Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/670/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 17.09.2024. Зареєстровано: 18.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04.09.2024 Справа № 914/670/24 
		За позовом: Галицької обласної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі
		позивача 1: Львівської обласної ради, м Львів
		позивача 2: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів
		до відповідача: Львівської обласної організації Національна спілка архітекторів України, м. Львів
		за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Комунального підприємства Львівської обласної ради "Нерухомість та майно", м. Львів
		за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Міністерства культури та інформаційної політики України, м. Київ
		про визнання недійсним договору оренди майна та зобов`язання відповідача повернути Комунальному підприємству Львівської обласної ради Нерухомість та майно орендоване майно
		 
		Суддя Никон О.З.
		Секретар судового засідання Смітюх С.В.
		 
		За участю представників:
		від прокуратури: Кульчицький Є.Г. - прокурор;
		від позивача 1: Гриновець О.Б. - представник;
		від позивача2: Буюклі В.О. - представник;
		від відповідача: Шеремета М.Д. - голова організації; Седлецький І.Г. -представник;
		від третьої особи 1: Барнич Т.В. - представник;
		від третьої особи 2 (в режимі відеоконференції): Тимкович І.О. - представник
		 
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Галицької обласної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, до відповідача: Львівської обласної організації Національна спілка архітекторів України про визнання недійсним договору оренди майна, укладеного між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та Львівською обласною організацією Національна спілка архітекторів України та зобов`язання відповідача повернути Комунальному підприємству Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" орендоване майно.
		Хід розгляду справи.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.03.2024 відкрито загальне позовне провадження, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача1: Комунальне підприємство Львівської обласної ради Нерухомість та майно та Міністерство культури та інформаційної політики України.
		Подальший розгляд справи відображено у відповідних ухвалах суду.
		Ухвалою суду від 31.07.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 21.08.2024.
		20.08.2024 від Національної спілки архітекторів України повторно надійшла заява про залучення їх третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Заявник ствердив, що уже звертався до суду із заявою, однак така розглянута судом не було. Оскільки змінились обставини, подав нову редакцію заяви, в якій ствердив, що 12.08.2024 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №914/1599/24 за позовом Національної спілки архітекторів України до Львівської обласної ради, Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Обласного комунального підприємства Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа - Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Величко А.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.12.2016 №32853655 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 за Львівською обласною радою, та про припинення права власності Львівської обласної ради на нерухоме майно - будівлю (будинок) за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, буд. 4.
		Заявник ствердив, що прокурор вимагає зобов`язати відповідача повернути майна, право користування яким виникло у Національної спілки архітекторів України на підставі закону і нікуди не зникло ні з моменту оформлення права власності на майно за Львівською обласною радою, а ні з моменту укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна з Львівською обласною організацією Спілки архітекторів України. Тому вважає, що спір у цій справі прямо зачіпає законні майнові права Національної спілки архітекторів України, а судове рішення може прямо вплинути на обсяг та зміст цих прав.
		Також 20.08.2024 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до моменту набрання чинності рішенням у справі №914/1599/24, що розглядається Господарським судом міста Києва.
		Протокольною ухвалою суду від 21.08.2024 розгляд справи відкладено на 04.09.2024.
		26.08.2024 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в яких така зазначила про пропуск строку на подання заявленого клопотання; враховуючи рішення обласної ради № 1074 від 24.11.1956, яке підтверджує перебування спірного об`єкта у володінні обласної ради ще з 1956 року, ствердила, що скасування рішення державного реєстратора у справі №914/1599/24 не вплине на статус спірного майна, як орендованого. Тому у задоволенні клопотання просила відмовити.
		У судовому засіданні 04.09.2024 прокурор та представники позивачів просили відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду та залучення третьої особи. Відповідач та його представник підтримали зазначені клопотання. Треті особи поклали розгляд клопотань на розсуд суду.
		Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд, враховуючи приписи статті 207 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що позовна заява у справі № 914/1599/24 надійшла до суду ще 20.06.2024, тобто до закриття підготовчого засідання у цій справі, суд до закриття підготовчого засідання з`ясовував в учасників справи стосовно наявності у них заяв/клопотань і про такі заявлено не було, хоча відповідач достовірно знав про існування такої справи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.
		Також суд, враховуючи предмет спору у цій справі, відмовляє у задоволенні заяви про залучення до участі у справі третьої особи, оскільки заявник не довів можливість порушення прав та обов`язків Національної спілки архітекторів України, яка не є стороною оскаржуваного договору, а є окремою юридичною особою з самостійним балансом. Крім того, суд звертає увагу, що у судовому засіданні 29.05.2024 суд розглянув заяву про залучення третьої особи та відмовив у її задоволенні, що відображено у протоколі судового засідання. 
		Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав, які будуть викладені надалі.
		Після розгляду клопотань учасники справи висловили свої доводи та заперечення стосовно заявлених позовних вимог.
		Прокурор в судовому засіданні просив задоволити заявлені позовні вимоги. Позивачі підтримали позов прокурора. Відповідач заперечив щодо задоволення позову. Треті особи просили прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Аргументи сторін.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що договір оренди не відповідає положенням частини 4 статті 8, частини 2, 3 статті 15, частини 1 статті 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», вимогам пунктів 44-46, 171 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, статтям 18, 19, 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», і на момент його укладення не було погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Тому вважає, що договір оренди підлягає визнанню недійсним, а орендоване майно поверненню власнику.
		Відповідач у відзиві на позов, заперечуючи доводи прокуратури ствердив, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» такий має право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону; вартість орендної плати встановлено відповідно до рішення Львівської обласної ради № 1013 від 12.03.2020 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 28.04.2015 № 1353 «Про встановлення орендної плати для громадських організацій, суспільно-культурних товариств, часописів, видавництв та книготорговельних підприємств», орендна плата встановлена в розмірі 1 грн за 1 кв.м. за місяць (без ПДВ); щодо укладення договору без визначення ринкової (оціночної) вартості об`єкта, зазначив, що не може відповідати за дії позивачів щодо належного виконання ними своїх обов`язків та вимог чинного законодавства; також звернув увагу, що відповідно до додатку № 1 до рішення Львівської обласної ради від 29.09.2020 № 1086 «Про оренду майна спільної власності територіальних громад області» у предметі примірного договору зазначено: «ринкова/балансова вартість майна», тобто не встановлена обов`язковість зазначати саме ринкову вартість. Крім того, відповідач ствердив, що на теперішній час прокуратура не має права представляти інтереси держави в особі позивачів через відсутність порушення прав комунальної власності та за наявності підстав неефективності такої оренди, у зв`язку з чіткою визначеністю діючого законодавства щодо таких відносин суб`єктів господарювання. Тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
		Позивач 1 у поясненнях виклав хронологію договірних стосунків позивача 2 та відповідача і звернув увагу, що оскаржуваний договір є продовженням договору оренди від 28.12.2019 шляхом викладення такого в новій редакції на основі примірного договору оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад області; також послався на приписи частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», стверджуючи про можливість укладення договору без аукціону; в договорі оренди від 28.12.2019 вартість оренди визначена станом на 30.11.2019 і становила 16 836 010, 00 грн без ПДВ згідно із звітом про незалежну (експертну) оцінку, і в договорі оренди від 15.02.2022 балансова вартість майна станом на 01.01.2021 становить 1 927 703, 74 грн, яка визначена на підставі довідки балансоутримувача; договір оренди від 15.02.2022 є продовженням договору від 28.12.2019, відтак балансова вартість за кожним договором встановлена на момент строку дії договорів; стосовно відсутності істотної умови щодо необхідності забезпечення відповідачем збереження пам`ятки культурної спадщини (її частини), зазначив, що 20.12.2023 укладено Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 47-АА-23 Департаментом архітектури та розвитку містобудування облдержадміністрації та відповідачем у справі; також повідомив про погодження Міністерством культури та інформаційної політики України листом від 26.01.2024 охоронного договору, а листом від 20.02.2024 погодив позивачу 2 передачу в установленому порядку частини пам`ятки строком до 31.12.2025 в оренду шляхом укладення договору з відповідачем. Позивач 1 просив врахувати пояснення при винесенні рішення.
		Позивач 2 подав суду аналогічні пояснення, як і позивач 1.
		Третя особа 1 у поясненнях зазначила, що Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" не є стороною спірного договору, а є лише балансоутримувачем майна. Тому підприємство просило розглянути спір відповідно до чинного законодавства.
		Третя особа 2 у поясненнях підтвердила погодження передачі в оренду спірного майна; зауважила, що Львівською обласною державною адміністрацією або органом охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації не подавались до Міністерства відомості про порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини стосовно спірного об`єкта та не надавались відповідні акти візуального обстеження для вжиття Міністерством заходів, що свідчить або про порушення законодавства таким органом, або про незначний характер порушень, що були самостійно виправлені відповідачем. Зауважив, що до Міністерства не надходили відомості про передачу орендованого майна в суборенду; вважає, що відсутні порушення з боку відповідача пам`яткоохоронного законодавства при набутті майна в оренду; окремо зауважив, що саме позивачами не вжито заходи щодо збереження об`єкта культурної спадщини, зокрема, не укладено охоронний договір на пам`ятку. Тому третя особа 2 заперечила щодо задоволення позову в частині, що стосується порушення відповідачем пам`яткоохоронного законодавства при укладенні договору.
		Прокуратурою подано суду письмові пояснення, в яких зазначено, що позовна вимога позивача 2 про визнання недійсним договору оренди покликана присікати допущені порушення актів цивільного законодавства, а також інтересів держави і суспільства при передачі відповідачу в оренду пам`ятки культурної спадщини національного значення, а позовна вимога позивача 1 про повернення орендованого приміщення спрямована на захист права володіння, користування та розпорядження власника майна своїм майном, яке передане в оренду з порушенням чинного законодавства, а також порушенням інтересів держави та суспільства.
		Відповідач подав суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки беручи до уваги обставини виникнення спору та предмета позову, позивачем у справі повинна бути Львівська обласна рада, а відповідачами дві сторони договору.
		Прокуратура у запереченнях щодо залишення позову без розгляду ствердила про бездіяльність позивачів по захисту інтересів держави, оскільки вони знали та повинні були знати про порушення, мали повноваження для їх захисту, але не звернулись до суду з відповідним позовом. Крім того, прокуратура зазначила про спільні права та обов`язки позивачів стосовно спірного приміщення, оскільки таке є комунальною власністю.
		Обставини справи. 
		15 лютого 2022 року на підставі наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 31.12.2021 №245-н «Про продовження договору оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 без проведення аукціону» між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (орендодавець, далі - Управлінням) та Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України (орендар) укладено договір №30/22/2 оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад області, за яким відповідачу в оренду передані нежитлові приміщення площею 743,5 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 (далі - договір).
		Об`єкт оренди належить на праві власності Львівській обласні раді та перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури республіканського значення відповідно до постанови Ради міністрів Української РСР від 24.08.1963 №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» (охоронний номер 336), і є пам`яткою культурної спадщини національного значення.
		Відповідно до пункту 1.3 договору майно передається в оренду для розміщення творчої спілки (громадської організації) на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності. Окрім цього, за умовами договору, орендар взяв на себе зобов`язання використовувати орендоване майно відповідно до його призначення (пункт 6.1.), а також застрахувати об`єкт оренди (пункти 6.10; 6.11 договору).
		Пунктом 8.1 договору передбачено, що його укладено строком на 5 років, що діє від 01.01.2021 до 31.12.2025.
		Під час ревізії фінансово-господарської діяльності Управління майном спільної власності Львівської обласної ради за період з 01.01.2020 по 31.05.2023, яка проводилась Західним офісом Держаудитслужби встановлені порушення відповідачем умов укладеного договору та використання орендованого майна не за цільовим призначенням.
		Окрім цього, невідповідність цільового використання відповідачем орендованого майна (зазначено, що на площі 33 кв.м. працює кафе) та відсутність договору страхування майна встановлено комісією з питань проведення інвентаризації та перевірки використання нерухомого майна спільної власності територіальних громад та зафіксовано в акті від 26.09.2023.
		В акті ревізії № 131303-21/10 від 10.08.2023 зазначено, що передача майна в оренду з метою розміщення кафе в даному випадку можлива лише з проведенням аукціону. У ході ревізії розраховано остаточну стартову ціну відповідно до пункту 52 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, та зазначено, що у разі проведення аукціону з метою надання в оренду приміщення площею 33 кв.м. для розміщення кафе за період з квітня 2022 року по травень 2023 року надійшло б щонайменше, лише від стартової ціни без застосування додаткових кроків - 13 329, 67 грн.
		За результатами опрацювання матеріалів ревізії, прокуратурою на адресу позивачів та КП ЛОР «Нерухомість та майно» скеровано запит про надання інформації щодо усунення виявлених порушень, зокрема щодо спірного об`єкта оренди.
		Листом від 02.10.2023 Управлінням повідомлено, що за результатом виявлених порушень готуються матеріали для проведення претензійно-позовної роботи з усунення виявлених в ході обстеження порушень цільового використання орендованого майна.
		30.11.2023 прокуратурою на адресу Управління скеровано запит про надання інформації про вжиті заходи реагування внаслідок виявлених порушень по оренді приміщень на вул. Підвальній, 4 у м. Львові та чи надавалась згода на передачу частини орендованого майна в суборенду третім особам для здійснення підприємницької діяльності.
		Листом від 11.12.2023 Управління повідомило, що згода на передачу частини орендованого майна в суборенду не надавалась; станом на 01.12.2023 порушення орендарем усунені; за результатом листування та проведених нарад досягнуто домовленостей щодо сплати донарахованих коштів, у зв`язку із нецільовим використанням орендованого майна.
		Прокурор 03.01.2024 звернувся із запитом до Міністерства культури та інформаційної політики України із запитом, в якому просив повідомити чи об`єкт оренди належить до пам`яток архітектури національного значення; чи погоджено передачу пам`ятки (її частини) у користування відповідачу; чи вживались заходи реагування внаслідок передачі в користування пам`ятки архітектури національного значення на підставі укладеного договору оренди від 15.02.2022.
		Міністерство культури та інформаційної політики України у відповідь на запит зазначило, що спірний об`єкт є пам`яткою культурної спадщини національного значення; заяв від власника про надання погодження передачі в користування (оренду) та листів погодження не виявлено; заходи реагування не вживались з огляду на відсутність повідомлень про передачу об`єкта від органу охорони культурної спадщини Львівської державної облдержадміністрації або Львівської міської ради.
		12.02.2024 на адресу Львівської обласної ради направлено запит про надання інформації та матеріалів щодо погодження на передачу в оренду пам`ятки від Міністерства культури та інформаційної політики України та про проведення оцінки майна, відповідно до вимог Методики грошової оцінки пам`яток.
		У відповідь на запит листом від 21.02.2024 Управління майном спільної власності Львівської обласної ради повідомило, що оцінка об`єкта оренди не проводилась, у зв`язку з тим, що орендна плата за об`єкт визначена відповідно до рішення Львівської обласної ради №1013 від 12.03.2020 в розмірі 1 грн. за 1 кв.м. Також управління зазначило про направлення до Міністерства культури та інформаційної політики України листа щодо погодження передачі в оренду пам`ятки.
		Враховуючи порушення інтересів держави, неналежне здійснення своїх повноважень позивачами, 07.03.2024 прокурор повідомив останніх про пред`явлення позову у цій справі. 
		Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.
		Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Суд встановив, що 15.02.2022 позивач 2 та відповідач уклали договір оренди майна за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4, яке є пам`яткою культурної спадщини національного значення. 
		Прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах позивача 2, як сторони договору, про визнання недійсним договору оренди із застосуванням наслідків недійсності правочину, та в інтересах позивача 1, як власника майна, про повернення майна на користь балансоутримувача. 
		Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. 
		Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. 
		Тому суд першочергово повинен встановити належність суб`єктного складу сторін у справі.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 дійшла висновку, що: 
		1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
		- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
		- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
		2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
		- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
		- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
		Тому суд має обов`язок встановити чи порушував сам орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах інтереси держави. 
		Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний договір укладено без проведення аукціону; на момент укладення договору ринкова (оціночна) вартість не визначалась, що впливає на розмір орендних платежів; договором не передбачено передачу орендованого майна під творчі майстерні; положення договору щодо передачі майна в суборенду суперечать приписам закону; договір укладено без погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини; у договорі відсутні істотні умови щодо необхідності забезпечення відповідачем збереження пам`ятки культурної спадщини.
		У судовому засіданні 04.09.2024 суд з`ясовував позицію прокурора стосовно порушення органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах порушення інтересів держави.
		Прокурор підтвердив, що саме на позивача 2 покладено обов`язок визначити ринкову вартість майна, погодити з Міністерством укладення договору до його укладення та забезпечити збереження пам`ятки культурної спадщини.
		І в акті ревізії, і в звіті про здійснення періодичного комплексного контролю за виконанням умов договорів оренди та використанням орендованого майна фактично зазначено про бездіяльність позивача 2 в частині покладених на нього законодавством обов`язків контролю за виконанням договорів.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах позивача 2, який сам порушив інтереси держави.
		Тому прокурор не вправі звертатись до суду із цим позовом в інтересах позивача 2.
		Суд звертає увагу на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18).
		Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, постанові Верховного Суду від 10.09.2021 № 909/207/20, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20, від 29.09.2023 у справі № 912/1550/22).
		У постанові від 04.09.2024 у справі № 922/42/24 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, так як незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору по суті заявлених позовних вимог. 
		Більше того, визначення прокурором Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яке є стороною договору та органом, який сам порушив інтереси держави, створює відчуття нерівності, оскільки відповідний орган спершу вчиняє правочин, який у подальшому оспорюється прокурором, а за наслідками такого оспорення прокурор зазначає такий орган позивачем і в такому випадку вже сама присутність прокурора в судовому процесі на боці такої сторони ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами. Несправедливим у цьому аспекті також є і покладення судових витрат лише на одну сторону правочину, а не на обох.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що встановлення факту порушення позивачем 2 інтересів держави має наслідком неналежно визначений прокурором суб`єктний склад учасників справи. 
		Поряд з цим, суд має можливість встановити неналежний суб`єктний склад лише під час розгляду справи по суті. Тому процесуальним наслідком встановленого неналежного суб`єктного складу є відмова у даному випадку у задоволенні позову в частині визнання його недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину. 
		Враховуючи встановлене та викладене вище у сукупності, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню, оскільки зазначені підстави мають наслідком відмову у задоволенні позову.
		Оскільки позовна вимога про визнання недійсним договору із застосуванням наслідків недійсності правочину, яка заявлена виключно в інтересах позивача 2 не підлягає задоволенню, похідна вимога про повернення майна в інтересах позивача 1 також не підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. 
		Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
		Щодо судового збору.
		На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокуратуру.
		Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні позовних вимог відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст рішення складено 16.09.2024.
		 
		СуддяНикон О.З.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...