щодо організації територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.
		Відповідно до ч.2 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання вказаним та іншими законами.
		Із системного аналізу наведеного законодавства висновується, що обласна рада вирішує на пленарних засіданнях питання, визначені ч. 1 та ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та згідно ч. 2 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» також може вирішувати інші питання, які віднесені до її відання. 
		Як видно із спірного рішення Львівської обласної ради №477 від 06.04.2023 в частині пункту 1.2 обласна рада вирішила звернутися із зверненням до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо проєкту Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств», в якому висловлює неприпустимість прийняття цього законопроєкту та вимагає не допустити його розгляд.
		Виходячи із законодавчо закріплених повноважень обласної ради, суд резюмує, що до повноважень Львівської обласної ради не входять питання висловлювання позицій щодо законопроєктів, ба більше вимагати не допускати розгляд таких.
		Суд погоджується із позицією позивача, що питання державної політики щодо запровадження інституту цивільних партнерств й унормування прав та обов`язків партнерів не має жодної територіальної специфіки і не є питанням місцевого значення. 
		Так, відповідно до ст. 85 Конституції України, прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
		Згідно рішення Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року №2-р/2018, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, який має повноваження приймати закони. Прийняття законів є колективною (колегіальною) діяльністю народних депутатів України. Таке повноваження не може бути реалізовано жодним іншим органом державної влади.
		Парламентський регламент є основним законодавчим актом, що фіксує (закріплює, визначає) конституційно-правовий інститут парламентських процедур, що реалізуються в діяльності єдиного органу законодавчої влади в Україні. 
		Так, Регламент Верховної Ради України затверджений Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, який серед іншого визначає законодавчу процедуру та не передбачає внесення зауважень та пропозицій до проєкту закону органами місцевого самоврядування.
		У заяві по суті відповідач зазначає, що у спірному зверненні депутати висловили свої зауваження та пропозиції до проєкту закону, втім суд констатує, що наведені обгрунтування не спростовують висновку суду, що відповідач, приймаючи спірне рішення, вирішував питання віднесене до його відання.
		За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям рішення суб`єкта владних повноважень, визначених пунктом 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, адже таке прийняте не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, відтак визнається судом протиправним та скасовується.
		Щодо доводів позивача в частині процедури прийняття оскаржуваного рішення, то суд не встановив порушення такої, зважаючи на те, що згідно ч. 10 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів), частини 4 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
		Щодо доводів позивача, що спірне звернення є підбурюванням до дискримінації, то суд зазначає наступне.
		Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. 
		Підбурювання до дискримінації  вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками (пункт 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
		Як вже вказував суд вище, зі змісту спірного звернення видно, що Львівська обласна рада висловлює неприпустимість прийняття проєкту закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103) та вимагає не допустити його розгляд.
		Суд, надаючи оцінку змісту спірного звернення через призму Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», не вбачає, що висловлення депутатами обласної ради власної позиції у зверненні щодо неухвалення проєкту закону є підбурюванням до дискримінації осіб з ЛГБТ+ спільноти, більше того, спірне рішення, яким прийнято таке звернення визнається судом таким, що прийнято не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
		Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом у повному розмірі.
		У позовній заяві позивач повідомляє, що ним буде понесено витрати на професійну правничу допомогу та вказує, що належним чином оформлені докази будуть подані ним у порядку, визначеному ст. ст. 139, 143 КАС України.
		Відтак, питання судових витрат в частині витрат понесених на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після ухвалення рішення по суті позовних вимог, як це передбачає ч. 3 ст. 143 КАС України.
		Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в :
		 
		позов ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати пункт 1.2 рішення Львівської обласної ради від 06.04.2023 №477 «Про звернення Львівської обласної ради». 
		Стягнути із Львівської обласної ради (вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 22340506) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		Суддя Сидор Н.Т.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...