Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/3970/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2024.
Дата набрання законної сили: 20.08.2024
Номер судового провадження: 61-11658ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		20 серпня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 760/3970/20
		провадження № 61-11658св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи за первісним позовом:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		учасники справи за зустрічним позовом:
		позивач - ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
		На обґрунтування позову зазначала, що 04 березня 2017 року між нею та відповідачем у присутності ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого вона передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4 050 000,00  грн, що еквівалентно 150 000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на день подання позову, а він зобов`язався повернути кошти частинами до 04 березня 2018 року.
		На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 видав їй боргову розписку від 04 березня 2017 року.
		Позивач зазначала, що з метою виконання умов договору позики ОСОБА_2 повернув їй грошові кошти в сумі 208 000,00 грн.
		Станом на 12 лютого 2020 року основна сума боргу ОСОБА_2 становить 3 472 768,20 грн.
		З огляду на викладене ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 3 472 768,20 грн, інфляційні втрати в сумі 366 111,93 грн і три проценти річних у сумі 194 094,44 грн.
		Надалі відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 3  996 101,20  грн та неустойку в сумі 11 101 167,70 грн відповідно до пункту 2.12 договору позики.
		У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
		Зустрічний позов мотивований тим, що 04 березня 2017 року ОСОБА_1 не передавала йому грошові кошти в сумі 4 050 000,00 грн.
		Позивач за зустрічним позовом вказував, що 15 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 5 128 000,00 грн. 
		ОСОБА_3 , частково повертаючи йому суму боргу, ввів його в оману та запропонував оформити таке повернення не розпискою, а у спосіб надання йому позики ОСОБА_1 . 
		Така пропозиція обумовлена тим, що відносно ОСОБА_3 було відкрито декілька кримінальних проваджень щодо можливого вчинення ним шахрайських дій, зокрема неповернення позичених коштів. Водночас відомості про існування розписки щодо необхідності повернення ОСОБА_2 150 000,00 дол. США могли б погіршити становище ОСОБА_3 у кримінальних провадженнях. 
		Таким чином, зазначений договір позики від 04 березня 2017 року укладений з метою приховати інший правочин, а саме часткове виконання зобов`язань іншою особою ( ОСОБА_3 ) за договором позики від 15 квітня 2016 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики від 04 березня 2017  року, укладений між ним та ОСОБА_1 .
		Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, позов ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 3 472 768,20 грн, інфляційні втрати в сумі 366 111,93 грн, три проценти річних в сумі 194 094,44 грн, неустойку в сумі 500 000,00 грн та судовий збір у сумі 10 510,00 грн.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики є доведеними. При цьому суд вважав, що існують підстави для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки. 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання спірного договору позики недійсним, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору позики вимогам законодавства, як і про несправедливість його умов. Доводи ОСОБА_2 про укладення фіктивного договору та неотримання коштів ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом договору.
		Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився.
		Під час апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 переважно вказував на порушення судом норм процесуального права під час розгляду справи, адже суд відмовив у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи. Проте такі твердження ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції відхилив. 
		Матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи. Заява ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи була розглянута судом першої інстанції, а в задоволенні такої заяви відмовлено у зв`язку із не підтвердженням відповідними доказами тих обставин, на які він посилався у заяві. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що, зазначаючи про своє перебування поза межами України, ОСОБА_2 на підтвердження своїх тверджень надав до суду ксерокопію декількох сторінок паспорта з відміткою від прикордонного пункту. Ця відмітка не може вважатися належним доказом місця перебування особи і свідчить лише про факт перетинання кордону такою особою, жодним чином не свідчить про відсутність зворотного перетину кордону, про що у паспорті особи може бути поставлений інший штамп на іншій сторінці вказаного документа.
		Суд апеляційної інстанції вказав, що під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 було забезпечена можливість представити до матеріалів справи будь-які документи та в повній мірі обґрунтувати свою позицію. За таких умов суд констатував відсутність порушень прав відповідача за первісним позовом з цього приводу.
		Не погодився апеляційний суд також з твердження ОСОБА_2 про те, що у зв`язку з неявкою позивача у судове засідання суд мав залишити позов без розгляду, оскільки: залишення позову без розгляду є правом, а не обов`язком суду; на адресу суду від позивача надходили заяви про розгляд справи без її участі, належність яких вона особисто підтвердила. Це унеможливлює залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання.
		Апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про відсутність оригіналу доказу, адже такий доказ оглядався судом під час розгляду справи. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з аргументами позивача стосовно того, що посилання відповідача на неналежність її підпису на позовній заяві є спробою затягування розгляду справи. Це питання вирішено під час розгляду справи, а позивач особисто підтвердила належність підпису на позовній заяві саме їй.
		Договір позики між сторонами не був посвідчений нотаріально. Проте при вирішенні справи суд не ґрунтував своє рішення на факті нотаріального посвідчення договору, тому зазначення в оскаржуваному рішенні інформації про таке посвідчення є технічною помилкою, що не впливає на обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті спору.
		Не може бути прийняте апеляційним судом і посилання апелянта на фіктивність та безпідставність оспорюваного договору, оскільки такі доводи не підтвердженні належними, допустимими та достатніми доказами. При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. Водночас сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав є порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
		На підтвердження своїх посилань щодо фіктивності та неналежності договору відповідачем фактично не було надано жодного належного доказу. Це питання було предметом ретельної оцінки у суді першої інстанції, з якою погодився й апеляційний суд.
		Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки задоволено.
		Виправлено описку в рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 13  березня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, а саме: двадцять п`ятий абзац мотивувальної частини рішення викладено у такій редакції: « ОСОБА_2 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його підпис на ньому.».
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У серпні 2023 року  ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнення просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення первісного позову скасувати, первісний позов залишити без розгляду; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову.
		Касаційна скарга, зокрема, мотивована тим, що:
		суд першої інстанції проігнорував повторну неявку позивача у судове засідання (судові засідання, які були призначені на 03 серпня 2022 року, 06 грудня 2022 року та 13 березня 2023 року) та безпідставно розглянув первісний позов по суті. При цьому позивач була належним чином повідомлена про судові засідання, а заяви позивача про розгляд справи без її участі (в трьох засідання у вказані дати) надсилались на електронну адресу суду, але не були підписані електронним підписом позивача (фактично це фотокопії). За таких обставин підстав вважати, що позивач подавала належні заяви (клопотання) про розгляд справи без її участі немає, тому фотокопії заяв підлягали поверненню, а первісний позов - залишенню без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України. Апеляційний суд на вказані порушення норм процесуального права належної уваги не звернув.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору або зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 760/3970/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		У грудні 2023 року справа № 760/3970/20 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, від 08  липня 2021 року у справі № 916/3209/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, заслухав суддю-доповідача, робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05  вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. При цьому учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України).
		Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).
		У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
		Отже, головною передумовою залишення позовної заяви без розгляду є неявка у судове засідання належним чином повідомленого позивача двічі поспіль, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
		Учасники справи мають право, зокрема подавати докази, подавати заяви та клопотання (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).
		Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника) (абзац 1 частини восьмої статті 43 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції).
		Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частини друга, четверта статті 183 ЦПК України).
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21 зазначено, що:
		«учасник справи має право: а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою.
		Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.
		[…] Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
		У системно-логічному зв`язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
		Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.
		Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
		Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:
		1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;
		2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;
		3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
		При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.
		[…] У теорії права одним з критеріїв, за яким прийнято розрізняти норми права, є метод правового регулювання правових норм. За цим критерієм норми права можуть бути імперативними та диспозитивними.
		Імперативні (зобов`язуючі) норми права характеризуються категоричністю приписів. Такі норми реалізуються виконанням, дотриманням або застосуванням. Диспозитивні норми реалізуються використанням, яке, як правило, передбачає його реалізацію на власний розсуд.
		Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України, та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
		Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов`язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи «імперативна» заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
		Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду».
		 
		Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 201/13532/15-ц (провадження № 61-17821св21) зазначено, що:
		«причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.
		Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановивши, що позивач будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи в суді першої інстанції не з`явився у судові засідання, призначені на 27 листопада 2017 року та 05 лютого 2018 року, і не надіслав заяву до суду про розгляд справи за його відсутності, дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі №352/54/19 (провадження № 61-9596св21) зроблено висновок, що «основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (частина третя статті 2 ЦПК України). 
		Відповідно до першого речення частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №  26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). 
		Отже, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження. 
		Суд першої інстанції не врахував, що оцінка умов застосування норм частини п`ятої статті 223 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України щодо залишення позовної заяви без розгляду здійснюється з урахуванням завдань цивільного судочинства. 
		Тому за встановлених обставин цієї справи та враховуючи, що позивачі є іноземцями, які не мали місця проживання (перебування) в України, а їх інтереси представляла лише адвокат Остап`юк Н. О., висновок суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду, без повідомлення адвоката Остап`юк Н. О. про відкладення розгляду справи після 25 січня 2021 року, що дозволило б з`ясувати дійсну причину повернення до суду рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень на ім`я позивачів, свідчить про надмірний формалізм та є передчасним».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року в справі № 569/17182/21 (провадження № 61-12419св22) вказано, що 
		«відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи у судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
		Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
		За змістом положень частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2024 року в справі № 761/41283/21 (провадження № 61-4821св24) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, за змістом положень частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи».
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 в судові засідання 03 серпня 2022 року, 06 грудня 2022 року та 13 березня 2023 року не з`явилась, хоча про дату, час та місце вказаних судових засідань була повідомлена судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи;
		стосовно своєї неявки в указані судові засідання позивач подавала заяви щодо розгляду справи без її участі. Ці заяви фактично є фотокопіями, які не містять ні оригіналу підпису позивача, ні її електронного цифрового підпису;
		суди вважали, що заяви ОСОБА_1 , які надані суду з порушенням порядку їх подання, у контексті вимог цивільного процесуального законодавства є належними та допустимими, а їх подання до суду засобами електронного зв`язку без електронного цифрового підпису є виправданим;
		суди не врахували, що якщо заяви (клопотання) подаються до суду в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи. При цьому суди не надали оцінки заявам про розгляд справи без участі ОСОБА_1 , які подані нею на електронну пошту суду першої інстанції, на предмет їх допустимості. Подання до суду заяв без додержання вимог процесуального законодавства, зокрема частини восьмої статті 43 та частини першої або другої статті 183 ЦПК України має наслідком їх повернення заявнику без розгляду;
		проте направлення позивачем за первісним позовом на електронну пошту суду фотокопій заяв про розгляд справи за її відсутності без накладення на них електронного цифрового підпису, з урахуванням частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути безумовною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та залишення позову  ОСОБА_1 без розгляду, адже позивач за первісним позовом вживала заходів щодо повідомлення суду про можливість розгляду справи без її участі, а надалі особисто брала участь у судових засіданнях.
		За таких обставин, на переконання колегії суддів касаційного суду, підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції через повторну неявку позивача за первісним позовом та подання нею на електронну пошту суду фотокопій заяв про розгляд справи за її відсутності без накладення на них електронного цифрового підпису, належність яких вона особисто підтвердила, немає. При цьому залишення позову без розгляду є правом суду, а не його обов`язком.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		Колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у цивільних та господарських справах, у яких судам необхідно застосувати пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України (пункт 4 частини першої статті 226 ГПК України).
		У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі №  905/458/21 та вказати, що: «залишення позову без розгляду є правом суду, а не його обов`язком».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 760/3970/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                    В. І. Крат
		Судді:                                                                             І. О. Дундар
		В. М. Коротун
		Є. В. Краснощоков
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...