Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/3807/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2024. Зареєстровано: 17.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2024.

Номер судового провадження: 2/591/1960/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 591/3807/22
		Провадження № 2/591/1960/22
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		06 вересня 2024 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
		           головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
		           при секретарі - Устименко М.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали об`єднаної цивільної справи за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовою квартирою, їх виселення без надання іншого житлового приміщення -об`єднаною позовною заявою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та зобо`язання її звільнити 
		встановив:
		 
		Позивач Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми 30.08.2022 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить визнати осіб такими, що втратили право на користування службовим приміщенням, їх виселення без надання іншого житла. Позов мотивує тим, що ОСОБА_3 із сім`єю у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.03.2016 року було надано у користування відповідно до договору найму службового приміщення, який був укладений між ОСОБА_3 та військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі ордеру № 1646 від 04.04.2016року, службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України та обліковується в КЕВ м. Суми. 04.04.2016 року ОСОБА_3 надано ордер на вселення на трьох чоловік: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. 18.12.2017 року ОСОБА_3 вибув зі списків частини для проходження служби в іншому гарнізоні, відповідно був виключений зі списків особового складу військової частини та знятий з обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов у зв`язку із переведенням до іншого гарнізону. Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , в особовій справі ОСОБА_3 зазначений лише він, зміни до складу сім`ї не вносилися. Спірна квартира відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України та обліковується в КЕВ м. Суми, проживання в ній відповідачів порушує право користування та розпорядження майном Міноборони.
		09.09.2022 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми відкрито провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.11.2022 року, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. 
		06.10.2022 року позивачем подано клопотання про розгляд справи в поряду загального позовного провадження.
		13.10.2022 року до Зарічного районного суду м. Суми надійшла справа за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою, зобов`язання звільнити службове житло.
		01.11.2022 року до Зарічного районного суду м. Суми надійшла уточнена позовна заява за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою, зобов`язання звільнити службове житло, у якій зазначено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є Міністерство оборони України та обліковується в КЕВ м. Суми. ОСОБА_3 був наданий ордер на вселення у раніше зазначену квартиру. Військовослужбовець ОСОБА_3 в наданій йому службовій квартирі не зареєстрований, місце реєстрації: АДРЕСА_2 . За інформацією Сумського ОВК ОСОБА_3 вибув зі списків частини 18.12.2017 року для проходження служби в іншому гарнізоні. Однак службову квартиру за вказаною адресою не звільнив. 
		03.11.2022 року представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подано письмовий відзив, в якому зазначено, що із позовної заяви та доданих до неї письмових доказів слідує, що спірне службове житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з 25.12.2015 року перебуває у власності Держави в особі Міністерства оборони України, однак позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що спірна службова квартира перебуває на обліку у КЕВ м. Суми, а отже позивач є його балансоутримувачем і має стосовно нього певний обсяг повноважень, реалізація яких захищається законом. Також у відзиві зазначено, що у вказаному житлі крім відповідачів з 21.10.2022 року зареєстрована малолітня дитина відповідачки ОСОБА_1  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є єдиним місцем проживання відповідачів.
		04.11.2022 року у судовому засіданні оголошено перерву до 07.02.2023 року з метою надання часу стороні позивача для ознайомлення з відзивом на позовну заяву.
		22.11.2022 року позивачем подано письмову відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач має достатньо правових підстав для звернення до суду, адже у зв`язку зі створенням перешкод у здійсненні своїх прав у користуванні і розпорядженні майном і неможливістю на достатньому рівні виконувати покладені на нього завдання відповідачами, порушуються права КЕВ м. Суми. Також у відповіді на відзив зазначено, що КЕВ м. Суми перед подачею позовної заяви до суду звертався до органів ЦНАП за довідкою стосовно зареєстрованих осіб і на дату звернення до суду у службовій квартирі були зареєстровані лише відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
		25.11.2022 року представницею відповідача ОСОБА_3 подано письмовий відзив, в якому зазначено, що відповідач у 2016 році на законних підставах вселився із сім`єю у вищевказане житло, здійснив у ньому капітальний ремонт, сплачує комунальні платежі та утримує квартиру до дня розгляду справи. Вказана квартира є єдиним житлом відповідача, іншого житла придатного для проживання він не має. Відповідач за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 із 26.11.2019 року по теперішній час, службовим житлом не забезпечувався, фактично у м. Києві із 26.11.2019 року відповідач зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 та ночує у своєму кабінеті, а кожні вихідні приїздить до свого житла за адресою: АДРЕСА_1 .
		30.11.2022 року ухвалою судді Зарічного суду м. Суми об`єднано справу № 761/17471/22 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та зобов`зання її звільнити зі справою № 591/3807/22 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання такими, що втратили право користування службовою квартирою та виселення без надання іншого житлового приміщення, присвоївши справі № 591/3807/22.
		13.12.2022 року представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано письмові заперечення на відповідь на відзив позивача, у яких зазначено, що пропущений строк для подання відповіді на відзив не підлягає поновленню, оскільки пропущений позивачем без поважних причин, а також, що позивачем жодним чином не підтверджено наявності у нього права на звернення до суду із вказаним позовом, адже довідка № 1624 від 14.11.2022 року видана позивачем сама собі, а інші документи видані та підписані від імені власника житла  Міністерства оборони України, що тільки підтверджують відсутність повноважень у позивача на такі дії.
		21.12.2022 року позивачем подано письмову відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_3 , у якій наголошує на тому, що військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі переміщення по службі, пов`язаного із переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання. 
		В судовому засіданні представники позивача позови підтримали повністю, просять суд їх задоволити.
		Представники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3  адвокати Грищенко Д.М., Якименко О.І. проти позовів заперечили. Просять суд в позовах відмовити.
		Суд, вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали об`єднаної даної цивільної справи, вважає, що позови не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
		Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.12.2015 року власником квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 88,61 кв.м, житловою площею 44,6 кв. м. є держава в особі Міністерства оборони України, Право власності на вищевказану квартиру за державою в особі Міністерства оборони України зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом індексний номер 50842817 від 25.12.2015.
		Двокімнатну квартиру житловою площею 44,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням комісії з контролю за розподілом житла у гарнізонах Збройних Сил України від 14.01.2016 року № 8 розподілено як службову (без зняття з квартирного обліку) ОСОБА_3 ..
		ОСОБА_3 був наданий ордер № 1646 від 04.04.2016 року на вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на трьох осіб: ОСОБА_3 , дружини  ОСОБА_1 , дитина  ОСОБА_2 ..
		ОСОБА_2  ІНФОРМАЦІЯ_3 ,зареєстрована: АДРЕСА_4  є падчеркою ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_5 ).
		Також від 21.10.2022 року ОСОБА_1 зареєструвала у службовій квартирі свою малолітню доньку  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2020 року у справі № 591/1445/20, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26 лютого 2013 року виконавчим комітетом Северинівської сільської ради Сумського району Сумської області, актовий запис № 02.
		Відповідачі вселилися та проживають у спірному житлі на законних підставах, як військовослужбовець, якому рішенням комісії з контролю за розподілом житла у гарнізонах Збройних Сил України від 14.01.2016 року № 8 розподілено як службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та члени сім`ї військовослужбовця.
		Відповідно до довідки про проходження військової служби від 27.09.2022 року ОСОБА_3 є полковником та головним спеціалістом відділу фінансового забезпечення фінансово-економічного управління військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
		Відповідно до довідки № 313/8/6285 від 08.10.2022 року, ОСОБА_3 під час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 не забезпечувався службовим житловим фондом у зв`язку з відсутністю у військовій частині НОМЕР_1 житлового фонду для проживання військовослужбовців та членів їх сімей.
		Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 87 від 16.02.2016 спірну квартиру включено в число службових жилих приміщень.
		Відповідно до довідки № 1624 від 14.11.2022 року, яка видана позивачем, останній повідомляє, що він є балансоутримувачем спірної квартири.
		Згідно з довідкою ТОВ «Охоронна фірма «АЛЬФА-Л» № 14 від 16.03.2023 року квартира АДРЕСА_6 , яка належить ОСОБА_3 , по АДРЕСА_7 , дійсно охороняється ТОВ «Охоронна фірма «АЛЬФА-Л» в період з 14.06.2019 року по теперішній час. Згідно наданих ОСОБА_3 документів, право на постановку/зняття квартири на/з-під охорони мають: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .. До довідки надано графік поставки/зняття квартири на/з-під охорони, з якого вбачається, всі відповідачі систематично ставлять квартиру під охорону та знімають з охорони під своїми іменами, що підтверджує факт постійного користування відповідачами житловим приміщенням.
		Відповідно до відповіді № 313/91180 від 25.02.2023 року наданою Позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_3 не забезпечувався житлом та компенсацію за найом (піднайом) житла не отримує.
		Свідок ОСОБА_6 , якою складені акти про встановлення факту проживання військовослужбовців за адресою по АДРЕСА_7 складеними у складі комісії, встановлено, що двері мешканці спірної квартири не відчинили. Фактично, як пояснила свідок, вказані акти підтверджують тільки факт того, що на момент прибуття комісії, нікого вдома не було.
		Відповідно до довідки № 517/6.1-787 від 04.12.2023 року про перебування на обліку, виданої Київським квартирно-експлуатаційним управлінням, встановлено, що ОСОБА_3 під час проходження служби у гарнізоні м. Київ ВЧ НОМЕР_1 перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 13.11.2009 року по теперішній час.
		Згідно витягу з наказу від 24.01.2023 року №21 командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 вважається таким, що вибув у відрядження до ОКП ОТУ «Суми» з 27.01.2023 року.
		Згідно витягу з наказу від 05.08.2023 № 188 командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 вважається таким, що вибув у відрядження до ОКП ОТУ «Суми» з 07.08.2023 року.
		Відповідно Довідки № 2 виданою в 14.12.2023 року ОСББ «Сонячна брама 10», виданої ОСОБА_3 він дійсно проживає за адресою АДРЕСА_7 , в квартирі АДРЕСА_6 із ОСОБА_1 , та її доньками ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ..
		Згідно витягу з наказу від 03.10.2023 року № 238 командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 вважається таким, що вибув у відрядження до ОКП ОТУ «Суми» з 04.10.2023 року.
		Відповідно до довідки № 3 від 16.04.2024 року, ОСОБА_2 навчається в університеті імені ОСОБА_7 (група 232), але в гуртожитку університету не проживає і не зареєстрована.
		Таким чином, згідно з матеріалами даної справи, судом встановлено, що відповідачі користуються спірною службовою квартирою, також у житловому приміщені проживає та зареєстрована малолітня ОСОБА_4 ..
		Доказів про те, що у відповідачів є інше житло відсутнє. Позивач просить суд виселити відповідачів зі спірного житлового приміщення, без надання іншого житлового приміщення.
		Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		Згідно із ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
		Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення, у випадках зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців та осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
		У довідці про проходження військової служби від 27.09.2022 року зазначено, що ОСОБА_3 є полковником та головним спеціалістом відділу фінансового забезпечення фінансово-економічного управління військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), має 27 років безперервного військового стажу (без пільгових).
		У ч. 1 ст. 122 ЖК України зазначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
		Згідно зі ст. 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Згідно зі ст. 12 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
		Порядок забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей жилими приміщеннями визначаються постановою Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (далі  Порядок), «Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 (далі  Інструкція).
		Відповідно до положень п. 26 Інструкції особи, звільнені з військової служби, які були забезпечені службовим жилим приміщенням, жилою площею у гуртожитку (сімейному гуртожитку) та залишені на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не підлягають виселенню до забезпечення їх встановленим порядком постійним житлом.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
		Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Частиною 1 ст. 81 ЦПК встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За встановлених обставин справи, з врахуванням приписів п. 26 Інструкції та ст. 125 ЖК України, оцінивши у контексті положень статті 8 Конвенції пропорційність можливого виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення відповідній легітимній меті, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
		Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, безпідставно виселений із ного або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов?язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року).
		У контексті вищезазначених положень, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 ЄСПЛ, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Виселення відповідачів у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися із врахуванням порушення прав останніх на житло, унаслідок яких відповідачі можуть втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченками.
		Втрата житла с найбільш крайнього формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява No 19009/04, § 50).
		Втручання держави с порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідуе законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюеться "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява Ne 39948/06, § 47).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, No 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі  Конвенція), ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Це право охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
		П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у п. 1 цієї статті, є виправданим. 
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
		Виселення особи із житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні.
		На підставі викладеного, керуючись 321, 386,405,391 ЦК України, ст. ст. 2,5, 12, 13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовою квартирою, їх виселення без надання іншого житлового приміщення  відмовити. 
		В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та зобо`язання її звільнити  відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Повний текст судового рішення виготовлено 16 вересня 2024 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		СУДДЯ                 КЛИМЕНКО А.Я.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...