Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/38/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2024.
Дата набрання законної сили: 11.09.2024
Номер судового провадження: 61-10821ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 вересня 2024 року                                          
		м. Київ
		 
		справа № 242/38/23
		провадження № 61-10821св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2017 року у м. Харкові він передав у борг ОСОБА_2 8 300,00 дол. США, які останній зобов`язався повернути до 02 листопада 2017 року, про що склав відповідну боргову розписку. 
		25 січня 2018 року у м. Харкові позивач передав у борг відповідачу 10 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 25 лютого 2018 року, про що склав відповідну боргову розписку.  
		Посилаючись на те, що відповідач боргові зобов`язання не виконав, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача борг у розмірі 8 300,00 дол. США та 10 000,00 дол. США, а також 6 692,31 грн на відшкодування судових витрат.
		Короткий зміст ухвалених судових рішень
		Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем 19 жовтня 2017 року та 28 січня 2018 року укладено договори позики, згідно з якими відповідач отримав у борг 8 300,00 дол. США та 10 000,00 дол. США, відповідно, які у встановлений у боргових розписках строк не повернув. 
		Урахувавши заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права. Так, за договором позики від 19 жовтня 2017 року позовна давність спливла 03 листопада 2020 року, а за договором позики від 25 січня 2018 року - 26 лютого 2021 року, в той час коли до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся у січні 2023 року. 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби 
		(COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		За таких обставин висновок суду про пропуск позивачем строку для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права є помилковим, оскільки карантин, введений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на час розгляду справи в суді першої інстанції. Тобто, звертаючись до суду з позовом у грудні 2022 року, позивач не пропустив позовну давність. 
		Крім того, застосувавши позовну давність, суд першої інстанції належно не встановив обставин справи та не перевірив обґрунтованість позовних вимог по суті. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказом невиконання боржником зобов`язання за розпискою є наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора). 
		Зважаючи на те, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав лише копії боргових розписок від 19 жовтня 2017 року та від 25 січня 2018 року, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відсутність у позивача (позикодавця) оригіналів розписок фактично свідчить про виконання позичальником зобов`язання з повернення позики. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог по суті скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в решті - залишити без змін.  
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 лютого 2023 року у справі № 718/1403/15-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 31 серпня 2022 року у справі № 761/4147/15-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 913/843/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на порушення принципу диспозитивності, яким на суд покладено обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять учасники спірних правовідносин, не врахував, що відповідач не заперечував факт наявності оригіналів боргових розписок у позивача та, що наявні у матеріалах справи копії розписок відповідають оригіналам.  
		На порушення принципу рівності апеляційний суд фактично звільнив відповідача від обов`язку доводити неналежність копій розписок як доказів, вирішивши це питання з власної ініціативи.
		Суд апеляційної інстанції на порушення частини шостої статті 95 ЦПК України не витребував оригіналів боргових розписок у позивача, не зазначив, в чому полягає сумнів у достовірності наданих суду копій розписок. 
		Висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у позивача оригіналів розписок свідчить про виконання відповідачем боргового зобов`язання, суперечить частині третій статті 545 ЦК України, згідно з якою тільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.  
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , 
		в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.   
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., з підстав, визначених 
		пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Селидівського міського суду Донецької області матеріали цивільної справи № 242/38/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.  
		У жовтні 2023 року матеріали справи № 242/38/23 надійшли до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у 
		пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що згідно з розпискою від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8 300,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 02 листопада 2017 року.
		Відповідно до розписки від 25 січня 2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 25 лютого 2018 року.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 
		Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
		На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
		З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 
		№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року 
		у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
		Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
		Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. 
		У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд, виходив з того, що доказом невиконання боржником зобов`язання за розпискою є наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора). Оскільки на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав лише копії боргових розписок від 19 жовтня 2017 року та 25 січня 2018 року, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відсутність у позивача (позикодавця) оригіналів розписок фактично свідчить про виконання позичальником зобов`язання щодо повернення позики.
		Такий висновок апеляційного суду заявник вважає помилковим, посилаючись на те, що оригінали боргових розписок від 19 жовтня 2017 року та 25 січня 2018 року знаходяться у нього, а суд, за наявності сумніву у достовірності долучених до позовної заяви копій зазначених розписок, мав витребувати їх оригінали відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину третю статті 545 ЦК України, згідно з якою тільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.  
		Перевіривши зазначені доводи заявника, Верховний Суд вважає їх обґрунтованими з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Саме для цього та для забезпечення прав протилежної сторони на інформування про справу ЦПК України передбачає, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).
		Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		Відповідно до частини п`ятої статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
		Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
		Аналізуючи зміст статті 95 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 дійшла висновку, що: 
		1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; 5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи. 
		Зазначена норма не містить вимог щодо будь-якого засвідчення копій документів, оригіналів яких позивач не має, а загальне правило щодо подачі копій, засвідчених належним чином, слід тлумачити у контексті усієї зазначеної статті ЦПК України.
		Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
		Вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не звернув уваги на те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Карапетян А. Р., надав належним чином завірені копії боргових розписок від 19 жовтня 2017 року та від 25 січня 2018 року, зазначивши, що оригінали всіх документів, доданих до позову, знаходяться у нього, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю з тих лише підстав, що позивач не надав оригіналів боргових розписок.
		За наявності передбачених процесуальним законом підстав для витребування оригіналів боргових розписок, суд апеляційної інстанції таких дій не вчинив, що призвело до неповного встановлення дійсних обставин справи та невідповідності ухваленого судового рішення завданням та основним засадам цивільного судочинства. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , не заперечуючи факту укладення між сторонами договорів позики та наявності у позивача оригіналів боргових розписок, як на підставу для відмови у задоволенні позову посилався на те, що він повернув отримані у борг грошові кошти шляхом перерахування на картковий рахунок позивача, та зазначив, що докази на підтвердження зазначеного у нього не збереглися, отримати їх він не має можливості, оскільки перебуває за кордоном. Просив застосувати позовну давність. Клопотання про витребування доказів не заявляв. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач посилався на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування позовної давності та зазначив, що докази повернення боргу втрачено. Клопотання про витребування доказів не заявляв.  
		Зважаючи на зазначене, а також те, що презумпція належності виконання зобов`язання розподіляє обов`язки сторін з доказування обставин під час судового спору, висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у позивача оригіналів боргових розписок фактично свідчить про виконання позичальником своїх зобов`язань, суперечить вимогам частини третьої 
		статті 545 ЦПК України та є передчасним.  
		Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема частини шостої статті 95 ЦПК України, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, належно не дослідив зібрані у справі докази, не перевірив доводи сторін, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ: 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, задовольнити. 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...