Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/38813/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2024.
Дата набрання законної сили: 28.08.2024
Номер судового провадження: 14-76цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		28 серпня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 761/38813/21
		Провадження № 14-76цс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаТкачука О. С.,
		суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В.,  Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
		розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
		УСТАНОВИЛА:
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. У жовтні 2021 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що останній 22 жовтня 2020 року через Єдиний портал електронних послуг «Дія» подав заяву про надання йому статусу безробітного. У заяві зазначив інформацію про те, що через відсутність роботи не має заробітку та інших передбачених законодавством доходів, не забезпечує себе роботою самостійно, пенсію на пільгових умовах не отримує та не є членом особистого селянського господарства, фермером або членом фермерського господарства.
		1.2. Наказом Шевченківської філії Київського міського центру зайнятості від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 29 жовтня 2020 року по 23 жовтня 2021 року як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу. 
		1.3. 12 березня 2021 року Київський міський центр зайнятості склав акт № 800 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», в якому встановив, що ОСОБА_1 з 21 вересня 2018 року зареєстрований у Раді адвокатів Київської області та в період перебування на обліку в центрі зайнятості в статусі безробітного мав право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності.
		1.4. 09 квітня 2021 року Київський міський центр зайнятості наказом № НТ 210409 припинив реєстрацію відповідача як безробітного у зв`язку із встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, зокрема наявності у нього свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також припинив виплату йому допомоги. Крім того, 25 березня 2021 року позивач прийняв рішення про повернення ОСОБА_1 нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 34 056,47 грн, про що відповідач був повідомлений, проте коштів у добровільному порядку не повернув.
		1.5. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 34 056,47 грн.
		2. Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення
		2.1. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року в задоволенні позову Київського міського центру зайнятості відмовлено.
		2.1.1. Судове рішення мотивоване тим, що тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на позивача, проте він не довів наявності таких обставин у цій справі. Натомість відповідно до наданої Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві довідки ОСОБА_1 за період часу 2020 рік - ІІІ квартал 2021 року не отримував доходів від адвокатської діяльності. Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не займався підприємницькою діяльністю та не отримував доходу від неї, що унеможливлює повернення нарахованого та виплаченого йому матеріального забезпечення як безробітному.
		2.2. Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову Київського міського центру зайнятості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості кошти у розмірі 34 056,47 грн та судовий збір у розмірі 5 675,00 грн.
		2.2.1. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежно від часу взяття його на облік органами Державної фіскальної служби України. 
		2.2.2. Відповідач у період перебування на обліку як безробітний був зареєстрований у Раді адвокатів Київської області та мав право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Інформації про зупинення або припинення вказаної діяльності ним не надано. Отже, ОСОБА_1 не скористався своїм правом і не зупинив дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю при поданні заяви про надання йому статусу безробітного, а тому не міг вважатися незайнятою особою та не мав права на отримання допомоги по безробіттю.
		3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		3.1.16 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі. 
		3.1.1.Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не приховував, що з 21 вересня 2018 року зареєстрований у Раді адвокатів Київської області та має право на здійснення адвокатської діяльності. Ці дані також доступні у вільному доступі на відповідному сайті Ради адвокатів регіону. Саме позивач був зобов`язаний перевірити відомості щодо відповідача перед призначенням допомоги по безробіттю, а фактичне призначення допомоги по безробіттю означає відповідність його всім критеріям, установленим законодавством для отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю. При цьому, на переконання заявника, жоден документ чи опитувальник, який він заповнював при оформленні запиту на отримання статусу безробітного на Єдиному порталі електронних послуг «Дія», не містив питання чи розділу щодо наявності чи відсутності у нього права на заняття адвокатською діяльністю.
		3.1.2.Крім того, заявник наголосив, що у спірний період не отримував доходів від адвокатської діяльності, тому, на його думку, умисного невиконання обов`язків та зловживання правами в розумінні частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не було.
		3.2.У серпні 2023 року Київський міський центр зайнятості подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а постанову апеляційного суду - залишити без змін.  
		3.2.1.Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 не врахував положення Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення», відповідно до яких статус особи як безробітної визначається саме відсутністю у неї зайнятості (роботи), а не наявності доходу від такої зайнятості чи заробітку. Водночас, якщо особа забезпечена роботою, проте з будь-яких причин не отримує за цю роботу заробітку, така особа не набуває статусу безробітного, оскільки віднесена до категорії зайнятого населення. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а.
		3.2.2.Крім того, Київський міський центр зайнятості зазначає, що відповідач безпідставно посилається на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (спір щодо особи, яка працювала за цивільно-правовою угодою) та постанову Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц (спір щодо особи, яка є фізичною особою - підприємцем), оскільки у цих справах розглядався спір щодо особи, яка не мала статусу адвоката та, відповідно, діяльність якої не регулювалася Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
		3.2.3.Також, як зазначає Київський міський центр зайнятості, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 05 березня 2020 року у справі № 824/509/19-а та від 18 листопада 2021 року у справі № 520/6094/19, проте в зазначених справах спір розглядався щодо сплати страхових внесків адвокатами, які перебувають у трудових відносинах або дія адвокатського свідоцтва яких зупинена. Натомість у справі, що розглядається, ОСОБА_1 є самозайнятою особою, а відтак не має правового значення, чи перебуває він на обліку в органах Державної фіскальної служби України та, відповідно, подавав чи не подавав відповідні звіти щодо отриманого доходу.
		3.2.4.Таким чином, Київський міський центр зайнятості вважає, що з моменту отримання права на заняття адвокатською діяльністю відповідач є самозайнятою особою, тобто забезпечує себе роботою самостійно, а тому не мав права на отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю. Відсутність доходу від адвокатської діяльності не скасовує статусу адвоката як самозайнятої особи.
		4. Рух справи в суді касаційної інстанції
		4.1. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження. 
		4.2. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		4.3. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та від 11 вересня 2019 року у справі №802/213/17-а, а також від постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року у справі № 750/9213/16-ц (провадження № 61-9212св18) щодо застосування положень Законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»та «Про зайнятість населення».
		4.3.1. Ухвала мотивована тим, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та прийняте згідно з ним законодавство про адвокатську діяльність не передбачає жодних умов забезпечення (сприяння) зайнятості адвокатів, на відміну від попереднього Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року N 2887-XII, який такі умови містив, зокрема за рахунок обов`язкового залучення адвокатів до участі у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги. При цьому на місцеві органи державного управління був покладений обов`язок сприяти адвокатам та адвокатським об`єднанням у вирішенні соціальних питань, надання їм в оренду для роботи приміщень, встановлення пільги щодо орендної плати за їх використання тощо. З часу прийняття Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» кількісний склад осіб, які отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, зростав. Зокрема, за інформацією Національної асоціації адвокатів України на кінець 2023 року в Єдиному реєстрі адвокатів України було зареєстровано близько 47 тис. адвокатів, які не зупинили/не припинили адвокатську діяльність. 
		4.3.2. Отже, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду:
		- саме лише отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (права на таку діяльність) жодним чином не гарантує та не свідчить про здійснення відповідної професійної діяльності, одержання від неї доходу, не обмежує особу займатися іншою професійною діяльністю або працювати за трудовим договором, як і не виключає неможливості особи, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування (тобто безробіття адвоката);
		- нездійснення адвокатської діяльності або безробіття адвоката не є обставинами несумісності відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та не зобов`язують адвоката подавати заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;
		- тлумачення пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» дає підстави для висновку, що статус безробітного може набути особа за таких умов: 1) працездатний вік до призначення пенсії; 2) готовність та здатність приступити до роботи; 3) відсутність роботи і, як наслідок, відсутність заробітку або інших передбачених законодавством доходів;
		- призначення допомоги по безробіттю пов`язується саме з наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти та отримувати заробіток (дохід), який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування (виконання особою оплачуваної роботи / надання послуг); 
		- необхідними умовами для визнання адвоката самозайнятою особою (який забезпечує себе роботою) є не формальна наявність в особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що передбачає автоматичне внесення відомостей про адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України (далі - ЄРАУ), а реальна зайнятість такої особи, зокрема здійснення адвокатської діяльності, та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності;
		- про зловживання адвокатом при отриманні статусу безробітного та допомоги по безробіттю може свідчити лише його реальна зайнятість, тобто отримання доходу (прибутку) від здійснення адвокатської діяльності, а тягар доказування безпідставного отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття (недобросовісності набувача) покладається на платника відповідних грошових сум.
		4.3.3. Натомість у постановах Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та від 11 вересня 2019 року у справі № 802/213/17-а, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року у справі № 750/9213/16-ц (провадження № 61-9212св18) викладено протилежну правову позицію та зазначено, що адвокат не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та до моменту зупинення / припинення цього права відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
		4.3.4. З огляду на викладене вище колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного в наведених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду та Касаційного цивільного суду та просить зробити висновок про те, що:
		«призначення допомоги по безробіттю пов`язується саме з наявністю / відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти та отримувати заробіток (дохід), який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування (виконання особою оплачуваної роботи / надання послуг); 
		необхідними умовами для визнання адвоката самозайнятою особою є не формальна наявність в особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що передбачає автоматичне внесення відомостей про адвоката до ЄРАУ, а реальна зайнятість такої особи, зокрема здійснення адвокатської діяльності, та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності;
		про зловживання адвокатом при отриманні статусу безробітного та допомоги по безробіттю може свідчити лише його реальна зайнятість, тобто отримання доходу (прибутку) від здійснення адвокатської діяльності, а тягар доказування безпідставного отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття (недобросовісності набувача) покладається на платника відповідних грошових сум».
		5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		5.1. Суди встановили, що з 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрований в Раді адвокатів Київської області та набув право на заняття адвокатською діяльністю.
		5.2. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через Єдиний портал електронних послуг «Дія» подав заяви до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості про надання статусу безробітного та про призначення допомоги по безробіттю.
		5.3. Того ж дня йому надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю на підставі частини першої статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
		5.4. 12 березня 2021 року провідним інспектором відділу розслідування страхових випадків Київського міського центру зайнятості за участю начальника того ж відділу складено акт № 800, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 в період перебування на обліку в центрі зайнятості в статусі безробітного був зареєстрований в Раді адвокатів Київської області та мав право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності.
		5.5. 09 квітня 2021 року Київський міський центр зайнятості наказом № НТ 210409 припинив реєстрацію  ОСОБА_1 як безробітного, у зв`язку із встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, зокрема наявності у нього свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також припинив виплату йому допомоги. Крім того, 25 березня 2021 року позивач прийняв рішення про повернення ОСОБА_1 нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 34 056,47 грн.
		5.6. Пред`являючи позов, Київський міський центр зайнятості стверджував, що ОСОБА_1 приховав факт наявності у нього незупиненого права на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		6. Щодо можливості присвоєння адвокату статусу безробітного
		6.1. Безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»)
		6.2. Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»).
		6.3. У пунктах 1 та 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведено такі визначення: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
		6.4. Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		6.5. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність і працює індивідуально, є самозайнятою особою.
		6.6. У пункті 14.1.226 статті 14 ПК України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької діяльності чи працівником у межах незалежної професійної діяльності. 
		6.7. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
		6.8. У пункті 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та підпункті 7 пункту 11 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, у редакції, що діяла до 31 грудня 2014 року, законодавець визначив, які особи забезпечують себе роботою самостійно. До них належать особи, які займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями. 
		6.9. У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено в новій редакції, якою замість визначення осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, наведено визначення осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому у цій редакції перелік осіб, як провадять незалежну професійну діяльність, залишився аналогічним тому, що був раніше. 
		6.10. Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 ПК України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 ПК) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		6.11. За правилами пункту 63.5 статті 63 ПК України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
		6.12. Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (пункт 65.9 статті 65 ПК України).
		6.13. Колегія суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказала про наявність конфліктної судової практики у схожих справах, посилаючись на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17. 
		6.14. Проте з такими твердженнями касаційного суду Велика Палата Верховного Суду не погоджується, оскільки правовідносини у наведених справах, регулюються різними нормами права. Так, у справі № 757/17820/17-ц Верховний Суд виснував, що необхідними умовами для визнання особи безробітною і для виплати відповідної грошової допомоги є не формальна реєстрація особи як суб`єкта підприємницької діяльності, фізичної особи - підприємця чи приватного підприємця, а реальне зайняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування.
		6.15. Натомість у справі, що розглядається, відповідач не був зареєстрований як фізична особа - підприємець, а отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та мав роботу як особа, що провадить незалежну професійну діяльність. При цьому прирівняння осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, до фізичних осіб - підприємців є некоректним та безпідставним.
		6.16. В іншій справі (№ 545/163/17) суди встановили, що відповідач у період призначення та виплати йому допомоги по безробіттю був працевлаштований у товаристві та отримував заробітну плату. Проте у справі, що розглядається, відповідач не був працевлаштований у сторонньої особи, він є самозайнятою особою. Тобто встановлені судами фактичні обставини у наведених справах різні.
		6.17. Отже, постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 не можуть свідчити про наявність конфліктної судової практики у справах про стягнення сум виплаченого матеріального забезпечення особам, що провадять незалежну професійну діяльність.
		6.18. Для вирішення питання залежності допомоги по безробіттю з наявністю в особи, що провадить незалежну професійну діяльність, зокрема в адвоката, роботи (праці) та отримання ним заробітку (доходу) доцільно проаналізувати, крім Законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», також положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
		6.19. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		6.20. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		6.21. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		6.22. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа після отримання свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю має право на роботу та отримання доходу від цієї роботи, набуває статусу самозайнятої особи і повинна сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому законодавець не позбавляє адвоката статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, на період неотримання останнім заробітку (доходу) та не звільняє адвоката від обов`язку сплачувати цей єдиний внесок.
		6.23. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду адвокат звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі, якщо він є найманим працівником, оскільки в цьому випадку мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем (постанови Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 05 березня 2020 року у справі № 824/509/19-а, від 18 листопада 2021 року у справі № 520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 19 червня 2024 року у справі № 480/4744/18).
		6.24. Крім того, адвокат має право на власний розсуд та без зазначення конкретних причин у будь-який час зупинити свою адвокатську діяльність після чого він втрачає статусособи, яка провадить незалежну професійну діяльність, та відповідно самозайнятої особи, оскільки такий адвокат не має права здійснювати адвокатську діяльність (стаття 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		6.25. Також право на заняття адвокатською діяльністю може бути припинено відповідно до частини третьої статті 32 того ж Закону. У разі припинення права на заняття адвокатською діяльністю особа також не може працювати адвокатом.
		6.26. Відомості про зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частина шоста статті 31 та частина сьома статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		6.27. У таких випадках та за відсутності іншого виду зайнятості і неможливості реалізувати своє право на працю в інший спосіб така особа може набути статусу безробітного.
		6.28.Проаналізувавши наведене вище, Велика Палата Верховного Суду виснує, що відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення і це виключає можливість надання йому статусу безробітного.
		7. Щодо відступу від правових висновків Верховного Суду
		7.1. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив відступити від висновків, сформульованих у постановах Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та від 11 вересня 2019 року у справі № 802/213/17-а про те, що адвокат не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та отримувати матеріальне забезпечення на випадок безробіття. 
		7.2. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, в практиці касаційних судів (Касаційного адміністративного суду та Касаційного цивільного суду) у складі Верховного Суду склалося два протилежні підходи щодо можливості отримання адвокатом матеріального забезпечення на випадок безробіття. Зокрема, колегія суддів посилалась на постанови Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 як на протилежну наведеній вище практиці Касаційного адміністративного суду.
		7.3. Проте, як уже зазначалось у пунктах 6.13 -6.17 цієї постанови, наведені судові рішення Касаційного цивільного суду були ухвалені не в аналогічних справах, правовідносини у цих справах відрізняються від тих, які є предметом перегляду у цій справі та у постановах, від висновків у яких колегія суддів Касаційного цивільного суду має намір відступити. Правове регулювання спірних правовідносин також є відмінним, що виключає наявність конфліктної судової практики у питанні виплати адвокатові матеріального забезпечення на випадок безробіття.
		7.4. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		7.5. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		7.6. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].
		7.7. Велика Палата Верховного Суду не вважає доводи колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють відступити від наведеної вище позиції Касаційного адміністративного суду та сталої практики судів з питання надання адвокату статусу безробітного. Крім того, правильність правової позиції, викладеної в постановах Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та від 11 вересня 2019 року у справі № 802/213/17-а також підтверджується мотивами цієї постанови.
		8. Щодо суті спору
		8.1. ОСОБА_1 з 21 вересня 2018 року зареєстрований у Єдиному реєстрі адвокатів України та має право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Відомості щодо зупинення чи припинення його права на заняття адвокатською діяльністю у матеріалах справи відсутні, суди такі факти також не встановили. 
		8.2. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через Єдиний портал електронних послуг «Дія» звернувся до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного. При цьому в заяві він вказав, що не забезпечує себе роботою самостійно (т. 1 а.с. 10).
		8.3. Однак, маючи право на заняття адвокатською діяльністю, ОСОБА_1 є особою, яка забезпечує себе роботою самостійно (провадять незалежну професійну діяльність). Тобто він мав роботу і не був безробітнім.
		8.4. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на підставі його заяви про відсутність роботи надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю на підставі частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення». Відповідач перебував на обліку в Шевченківській районній філії Київського міського центру зайнятості з 29 жовтня 2020 року по 09 квітня 2021 року, і за цей період йому була виплачена допомога по безробіттю у розмірі 34 056 грн 47 коп. 
		8.5. Положеннями пунктів 1, 2, 8 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного припиняється, зокрема у разі: зайнятості особи; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.
		8.6. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
		8.7. Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
		8.8. Зважаючи, що ОСОБА_1 має роботу і наділений правом на заняття адвокатською діяльністю він не може бути визнаний безробітним. Подання ним недостовірних даних Шевченківській районній філії Київського міського центру зайнятості щодо цього, призвели до безпідставного нарахування та виплати йому допомоги. Виплачені ОСОБА_1 кошти підлягають стягненню з нього на підставі частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття» у розмірі визначеному апеляційним судом.
		8.9. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував заробітку (доходу) від адвокатської діяльності, а тому мав право на отримання допомоги по безробіттю, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду, оскільки наявність в особи права на заняття адвокатською діяльністю унеможливлює надання їй статусу безробітного та призначення відповідної допомоги.
		8.10. Посилання у касаційній скарзі на те, що призначенням допомоги по безробіттю позивач підтвердив відповідність ОСОБА_1 всім критеріям статусу безробітного також визнаються неспроможними, оскільки саме відповідач, подаючи заяву про надання йому статусу безробітного, ввів в оману Шевченківську районну філію Київського міського центру зайнятості щодо забезпечення роботою, вказавши «не забезпечую себе роботою самостійно» (т. 1 а.с. 10).
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		9.1. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		9.2. Оскільки Київський апеляційний суд установив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову Київського міського центру зайнятості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
		 
		10. Щодо розподілу судових витрат
		10.1. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		10.2. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                    О. С. Ткачук
		Судді:                            О. О. Банасько                                  О. В. Кривенда
		О. Л. Булейко                                   М. В. Мазур
		І. А. Воробйова                                 С. Ю. Мартєв
		М. І. Гриців                                      К. М. Пільков
		Ж. М. Єленіна                                  С. О. Погрібний
		І. В. Желєзний                                  О. В. Ступак
		Л. Ю. Кишакевич                              І. В. Ткач
		В. В. Король                                     В. Ю. Уркевич
		С. І. Кравченко                                 Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...