Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 629/2595/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 12.09.2024. Зареєстровано: 12.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/629/7/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022226110000217

в і свобод особи.
		З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання протоколу обшуку та DVD диску недопустимими доказами.
		Будь-яких підстав вважати, що свідчення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_46 , ОСОБА_56 , є недостовірними, на думку суду немає, оскільки вони, всупереч твердженням сторони захисту, загалом є логічними, послідовними та несуперечливими. При цьому, незначна неповнота повідомленої інформації цими свідками, на що посилається обвинувачений, є наслідком давності подій, що об`єктивно впливає на здатність людини запам`ятовувати, зберігати та відтворювати події минулого, особливо в детальних подробицях - з якої сторони був велосипед у обвинуваченого, чи їхав він, чи вів велосипед, деталі одягу, точна відстань між об`єктами, точний час, повна розмова, тощо.
		При цьому, підстав у вище зазначених свідків обмовляти обвинуваченого, судом не встановлено. Вищезазначені показання цих свідків є логічними, не суперечливими, узгоджуються між собою, а також з іншими дослідженими судом доказами, а тому, у суду відсутні розумні сумніви та об`єктивні підстави не довіряти їм. Незгода сторони захисту із правовою оцінкою судом показань цих свідків, не є підставою для визнання їх неналежними чи недопустимими.
		Що стосується показів ОСОБА_56 , які він давав 11.01.2024 (в режимі відео конференц зв`язку знаходячись в Харківському слідчому ізоляторі), то суд не бере їх до уваги, з тих підстав, що під час повторного допиту в залі суду ОСОБА_49 повідомив, що по відео зв`язку він погано бачив обличчя, тому повідомив, що він не знає обвинуваченого. Однак в судовому засіданні він впізнав обвинуваченого, повідомив, що як мешканець с. Панютино, де також мешкає ОСОБА_7 , він неодноразово бачив ОСОБА_7 на зупинках в с. Панютино. При цьому свідок ОСОБА_49 підтвердив, що він писав заяву в поліції, де його допитували та надав слідчому micro CD з відеозаписом.
		Що стосується доводів сторони захисту про визнання недопустимим доказом заяви ОСОБА_56 про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, то вони є хибними з тих підстав, що заява про вчинення злочину за своєю правовою природою не є доказом у розумінні положень ст. 84 КПК, а виступає підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до ЄРДР по фактах, висвітлених у такій заяві, та здійснення їх кримінально-правової перевірки.
		Посилання обвинуваченого на провокацію злочину з боку свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які провокували його під час конфлікту, то вони є надуманими, оскільки фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, щоб спонукати особу до вчинення злочину. З правових позицій ЄСПЛ випливає, що провокація вчинення злочину наявна, якщо: були активні дії правоохоронних органів; з їхнього боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування); злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів. Докази про те, що правоохоронні органи штучно створили конфлікт, який стався 20.05.2022 між ОСОБА_7 та свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_67 у суду відсутні. 
		Відносно доводів захисника про недопустимість усіх доказів сторони обвинувачення у зв`язку з їх невідкриттям та не ознайомленням ОСОБА_7 в порядку статті 290 КПК, то суд вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. 
		Стаття 290 КПК регламентує порядок відкриття матеріалів іншій стороні та процесуальні наслідки його недотримання. Частина 5 статті 301 КПК встановлює особливий порядок ознайомлення стороною захисту, потерпілим та його представником з матеріалами дізнання у разі прийняття прокурором рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
		Відповідно до частини 13 статті 290 КПК відкриття матеріалів дізнання сторонами кримінального провадження здійснюється в порядку, передбаченому статтями 301 і 314 КПК
		Стаття 290 та частина 5 статті 301 КПК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми.
		Таким чином, правозастосувач під час ознайомлення з матеріалами дізнання має керуватися положеннями частини 5 статті 301КПК, яка передбачає єдину форму ознайомлення - шляхом вручення особі, яка вчинила кримінальний проступок, або її захиснику, потерпілому чи його представнику копій матеріалів дізнання.
		З протоколу про надання копій матеріалів дізнання від 21.12.2022 ( т. 1а.с. 133-134) вбачається, що прокурор з дотриманням вимог ст.ст. 103, 104, 301 КПК України, надав підозрюваному ОСОБА_7 копії матеріалів дізнання на 160 аркушах, що підтверджено підписом підозрюваного в даному протоколі.
		Що стосується клопотання, поданого обвинуваченим на стадії судових дебатів 10.09.2024, про проведення слідчих розшукових дій в порядку ст.333 КПК України, посилаючись на розбіжності у показах свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , то розцінивши його як зловживання процесуальними правами, у розгляді даного клопотання судом було відмовлено з урахуванням правової позиції ВС викладеної у справі № 127/15447/20 від 06.07.2022 року, відповідно до якої «Згідно з ч.1 ст. 364 КПК учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку. Така черговість не може бути змінена ні головуючим, ні самими учасниками судового провадження. Судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд у ході постановлення вироку. Зокрема, під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за виключенням рішення про відновлення з`ясування обставин (ч. 5ст. 364 КПК), чинним законодавством не передбачено. Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв.»
		При цьому, судом було враховано, що обвинуваченим раніше у судових засіданнях 30.04.2024 та 26.08.2024 заявлялись клопотання про повторний допит свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , посилаючись на те, що в їх показах були розбіжності та останні без дозволу знімали його на телефон. В задоволенні вказаних клопотань було відмовлено, з підстав їх необґрунтованості, оскільки ці свідки були допитані у судовому засіданні 19.09.2023, в т.ч. обвинуваченим та його захисником і суттєвих розбіжностей в їх показах, які потребували додаткового з`ясування, судом встановлено не було. 26.08.2024 після розгляду клопотань та доповнень учасників процесу, суд ухвалив закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, проти чого не заперечували учасники процесу, і оголосив перерву для підготовки до судових дебатів. 10.09.2024 після судових дебатів прокурора, обвинувачений виступаючи з промовою зазначив, що подав до суду письмове клопотання, яке стосувалося проведення слідчих дій в порядку ст.333 КПК України з його участю, та участю допитаних в судовому засіданні свідків. Захисник у судових дебатах посилаючись на розбіжності у показах свідків зазначених обвинуваченим, не просив відновити з`ясування обставин для цього, а з цих підстав наполягав на виправданні обвинуваченого.
		Невизнання обвинуваченим своєї вини під час усього судового розгляду кримінального провадження, суд розцінює як вибрану ним стратегію захисту, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним кримінальний проступок.
		При цьому, на думку суду версія обвинуваченого про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення є неспроможною, оскільки така версія захисту спростована показаннями свідків та письмовими доказами кримінального провадження, за відсутності наведення останнім та його захисником переконливих доводів та доказів, які ці обставини (докази винності) спростовують. 
		Крім того, сам обвинувачений в судовому засіданні, при наданні своїх показів, зазначив, що: « ОСОБА_37 задавав питання «Чий Крим?», «чий Донбас?» обвинувачений зазначив, що у нас є таке  хто де живе, того й територія. Не може бути територія власністю держави, і люди можуть своїми рішеннями вирішити територіальне питання по іншому, так як ніяка війна не вирішує економічні проблеми тієї держави, яка намагається війною зупинити…… Народ проголосував за Крим, висловив свою думку, і Україна вже не почала суперечити чий Крим. А чому в нього питали «чий Крим?», Крим й так був Автономною Республікою Крим, він нікому не підпорядковувався, Верховна Рада в них була своя, бюджет свій. «А що ви ще Криму можете дати. Нічого, окрім «поту та скандалів»». Теж саме прохала Луганська та Донецька області, провели референдум. Якщо не згодні з референдумом, то проведіть всеукраїнський референдум. …… Крим Україні захотівся тільки тоді, коли в Криму знайшли в морських водах поклади газу. А за Донбас  там хороші поклади кадмію. «Нашому артисту Зеленському» захотілось поклади кадмію в Донбасі. У 2014 році на Донбасі були офіційні озброєнні формування, такі як « ОСОБА_25 » та інші та воювали на тій території. На території Донецької та Луганської областей ніхто не ліз, але мешканцям неможливо було вийти ні в ліс, нікуди. росія вступила не з загрозою, а лише зупиняла проникнення незаконних військових формувань.»
		ч. 1 ст. 111-1 КК України встановлює відповідальність за публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.
		Диспозиція цієї норми передбачає дві форми об`єктивної сторони: 1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; 2) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.
		Склад кримінального правопорушення є формальним, і не передбачає настання обов`язкових шкідливих наслідків таких діянь.
		Ознака публічності для закликів або заперечень  визначена в п. 1 Примітки до ст. 111-1 КК. Публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації. 
		У цьому випадку відповідні публічні заперечення вважаються кримінально караними, оскільки свідомо й публічно заперечуються (спростовуються або будь-яким чином применшуються), а отже так би мовити виправдовуються порушення міжнародного гуманітарного права (так званні воєнні злочини). 
		Таким чином, заперечення збройної агресії передбачає висловлення незгоди з офіційно встановленими фактами, їх спростування та/або наведення аргументів чи публічне висловлення своєї особистої думки, направлені на переконання адресата у тому, що збройна агресія не мала місця та фактично не відбувалась.
		При цьому, будь-які псевдологічні інсинуації з цього приводу, висловлені чи виражені іншим адресатам, не можуть вважатись формою реалізації свободи слова, а в умовах воєнного стану розглядаються як дії, вчинювані в інтересах країни-агресора.
		Представлення ж збройної агресії як внутрішнього громадянського конфлікту очевидно є формою її заперечення, оскільки в такому разі країна-агресор начебто виводиться з цього конфлікту чи виставляється миротворцем. 
		Так у своїх показах ОСОБА_7 зазначив, що «На території Донецької та Луганської областей ніхто не ліз, але мешканцям неможливо було вийти ні в ліс, нікуди. росія вступила не з загрозою, а лише зупиняла проникнення незаконних військових формувань.»
		Посилання обвинуваченого на те, що він не є публічною особою, політичним та громадським діячем, а тому і будь-яке висловлювання не може вважатися публічною інформацією і публічними запереченнями, є безпідставним, бо така відсутність вказаних ознак не впливає на кваліфікацію дій, адже суб`єктом кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 111-1 КК, є фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення кримінального правопорушення віку, визначеного ст. 22 КК України, тобто ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України.
		Таким чином,не дивлячисьна те,що вУкраїні третійрік йдевійна, обвинуваченийнамагаючись спростувативисунуте йомузвинувачення,фактично незмінив своїпогляди тапродовжив заперечуватизбройну агресіюросійської федераціїпроти України. В судовому засіданні, під час встановлення особи, обвинувачений заявив, що вимушено став громадянином України, так як у 2001 році дружина поміняла його паспорт, а до цього в нього був паспорт СРСР.
		При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» застосувати як джерело права Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
		Оцінюючи вказані вище докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні доведена повністю та встановлена згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (ст.17 КПК України), а тому не вбачає підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого або його виправдання.
		Таким чином дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч.1 ст.111-1КК України  як, публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України.
		При вивченні особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він є громадянином України, із середньо-спеціальною освітою, пенсіонером, одружений, за місцем мешкання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий.
		При призначенні та визначенні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ч.2 ст.12 КК України, відноситься до кримінальних проступків.
		Згідно ст.66 КК України, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлені.
		Відповідно до ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлені.
		Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, дані про особу винного, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також враховуючи, що згідно ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, суд приходить до висновку про необхідність застосування до обвинуваченого покарання передбаченого санкцією даної статті, у вигляді заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		За вчинення проступку, який міститься в ч.1 ст.111-1 КК України, передбачено лише покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років. Цей вид покарання може застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти в майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність. Так, у постанові ККС ВС від 22 травня 2018 року (справа № 753/18479/16-к, провадження № 51-520км18) сформовано такий висновок: з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України, та диспозицію ч.1 ст. 222 цього Кодексу санкція ч. 1 ст. 222 КК України в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю застосовується й до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не обіймали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.
		Процесуальні витрати та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
		Керуючись ст.ст. 368-370, 373, 374 КПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 15 (п`ятнадцять) років.
		На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя                         ОСОБА_68

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...