Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/9308/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 13.09.2024. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2024.
Дата набрання законної сили: 04.10.2024
Номер судового провадження: 2/127/1127/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/9308/24
		Провадження № 2/127/1127/24
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 вересня 2024 рокумісто Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі: головуючого судді Сичука М.М. ,
		за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів в розмірі 155 000 грн. 00 коп.
		Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 08.11.2023 року він звернувся у відділення АТ КБ Приватбанк за адресою АДРЕСА_1 , з метою поповнення власної банківської картки, де надав касиру реквізити рахунку для поповнення та кошти в сумі 156 000 грн. 00 коп. Не ознайомившись з квитанцією, підписав її. Оскільки кошти на його рахунок так і не надійшли, звернувся до касира банку щодо повернення помилково перерахованих коштів, оскільки виявив помилку касира, що полягала у помилково внесенні банківських реквізитів та працівниками банку ОСОБА_1 було відмовлено у поверненні коштів. Він неофіційно отримав від працівників банку адресу та номер телефону ОСОБА_2 , якому неодноразово телефонував до ОСОБА_2 з приводу повернення йому помилково перерахованих коштів, однак останній йому відмовив, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду.
		Ухвалою суду від 23.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Одночасно відповідачу надано строк для подачі відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали.
		17.06.2024 року на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги, вважає позов необґрунтованим та безпідставним, а також стверджує, що обставини, викладені у позовній заяві, є вигаданими та не відповідають дійсності. Відповідач зазначає у своїх пояснення про те, що 08.11.2023 року йому по Вайберу зателефонував його давній знайомий ОСОБА_4 , який перебував за кордоном, та попросив його про послугу. Він повідомив, що його товариш ОСОБА_1 по якійсь причині не може перерахувати кошти на необхідні рахунки. Що він не компетентний, не може розібратися і може щось наплутати, а їм (йому і ОСОБА_1 ) потрібно терміново провести з людьми розрахунки. В них якась загальна справа, спільний бізнес, і ОСОБА_5 зі ОСОБА_1 мали за щось розрахуватися з людьми, і потрібно було терміново перерахувати їм кошти, які ОСОБА_1 мав перерахувати ще 06.11.2023 року, але не зміг це зробити по якійсь причині. ОСОБА_5 не міг на той час йому допомогти, так як перебував за кордоном. Який в них спільний бізнес, чим вони займаються і за що саме мав перерахувати ОСОБА_1 кошти, ОСОБА_2 невідомо. Тому, ОСОБА_5 запитав у ОСОБА_2 його банківські реквізити та ідентифікаційний номер і сказав, що протягом декількох годин на його рахунок мають надійти кошти в сумі 155 000 грн. 00 коп., які потрібно перерахувати на додатково вказані ним рахунки із вказаними сумами конкретно до кожного рахунку. ОСОБА_2 погодився йому допомогти, так як вони вже були знайомі багато років і підстав йому недовіряти чи відмовити не було. Приблизно о 16:40 год. 08.11.2023 року на банківський рахунок ОСОБА_2 . АТ «А-Банк» НОМЕР_1 надійшли кошти в сумі 155 000 грн. 00 коп., після чого останній відразу перерахував їх на рахунки, повідомлені ОСОБА_6 , а саме: НОМЕР_11 - 4500 грн. 00 коп. - час проведення операції 16:49 год. 08.11.2023; НОМЕР_12 - 20 800 грн. 00 коп. - час проведення операції 17:28 год. 08.11.2023; НОМЕР_13- 26 642 грн. 00 коп. - час проведення операції 18:02 год. 08.11.2023; НОМЕР_14 - 10015 грн. 04 коп. - час проведення операції 18:24 год. 08.11.2023; НОМЕР_15 - 26 844 грн. ,87 коп. - час проведення операції 18:26 год. 08.11.2023; НОМЕР_16 - 22 848 грн. 00 коп. - час проведення операції 18:29 год. 08.11.2023; НОМЕР_17 - 28 417 грн. 00 коп. - комісія 386 грн. 15 коп. - час проведення операції 18:34 год. 08.11.2023; НОМЕР_18 - 11424 грн. 00 коп., комісія 228 грн. 48 коп. - час проведення операції 18:37 год. 08.11.2023; НОМЕР_19 - 2894 грн. 46 коп. - час проведення операції 18:44 год. 08.11.2023, що в загальній сумі перерахованих коштів рахунка ОСОБА_2 становить 155 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанціями та випискою з банківського рахунку ОСОБА_2 ..
		Також ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 до нього ніколи не телефонував. Дані обставини підтверджуються відповіддю з ПАТ «Київстар», відповідно до якої вхідних та вихідних дзвінків з номеру або на номер телефону, що належить ОСОБА_1 , а саме НОМЕР_2 , не виявлено.
		За клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Мазуренко Л.О. про витребування доказів, на підставі ухвали суду від 25.06.2024 року витребувано у Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03113 м. Київ вул. Дегтярівська, 53), належним чином завірену роздруківку вхідних та вихідних дзвінків за 08-09.11.2023 року (із зазначенням дати, часу та тривалості дзвінків) номер абонента НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 ; у Головного відділення АТ КБ «ПриватБанк» ( 49094 м. Дніпро вул. Набережна Перемоги, 30), належним чином завіренні:
		- копії документів на підтвердження звернення ОСОБА_1 08.11.2023 року до відділення АТ КБ «Приватбанк», розташованого за адресою: м. Житомир пр.-т Миру, 21, з приводу повернення помилково перерахованих ним 08.11.2023 року коштів ОСОБА_2 в сумі 155 000 грн. та результатів розгляду такого звернення; 
		- копії листа/повідомлення ОСОБА_2 від АТ КБ Приватбанк про повернення помилково перерахованих коштів 08.11.2023 року від ОСОБА_1 ;
		- копії документів службового розслідування по фату допущення помилки касиром ОСОБА_7 при проведенні касових операцій з клієнтом ОСОБА_1 08.11.2023 року на суму 156 000 грн.
		В судовому засіданні в режимі відеоконферецзв`язку представник позивача ОСОБА_1 адвокат Славінський А.О. підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача ОСОБА_8 адвокат Мазуренко Л.О. в судовому засіданні зазначила, що відповідач ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги, вважає позов необґрунтованим та безпідставним, а також стверджує, що обставини, викладені у позовній заяві, є вигаданими та не відповідають дійсності. На підтвердження своїх заперечень також надала суду письмові пояснення, які за своїм змістом є аналогічними раніше поданим письмовим поясненнями відповідача ОСОБА_8 . Просила суд відмовити у задоволенні заявленого позову ОСОБА_1 за його безпідставності та необґрунтованості, а також стягнути з позивача на користь відповідача понесенні ними судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.
		Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, надані та витребувані судом докази по справі, суд приходить до висновку про відсутність підстави для задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 155 000 грн. 00 коп. з наступних підстав.
		Відповідно до п. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено, що позивач 08.11.2023 року звернувся у відділення АТ КБ Приватбанк за адресою м. Житомир пр. Миру, 21, здійснення банківської операції з перерахунку коштів на банківську картку, де надав касиру Банку реквізити рахунку для поповнення та кошти в сумі 156 000 грн., тобто ОСОБА_1 здійснив переказ готівки із свого банківського рахунку НОМЕР_4 на банківський рахунок АТ «А-Банк» НОМЕР_1 , із зазначенням дії «поповнення рахунку ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 » в сумі 155 000 грн. 00 коп.
		Також, з квитанції АТ КБ «ПриватБанк» до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3291483436.1 від 08.11.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 перевірив та підтвердив правильність зазначених реквізитів та з умовами договору про надання платіжних послуг згоден, про що останнім поставлено власноруч свій підпис.
		Судом при дослідженні платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3291483436.1 від 08.11.2023 року, не встановлено тих обставин на які посилається позивач при зверненні із позовом, а саме те, що він мав намір поповнення власної банківської картки, де надав касиру реквізити рахунку для поповнення та кошти в сумі 156 000 грн. 00 коп. і з вказаного документу не вбачається того, що позивач помилився у надані своїх реквізитів банківського рахунку, як він стверджує, а усвідомлено надав реквізити банківського рахунку АТ «А-Банк» НОМЕР_1 , із зазначенням дії та особи отримувача «поповнення рахунку ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 », тобто відповідача, а тому суд розцінює його твердження як безпідставними та необґрунтованими.
		Відповідно наданих представником відповідача квитанцій та виписок з банківського рахунку ОСОБА_2 АТ «А-Банк» НОМЕР_1 , встановлено, що на вказаний рахунок 08.11.2023 року о 16, 34 год. на картковий рахунок № НОМЕР_6 , із зазначенням деталей операції «Для поповнення рахунку ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , платіж за власні кошти ОСОБА_9 » надійшли кошти в сумі 155 000 грн. 00 коп., та відповідно цього ж дня, відповідач здійснив ряд банківських операцій з перерахунку коштів, а саме перерахував їх на рахунки: НОМЕР_11 - 4500 грн. 00 коп. - час проведення операції 16:49 год. 08.11.2023; НОМЕР_12 - 20 800 грн. 00 коп. - час проведення операції 17:28 год. 08.11.2023; НОМЕР_13- 26 642 грн. 00 коп. - час проведення операції 18:02 год. 08.11.2023; НОМЕР_14 - 10015 грн. 04 коп. - час проведення операції 18:24 год. 08.11.2023; НОМЕР_15 - 26 844 грн. ,87 коп. - час проведення операції 18:26 год. 08.11.2023; НОМЕР_16 - 22 848 грн. 00 коп. - час проведення операції 18:29 год. 08.11.2023; НОМЕР_17 - 28 417 грн. 00 коп. - комісія 386 грн. 15 коп. - час проведення операції 18:34 год. 08.11.2023; НОМЕР_18 - 11424 грн. 00 коп., комісія 228 грн. 48 коп. - час проведення операції 18:37 год. 08.11.2023; НОМЕР_19 - 2894 грн. 46 коп. - час проведення операції 18:44 год. 08.11.2023, що в загальній сумі перерахованих коштів рахунка ОСОБА_2 становить 155 000 грн. 00 коп., що підтверджується (а.с. 60-71).
		Окрім цього, в підтвердження поданих заперечень у формі письмових пояснень представником відповідача, судом досліджено відповідь на ухвалу суду від ПАТ «Київстар» за №10145/3 від 25.07.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не телефонував ОСОБА_2 , оскільки в списку вихідних дзвінків номеру телефону ОСОБА_2 НОМЕР_8 не значиться. 
		Також, обставини викладенні ОСОБА_1 у позовній заяві, щодо того, що під час здійснення перерахунку коштів він не здійснив перевірку реквізитів на квитанції, оскільки в цей момент надійшов до нього терміновий виклик з його роботи, позивачем/представником позивача жодними належними та допустимими доказами не підтверджено. 
		Відповідно до квитанції, платіж (переказ коштів) ОСОБА_1 був здійснений 08.11.2023 року о 15:35 год. Відповідно до відповіді з ПАТ «Київстар», останній вхідний дзвінок 08.11.2023 року на номер телефону ОСОБА_1 надійшов о 10:16 і його тривалість була 36 сек., що вказує на те, що ОСОБА_1 надав суду недостовірну інформацію.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Згідно ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено такий висновок: "Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України".
		Отже, зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
		Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
		Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/7123/18.
		Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
		Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
		Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.
		Вiдповiдно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 11, ч.ч.1,2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
		Статтею 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Згідно п.п. 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
		Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
		Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
		Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
		При цьому, неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Як на підставу заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач отримав кошти в сумі 155 000 грн. 00 коп. без достатньої правової підстави, у зв`язку з тим, що ці кошти були перераховані помилково.
		Тобто, за твердженнями позивача, безпідставне набуття відповідачем грошових коштів було результатом саме його поведінки (помилки).
		Однак, таке обґрунтування позову викликає об`єктивні сумніви, оскільки належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження помилковості перерахування відповідачу коштів позивач не надав та жодних обставин, які б свідчили про можливість такої помилки, суд не встановив.
		Так, зі змісту квитанції АТ КБ «ПриватБанк» до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3291483436.1 від 08.11.2023 року слідує, що позивачем було особисто надано банківській установі інформацію про отримувача коштів, реєстраційний номер належної їй облікової карти платника податків та номер карткового рахунку з метою переказу грошових коштів та встановлено, що ОСОБА_1 перевірив та підтвердив правильність зазначених реквізитів та з умовами договору про надання платіжних послуг згоден, про що останнім поставлено власноруч свій підпис.
		При цьому банківська квитанція містить також вказівку про призначення платежу, а саме, що 08.11.2023 року ОСОБА_1 здійснив переказ готівки із свого банківського рахунку НОМЕР_4 на банківський рахунок АТ «А-Банк» НОМЕР_1 , із зазначенням дії «поповнення рахунку ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 » в сумі 155 000 грн. 00 коп.
		При зверненні до суду ОСОБА_1 вказував, що кошти перераховані відповідачці внаслідок допущеної помилки при зазначенні банківських реквізитів отримувача платежу, а саме при перевірці коректності внесення реквізитів він виявив, що касир внесла не ті банківські реквізити.
		Разом з тим, у ході розгляду справи представниками позивача не надано чітких та зрозумілих пояснень у чому конкретно полягала помилковість дій ОСОБА_1 і в яких саме банківських реквізитах до пущено помилку.
		Натомість, діяльність роботи касирів банків регулюються Інструкцією про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 103 від 25.09.2018.
		Відповідно розділу VI пункту 102 вказаної Інструкції до касових документів, які оформляються надавачами платіжних послуг/комерційними агентами згідно з касовими операціями, належать: платіжна інструкція на переказ готівки (додаток 11 до Інструкції);
		Пунктом 10 розділ 13 визначено, що проведення переказу грошових коштів здійснюється лише після належної перевірки клієнта, уключаючи ідентифікацію та верифікацію клієнта/представника клієнта у випадках та в порядку, визначених законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Банк може використовувати е-паспорт/е-паспорт для виїзду за кордон клієнта/представника клієнта в порядку, визначеному нормативно-правовим актом Національного банку з питань здійснення банками фінансового моніторингу.
		Розділ 14 Інструкції визначає, що банк (філія, відділення) зобов`язаний за зверненням клієнта врегулювати відповідно до законодавства України спірні питання, які виникають та/або пов`язані з касовими операціями.
		Враховуючи вказану інструкцію, а також додаток 11 до неї (долученої до пояснення), є очевидним, що для здійснення переказу грошових коштів ОСОБА_1 надано касиру відділення Приватбанку його паспорт та ідентифікаційний номер, для проведення ідентифікації особи. 
		Враховуючи те, що ОСОБА_2 не є клієнтом Приватбанку, платник повинен обов`язково надати касиру не лише прізвище, ім`я та по батькові отримувача коштів, а і його ідентифікаційний номер, що є обов`язковим, тому ОСОБА_1 надано усі ідентифікаційні дані ОСОБА_2 . В іншому випадку фінансова операція здійснена б не була. Касир не міг знати та з власної ініціативи вказати їх при проведені переказу коштів, навіть з тих міркувань, що ОСОБА_2 не є клієнтом того банку, дані отримувача переказу грошових коштів вводяться касиром механічним шляхом, касир не міг володіти цими даними. Касир банку міг би допустити помилку, помилившись буквою чи цифрою, в даному випадку всі дані (номер рахунку, ПІБ, ідентифікаційний номер) належать одній особі - ОСОБА_2 .
		Окрім іншого, в квитанції зазначено призначення платежу: для поповнення рахунку ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер отримувача НОМЕР_9 , та те, що клієнт перевірив та підтвердив правильність зазначених реквізитів, посвідчено підписом ОСОБА_1 , що позивач оспорює та не заперечує.
		А відтак, твердження ОСОБА_1 про те, що касир банку помилилася, вказавши номер банківського рахунку, ідентифікаційного номеру та прізвище, Ім`я, по батькові, що належать одній особі - ОСОБА_2 , є абсурдним, не логічним та не відповідає дійсності.
		Натомість, доказами, долученими до матеріалів справи, підтверджується, що ОСОБА_1 володів даними ОСОБА_2 , надав їх касиру банку, перевірив правильність внесених реквізитів та умисно здійснив переказ грошових коштів на суму 155 000 грн. 00 коп. на його рахунок.
		Крім того, відповідно до розділу 14 вищевказаної Інструкції, банк (філія, відділення) зобов`язаний за зверненням клієнта врегулювати відповідно до законодавства України спірні питання, які виникають та/або пов`язані з касовими операціями.
		Будь яких документів на підтвердження звернення ОСОБА_1 до банку, а також вжиті банком заходи щодо врегулювання звернення клієнта до банку відносно помилки при проведенні касової операції при переказі коштів, суду не надано.
		Тому суд приходить до висновку, що зібраними та долученими до матеріалів справи доказами повністю спростовані твердження ОСОБА_1 щодо причин, обставив та вжитих заходів, викладених у позовній заяві. 
		У зв`язку із чим виникає великий сумнів, щодо достовірності його доводів.
		Будь яких інших доказів, окрім квитанції про перерахунок коштів, ОСОБА_1 надано не було, а зі сторони відповідача подано до суду докази на спростування доводів ОСОБА_1 , які є офіційними, достовірними, достатніми та допустимими.
		Отже, суд приходить до висновку, що у вказаних документах при їх дослідженні не встановлено тих обставин на які посилається позивач при зверненні із позовом, а саме те, що він мав намір поповнення власної банківської картки, де надав касиру реквізити рахунку для поповнення та кошти в сумі 156 000 грн. 00 коп. і з вказаних документів не вбачається того, що позивач помилився у надані своїх реквізитів банківського рахунку, як він стверджує, а усвідомлено надав реквізити банківського рахунку АТ «А-Банк» НОМЕР_1 , із зазначенням дії та особи отримувача «поповнення рахунку ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ».
		Відповідач зі своєї сторони не заперечив отримання ним спірних коштів, однак не вважає їх помилковими і безпідставно набутими з посиланням на те, що вказані кошти були отримані ним на прохання його знайомого ОСОБА_10 , який в свою чергу отримав у ОСОБА_2 його банківські реквізити та ідентифікаційний номер і повідомив, що протягом декількох годин на його рахунок мають надійти кошти в сумі 155 000 грн. 00 коп., які потрібно перерахувати на додатково вказані ним рахунки із вказаними сумами конкретно до кожного рахунку, задля допомоги ОСОБА_1 , що знайшло своє підтвердження у ході судового розгляду.
		Таким чином, суд приходить до переконання, що обставини, на які посилався позивач в своїй позовній заяві та які були підставою для подання позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем в ході розгляду справи не представлено належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту набуття відповідачем грошових коштів у сумі 155 000 грн. 00 коп. безпідставно внаслідок помилки їх перерахування та за відсутності між сторонами будь-яких правовідносин, які б передбачали необхідність перерахунку зазначених коштів.
		Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		За приписами ч. 1, 2 ст. 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
		Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		У відповідності до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
		Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
		За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту набуття відповідачем грошових коштів безпідставно внаслідок помилки їх перерахування, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 155 000 грн. 00 коп., слід відмовити за недоведеністю.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», № 4909/04, п. 58, від 10.02. 2010 року).
		У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони ,в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
		Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
		Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з Іншими суб`єктами права.
		При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Так, заявляючи представником відповідача до стягнення суму витрат на правничу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, представник відповідача посилається наданим договором про надання правничої допомоги №б/н від 29.03.2024 року, Додатком договору про надання правничої допомоги №б/н від 29.03.2024 року, Актом про приймання-передачі виконаних робіт від 13.06.2024 року, платіжною інструкцією на переказ готівки №@2PL631391 від 16.05.2024, (а.с. 81-87). 
		Вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги висновки КГС ВС від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17, при цьому суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)), та зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
		Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
		Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлена представником відповідача сума витрати, пов`язані з розглядом справи - витрати на правничу допомогу адвоката, є непропорційною обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), і з огляду на складність справи та існуючу сталу практику з розгляду даної категорії справ, така суму є завищеною і не відповідає критеріям розумного розміру.
		Разом з тим, враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи та відповідно практику при розгляді такої категорії справ (стягнення помилково перерахованих коштів), а також відмову у задоволенні позовних вимог позивачу, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок позивача в розмірі 5 000 грн. 00 коп. Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки письмових пояснень та клопотань, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.13, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ :
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесенні судові витрати на послуги адвоката в розмірі 5 000 гривень 00 копійок. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Учасники справи:
		Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; 
		Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...