Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43177/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2024.
Дата набрання законної сили: 04.09.2024
Номер судового провадження: 61-4094ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		04 вересня 2024 року
		місто Київ
		                                        
		Справа № 757/43177/21
		Провадження № 61-4094св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моргуна Дмитра Миколайовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року в складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немровської О. В.
		в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про зміну дати та формулювання причин звільнення, виплату ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про порушення трудової дисципліни, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
		- зобов`язати Державне підприємство «Інформаційні судові системи» (далі - ДП «Інформаційні судові системи») в особі Козлова М. В. змінити в наказі про припинення трудового договору від 27 липня 2021 року № 89-К формулювання причин звільнення за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а також змінити дату звільнення з 27 липня 2021 року на 14 липня 2021 року;
		- зобов`язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. нарахувати та стягнути з ДП «Інформаційні судові системи» за виконану роботу ненараховану та невиплачену заробітну плату, різницю між посадовим окладом головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера начальника відділу бухгалтерського обліку й фінансової звітності за весь час його перебування на посаді і виконання ним обов`язків головного бухгалтера за вакантною посадою з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року в повному обсязі в розмірі 205 264,82 грн;
		- визнати незаконним та скасувати наказ від 13 липня 2021 року № 159-ОД про порушення ним трудової дисципліни, виданий ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. ;
		- стягнути із ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. суму вихідної допомоги в розмірі тримісячного заробітку, а саме 186 985,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку - 942 077,08 грн і компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 11 967,29 грн;
		- зобов`язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 87 354,00 грн;
		- зобов`язати ДП «Інформаційні судові системи» в особі Козлова М. В. відшкодувати понесені ним судові витрати в розмірі 28 627,29 грн.
		ОСОБА_1 зазначив, що йому не нараховано та не виплачено в повному обсязі винагороду за суміщення посад заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи». Також посилався на незаконність притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вважав результати проведеної службової перевірки упередженими, оскільки причиною непроведення індексації заробітної плати працівникам підприємства була відсутність відповідного наказу та розпорядження керівника.
		Вказував, що за наявності встановленого факту непроведення індексації заробітної плати працівникам підприємства, відмова відповідача у звільненні його з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП, є незаконною. Відповідачем не виконано обов`язку видати наказ про звільнення та провести повний розрахунок при звільненні, включаючи виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного заробітку. Оскільки йому не вручено наказ про звільнення та трудову книжку, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		Крім того, внаслідок порушення відповідачем трудових прав йому завдано значної моральної шкоди.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		27 червня 2023 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		06 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин, що в період з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року він поряд з виконанням роботи за основною посадою заступника головного бухгалтера додатково виконував роботу за вакантною посадою головного бухгалтера. Відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування та стягнення з відповідача суми ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, різниці між посадовим окладом головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності за весь час перебування на посаді та виконання обов`язків головного бухгалтера за вакантною посадою з 15 червня 2020 року до 17 червня 2021 року. 
		Відповідно до пункту 1.6 посадової інструкції головного бухгалтера за відсутності головного бухгалтера його обов`язки виконує заступник головного бухгалтера - начальник відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Пунктом 2.24 посадової інструкції заступника головного бухгалтера визначено, що заступник головного бухгалтера, у разі відсутності головного бухгалтера підприємства, виконує його обов`язки. Відповідачем доведено факт винного вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Під час проведення службового розслідування комісією було досліджено всі обставини, заперечення ОСОБА_1 та норми законодавства, які вказують на обов`язок останнього здійснювати організацію та контроль за роботою відділу бухгалтерського обліку в частині нарахування індексації заробітної плати. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що позивачем вчинялися дії щодо забезпечення виконання відділом бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства вимог закону в частині проведення індексації заробітної плати, та не спростовано доводів відповідача, що позивач не звертався до керівника підприємства зі службовими записками щодо необхідності видачі відповідного наказу.
		Суди виснували, що порушення трудових прав працівників підприємства в спірний період, на які посилається позивач, знаходяться в причинному зв`язку з неналежним виконанням саме позивачем своїх посадових обов`язків щодо належної організації та контролю роботи відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Відповідно до пункту 2.2. посадової інструкції контроль за додержанням порядку оформлення первинних бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов`язань покладено на заступника головного бухгалтера. Фактично позивач бажає перекласти на відповідача відповідальність за своє неналежне виконання посадових обов`язків та отримати від відповідача виплату вихідної допомоги.
		Доводи позивача про порушення відповідачем статті 21 КЗпП України, порушення умов трудового договору, а саме створення умов, що унеможливлюють виконання ним посадових обов`язків, є недоведеними. Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, що закриття йому в червні 2021 року доступу до перегляду первинних документів через блокування системи клієнт-банк призвело до неможливості виконання ним посадових обов`язків.
		За обставин доведення відповідачем правомірності відмови в задоволенні заяви позивача про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, необхідно відмовити в позові про зміну підстав формулювання причин звільнення. Відмовляючи в задоволенні заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, керівник підприємства роз`яснив позивачу про право на звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України. Однак позивач не скористався таким правом та помилково вважав, що подання ним заяви є обов`язковою підставою для її задоволення. Позивач помилково вважає, що подання працівником заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, надає право працівнику порушувати правила трудової дисципліни та не з`являтися на робочому місці. Законодавцем передбачено спосіб захисту прав працівника в разі відмови в задоволенні обґрунтованої заяви про звільнення шляхом звернення до суду із позовом про визнання правовідносин припиненими. Законом не передбачено право працівника на припинення виконання роботи в разі подання заяви про звільнення без ознайомлення з наказом про звільнення.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		20 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Моргун Д. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд виснував про незаконність його звільнення, однак з виходом за межі позову вдався до оцінки наявності його винних дій щодо ненарахування індексації заробітної плати працівникам. Підставою застосування частини третьої статті 38 КЗпП України є факт порушення роботодавцем трудового законодавства, а не вина працівника в порушенні трудової дисципліни. Працівник, який не отримав мотивованої відмови у звільненні, не може порушувати трудову дисципліну. Апеляційний суд безпідставно пов`язав обов`язок роботодавця дотримуватися законодавства про працю з обов`язком кожного працівника виконувати посадові обов`язки.
		Суди не дослідили, чи мав місце прогул без поважних причин. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, що виключають вину працівника. Крім того, відповідач його звільнив, не відібравши письмових пояснень про відсутність на роботі. 
		У роботодавця відсутнє право самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або не визнаються. При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати його з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідач не повідомив його про неприйняття заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. 
		Він виконував обов`язки за вакантною посадою головного бухгалтера, а не тимчасово відсутнього працівника. Працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені до його відома. Індексація заробітної плати працівників здійснюється на підставі наказу керівника підприємства, а не головного бухгалтера, який не уповноважений звертатися до керівника із вимогою видати відповідний наказ. 
		Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 31 серпня 2022 року в справі № 369/1906/18, від 18 червня 2018 року в справі № 396/1560/16, від 30 січня 2019 року в справі № 755/19954/15-ц, від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18, від 04 травня 2020 року в справі № 346/5496/17, від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17, від 08 липня 2021 року в справі № 264/1520/19, від 09 листопада 2021 року в справі  № 235/5659/20, від 15 листопада 2021 року в справі № 212/9516/19, від 21 червня 2023 року в справі № 757/55435/18-ц, від 03 серпня 2023 року в справі № 683/1256/22, у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12. 
		Існує необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 524/679/19, що ґрунтується на принципі правомірності дій роботодавця при звільненні працівника. 
		Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме застосування частини третьої статті 38 та пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за обставин, коли працівник подав заяву про звільнення у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, не отримав умотивованої відмови на таку заяву та вимушений продовжити роботу, аби не бути звільненим за прогул. Однак якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. 
		Позиція ДП «Інформаційні судові системи»
		У відзиві на касаційну скаргу ДП «Інформаційні судові системи» зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються відмінних правовідносин. Підприємство листом від 14 липня 2021 року повідомило позивача про відмову у звільненні із вказаних ним підстав. ОСОБА_1 отримав листа 14 липня 2021 року, однак не з`являвся на робочому місці, вчиняючи прогули. 
		Позивач протиправно нараховує до стягнення різницю між посадовими окладами за більший період та з урахуванням премії. ОСОБА_1 тимчасово виконував обов`язки головного бухгалтера, що передбачено його посадовою інструкцією заступника головного бухгалтера. Тобто, позивач був штатним заступником головного бухгалтера, погодився з умовами посадової інструкції і колективного договору, які не передбачають проведення доплат під час тимчасового виконання обов`язків головного бухгалтера. 
		Заробітна плата підлягає індексації в обов`язковому порядку, що позивач відповідно до посадових обов`язків мав знати. Контроль за ведення бухгалтерського обліку покладається на головного бухгалтера. Закон не вимагає видачі наказу керівника щодо виплати працівникам індексації заробітної плати. Позивач сам собі не нараховував індексацію заробітної плати, що розцінив, як неналежне виконання роботодавцем законодавства про працю. 
		Невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений доказами. Позивач був звільнений за вчинення дисциплінарного проступку, що є зміною підстав припинення трудового договору у випадку незгоди роботодавця звільнити працівника у зв`язку з порушенням законодавства про працю. Підстави для виплати вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди відсутні. Подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов`язки. 
		Належним способом захисту прав позивача є оспорення наказу про звільнення, а не зміна формулювання причин звільнення. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Станом на 03 червня 2020 року в ДП «Інформаційні судові системи» існувала вакантна посада головного бухгалтера.
		03 червня 2020 року в. о. генерального директора ДП «Інформаційні судові системи» ОСОБА_3 було направлено листа № 2539/1/05-00-20 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) як органу, що здійснює погодження призначення на посади, про погодження призначення кандидатури ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи».
		09 червня 2020 року ОСОБА_1 згідно з наказом  №112-К був прийнятий на роботу в ДП «Інформаційні судові системи» на посаду заступника головного бухгалтера - начальника відділу з 10 червня 2020 року з випробувальним терміном строком на три місяці. 
		10 червня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з Положенням управління фінансового забезпечення та контролю, з Положенням про відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності, з посадовою інструкцією заступника головного бухгалтера - начальника відділу.
		15 червня 2020 року до податкових органів було направлено заяву за формою      № 1-ОПП із зазначенням відомостей про ОСОБА_1 як про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського обліку.
		06 жовтня 2020 року, не дочекавшись від ДСА погодження призначення кандидатури ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера, наказом від 06 жовтня 2020 року № 192-К на ОСОБА_1 тимчасово з 07 жовтня 2020 року за його згодою до дня прийняття на роботу головного бухгалтера покладено виконання обов`язків головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи».
		Позивач ознайомився з наказом від 06 жовтня 2020 року № 192-К та з посадовою інструкцією головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи».
		Матеріали справи не містять доказів погодження ДСА призначення ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера.
		Відповідно до наказу від 18 червня 2021 року на посаду головного бухгалтера ДП «Інформаційні судові системи» було призначено ОСОБА_4 з 22 червня 2021 року.
		05 липня 2021 року головний бухгалтер ОСОБА_4 повідомила в. о. генерального директора ДП «Інформаційні судові системи» про виявлення порушення Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) в частині ненарахування вчасно індексації, починаючи з грудня місяця 2020 року.
		На підставі службової записки головного бухгалтера видано наказ від 07 липня 2021 року № 154-ОД «Про створення комісії з службового розслідування».
		Предметом зазначеного службового розслідування було з`ясування причин, умов та обставин невиконання або неналежного виконання службових обов`язків посадовою особою підприємства, відповідальної за ведення бухгалтерського обліку, встановлення наявності вини щодо ненарахування індексації заробітної плати працівникам підприємства.
		Під час службового розслідування комісією було отримано пояснювальну записку від провідного бухгалтера відділу обліку та фінансової звітності ОСОБА_5 . У зазначених поясненнях вказано, що починаючи з листопада 2020 року вона повідомляла позивача про необхідність нарахування та виплати індексації заробітної плати, однак ОСОБА_1 не реагував належним чином. Факт таких інформувань підтверджується іншими працівниками відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності шляхом надання комісії письмових пояснень.
		Також було отримано службову записку від головного інженера ОСОБА_3 , що виконував обов`язки генерального директора підприємства в період з червня 2020 року до червня 2021 року, в яких останній зазначив, що позивач, виконуючи обов`язки головного бухгалтера, не звертався з будь-якими службовими записками, листами чи усно щодо необхідності проведення індексації заробітної плати.
		На підставі фактів, встановлених службовим розслідуванням, було складено акт службового розслідування від 09 липня 2021 року. За результатами службової перевірки комісія виснувала, що причинами та умовами, що призвели до, вчиненого ОСОБА_1 порушення, стало невиконання ним своїх посадових обов`язків.
		09 липня 2021 року позивач звернувся до голови комісії із заявою про надання копій матеріалів службового розслідування. Відповідно до відмітки позивача на копії акта службового розслідування, позивач ознайомився з ним 12 липня 2021 року та зазначив, що до акта надаються заперечення.
		13 липня 2021 року на підставі статті 147 КЗпП України за порушення ОСОБА_1 положень посадових інструкцій заступника головного бухгалтера та головного бухгалтера видано наказ №159-ОД, яким ОСОБА_1 оголошено догану.
		14 липня 2021 року позивач звернувся до в. о. генерального директора ДП «Інформаційні судові системи» Козлова М. В. із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Електронна версія заяви була направлена через систему електронного документообігу підприємства «Мегаполіс» та поштою.
		У цій заяві позивач просив звільнити його з посади заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності з 14 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у зв`язку з систематичним порушенням роботодавцем трудового законодавства, а саме:
		- статті 21 КЗпП України, умов трудового договору - створення умов, що унеможливлюють виконання ним посадових обов`язків (обмеження доступу до первинних документів, блокування доступу до банківських виписок);
		- статті 115 КЗпП України - виплата заробітної плати за червень 2021 року була здійснена двома частинами через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів; затримка виплати заробітної плати за січень 2021року, виплата заробітної плати за лютий 2021 року однієї частиною; виплата індексації заробітної плати за липень 2020 року - червень 2021 року лише 05 липня 2021 року; 
		- статей 94 та 105 КЗпП України - невиплата заробітної плати в повному обсязі за виконану роботу під час виконання обов`язків головного бухгалтера при вакантній посаді головного бухгалтера на суму різниці між посадовими окладами головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності; 
		- частини п`ятої статті 95 КЗпП України - нездійснення протягом періоду роботи до 30 червня 2021 року індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку;
		- статті 110 КЗпП України - неповідомлення про розмір заробітної плати.
		14 липня 2021 року відповідачем о 16 год. 26 хв. надіслано позивачу відмову в задоволенні заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.
		14 липня 2021 року позивач, отримавши відмову в задоволенні заяви про звільнення, звернувся до в. о. генерального директора  ДП «Інформаційні судові системи» Козлова М. В. із заявою, в якій запропонував 15 липня 2021 року провести з ним розрахунок при звільненні, видати копію наказу про звільнення, трудову книжку та довідку про виплачену за період роботи заробітну плату відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України.
		На листи від 14 липня 2021 року (внутрішні номери 46/02-00-21 та 47/02-00-21) відповідач повторно надав відповідь, в якій зазначив про відмову в задоволенні заяви про звільнення підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також повідомив про відсутність підстав для вручення трудової книжки та проведення розрахунків. Зазначив, що станом на 15 липня 2021 року позивача не звільнено, він є працівником підприємства, а, отже, на нього поширюються обов`язки працівника, визначені трудовим законодавством, колективним договором, посадовою інструкцією та іншими розпорядчими актами підприємства.
		З 15 липня 2021 року ОСОБА_1 на робочому місці не з`являвся.
		У зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці з 15 липня 2021 року головним бухгалтером підприємства було подано доповідну записку на ім`я в. о. генерального директора про зазначені факти.
		27 липня 2021 року наказом № 89-К «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено за прогул без поважних причин з виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки.
		27 липня 2021 року підприємством здійснено розрахунок з позивачем.
		Листами від 27 липня 2021 року вих. № 3100/6/04-00-21 (трек-номер 0222208559756, 0222208559748), від 04 серпня 2021 року вих. № 3206/6/04-00-21 (трек-номер 0105475894193 та 0105475894223), від 18 серпня 2021  року  вих. № 3392/6/04-0021 (трек-номер 0315075793538 та 0315075793546) підприємство повідомляло позивача, що відповідно до наказу від 27 липня 2021 року № 89-К останнього звільнено з роботи 27 липня 2021 року за прогул без поважних причин, пропонувало позивачу прибути до відділу кадрів підприємства для отримання трудової книжки. Зазначені листи, які направлялись засобами поштового зв`язку, повернулися відповідачу з причини «закінчення встановленого терміну зберігання».
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
		Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 38 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
		Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		Позивач порушеннями роботодавцем законодавства про працю вважає невиплату заробітної плати в повному обсязі за виконану роботу під час виконання обов`язків головного бухгалтера при вакантній посаді головного бухгалтера на суму різниці між посадовими окладами головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності та нездійснення протягом періоду роботи до 30 червня 2021 року індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку.
		Зокрема наявність обставин щодо невиплати індексації заробітної плати зумовила написання позивачем заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та його невихід у подальшому на роботу, що мало наслідком звільнення за прогул. 
		Відмовляючи в задоволенні позову в частині зміни формулювання причин звільнення за прогул без поважних причин на звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, суди керувалися тим, що на ОСОБА_1 був покладений обов`язок здійснювати організацію та контроль за роботою відділу бухгалтерського обліку в частині нарахування індексації заробітної плати. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що позивачем вчинялися дії щодо забезпечення виконання відділом бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства вимог закону в частині проведення індексації заробітної плати, та не спростовано доводів відповідача, що позивач не звертався до керівника підприємства зі службовими записками щодо необхідності видачі відповідного наказу. Суди виснували, що порушення трудових прав працівників підприємства в спірний період, на які посилається позивач, знаходяться в причинному зв`язку з неналежним виконанням саме позивачем своїх посадових обов`язків щодо належної організації та контролю роботи відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Фактично позивач бажає перекласти на відповідача відповідальність за своє неналежне виконання посадових обов`язків та отримати від відповідача виплату вихідної допомоги.
		Отже, в справі встановлено обставини про те, що на підприємстві в період з грудня 2020 року до червня 2021 року не здійснювалася індексація заробітної плати працівників, зокрема й ОСОБА_1 , який в указаний період виконував обов`язки головного бухгалтера. 
		Водночас суди виснували, що контроль за ведення бухгалтерського обліку на підприємстві покладається безпосередньо на головного бухгалтера, а тому як нарахування оплати праці працівникам, так і підвищення розміру грошового забезпечення у зв`язку з індексацією входить до трудової функції головного бухгалтера, у зв`язку з чим неналежне виконання позивачем обов`язку з нарахування індексації заробітної плати не може бути підставою покладення відповідальності за порушення законодавства про працю на підприємство в особі його керівника.
		Однак наявність зв`язку (прямого чи опосередкованого) між виною працівника та невиконанням роботодавцем законодавства про працю не передбачена частиною третьою статті 38 КЗпП України як підстава відмови працівнику у звільненні за власним бажанням за вказаною нормою, такий критерій взагалі не обумовлений змістом статті 38 КЗпП України. 
		У постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, сформульовано правовий висновок про те, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. За незгоди роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
		Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), які заявник також наводить у касаційній скарзі. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 813/2869/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року в справі № 320/7731/20 сформулював аналогічний правовий висновок про те, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю.
		Однак такий висновок потребує уточнення та конкретизації шляхом вирішення питання про те, чи може бути звільнено працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, за умов доведення його вини в порушенні роботодавцем законодавства працю, яке й спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи. 
		Додаткового вирішення потребують питання про те, чи має правове значення істотність вини працівника в порушенні роботодавцем законодавства працю, адже в цій справі головний бухгалтер стосовно виконання або невиконання своїх посадових обов`язків підзвітний керівнику підприємства, який мав перевіряти належність такого виконання; яким чином працівнику захистити порушені права за обставин, коли встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю, однак працівник позбавляється гарантій, пов`язаних із звільненням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, та не бажає продовжувати трудові відносини з підприємством, яке порушує трудове законодавство. 
		Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року     № 3-р/2019).
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)].
		З метою забезпечення принципу правової визначеності, досягнення єдності судової практики та усунення неоднозначності застосування частинитретьої статті 38 КЗпП України колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду вважає, що необхідно відступити (шляхом конкретизації) від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 813/2869/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 821/1685/16, від 06 квітня 2023 року в справі № 320/7731/20, про те, що для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю. 
		Конкретизований правовий висновок має відповідати на запитання, чи є достатнім для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України лише сам факт невиконання трудового законодавства зі сторони роботодавця, якщо доведено вину працівника в порушенні роботодавцем законодавства працю; чи має правове значення істотність такої вини; яким чином у такому випадку працівнику захистити порушені права, коли встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю, однак працівник позбавляється гарантій, пов`язаних із звільненням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, та не бажає продовжувати трудові відносини з підприємством, яке порушує трудове законодавство. 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про зміну дати та формулювання причин звільнення, виплату ненарахованих та невиплачених коштів заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про порушення трудової дисципліни, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкодипередати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...