Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/24578/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 13.09.2024. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/761/1843/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62022240040000102

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 127/24578/22
		Провадження №1-кп/761/1843/2024
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		09 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді                         ОСОБА_1 , 
		при секретарі с/з                  ОСОБА_2 
		провівши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 62022240040000102 від 25 липня 2022 року, щодо:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Феодосія, АР Крим, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                                 ОСОБА_4 ,
		захисника                                  ОСОБА_5 
		                
		У С Т А Н О В И В:
		 
		З 25 липня 1997 року ОСОБА_3 проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України на різних посадах та у різних військових званнях.
		Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 641 від 18.12.2013 майора ОСОБА_3 призначено на посаду заступника командира дивізіону з озброєння - командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України.
		Являючись військовослужбовцем Збройних Сил України, ОСОБА_3 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що повинен неухильно виконувати Військову присягу (затверджену Постановою Верховної Ради України від 6.12.1991), а також дотримуватись вимог ст. ст. 11, 12, 14, 15, 16,49,58,59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст.ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №. 551-XIV та п.п. 1, 3, 7, 11 Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладеного ОСОБА_3 , що зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку; віддано служити українському народу; сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, зберігати державну та військову таємницю, бути пильним, хоробрим і дисциплінованим, готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не допускати негідних вчинків, однак, діючи в порушення вище вказаних норм, вчинив кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби та проти основ національної безпеки України, за наступних обставин.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі в тексті Вироку - ООН).
		До складу ООН входять Україна, рф та ще 49 країн- засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
		№ 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є рф.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є рф, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі в тексті Вироку - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та рф, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та рф уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та федеральним законом рф від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, рф зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований рф 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі в тексті Вироку - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва зс рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і зс рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополі .
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та зс рф вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців зс рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи генерального штабу збройних сил російської федерації (далі в тексті Вироку - гш зс рф), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб зс рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово- політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника гш зс рф ОСОБА_6 перед Академією військових наук рф з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та зс рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та зс рф серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту російської федерації (далі в тексті Вироку - чф рф), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ зс рф поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців зс рф, співробітників інших силових відомств рф, представників влади, інших громадян рф та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади рф створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і зс рф.
		Зокрема, на військовослужбовців чф рф співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя , а саме:
		- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах чф рф військових підрозділів зс рф, які передбачалися гш зс рф для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
		- організація блокування підрозділами чф рф у взаємодії з військовими козацькими товариствами рф, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі в тексті Вироку - ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі в тексті Вироку - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
		- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
		- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів зс рф.
		У подальшому військовослужбовці чф рф, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ зс рф, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств рф, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств рф, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя .
		Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців 45-го окремого полку спецпризначення пдв зс рф проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь , проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18 , захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для рф рішень.
		Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування зс рф на виконання вказівок та розпоряджень представників влади рф продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
		Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу рф та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» чф рф військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями зс рф на бортах.
		Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями чф рф у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення зс рф, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя .
		Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва зс рф забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до рф із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу рф як нового суб`єкта федерації.
		Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».
		Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
		Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № З-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
		16 березня 2014 року на окупованих рф територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та зс рф, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
		Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745- 6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до рф з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта рф зі статусом республіки.
		Після цього, представники влади рф продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
		Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади рф на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням рф стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
		Цього ж дня Президентом рф видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між рф та Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
		18 березня 2014 року в м. москва рф, президентом рф путіним в.в. та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_9 підписано «Договір між рф та Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів» (далі в тексті Вироку - «Договір»), 20 березня 2014 року державна дума федеральних зборів рф прийняла федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між рф і Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
		21 березня 2014 року рада федерації федеральних зборів рф на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» федеральний конституційний закон щодо утворення в рф двох нових суб`єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
		У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані президентом рф та набули чинності.
		Таким чином представниками влади рф здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і зс рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та зс рф вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс рф, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі в тексті Вироку - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі в тексті Вироку - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі в тексті Вироку - АТО).
		13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного рф міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄЄ, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії рф та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади рф залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи зс рф, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території рф.
		Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс рф із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
		5 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс рф, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку рф, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «Обрив» і «Сєдове» 
		ІНФОРМАЦІЯ_15. 11 липня 2014 року з території рф із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
		У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
		Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади рф прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів зс рф на територію Донецької області.
		Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання зс рф уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно- тактичних груп (БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.
		24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії пдв зс рф загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами зс рф у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці зс рф у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і зс рф, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_3 , де оточили підрозділи сил АТО.
		29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і зс рф гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами зс рф та учасниками терористичної організації «ДНР».
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування рф та військовослужбовці зс рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації рф, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії рф, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Згідно Указу Президента України від 24.03.2014 № 339 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.05.2014 №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України», військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 повинні були прибути до пункту збору у військову частину  НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.
		Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року.
		Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ).
		Проте, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), діючи з прямим умислом, з мотивів небажання взагалі виконувати обов`язки військової служби та з метою взагалі незаконно ухилитися від неї, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у визначений строк - 12.05.2014, на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, чим вчинив 13.05.2014 дезертирство, тобто нез`явлення на службу у разі переведення з метою ухилитися від військової служби.
		Не прибувши 13 травня 2014 року до нового місця служби, ОСОБА_3 одразу став проводити час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_4 та/або до місця постійної дислокації штабу Повітряних Сил Збройних Силах України, за адресою: АДРЕСА_5 , як за наявності реальної можливості до цього, до даного часу не повідомив про себе до правоохоронних органів та із тимчасово окупованої території АР Крим не прибув, чим підтвердив своє небажання взагалі проходити військову службу у Збройних Силах України.
		Вжитими заходами розшуку, встановити місцезнаходження ОСОБА_3 до цього часу не вдалося можливим.
		Окрім того, у березні 2014 року невстановленими військовослужбовцями зс рф, здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військових частин на території АДРЕСА_7 , в тому числі військової частини НОМЕР_2 , яка дислокувалась у місті Сімферополь АР Крим, у зв`язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.
		Радою національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», затвердженого Указом Президента України від 24.03.2014 №339/2014, доручено Кабінету Міністрів України невідкладно розпочати разом зі Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Службою зовнішньої розвідки України передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України, забезпечивши при цьому соціальний захист військовослужбовців і працівників таких військових частин (підрозділів), установ та організацій (пункт 2 вказаного Рішення).
		Пунктами 2, 3 спільної Директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.05.2014 №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України» визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до визначених пунктів прибуття з 6 травня 2014 року до 12 травня 2014 року. Відповідно до пункту 3 вказаної Директиви та наказу командувача ПС ЗС України військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.
		На початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не виявилось за можливе, особовому складу військової частини НОМЕР_2 , в тому числі майору ОСОБА_3 було усно доведено вищезазначені обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії рф та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_4 .
		Проте, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13 травня 2014 року, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною, чим вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13 травня 2014 року, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Сил України та виконувати конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, контракту про проходження військової служби за контрактом у зс рф, зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 29 листопада 2018 року, військової служби у складі військового (військових) формувань зс рф, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною, являючись при цьому громадянином України.
		 
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_3 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		 
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.
		 
		Відповідно до ухвали суду від 17 липня 2023 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України. 
		 
		Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК.
		 
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності. 
		 
		В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		 
		Захисник у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Крім того, на думку захисника, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України не доведено.
		 
		Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, за викладених у вироку обставинах у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.
		 
		Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які були досліджені судом:
		 
		копію окремого доручення начальника Генерального штабу - головнокомандувача Збройних Сил України ОСОБА_10 від 23 березня 2014 року, відповідно до якого ставляться вимоги до Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, оперативному командуванню Північ, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , керівникам структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_5 , начальнику Тилу Збройних Сил України, Начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 , начальнику Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_7 , начальнику Головного фінансового-економічного управління Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління зв`язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 , начальнику Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України з метою вжиття практичних заходів щодо організації зустрічі військовослужбовців та членів їх сімей, яких змусили убути з території півострова Крим до материкової частини України, їх обліку та визначення подальшого службового становища;
		 
		копію розпорядження Першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України ОСОБА_11 № 47 від 24 березня 2024 року про організацію зустрічі та розміщення військовослужбовців виведених з території Автономної Республіки Крим, відповідно до якого наказано: командирам військових частин (установ) забезпечити розгортання місць відпочинку у військових частинах та установах, підготувати місця для розміщення військовослужбовців у дві черги та сформувати відповідну адміністрацію для здійснення всебічного забезпечення місць; начальнику Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 , обласним військовим комісарам у разі звернення військовослужбовців до представників Військової служби правопорядку та військових комісаріатів надавати всебічну допомогу, інформувати про пункти збору та направляти до їх місця розміщення;
		 
		копію Тимчасового порядку розрахунків з особовим складом, який переміщується з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 квітня 2014 року № 232, відповідно до якого військовослужбовцям, які прибувають із дислокованих на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь військових частин, установ та організацій, в яких відсутні (втрачені) грошові атестати, грошові атестати видаються (відновлюються) відповідними фінансово-економічними управліннями, які здійснюють фінансування військових частин, в яких зазначені військовослужбовці проходять службу; 
		 
		копію Наказу Міністерства оборони України від 07 квітня 2014 року № 232 Про затвердження Тимчасового порядку розрахунків з особовим складом, який переміщується з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
		 
		копію Наказу Міністерства оборони України від 05 квітня 2014 року № 230 Про організацію передислокації військових частин Збройних Сил України з Автономної Республіки Крим та міста Севастополь;
		 
		копію спільної директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12 травня 2014 року № Д-2 Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, відрядженими до державних органів, установ, організацій із залишенням на військовій службі, які повертаються з тимчасово окупованої території України, відповідно до якої запропоновано: Голові Державного космічного агентства України та Генеральному директору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України організувати прибуття відряджених військовослужбовців до зазначеного державного органу та підприємства з тимчасово окупованої території України до 30 травня 2014 року та реєстрацію відряджених військовослужбовців, які прибули, на збірному пункті, розгорнутому на фондах військової частини НОМЕР_4 ; відрядженим військовослужбовцям прибути на материкову частину України до Державного космічного агентства України та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відповідно у визначений строк; начальнику Управління преси та інформації Міністерства оборони України забезпечити оприлюднення в засобах масової інформації та на офіційному сайті Міністерства оборони України вимоги цієї директиви;
		 
		копію спільної директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06 травня 2014 року № Д-1 Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України, відповідно до якої, серед іншого, визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території з 06 травня 2014 року до 12 травня 2014 року у визначені пункти; визначено пункти прибуття військовослужбовців, зокрема, місто Вінниця, військова частина НОМЕР_3 ; начальнику Управління преси та інформації Міністерства оборони України забезпечити оприлюднення в засобах масової інформації та на офіційному сайті Міністерства оборони України вимоги цієї директиви;
		 
		Вказані докази підтверджують, що була вимога про передислокацію військових частин з АР Крим до материкової частин України та, відповідно ІНФОРМАЦІЯ_9 вживались дії щодо організації прибуття відряджених військовослужбовців, членів їх сімей, з території півострова Крим до материкової частини України.
		 
		довідку від 19 грудня 2014 року № 350/160/4229 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_12 , відповідно до якої майор ОСОБА_3 заступник командира дивізіону з озброєння - командир радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_2 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» з 18 грудня 2013 року по 13 травня 2014 року, призначений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 18 грудня 2013 року № 641. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 13 травня 2014 року № 243 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Контракт укладений на п`ять років з 25 червня 2012 року до 25 червня 2017 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23 травня 2012 року № 273;
		 
		копію відповіді з Державної фіскальної служби України від 05 червня 2015 року № 13560/5/99-99-11-02-03-15, за підписом Директора Департаменту реєстрації платників та електронних сервісів ОСОБА_13 , на запит прокурора, з якої вбачається, що відповідно до інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 03 червня 2015 року відомості про джерела доходів фізичної особи - ОСОБА_3 за період 2014-2015 років відсутні. Крім того, згідно з Реєстром самозайнятих осіб станом на 27 травня 2015 року ОСОБА_3 не перебуває на обліку в контролюючих органах як фізична особа-підприємець;
		 
		копію відповіді з ІНФОРМАЦІЯ_11 від 28 квітня 2015 року № 0.64-6051/0/15-15, за підписом Першого заступника начальника Головного центру обробки спеціальної інформації ОСОБА_14 , на запит прокурора, відповідно до якої відсутня інформація про перетинання ОСОБА_3 державного кордону України протягом 2014-2015 років; 
		 
		копію відповіді з ІНФОРМАЦІЯ_11 від 14 листопада 2019 року № 0.184-39181/0/15-19, за підписом начальника Головного центру обробки спеціальної інформації ОСОБА_14 , на запит слідчого, відповідно до якої Державною прикордонною службою України виконуються доручення щодо розшуку в пунктах пропуску через державний кордон стосовно осіб (за списком) в тому числі і ОСОБА_3 ;
		 
		протокол огляду від 23 червня 2021 року, а саме веб сайту «Миротворець», на якому було виявлено внесені дані щодо ОСОБА_3 із зображенням фото особи, зокрема зазначено, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_16, колишній військовослужбовець Збройних Сил України на території АР Крим. Зрадив присязі, прийняв громадянство рф, вступив на військову службу до окупантів (звання: підполковник, командир дивізіону НОМЕР_8 «триумф»). Також розміщено фотозображення особи схожої на ОСОБА_3 у військовій формі збройних сил рф та відповідними знаками розрізнення;
		 
		копію відповіді з ІНФОРМАЦІЯ_12 від 02 липня 2021 року № 15951/5/02-32-12-01-21, за підписом заступника начальника ГУ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_15 , на запит прокурора, з якої вбачається, що в зведеній базі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не значиться;
		 
		копію рапорту від 30 червня 2021 року, на виконання доручення про проведення слідчих (розшукових) дій № 2208/14-01-04-21 від 26 червня 2021 року, відповідно до якого відомостей щодо перетинання ОСОБА_3 протягом 2014-2021 років державного кордону України та адміністративною межею з ТОТ АРК Крим не отримано;
		 
		копію атестації за період з березня 2007 року до березня 2012 року заступника командира дивізіону з озброєння - командира радіотехнічної батареї НОМЕР_5 зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС), військової частини НОМЕР_6 майора ОСОБА_3 , яке проводилось у зв`язку із закінченням строку контракту;
		 
		копію Висновку атестаційної комісії (протокол засідання атестаційної комісії № 3 від 15 березня 2012 року), відповідно до якого ОСОБА_3 визнаний таким, що відповідає займаній посаді. Також зазначено про доцільність продовження військової служби за контрактом строком на п`ять років. Разом з тим, вбачається, що новий контракт про проходження військової служби укладено. Наказ командувача ПС ЗСУ від 23 травня 2012 року № 273;
		 
		копію матеріалів від 30 липня 2021 року, на виконання доручення, щодо військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які не прибули з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя до пунктів дислокації на материковій частині України, в тому числі до м. Вінниці, відповідно до якого ОСОБА_3 родинних зв`язків на неокупованій території України не має;
		 
		протокол огляду документів від 08 вересня 2021 року, відповідно до якого слідчим оглянуто відеозапис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17». В процесі огляду інформації зафіксований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на відео зазначений як «командир дивизиона-подполковник». Відеозапис датований ІНФОРМАЦІЯ_18. Вказана публікація записана на матеріальний носій інформації оптичний диск. Запис на оптичному диску долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні;
		 
		список осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули на материкову частину України з АР Крим, відповідно до якого ОСОБА_3 не прибув до материкової частини України;
		 
		список військовослужбовців рядового і сержантського складу військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули на материкову частину України з АР Крим, відповідно до якого ОСОБА_3 не прибув до материкової частини України;
		 
		список військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули у 2014 році з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя до пунктів дислокації на материковій частині України, відповідно до якого ОСОБА_3 не прибув до пунктів дислокації на материковій частині України;
		 
		копію рапорту від 27 липня 2022 року, на виконання доручення № 14-01-04/87/22 від 25 липня 2022 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_3 постійно проживав на території АР Крим та проходив службу в ЗСУ на посаді заступника командира дивізіону з озброєння - командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону НОМЕР_7 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_2 ПС ЗСУ, військове звання - майор.
		Отримавши наказ від вищестоящого командування повернутись на материкову територію України для продовження військової служби в Збройних Силах України, ОСОБА_3 прийняв рішення перейти на військову службу в зс рф.
		За наявними даними, станом на листопад 2018 року, ОСОБА_3 проходив службу на посаді командира дивізіона зенітно-ракетних військ військової частини зс рф, що розташована у АДРЕСА_6 . На даний час продовжує проходити військову службу з зс рф та перебуває на тимчасово окупованій території України АР Крим або території рф;
		 
		відповідь Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України, за підписом Директора Департаменту ОСОБА_16 , від 15 серпня 2022 року, на запит слідчого, відповідно до якої за інформацією територіальних органів ДМС, подання про втрату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , громадянства України не ініціювалось;
		 
		протокол огляду документів від 27 липня 2022 року, відповідно до якого слідчим оглянуто відеозаписи на яких зафіксовано ОСОБА_3 , який одягнений у військовий формений одяг зс рф, проходить військову службу на території Автономної Республіки Крим на стороні зс рф. Відеозапис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17». Відеозапис датований ІНФОРМАЦІЯ_18. Вказана публікація записана на матеріальний носій інформації оптичний диск. Запис на оптичному диску долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні;
		 
		протокол огляду документів від 19 серпня 2022 року з додатками, відповідно до якого слідчим проведено огляд через пошукову стрічку «Google» указу президента рф «Про військову форму одягу, знаках розрізнення військовослужбовців і відомчих відзнаках», яким затверджено військову форму одягу військовослужбовців зс рф, інших військ, військових формувань та інших органів. Зазначеним оглядом в мережі Інтернет виявлено фотозображення щодо правил розміщення на військовому форменому одязі зс рф знаків розрізнення та відзнак (фото №1). Також виявлено фотозображення шапки із відповідним описом (далі мовою оригіналу): «Уставная форменная зимняя меховая шапка-ушанка военнослужащих и офицеров вс рф мо (минобороны). Изготовлена из искусственного меха серого цвета. Соответствует правилам ношения военной формы одежды. Виявлено фотозображення кокарди із описом (далі мовою оригіналу) «Кокарда мо рф малая овальной формы, старого образца, со звездой. Крепление к головному убору осуществляется с помощью усиков». Виявлено фотозображення шапки із описом (далі мовою оригіналу): «шапка-ушанка офицерская натуральный мех БТК-групп ВКБО (уставная)-зимний головной убор военнослужащих. Шапка выполнена из качественного натурального меха. Отложные наушники закреплены в верхней части головного убора и могут быть легко опущены в любой момент…». Виявлено фотозображення костюму із описом (далі мовою оригіналу): « ІНФОРМАЦІЯ_14 . Отличается наличием липучек для нашивок с группой крови и триколора флага россии. Выполнен из плотной непродуваемой ткани в расцветке зеленая «Цифра» (пиксель)». Виявлено фотозображення погон із описом (далі мовою оригіналу): «Чистые Фальш-погоны в камуфлированной расцветке зеленая «цифра» из ткани Рип-Стоп, предназначены для ношения рядовыми или сержантами и офицерами на полевой форме». Виявлено фотозображення зірки із описом (далі мовою оригіналу): «Звезда большая, диаметром 20 мм, для старшего офицерского состава, с гладкой поверхностью, изготовлена из стали, что значительно увеличивает срок службы, крепится к погонам с помощью усиков». Виявлено фотозображення нашивки із описом (далімовою оригіналу): «полевая нашивка на грудь уставной формывоеннослужащих вс рф в оливковой защитной расцветке с зеленым кантом…». Виявлено фотозображення військовослужбовця, який одягнений в аналогічну військову шапку. Виявлено фотозображення з військовими званнями та знаками розрізнення по військових званнях зс рф;
		 
		протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 серпня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_17 впізнав особу на фотознімку під № ( ОСОБА_3 ), з яким проходив службу у м. Феодосія та як такого, що у 2014 році залишився на території тимчасово окупованої АР Крим. Відеозапис проведення вказаної слідчої дії записаний на матеріальний носій інформації - карту пам`яті та долучений до матеріалів справи;
		 
		Суд звертає увагу на той факт, що у вказаному протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 серпня 2022 року слідчим допущено технічну помилку, а саме не проставлено номер фотознімку, а саме «№2», на якому зображений ОСОБА_3 , якого впізнав свідок ОСОБА_17 . 
		Разом з тим, судом в судовому засіданні був переглянутий відеозапис проведення вказаної слідчої дії - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за результатами якої і був складений вищевказаний протокол від 22 серпня 2022 року. З відеозапису вбачається, що свідок ОСОБА_17 одразу, чітко і без вагань упізнав на фотознімку № 2 особу, а саме ОСОБА_3 . Вказане свідчить про відсутність підстав визнання вказаного протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 серпня 2022 року недопустимим доказом.
		 
		протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 серпня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_18 впізнав особу на фотознімку під №2 ( ОСОБА_3 ), як такого, з яким проходив військову службу з 2011 по 2013 рік в п`ятдесятому зенітно-ракетному полку в м. Феодосія;
		 
		Висновком експерта за результатами проведення судової фототехнічної експертизи № СЕ-19/102-22/13031-ФП від 21 вересня 2022 року, відповідно до якого встановлено, що на графічних зображеннях військової форми (куртки, шапки) та знаків розрізнення (погонів, кокарди), що містяться на особі чоловічої статі, з відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_19», на диску для лазерних систем зчитування, наданому на дослідження, протягом часових міток з 00:35 по 00:45, відповідно до таймера плеєра та на зображеннях військової форми, що знаходяться в протоколі огляду від 19.08.2022, наданому на дослідження - зображений ідентичний військовий одяг;
		 
		Висновком експерта за результатами проведення судової портретної експертизи № СЕ-19/102-22/13030-ФП від 23 вересня 2022 року, відповідно до якого встановлено, що на зображеннях осіб чоловічої статі, що містяться у відеозаписі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_19» на диску для лазерних систем зчитування, наданому на дослідження, протягом часових міток з 00:35 по 00:45, відповідно до таймера плеєра та на роздрукованому фотознімку ОСОБА_3 - ймовірно зображена одна і та ж сама особа.
		 
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа згідно ст. 99 КПК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про окупацію АР Крим внаслідок збройної агресії рф, достовірними доказами обвинувачення, а тому покладає в основу вказаного вироку.
		 
		Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.
		 
		Подання окремих доказів в копіях пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не впливає на зміст самих доказів.
		 
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		 
		Інші, подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи, доказового значення в межах даного провадження не мають, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.
		 
		Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання. 
		Відповідно до ст.ст. 17 -20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави. 
		При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Таким чином, ОСОБА_3 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, та фактичного набуття ОСОБА_3 громадянства рф не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		 
		Згідно обвинувального акту, ОСОБА_3 почав проходити військову службу в зс рф, з 2014 року по 29 листопада 2018 року включно, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами рф та Україною, являючись при цьому громадянином України, чим вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту.
		 
		Дослідженими у судовому засіданні доказами підтверджено, що на момент окупації Автономної республіки Крим, ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, був особою старшого офіцерського складу, отже мав достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення ним фактів збройного конфлікту між Україною та рф.
		 
		Проходження військовослужбовцем ЗСУ військової служби у лавах збройних сил держави-окупанта, використання знань та навичок на користь рф на тимчасово окупованій території АР Крим забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення і функціонування незаконно створених збройних формувань рф на окупованій території України, виконання обов`язків військовослужбовця рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже, завдання ним шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України. 
		 
		З огляду на викладене, суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 111 КК України, як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
		 
		Той факт, що обвинувачений є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України підтверджено дослідженою під час судового засідання довідкою від 19 грудня 2014 року № 350/160/4229 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_12 , відповідно до якої майор ОСОБА_3 заступник командира дивізіону з озброєння - командир радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_2 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» з 18 грудня 2013 року по 13 травня 2014 року, призначений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 18 грудня 2013 року № 641. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 13 травня 2014 року № 243 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Контракт укладений на п`ять років з 25 червня 2012 року до 25 червня 2017 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23 травня 2012 року № 273.
		Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 був військовослужбовцем (офіцером) ЗСУ, тобто суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України.
		 
		Крім того, тривале перебування обвинуваченого на військовій службі на офіцерських посадах, наявність профільної військової освіти виключає сумнів щодо неправильного сприйняття наказу про зміну місця дислокації військової частини та необхідність переміщення до м. Вінниця, також це свідчить про обізнаність із наслідками таких дій.
		 
		Подальший вступ ОСОБА_3 на військову службу до збройних сил рф підтверджує саме мету ухилитися від військової служби в Україні.
		 
		Отже, дослідженими доказами встановлено наявність у діях обвинуваченого суб`єктивної сторони інкримінованого злочину.
		 
		Фактичне виконання об`єктивної сторони кримінального правопорушення підтверджується тим, що згідно досліджених доказів, обвинувачений ОСОБА_3 на нове місце служби не прибув, фактично припинив військову службу.
		        
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року).
		 
		Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3 своїми діями вчинив діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1183 -VII від 08 квітня 2014 року), вчинив дезертирство, тобто нез`явлення з метою ухилитись від військової служби на службу у разі переведення, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року). 
		 
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення. 
		 
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_3 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які віднесені до категорії особливо тяжких злочинів та нетяжких злочинів, обставини їх вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, зокрема, перебування обвинуваченого на момент вчинення державної зради на військовій службі, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		 
		Зокрема, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий.
		 
		Обставин, які б, відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
		 
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі. 
		 
		Згідно із ст. 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
		 
		Враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, їх тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на момент вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, суд вважає за необхідне позбавити ОСОБА_3 військового звання "майор".
		 
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України. 
		 
		Таке покарання стосовно ОСОБА_3 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		 
		Арешт на майно обвинуваченого не накладався.
		 
		В рамках даного кримінального провадження залучено експертів, якими проведено судову фототехнічну та судову портретну експертизи, вартість яких у сумі становить 5285 гривень 84 копійки, що суд визнає процесуальними витратами, а тому зазначена сума грошових коштів підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави.
		 
		Долю речових доказів вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України. 
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
		                                       
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), та призначити йому покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України військового звання "майор".
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року), та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України військового звання "майор".
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		 
		Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави - 5285 гривень 84 копійки процесуальних витрат, пов`язаних з залученням експертів.
		 
		Речові докази, які знаходяться в матеріалах даного кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.
		 
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. 
		 
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Суддя Шевченківського
		районного суду м. Києва ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...