Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/2718/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 13.09.2024. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2024.
Дата набрання законної сили: 10.09.2024
Номер судового провадження: 11-кп/4808/341/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023090000000431

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 348/2718/23 
		Провадження № 11-кп/4808/341/24 
		Категорія ч. 2 ст.15 п.2,9 ч.2 ст. 115 КК України 
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді ОСОБА_3 
		суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
		прокурора ОСОБА_7 ,
		обвинуваченої ОСОБА_8 ,
		захисників адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		представника потерпілої адвоката ОСОБА_11 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023090000000431 за апеляційними скаргами захисників обвинуваченої ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року, яким 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку смт. Водянське м. Добропілля Донецької області, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , жительку АДРЕСА_2 , 
		визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України, -
		 
		 в с т а н о в и л а :
		 
		За вироком суду ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України та призначено їй покарання:
		за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років;
		за ч.2 ст.146 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту її затримання - 28.07.2023. У строк відбування покарання зараховано строк затримання та строк тримання обвинуваченої під вартою, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає один день затримання чи тримання обвинуваченої під вартою.
		Строк дії запобіжного заходу ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2023 року ОСОБА_8 приїхала на кілька днів у гості до своєї подруги ОСОБА_12 , яка проживає разом із трьома малолітніми дітьми: ОСОБА_13 , 2012 року народження, ОСОБА_14 , 2020 року народження, та ОСОБА_15 , 2023 року народження, на АДРЕСА_3 . 28.07.2023 приблизно о 12.00 годині ОСОБА_8 , коли ОСОБА_12 пішла з дому, з особистих мотивів, з метою полегшити вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, взяла з двору сокиру, увійшла до кімнати, де спала ОСОБА_13 , поклала сокиру на ліжко поряд з потерпілою, взяла до рук подушку та почала душити ОСОБА_13 . Внаслідок таких дій обвинуваченої ОСОБА_13 прокинулася та спробувала чинити опір ОСОБА_8 . З метою подолання опору потерпілої та доведення злочину до кінця ОСОБА_8 кілька разів вдарила ОСОБА_13 по обличчю, одночасно прикриваючи рукою рот потерпілої, а потім взяла до рук заздалегідь підготовлену сокиру та декілька разів вдарила тупою стороною сокири ОСОБА_13 по голові та тулубу, внаслідок чого остання втратила свідомість. Після цього ОСОБА_8 , вважаючи, що вчинила усі дії, які були необхідними для доведення умисного вбивства до кінця вийшла з кімнати потерпілої. Однак з причин, що не залежали від волі обвинуваченої смерть ОСОБА_13 не наступила, потерпіла прийшла до тями через деякий час. Такими діями, ОСОБА_8 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 п. 2, 9 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме: закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення. 
		Після цього, ОСОБА_8 , вважаючи що вбила ОСОБА_13 і у житлі відсутні особи, які можуть перешкодити вчиненню злочину, пішла у кімнату, де знаходилися ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , маючи умисел на викрадення двох малолітніх осіб. ОСОБА_8 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без дозволу ОСОБА_12 , забрала малолітніх дітей з місця їх проживання і разом з малолітніми поїхала на залізничний вокзал у АДРЕСА_3 , де обвинувачену затримали працівники поліції. Такими діями, ОСОБА_8 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 146 КК України, а саме: викрадення людини, вчинене щодо двох малолітніх осіб. 
		Не погоджуючись з вироком суду, захисники обвинуваченої ОСОБА_8 адвокати ОСОБА_10 та ОСОБА_9 подали апеляційні скарги. 
		Захисник адвокат ОСОБА_10 просить змінити вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст. 146 КК України  у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч.2 ст. 125 КК України  у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та внаслідок чого не був застосований закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню. Вважає, що кваліфікація дій обвинуваченої як закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини з метою полегшення вчинення іншого кримінального правопорушення, в наданих суду доказах підтвердження не знайшла, оскільки ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового слідства не встановлено, що наносячи удар ОСОБА_13 , обвинувачена мала прямий умисел на її вбивство. Стверджує, що у судовому засіданні показаннями обвинуваченої, потерпілої, свідків, письмовими доказами встановлені обставини спричинення потерпілій ОСОБА_13 легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я. Таким чином, дії обвинуваченої повинні бути кваліфіковані за ч.2 ст. 125 КК України.
		Захисник адвокат ОСОБА_9 просить скасувати вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року з підстав істотного порушення вимог КПК України та призначити новий розгляд у суді першої інстанції новим складом суду. Дослідити в судовому засіданні журнал та звукозаписи судових засідань, які відбулись 24.04.2024 року.
		Сторона захисту вважає, що дії ОСОБА_8 підлягають перекваліфікації на ч.2 ст. 125 КК України. Так, відповідно до висновку експерта №46/32 від 17.10.2023 року у ОСОБА_13 виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку, забійною раною в лобній ділянці справа та синцем в ділянці правої половини обличчя та відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я. Таким чином, тілесні ушкодження, які були завдані потерпілій, не мають жодних обґрунтувань на замах на вбивство, а відтак кваліфікація злочину не відповідає вчиненому.
		Крім того вказує, що відповідно до обвинувального акту ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15 п.2,9 ч. 2 ст. 115, ч.2 ст. 146, ч.1 ст. 358 КК України. В оскарженому вироку жодного слова про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України не зазначено. Аналізуючи дані ЄДРСР, судом винесено ухвалу про закриття кримінального провадження за ч.1 ст. 358 КК України вже після оголошення вироку суду, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		До початку апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_10 повідомив суду про те, що він був призначений захисником обвинуваченої ОСОБА_8 для надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги. Однак, обвинувачена уклала договір про надання правової допомоги з іншим захисником  адвокатом ОСОБА_9 , у зв`язку з чим, відповідно до ст.23 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», надання ним безоплатної вторинної правничої допомоги припиняється. 
		Колегія суддів зауважує, що на даний час обвинувачена ОСОБА_8 користується захистом адвоката ОСОБА_9 , який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 23.05.2024 року та ордеру серії АТ №1069757 від 23.05.2024 року.
		Під час апеляційного розгляду:
		- обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;
		- прокурор та представник потерпілої адвокат ОСОБА_11 заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисників обвинуваченої, просили вирок суду залишити без змін.
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у провадженні та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим та ніким не оспорюються.
		Разом з тим, сторона захисту не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України, вважає, що обвинувачена спричинила потерпілій ОСОБА_13 легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я, а тому її дії слід кваліфікувати за ч.2 ст. 125 КК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлений, особа не може нести відповідальність за замах на вбивство.
		Разом із тим, при кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Частиною 2 ст. 125 КК України встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові № 5-32 кс 12 від 31 січня 2013 року, замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягнути певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з додержанням ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду і оціненими у їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненому та необхідність правової кваліфікації її дій за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України, тобто як закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення.
		Так, в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 свою вину визнала частково, та надала показання про те, що в день вчинення злочину обвинувачена зайшла у кімнату до потерпілої ОСОБА_13 , яка спала. Свідомість обвинуваченої потьмарилася і їй здалося, що у ліжку лежить не потерпіла, а син обвинуваченої, ОСОБА_16 , який кілька років тому помер внаслідок онкології. Обвинувачена вирішила позбавити його від страждань, почала тиснути потерпілу подушкою, а потім вдарила один раз сокирою по голові. Після цього, обвинувачена прийшла до тями, зрозуміла, що відбулося, і з метою захисту молодших дітей, вирішила відвезти їх до ОСОБА_12 у м. Івано-Франківськ.
		В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_8 підтримала вимоги апеляційної скарги та вважала, що суд першої інстанції невірно кваліфікував її дії за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України, оскільки вона не хотіла вбивати потерпілу. 
		Показання обвинуваченої ОСОБА_8 щодо заперечення вчинення нею закінченого замаху на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовуються дослідженими в суді першої інстанції показаннями потерпілої ОСОБА_13 .
		Зокрема, згідно із відеозаписом допиту потерпілої ОСОБА_13 від 07.08.2023 року, який проведено під час досудового розслідування в судовому засіданні, вона пояснила, що прокинулася від того, що було дуже важко дихати, на її голові була подушка, а на ній сиділа обвинувачена і душила її. Потерпіла почала чинити опір і скинула подушку. Після цього обвинувачена вдарила потерпілу сокирою. Потерпіла втратила свідомість і що було потім не пам`ятає. Пам`ятає, що сокирою обвинувачена її вдарила два або три рази, де саме обвинувачена взяла сокиру не пригадує, до цього сокира завжди стояла на дворі. Чи наносила обвинувачена удари руками потерпіла не пам`ятає точно. Коли потерпіла прийшла до тями, то одразу ж зателефонувала мамі і все розповіла. Зазначила, що обвинуваченій нічого не робила, чому до неї обвинувачена проявила таку агресію не знає. Обвинувачену бачила вперше коли вона приїхала до них у гості. (т. 2 а.п. 30-36)
		Водночас, потерпіла ОСОБА_13 під час співбесіди з психологом Центру психологічної допомоги дітям «Серденько» розповіла про аналогічні обставини події 28.07.2023 року. Зокрема, потерпіла розповіла, що кілька днів тому до них приїхала знайома її мами на ім`я ОСОБА_17 . Раніше дитина її не бачила. ОСОБА_17 поводилася з ОСОБА_13 добре. Коли мати поїхала в м. Надвірна у будинку залишилася ОСОБА_17 , ОСОБА_13 та дві її молодші сестри. ОСОБА_13 прокинулася від того, що на неї тиснули подушкою. Спочатку вона подумала, що це її сестра, але тиснули дуже сильно і вона зрозуміла, що це хтось інший. ОСОБА_13 побачила, що це була обвинувачена. Потерпіла відбивалася від нападу обвинуваченої і кричала. У цей момент зайшла молодша сестра ОСОБА_13 і запитала: «Що сталося?». Обвинувачена відповіла: «Та нічого, ми просто граємося.» і дитина вийшла з кімнати. Після цього обвинувачена вдарила потерпілу обухом сокири у скроню. Від цього удару потерпіла то втрачала свідомість, то приходила до тями. Коли потерпіла прийшла до тями у будинку вже нікого не було. Психоемоційний стан дитини нестійкий, наявна емоційна напруженість, замкнутість, при цьому дитина проявляла комунікабельність та готовність до співпраці. Дитина боїться повторної зустрічі з обвинуваченою та повторення загрози її життю. Психолог встановила щирість та правдивість показань ОСОБА_13 , несхильність до брехні. (т.2 а.п. 41-46)
		У колегії суддів відсутні підстави ставити під сумнів показання потерпілої ОСОБА_13 , яка надавала однакові пояснення, які є достатньо детальними та послідовними, що свідчить про їх правдивість та відповідність фактичним обставинам. 
		При цьому, суд обґрунтовано послався на протокол слідчого експерименту від 29.07.2023 року, який було проведено у житлі потерпілих з добровільної згоди законного володільця ОСОБА_12 . За змістом протоколу, обвинувачена у присутності захисника показала, як саме вона 28.07.2023 увійшла до кімнати ОСОБА_13 із сокирою. Поставила сокиру поруч, і сівши зверху на ОСОБА_13 почала душити її подушкою. Подушку обвинувачена тримала двома руками і тиснула до обличчя ОСОБА_13 . Від цього потерпіла прокинулася, почала опиратися. Скинула подушку. В цей момент вона взяла сокиру до рук, яка лежала на підлозі та нанесла обухом тричі удари по голові потерпілої, а коли потерпіла втратила свідомість подумала, що вбила її. Чому саме вирішила вчинити злочин не пояснила. Після цього, вона пішла до іншої кімнати забрала двох малолітніх дітей і поїхала з ними до АДРЕСА_3 , де у подальшому потерпілу затримали. (т. 2 а.п. 75-79)
		Разом з тим, суд першої інстанції детально проаналізував об`єктивні відомості про виявлені у потерпілої ОСОБА_13 тілесні ушкодження та обґрунтовано послався на висновок експерта № 46/32-23Д від 17.10.2023 року, згідно з яким у ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма із струсом головного мозку, забійною раною в лобній ділянці справа та синцем в ділянці правої половини обличчя, яка утворилася від дії тупих твердих предметів, могла утворитися як при нанесенні ударів тупими твердими предметами, у вказані вище ділянки тіла, так і при ударах цими ділянками тіла до таких предметів, може відповідати терміну, вказаному в постанові, і відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я. В наданих медичних документах виставлений діагноз «Забій м`яких тканин грудної клітки», який не підтверджений об`єктивними даними та в судово-медичних підсумках не враховується. Судово-медичних даних, які б вказували на можливу боротьбу, самооборону немає. (т.2 а.п.142-143)
		Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано послався на:
		- висновок експерта №28 від 31.08.2023, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження: садно в ділянці лівої руки, яке утворилося в термін приблизно 5-7 діб до моменту огляду, від дії тупого твердого предмету, могло утворитися як при нанесенні удару тупим твердим предметом у вказану вище ділянку тіла, так і при ударі цією ділянкою тіла до такого предмету, і відноситься до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи локалізацію тілесного ушкодження, не виключається можливим його утворення внаслідок боротьби чи самооборони (т.2 а.п.147).
		- висновок судово-психіатричного експерта №980 від 13.09.2023, згідно з яким у ОСОБА_8 немає таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли суттєво вплинути на її поведінку на момент інкримінованих їй дій. ОСОБА_8 на момент інкримінованих їй дій, у стані фізіологічного аффекту не перебувала. Не перебувала вона також і в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на її свідомість та діяльність (т.3 а.п.38-42).
		Таким чином, приймаючи до уваги вищевказані докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та належним чином умотивованого висновку про винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їй злочинів та правильно кваліфікував її дії за ч.2 ст.15 п.2, 9 ч.2 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини вчинення цього злочину, послідовність дій обвинуваченої, спосіб вчинення злочину та використання в якості знаряддя злочину сокири, локалізація нанесення декількох ударів тупою стороною сокири по життєво важливому органу потерпілої, яка є малолітньою дитиною, доводять поза розумним сумнівом, що умисел обвинуваченої був спрямований на незаконне позбавлення життя потерпілої ОСОБА_13 . 
		Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини, які свідчать про підготовку обвинуваченої до вчинення злочину та наявність даних про те, що обвинувачена заздалегідь здійснила пошук в мережі Інтернет за параметрами, що вказують на її намір позбавити життя людину чи людей. Обрала спосіб вчинення злочину  удушення, крім цього принесла з собою сокиру у випадку виникнення необхідності подолання опору потерпілої. І вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки вийшла з кімнати тільки після того, коли потерпіла втратила свідомість. Також слід зазначити, що коли молодша сестра потерпілої зайшла у кімнату і запитала, що відбувається, обвинувачена не відпустила потерпілу, а дочекалася поки дівчинка піде, після чого завдала потерпілій кілька локалізованих ударів обухом сокири по голові, у тому числі у скроневу ділянку, та припинила свої дії тільки після того, як вважала, що досягла своєї мети.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_8 кваліфікуючих ознак, які передбачені п.2, 9 ч.2 ст.115 КК України, оскільки остання вчинила закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, потерпілої ОСОБА_13 , 2012 року народження, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення, а саме викрадення двох малолітніх дітей. 
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що дії обвинуваченої необхідно кваліфікувати із застосуванням ч.2 ст.15 КК України, як замах на кримінальне правопорушення, оскільки правильно встановив, що обвинувачена виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
		Колегія суддів вважає безпідставними апеляційні доводи захисника про те, що судом винесено ухвалу про закриття кримінального провадження за ч.1 ст. 358 КК України вже після оголошення вироку суду. Так, з журналу судового засідання та звукозапису судового засідання від 24.04.2024 року, який було досліджено під час апеляційного розгляду, вбачається, що після виходу з нарадчої кімнати головуючим суддею спочатку було проголошено ухвалу про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та кримінальне провадження в цій частині закрито, а потім було проголошено вирок.
		Апеляційним розглядом встановлено, що при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 суд першої інстанції в повній мірі врахував характер та тяжкість вчинених нею кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних наслідків, стадію вчинення злочину, передбаченого п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України і недоведення злочину до кінця з причин, що не залежали від її волі, форму вини, обставини вчинення злочинів, особу обвинуваченої, яка характеризується позитивно, раніше не судима, її вік, сімейний стан, стан здоров`я, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, позицію потерпілих, які просять призначити обвинуваченій максимальне покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання в межах санкцій: ч. 2 ст. 115 КК України (з урахуванням стадії вчинення даного злочину та кваліфікуючих обставин) у виді позбавлення волі на строк 13 років; ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 70 КК України, призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 13 років.
		Колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та буде необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання.
		Окрім цього, під час апеляційного розгляду колегією суддів не виявлено даних які б давали підстави вважати, що в кримінальному провадженні судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування судового рішення, та які б перешкоджали чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		 п о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційні скарги захисників обвинуваченої ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишити без задоволення.
		Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_3 
		 
		 Судді: ОСОБА_4 
		 
		 ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...