Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/22389/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.09.2024. Зареєстровано: 10.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2024.

Номер судового провадження: 2/760/781/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №760/22389/23
		2/760/781/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		09 вересня 2024 року                 Солом`янський районний суд м. Києва
		у складі:головуючого-судді - Букіної О.М.,        
		за участю секретаря - Кавун В.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		26.09.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із зазначеним позовом до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, в якому з урахуванням позовної заяви в новій редакції, поданої до суду 08.11.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2023 про залишення позовної заяви без руху, просить суд:
		- зобов`язати ОСОБА_2 припинити протиправні , які полягають у зіпсуванні спільного майна співвласників, а саме - першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- зобов`язати ОСОБА_2 відновити стан першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Який існував до вчинення нею правопорушення;
		- зобов`язати ОСОБА_2 відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 10 000,00 гривень;
		- стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3 220,80 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 8 300 гривень. 
		Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
		Так, позивач проживає за адресою: АДРЕСА_2 . По сусідству з ним, в кв. 35 проживає гр. ОСОБА_2 ..
		01.05.2023 відповідач обмазала фарбою східці, плінтус та підлогу першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		03.05.2023 відповідач повторно обмазала залишками блакитної та білою фарбою східці, плінтус та підлогу під`їзду, що підтверджується фотокопіями, які позивач долучає до матеріалів позовної заяви.
		Як вказує позивач, на його прохання та побажання інших сусідів з приводу відновлення попереднього вигляду під`їзду, який був відремонтований за власний кошт мешканцями під`їзду у 2017 році, відповідач не реагує. Через те, що східці, плінтус та підлога будинку обмазані залишками різнокольорових фарб, вони псують загальний вид під`їзду. Позивач направляв ОСОБА_2 заяву-вимогу про ремонт під`їзду. Однак, будь-якої реакції на його заяву, як і вчинення дій щодо ремонту, зі сторони відповідача не відбулося.
		Позивач посилається на те, що відповідач не виконує обов`язки співвласника, не дотримується правил утримання багатоквартирного будинку, не дотримується правил утримання багатоквартирного будинку, не дотримується чистоти в під`їзді, чим порушує права співвласників будинку. 
		У зв`язку з тим, що відповідач зіпсувала комунальну власність, якою користується позивач, а також всі інші мешканці під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позивач вважає, що відповідач зобов`язана припинити свої протиправні дії та сплатити вартість ремонту під`їзду, оскільки саме ОСОБА_2 своїми протиправними діями зіпсувала частину будинку, яка знаходиться в користуванні всіх мешканців будинку. 
		Окрім цього, позивач вважає що зазнав моральної шкоди через протиправну поведінку відповідача, оскільки остання свідомо зіпсувала під`їзд, яким він цілодобово користується, в зв`язку з чим позивач змушений дивитися на зіпсовані східці, плінтус та підлогу під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Завдану моральну шкоду позивач оцінив в сумі 10 000 грн.
		Також у відповідності до ст. 141 ЦПК України позивач просить вирішити питання судових витра .
		З огляду на вищенаведене, позивач просить позов задовольнити. 
		27.09.2023 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Солом`янського районного суду м. Києва Букіній О.М.
		16.10.2023 до суду надійшла інформаційна довідка № 100771090 про задеклароване/зареєстроване місце проживання відповідача у справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої остання за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , - з 16.11.1995 р. по теперішній час.
		Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.10.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, - було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
		08.11.2023 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла позовна заява в новій редакції, подана на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2023 року про залишення позовної заяви без руху.
		Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2023 року, прийнято справу до провадження Солом`янського районного суду м. Києва, відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Визначено відповідачу/ам/ строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
		Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
		Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
		04.12.2023 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідачем вчинялися протиправні дії, а саме доказів, що саме відповідач здійснювала фарбування під`їзду будинку. Додані до позовної заяви фото пофарбованих східців не є належними та підтверджуючими доказами нанесення шкоди саме відповідачем. Також відповідач стверджує, що може вільно користуватися майном, оскільки жодних обмежень рішенням співвласників будинку встановлено не було. В частині вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач вказує на те, що позивачем не надано жодних достовірних та належних доказів спричинення йому моральної шкоди, а тому такі вимоги не містять жодного обґрунтування. У зв`язку з наведеним відповідач вважає позовні вимоги не доведеними, необґрунтованими та безпідставними, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		20.12.2023 до суду також надійшли від позивача відповідь на відзив та 08.01.2024 відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив з відповідними доводами позиції кожної із сторін.  
		У відповіді на відзив позивач вказав на обґрунтованість своїх позовних вимог та їх доведеність належними доказами. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримала свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, щодо недоведеності позовних вимог та відсутності підтвердження їх належними та достовірними доказами.
		У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
		Станом на 27.08.2024 будь-які додаткові письмові пояснення, клопотання/заяви з процесуальних питань від учасників процесу до суду не надійшло.
		Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
		Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою , фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
		Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.  Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ст. 319 ЦК України при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
		Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.  Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Вказана квартира належить на праві власності дружині позивача - гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу квартири від 04.08.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2859. 
		Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про укладення шлюбу та даними договору купівлі-продажу квартири, які містяться в матеріалах справи.
		Судом встановлено, що позивач звернувся із позовом до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, у якій зазначає, що 01.05.2023 відповідач обмазала фарбою східці, плінтус та підлогу першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		03.05.2023 відповідач повторно пофарбувала залишками блакитної та білою фарбою східці, плінтус та підлогу під`їзду, що підтверджується фотокопіями, які позивач долучає до матеріалів позовної заяви.
		Як вказує позивач, на його прохання та побажання інших сусідів з приводу відновлення попереднього вигляду під`їзду, який був відремонтований за власний кошт мешканцями під`їзду у 2017 році, відповідач не реагує. Через те, що східці, плінтус та підлога будинку пофарбовані залишками різнокольорових фарб, вони псують загальний вид під`їзду. Позивач направляв ОСОБА_2 заяву-вимогу про ремонт під`їзду. Однак, будь-якої реакції на його заяву, як і вчинення дій щодо ремонту, зі сторони відповідача не відбулося.
		Позивач вважає, що вказані обставини порушують права позивача як співвласника будинку, а також всіх інших співвласників.
		Позивач посилається на те, що відповідач не виконує обов`язки співвласника, не дотримується правил утримання багатоквартирного будинку, не дотримується чистоти в під`їзді, чим порушує права співвласників будинку. 
		У зв`язку з тим, що відповідач зіпсувала комунальну власність, якою користується позивач, а також всі інші мешканці під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позивач вважає, що відповідач зобов`язана припинити свої протиправні дії та сплатити вартість ремонту під`їзду, оскільки саме ОСОБА_2 своїми протиправними діями зіпсувала частину будинку, яка знаходиться в користуванні всіх мешканців будинку. 
		Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Власність зобов`язує.
		Відповідно до ст. 322 ЦК України,  власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
		При цьому, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ст. 321 ЦК України)
		Відповідно до ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
		Так, згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		Статтею 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
		Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
		Так, відповідно до вимог ч. 6, ч. 7 Закону:
		Співвласники мають право:
		1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників;
		2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника;
		3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання;
		4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом;
		5) знайомитися з протоколами зборів співвласників (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), власними листками опитування, зведеною інформацією про результати голосування кожного із співвласників (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), а також за власний рахунок робити з них виписки і копії та отримувати їх копії в електронній формі;
		6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника;
		7) інші права, визначені законом.
		Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
		У разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх прав попереднього власника як співвласника.
		Обов`язки співвласників багатоквартирного будинку
		Співвласники зобов`язані:
		1) забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку;
		2) забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку;
		3) використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням;
		4) додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм;
		5) виконувати рішення зборів співвласників;
		6) забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин;
		7) відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку;
		8) додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства;
		9) забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом;
		10) своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
		Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
		У разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов`язків попереднього власника як співвласника
		Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону, співвласники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків як співвласників. Відповідальність кожного співвласника визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи (осіб) та/або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій або бездіяльності управителя, що порушують умови договору управління багатоквартирним будинком.
		Як визначено частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9).
		За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Згідно з ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статей 1166 ЦК України.
		Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Для настання деліктної відповідальності за ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
		Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
		Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2019 (справа № 466/4051/15-ц).
		Як наслідок, для відшкодування шкоди за правилами та приписами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії. Наявність шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, що завдала шкоду.
		Як роз`яснив Верховний Суд в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 760/8139/14-ц (провадження № 61-43768св18), «цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду. Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
		На підтвердження позовних вимог щодо протиправних дій відповідача позивачем надано: 
		фото пофарбованих східців; 
		заяву-вимогу до відповідача від 19.05.2023 про ремонт під`їзду; 
		лист Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві від 29.05.2023 №11-1902/125/55/01-2023 про проведення перевірки за заявою позивача від 17.05.2023 за вх. № М-1902/вс по факту відшкодування матеріального збитку, завданого неправомірними діями мешканки кв. 35 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		довідку гр. ОСОБА_4 , у якій зазначено про те, що у 2017 р. мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за власний кошт було зроблено ремонт у 1-му під`їзді; 
		заяву, датовану 06.11.2023, гр. ОСОБА_3 , яка, згідно матеріалів справи, є дружиною позивача, у якій остання зазначає про те, що вона особисто бачила сусудку ОСОБА_2 , яка фарбою обмазувала нижню частину відкритої дверної коробки та підлогу; 
		лист Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації за №108-М-4274-1288 від 26.05.2023, в якому повідомляється, що під час обстеження проведеного працівниками житлово-експлуатаційної дільниці № 901 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» встановлено, що мешканкою квартири АДРЕСА_5 було пофарбовано дві сходинки, які ведуть до машинного приміщення;
		свідчення гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 . 
		Оцінивши наявні в матералах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження спричинення матеріальної шкоди позивачу та її вартості, не доведено вчинення відповідачем ОСОБА_2 протиправних та винних дій, що є наслідком цивільно-правової відповідальності, у тому числі в частині зобов"язання на вчинення певних дій.
		Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
		Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень
		Згідност. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).
		Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.        
		Суд критично оцінює доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів, зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		За таких обставин, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, та правові норми, що їх регулюють, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині зобов"язання відповідача припинити протиправні дії та відновити попереднє становище примішення, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів, зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
		Щодо вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
		Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
		У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
		Разом з тим, як встановлено судом у ході розгляду справи, позивачем недоведено наявності порушених прав позивача з боку відповідача.
		Оскільки судом не встановлено протиправність дій чи бездіяльності відповідача, причинний зв`язок між ними та завданою позивачу шкодою, враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди у формі зобов"язання на вичнення певних дій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, з урахуванням встановленого, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову та доводи заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, як необгрунтованого.
		Розподіл судових витрат між сторонами.
		За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.
		Враховуючи норми ст. 141 ЦПК , оскільки суд відмовив у задоволенні позову, витрати щодо розгляду справи покладаються на позивача.
		Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8300 грн., то слід зазначити наступне.
		Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
		При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		В постанові Верховного Суду від 01.04.2020 (справа № 640/4013/17-ц) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Так, позивачем до суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано: 
		- копію договору про надання юридичних послуг №0906202304 від 09.06.2023 р.;
		- копію Акту приймання-передачі від 14.06.2023 р., з якого вбачається, що загальна вартість послуг становить 8300 грн.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
		Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Всупереч вищезазначеному, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг) не надано розрахунку понесених витрат на правничу допомогу. 
		Неподання розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, що є підставою для відмови в стягненні витрат на правову допомогу.
		Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20).
		За вказаних вище обставин та враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу. 
		Що стосується вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., то слід зазначити наступне.
		Так, відповідачем до суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано: 
		- копію договору про надання юридичних послуг № С-046 від 25.11.2023 р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
		- копію Акту про надання юридичних послуг (детальний опис) від 28.11.2023 р.;
		- копію Акту про надання юридичних послуг від 28.11.2023 р.;
		- копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_6 .
		Як вбачається з Акту про надання юридичних послуг (детальний опис) від 28.11.2023 р., ФОП ОСОБА_6 надано наступні послуги: вивчення наданих Замовником документів та відомостей, підбір нормативно-правових актів, аналіз судової практики, вивчення найбільш оптимального плану для виконання предмету Договору С-046 від 25.11.2023 року; консультативний супровід Замовника на досудовому та судовому розгляду справи; підготовка Замовника до судового засідання; підготовка проекту відзиву.
		Вартість наданих послуг загалом складає: 15 000,00 грн.
		Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
		За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
		За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
		Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Видами адвокатської діяльності є:
		1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
		2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
		3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
		4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;
		5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
		6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
		7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
		8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
		9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.
		Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
		Так, судом встановлено, що надані суду договір про надання юридичних послуг № С-046 від 25.11.2023 та акт надання юридичних послуг від 28.11.2023 підписані гр. ОСОБА_7 , який не є учасником даної справи. 
		Окрім цього, відповідно до договору ФОП ОСОБА_6 було виготовлено проект відзиву. Разом з тим, в детальному описі від 28.11.2023 не зазначено, по якій саме справі було виготовлено проект відзиву. Таким чином, доказів того, що ФОП ОСОБА_6 виготовив проект відзиву у даній справі для відповідача ОСОБА_2 за договором про надання юридичних послуг № С-046 від 25.11.2023, відповідачем суду не надано.
		Відтак, у задоволенні вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., слід відмовити.
		Керуючись Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Постановою Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Постановою Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», ст..ст. 11, 15, 16, 22, 23, 319, 321, 322, 369, 382, 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259,  263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, відмовити. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення складено 09.09.2024.
		 
		Суддя                                                                                                  О.М. Букіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...