Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/1107/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2024. Зареєстровано: 11.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2024.
Дата набрання законної сили: 04.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 вересня 2024 року 
		м. Київ
		cправа №  925/1107/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
		за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації «Київська митрополія Української православної церкви»
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 (головуючий - Андрієнко В.В., судді - Шапран В. В., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 (суддя К. Довгань) у справі
		за позовом керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України
		до: 1. Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради, 2. Релігійної організації «Київська митрополія Української православної церкви»
		про усунення перешкод права користування та розпорядження
		(за участю представників: прокурор - Цимбалістий Т.О., позивача - Яцишин Д.В., відповідача-2 - Пегза К.К.)
		 
		Обставини справи, встановлені судами
		1.          Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення, в якому Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області (далі - Собор) є пам`яткою археології.
		2.          У виданому 10.11.1974 Міністерством культури Української РСР паспорті зазначені: типологічна належність Георгіївського собору - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, 1144 рік, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканське значення; у графі «балансова належність» зазначено Канівську міську раду (далі - Рада, відповідач-1), а використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва.
		3.          Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 № 60 припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва в м. Каневі з 01.03.1990 в приміщенні Собору та дозволено зареєстрованій общині Руської православної церкви проводити молитовні обряди в Соборі з 04.03.1990.
		4.          На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18 Собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви як культове приміщення (молитовний будинок).
		5.          У грудні 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації та протоієреєм, настоятелем Успенського храму Почтовим Г.Г укладено охоронний договір, за умовами якого останній прийняв в безоплатне користування будинок Собору для використання приміщення під проведення служб Українською православною церквою.
		6.          Рішенням виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 надано дозвіл Українській православній церкві на оформлення права колективної власності на будівлю Собору по вул. Леніна (Героїв Небесної Сотні), 62 в м. Каневі.
		7.          На підставі вище вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Ради видане Українській православній церкві свідоцтво Серії НОМЕР_1 про право власності на будівлю Собору та 28.11.2003 проведено державну реєстрацію права власності.
		8.          Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 Собор включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення (реєстраційний номер 230014-Н).
		Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову 
		9.          Керівник Смілянської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Мінкульт, позивач) звернувся до суду з позовом до Ради та  Релігійної організації «Київська митрополія Української православної церкви» (далі - УПЦ, відповідач-2) про усунення перешкод у здійсненні державою в особі Мінкульту права користування та розпорядження будівлею Собору шляхом:
		-   визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 щодо надання дозволу на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору;
		-   визнання недійсним та скасування свідоцтва від 31.10.2003 серії НОМЕР_1 про право колективної власності УПЦ на будівлю Собору;
		-   скасування за УПЦ державної реєстрації права власності на Собор;
		-    зобов`язання УПЦ повернути на користь держави в особі позивача будівлю Собору.
		10.          Позов мотивований порушенням права власності держави внаслідок протиправного заволодіння відповідачем-2 будівлею Собору, який є пам`яткою археології національного значення, щодо якого встановлена законодавча заборона відчуження з власності держави.
		Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		11.          Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024, позов задоволений. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Мінкульту права користування та розпорядження будівлею Собору: (1)   визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 щодо надання дозволу на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору; (2)   визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 31.10.2003 серії НОМЕР_1 про право колективної власності УПЦ на будівлю Собору; (3)   скасовано державну реєстрацію за УПЦ права власності на Собор; (4)   зобов`язано УПЦ повернути на користь держави в особі позивача будівлю Собору .
		12.          Суди попередніх інстанції констатували, що будівля Собору в силу його статусу пам`ятки археології є загальнодержавною власністю і держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону. Собор не передавався до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а отже не міг бути переданий і у власність релігійної громади в порядку частини 2 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
		Касаційна скарга
		13.          Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові. 
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи касаційної скарги 
		14.          Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм пунктів 1.5, 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Тимчасове положення) у розрізі можливості скасування та визнання недійсним набутого в законний спосіб права власності юридичної особи на нежитлову будівлю та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю) з подальшим поверненням його юридичній особі публічного права, за якою таке майно ніколи не було зареєстроване.
		15.          За доводами скаржника апеляційний суд проігнорував те, що будівля Собору була безоплатно повернута віруючим Української Православної Церкви згідно з рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, яке є чинним та не було скасоване. При цьому будівля Собору ніколи не була зареєстрована за Мінкультом.
		Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу
		16.          Мінкульт вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає.  Вказує на те, що Собор є загальнодержавною власністю і держава є титульним володільцем цього майна в силу закону.
		17.          Прокурор заперечує проти доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанції про належність Собору на праві власності державі на неможливість набуття відповідачем-2 права власності на це майно.
		Позиція Верховного Суду
		18.          Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		19.          Задовольняючи заявлений прокурором позов, суди обох інстанцій встановили, що в силу спеціального статусу пам`ятки археології, щодо якої існує законодавча заборона відчуження з державної власності, Собор ні за яких умов не міг бути переданий УПЦ у колективну власність. Отже, Собор ніколи не вибував з державної власності, а порушення діями відповідачів права власності держави слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
		20.          Заперечуючи проти позову, УПЦ вказує на те, що набуло право власності на Собор на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, що і стало підставою для державної реєстрації за ним відповідного речового права на спірне майно в 2003 році. При цьому Собор всупереч вимог пункту 1.5 Тимчасового положення ніколи не був зареєстрований за державою в особі позивача, що на переконання скаржника свідчить про те, що держава не була власником Собору.
		21.          Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника, погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо неможливості набуття відповідачем-2 права власності на Собор в силу його особливого статусу з огляду на таке.
		22.          Судами встановлено, що Собор з 1965 року має статус пам`ятки археології республіканського значення, його було включено до переліку пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення відповідно до вимог статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (чинного станом на 1965 рік).
		23.          Починаючи з 12.07.2000 особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		24.          У преамбулі названого Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		25.          Відповідно до пунктів 3, 5 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону; визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
		26.          Отже, Собор визнається пам`яткою відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		27.          У зв`язку з чим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 Собор включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення.
		28.          Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.
		29.          Частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
		30.          Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) релігійні організації  мають  право  власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і  організаціями  або  передане  державою  чи  придбане  на  інших підставах, не заборонених законом. 
		31.          Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у аналогічній редакції).
		32.          Статтею 328 Цивільного кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		33.          Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної (колективної) власності, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші). 
		34.          Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, в силу спеціального статусу Собору, як пам`ятки археології національного значення, право власності на таке нерухоме майно за жодних умов не могло виникнути в УПЦ в силу імперативної норми  частини 2 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Як наслідок, заволодіння відповідачем-2 цим об`єктом було неможливим. Відповідно, володіння спірним майном власник - держава не втратив, порушення права власності держави у цьому випадку слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
		35.          Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на те, що нездійснення Мінкультом державної реєстрації права власності на Собор свідчить про не набуття відповідного речового права державою на нерухоме майно. У спірних правовідносинах держава (в особі її уповноваженого органу) є власником будівлі Собору в силу прямої норми закону, яка встановлює  належність виключно державі права власності на всі без виключення пам`ятки археології. 
		36.          Натомість сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (аналогічні за змістом висновки наведено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №   914/2350/18, від 15.11.2023 у справі №   916/1174/22). Відповідно, не здійснення державної реєстрації не припиняє набутого особою у встановленому порядку речового права. 
		37.          Відхиляючи посилання скаржника, як на підставу набуття ним права власності на Собор, на рішення виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, колегія суддів звертається до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №   911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №   922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та інші).
		38.          Колегія суддів також наголошує, що положення ГПК України покладають саме на скаржника обов`язок з визначення та доведення наявності обраної ним підстави для касаційного перегляду судового рішення, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати суть допущеної судом апеляційної інстанції помилки у правозастосуванні, виправлення якої потребує окремого правового висновку Верховного Суду. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
		39.          За огляду на наведене вище відсутні підстави для формування Верховним Судом окремого правового висновку щодо застосування норм Тимчасового положення, визначених скаржником в якості підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, яка у зв`язку з цим не знайшла підтвердження під час здійснення касаційного провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		40.          За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		41.          Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		42.          Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач-2 в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
		43.          За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Розподіл судових витрат
		44.          Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Релігійної організації «Київська митрополія Української православної церкви» залишити без задоволення.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі № 925/1107/23 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                         Міщенко І. С.
		Судді                                                                                                              Берднік І. С.
		                                                                                                          Зуєв В. А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...