Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/3638/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2024. Зареєстровано: 10.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.10.2024
Номер судового провадження: 2/522/3825/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		05.09.24
		Справа № 522/3638/24
		Провадження № 2/522/3825/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		05 вересня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
		головуючого - судді Чернявської Л.М.,
		при секретарі судового засідання Тетькової В.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом  ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми передплати,
		В С Т А Н О В И В:
		07 березня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми передплати в розмірі 49941, 68 гривень.
		В обґрунтування позову зазначено, що влітку 2023 року, ОСОБА_1 , ознайомившись з мебельною продукцією в мережі Instagram з постачальником diletto.ukraine були проведені перемовини щодо замовлення 10 стільців, моделі Мілан, в тканині Fargotex, Niapoli 09, ніжки дерево-ясен (колір на вибір) на загальну суму 76095,00 гривень.
		У зв`язку з тим, що diletto.ukraine працює по передплаті 65% на розрахунковий рахунок ФОП, Позивачу були надані банківські реквізити Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
		20 липня 2023 року Позивач перерахував грошові кошти у розмірі 49460,00 гривень на рахунок ФОП ОСОБА_2 , про що було відразу повідомлено на сторінку diletto.ukraine на сайті постачальника через мережу Instagram.
		Термін виконання замовлення був узгоджений у строк до серпня 2023 року. Відповідач не виконав умов договору  не надав замовлений товар, та не повернув сплачені кошти. Будь-які перемовини стосовно добровільного повернення суми передплати ігнорувалися та Відповідач не виходив на зв`язок.
		Таким чином, сума передплати за товар у розмірі 49460,00 гривень, що сплачена 20.07.2023 року не була повернута; Відповідач безпідставно використовував вищевказані грошові кошти у своєї діяльності та будь-яким чином відмовлявся їх повернути. Позивач після спроб отримати відповідний товар вимушений був розірвати Договір та вимагати повернення сплаченої суми.
		У зв`язку з чим, Позивач просив стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму передплати в розмірі 49460,00 гривень, суму інфляційних витрат у розмірі 197,84 гривень та 3% річних у розмірі 283,84 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
		Ухвалою суду від 11 березня 2024 року звільнено від сплати судового збору ОСОБА_1 за звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми передплати.
		Відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми передплати, в порядку спрощеного позовного провадження по справі.
		Заяву Позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.
		В судове засідання 05 вересня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.
		Від представника Позивача у позові є примітка про розгляд справи за відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
		Відповідач про дату судового засідання був сповіщений належним чином, в судове засідання не з`явився, заяву про відкладення розгляду справи не надав. 
		Судом справа розглянута за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів в заочному порядку відповідно до положеньст. 281 ЦПК України.
		Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Враховуючи положення ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.
		Розглянувши матеріали справи та надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось учасниками справи, ОСОБА_1 , ознайомившись з мебельною продукцією в мережі Instagram з постачальником diletto.ukraine були проведені перемовини щодо замовлення 10 стільців, моделі Мілан, в тканині Fargotex, Niapoli 09, ніжки дерево-ясен (колір на вибір) на загальну суму 76095,00 гривень.
		У зв`язку з тим, що diletto.ukraine працює по передплаті 65% на розрахунковий рахунок ФОП, Позивачу були надані банківські реквізити Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
		20 липня 2023 року ОСОБА_1 перерахувала грошові кошти у розмірі 49 460,00 гривень на рахунок ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується платіжною інструкцією № 3201742839359583 від 20 липня 2023 року, призначення платежу: оплата за стільці від ОСОБА_1 , 19.07.2023 року, замовлення 1270. 
		Як зазначає Позивача, термін виконання замовлення був узгоджений у строк до серпня 2023 року. Однак, Відповідач не виконав умов договору  не надав замовлений товар, та не повернув сплачені кошти.
		Таким чином, сума передплати за товар у розмірі 49460,00 гривень, що сплачена 20.07.2023 року не була повернута.
		Слід зазначити, що Відповідачем не надано жодного доказу, який би спростував зазначені обставини.
		Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.
		Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року за № 1023-XII (який діє на момент подання позовної заяви) (надалі  ЗУ «Про захист прав споживачів») регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		Стаття 1 визначає споживчий договір як усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі  розрахунковий документ);
		Договір, укладений на відстані, це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
		Електронне повідомлення - інформація, надана споживачу через електронні комунікаційні мережі, яка може бути у будь-який спосіб відтворена або збережена споживачем в електронному вигляді.
		Засоби дистанційного зв`язку  електронні комунікаційні мережі, поштовий зв`язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.
		Споживач, відповідно до вищевказаного закону, є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника
		Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав (ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
		Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
		За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
		У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
		Позивачем наданий розрахунок суми інфляційних витрат у розмірі 197,84 гривень та 3% річних у розмірі 283,84 гривень, що також не заперечувалось Відповідачем по справі.
		Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.
		Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації.
		Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
		Забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; відмова від пред`явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку; пропонування продажу продукції за спеціальною ціною, якщо у продажу така продукція відсутня чи продавець відмовляється прийняти замовлення на таку продукцію або доставити її у прийнятний строк.
		Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
		Порушення прав споживачів регламентовано ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів».
		Так, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
		1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
		2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
		3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
		4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;
		5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
		6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;
		7) ціну продукції визначено неналежним чином;
		8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
		Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом (ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
		Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року за № 1618-IV (надалі  ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
		Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (надалі  ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, згідно статті 525 цього Кодексу зазначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.
		Правила ст.571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
		Аванс у цивільному праві  це грошова сума або інша майнова цінність, яка передається однією стороною договору другій у рахунок майбутніх платежів. На відміну від завдатку, який при не виконанні договору стороною, що дала завдаток, нею втрачається, аванс у разі порушення умов договору повертається стороні, яка його видала. Як і завдаток, аванс служить доказом укладення договору, але, на відміну від завдатку, не є способом забезпечення виконання зобов`язання. Тому будь-яка попередня плата вважається авансом, якщо в договорі немає прямої вказівки на те, що ця плата є завдатком. При належному виконанні договірного зобов`язання аванс включається в загальний рахунок остаточної плати.
		Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов`язання, а також зараховується в рахунок майбутніх платежів, але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов`язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення у всіх випадках невиконання договору.
		Частиною 1 статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Згідно ч.1 ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		У даному випадку сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу меблів (стільців), але ні попередній ні основний договір сторони не уклали, а були перераховані грошові кошти, як передплата за товар, в сумі 49460,00 гривень та є авансом.
		Верховний Суд України в постанові від 13.02.2013 року по справі №6-17цс12 надав такі роз`яснення «оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягає поверненню».
		У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
		У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 даної статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, чч.1 та 2 ст.509 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.
		Частиною 1 ст.202 ЦК установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно з чч.1, 2 ст.205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Частиною 1 ст.207 ЦК передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
		Як вбачається даних Відповідачем реквізитів та сплати грошової суми, Відповідач отримав 49460,00 гривень у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу меблів (стільців). 
		Отже, вищевказане свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних (договірних правовідносин), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК.
		Частиною 1 ст.546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. 
		Згідно зі ст. 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке мало виникати на підставі договору купівлі-продажу меблів (стільців).
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		На підставі ст. 83 ч. 3 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Відповідач письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надавав, з будь-якими заявами на адресу суду не звертався.
		Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким чином, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав задоволення позовних вимог.
		При цьому, в порядку п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, суд покладає на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи про стягнення суми передплати в порядку ЗУ «Про захист прав споживачів».
		Відносно стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
		Згідно з приписами ч.ч. 1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		ВП ВС у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Судом встановлено, що у матеріалах справи містяться договір про надання правничої (правової) допомоги від 01 вересня 2023 року, який укладено між ОСОБА_1 та АБ «Касьяненко та партнери», Додаткова угода № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01-09/23 від 01 вересня 2023 року, Акт приймання-здачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 01-09/23 від 01 вересня 2023 року з рахунком на загальну суму 10000, 00 гривень. 
		За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
		Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України)
		Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
		За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
		Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Верховний Суд зазначає про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.
		Подібні висновки Верховного Суду містяться і у постанові від 19 листопада 2021 року у справі № 910/4317/21.
		Як відзначив КАС ВС у постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19 розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача. Тому в цьому випадку подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково. 
		Гонорар може сплачуватись як до надання відповідних послуг адвокатом, так і після. Порядок та строки його сплати визначаються договором про надання правової допомоги. І для цілей стягнення судових витрат це не повинно мати значення.
		Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої відшкодуванню підлягають як ті витрати, які вже були сплачені, так і ті, що мають бути сплачені відповідною стороною згідно з умовами договору. Такі висновки відображені, наприклад, у постановах ОП КГС ВС від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, ОП КГС від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19.
		Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Судом встановлено, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. У спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
		За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, та виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,247,258-259,263-265, 280-281,354 ЦПК України, суд, 
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми передплати - задовольнити.
		Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код юридичної особи НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка зареєстрована за адресою: 61045, Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, будинок 216-А, кімната 276) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), суму передплати в розмірі 49460,00 (сорок дев`ять тисяч чотириста шістдесят гривень 00 копійок) гривень, суму інфляційних витрат у розмірі 197,84 (сто дев`яносто сім гривень 84 копійки) гривень та 3% річних у розмірі 283,84 гривень.
		Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код юридичної особи НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка зареєстрована за адресою: 61045, Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, будинок 216-А, кімната 276) на користь держави судовий збір в сумі 1211, 20 гривень
		Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код юридичної особи НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка зареєстрована за адресою: 61045, Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, будинок 216-А, кімната 276) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
		Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів.
		Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Повний текст рішення виготовлений 10 вересня 2024 року.
		 
		Суддя                             Чернявська Л.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...