Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/3282/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2024.
Дата набрання законної сили: 12.09.2024
Номер судового провадження: 51-8485км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017110150001249

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		12 вересня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/3282/18
		провадження № 51-8485км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		потерпілих                                                  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		представника потерпілих                      ОСОБА_8 ,
		захисника                                                   ОСОБА_9 , 
		а також в режимі відеоконференції
		засудженого                                              ОСОБА_10 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_10 і потерпілої ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110150001249, за обвинуваченням 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у  АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року ОСОБА_10 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України і призначено покарання у  виді позбавлення волі на строк 15 років.
		Запобіжний захід до набрання вироком законної сили у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 залишено без змін, а строк відбування покарання визначено рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 08 січня 2018 року.
		Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальні витрати.
		Цивільні позови адвоката ОСОБА_11 , подані в інтересах потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , про відшкодування моральної шкоди задоволено і стягнуто з  ОСОБА_10 на користь потерпілих по 1 000 000 гривень.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_10 на її користь 2 000 000 гривень.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим у тому, що він, вчинив умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 з особливою жорстокістю за обставин, детально описаних у судових рішеннях.
		Так, 29 грудня 2017 року, не раніше 17:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння біля зупинки громадського транспорту по АДРЕСА_2 , діючи умисно, на ґрунті довготривалих неприязних відносин, виражаючи свою жорстокість, розуміючи, що спричинення великої кількості тілесних ушкоджень завдасть особливих страждань, використовуючи ніж, наніс ОСОБА_13 численні удари в область життєво-важливих органів, а саме шию та обличчя, чим спричинив потерпілій фізичних страждань і внаслідок чого у неї утворилися:
		- колото-різана рана правої бокової поверхні шиї, яка відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя;
		- колото-різана рана передньої поверхні шиї, яка відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя;
		- колото-різана рана в області підборіддя, яка відноситься до ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я;
		- легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а саме: колото-різані рани у ліву завушну область, передню поверхню лівої вушної раковини; 4 колото-різані рани підборіддя, у верхню третину шиї, праву бокову поверхню шиї; 2 колото-різані ушкодження у середню третину шиї, в область правого кута рота; наскрізну рану на верхній губі справа.
		Внаслідок заподіяння ОСОБА_13 колото-різаних ран шиї, по ходу ранових каналів яких, відмічається пересічення магістральних судин шиї праворуч, блукаючого нерву, ушкодження трахеї, що призвело до гострої крововтрати, аспірації крові в дихальні шляхи, розвитку шоку, настала смерть останньої.
		У подальшому, з метою приховання слідів злочину, ОСОБА_10 , переніс тіло ОСОБА_13 до річки «Кізка», що протікає неподалік с. Демидів Вишгородського району Київської області, де біля бетонного мосту автодороги сполученням Київ - Овруч з метою уникнення кримінальної відповідальності, шляхом зміни обставин вчинення злочину, зняв з тіла потерпілої одяг, у який вона була одягнена, а тіло кинув в річку. Після цього ОСОБА_10 забрав вказаний одяг із собою і, повернувшись до місця свого проживання, знищив його шляхом спалювання.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
		Аргументуючи свою позицію, стверджує, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях, неналежних та недопустимих доказах, а також фактичних даних, які не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_10 у скоєному. 
		Вважає, що без належної уваги судів залишився той факт, що під час досудового розслідування на ОСОБА_10 працівниками поліції було здійснено психологічний тиск і висловлені погрози, в результаті чого засуджений оговорив себе і надав неправдиві показання, зокрема під час слідчого експерименту, які не узгоджуються із дійсними обставини смерті потерпілої.
		Також, захисник вказує, що відеозаписи зізнання ОСОБА_10 у скоєному, які були отримані в ході проведення НСРД, є недопустимими фактичними даними, оскільки в цьому випадку мало місце не приватне спілкування, а допит затриманого працівниками поліції, який було проведено без захисника та без роз`яснення процесуальних прав, зокрема права не свідчити проти себе.
		Крім цього, захисник ОСОБА_9 вказує на недопустимість протоколів про результати аудіо-, відеоконтролю особи під час перебування ОСОБА_10 в ІТТ, оскільки суд з технічних причин безпосередньо не досліджував звукозаписи спілкування підозрюваного зі співкамерником, а стенограму сфальсифікували. 
		Поміж зазначеного, сторона захисту наголошує на тому, що висновки судів не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та містять численні суперечності.
		У касаційній скарзі із доповненнями засуджений  ОСОБА_10 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження.
		Крім доводів, які є аналогічними доводам касаційної скарги його захисника, вказує, що 07 січня 2018 року його фактично було затримано та проведено допит без обов`язкової участі захисника. В ході слідчих дій працівники поліції змусили надати визнавальні показання та озвучити вигадану версію подій.
		Вважає, що суд безпідставно не перевірив його заяви про застосування недозволених методів слідства та прийшов до хибних висновків про дотримання стороною обвинувачення вимог КПК України під час отримання доказів у цьому кримінальному провадженні.
		Також засуджений ОСОБА_10 наголошує, що ряд слідчих дій було проведено неуповноваженими посадовими особами, що тягне за собою обов`язкове визнання недопустимими отриманих фактичних даних.
		У касаційній скарзі потерпіла  ОСОБА_7 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
		Стверджує, що сукупність досліджених судом доказів достовірно не підтверджує часу, місця, способу і знаряддя вчинення злочину, за який засуджено ОСОБА_10 .
		Вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини є неповними, а ряд висновків ґрунтується на припущеннях та суперечливих даних, зокрема висновках експертиз.
		Так, вказаний судом у вироку спосіб вбивства ОСОБА_13 суперечить даним висновку експерта № 2т-2018 від 18 січня 2018 року та показанням експерта в суді, а ширина та довжина ранових каналів свідчить про зовсім інше знаряддя вбивства, а ніж те, що було вилучено поблизу місця події.
		Крім цього, потерпіла ОСОБА_7 не погоджується із встановленим місцем та обставинами вбивства своєї матері, оскільки на зупинці транспорту та біля неї, а також на місцях, де зупинявся ОСОБА_10 з тілом ОСОБА_13 прямуючи до р. «Кізка» не знайдено слідів крові.
		На ці та інші порушення апеляційний суд в ході перегляду вироку місцевого суду уваги не звернув, не перевірив та не надав відповіді на усі доводи її апеляційної скарги та безпідставно не розглянувши її клопотання, повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 підтримав вимоги своєї касаційної скарги і просив її задовольнити на викладених підставах, а також підтримав доводи касаційних скарг, поданих засудженим та потерпілою.
		Засуджений ОСОБА_10 просив задовольнити його касаційну скаргу та закрити кримінальне провадження, підтримав доводи касаційних скарг свого захисника і потерпілої про допущені процесуальні порушення.
		Потерпіла ОСОБА_7 просила задовольнити її касаційну скаргу та частково підтримала доводи і вимоги касаційних скарг захисника і засудженого.
		Потерпіла ОСОБА_6 підтримала подані касаційні скарги, просила скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
		Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_8 просив задовольнити касаційну скаргу потерпілої  ОСОБА_7 та погодився із доводами касаційних скарг сторони захисту щодо допущених процесуальних порушень у даному кримінальному провадженні.
		Прокурор ОСОБА_5 вважав подані касаційні скарги необґрунтованими, просив залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної Главою 31 КПК України процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК України і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
		Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
		За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено.
		Однак апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо  ОСОБА_10 , не дотримався наведених законодавчих приписів.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження,  ОСОБА_10 пред`явлено обвинувачення за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 з особливою жорстокістю.
		Для доведення того, що саме  ОСОБА_10  вчинив це кримінальне правопорушення, сторона обвинувачення посилалася на показання потерпілих та свідків, які не були безпосередніми очевидцями події; дані протоколів огляду місця події, якими зафіксовано відомості щодо обставин кримінального правопорушення та вилучено ряд речових доказів; висновки та показання експертів щодо виявлених у ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, механізм їх утворення та молекулярно-генетичних досліджень; дані протоколу проведення слідчого експерименту із  ОСОБА_10 і дані протоколів про результати аудіо-, відеоконтролю особи, в яких зафіксовано факт зізнання ОСОБА_10 у скоєному; відомості про перебування мобільних телефонів ОСОБА_10 і  ОСОБА_13  у межах дії базових станцій оператора мобільного у АДРЕСА_2 ; а також ряд інших доказів.
		Місцевий суд, оцінивши ці докази, зазначив, що вони зібрані з дотриманням вимог КПК України та у своїй сукупності доводять пред`явлене  ОСОБА_10 обвинувачення і вину останнього у скоєному.
		Прокурор, захисник ОСОБА_9 , обвинувачений  ОСОБА_10 , представник потерпілої - адвокат ОСОБА_14 та потерпіла ОСОБА_7  не погодилися із вироком і оскаржили його в апеляційному порядку.
		Прокурор та представник потерпілої - адвокат ОСОБА_14 у своїх касаційних скаргах просили призначити обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Захисник ОСОБА_9 і обвинувачений  ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просили закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримати. 
		Потерпіла ОСОБА_7 також зазначала про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноту судового розгляду та просила призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
		Апеляційний суд старанно перерахував, однак в порушення статей 404, 419 КПК України, не надав відповідей на усі наведені сторонами аргументи і належним чином не мотивував своїх висновків.
		Так, ізматеріалів кримінального провадження видно, що захисник ОСОБА_9 та обвинувачений в апеляційних скаргах на вирок місцевого суду посилалися, зокрема, на те, що під час досудового розслідування до  ОСОБА_10 з боку працівників поліції був застосований психологічний тиск, внаслідок якого останній не по своїй волі оговорив себе під відеозапис та під час проведення слідчого експерименту описував версію, яку йому запропонували правоохоронці. 
		Враховуючи те, що під час судового провадження  ОСОБА_10 заперечував свою винуватість, тричі наполегливо звертався до суду із заявами, в яких наголошував на порушенні його прав, перевірка наведених доводів набуває вирішального значення, зокрема, для оцінки даних: протоколу проведення слідчого експерименту від 08 січня 2018 року з додатками за участі підозрюваного ОСОБА_10 ; висновку експерта №16/К від 04 квітня 2018 року, який ґрунтується на згаданому слідчому експерименті; протоколів про результати аудіо - відеоконтролю особи від 08 січня, 24 квітня, 14 травня 2018 року; висновків судово-психіатричного експерта від 31 січня, 20, 21 і 23 лютого 2018 року.
		Зважаючи на положення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, необхідно провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилося, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Яременко проти України», «Вергельський проти України», «Олексій Михайлович Захарків проти України» та «Нечипорук і Йонкало проти України»).
		Згідно з практикою ЄСПЛ допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
		Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим. 
		Однак, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що жодної перевірки за неодноразовими зверненнями  ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 про застосування до обвинуваченого недозволених методів слідства не проводилося та відповідного процесуального рішення за наслідками такої перевірки не приймалося.
		Розглядаючи відповідні доводи, апеляційний суд у своєму рішенні обмежився дублюванням висновків місцевого суду, який зазначив, що матеріали справи не містять даних про застосування до  ОСОБА_10  будь-якого примусу, а факт проведення декількох судово- психіатричних експертиз з ініціативи органу досудового розслідування, за результатами яких встановлено добровільність надання показань обвинуваченим, спростовує версію про здійснення будь-якого психологічного тиску чи існування домовленості на предмет обмовлення.
		Проте апеляційний суд не врахував, що така перевірка вищенаведених доводів, без внесення відомостей до ЄРДР і проведення належного розслідування, через призму ст. 1 Конвенції та норм національного законодавства не може розцінюватися як ефективне розслідування. 
		Отже, зважаючи на те, що перевірка доводів сторони захисту щодо незаконних методів досудового розслідування має суттєве значення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, однак апеляційний суд належно не перевірив цих аргументів в установлений законом спосіб, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати як таку, що постановлена з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Поміж зазначеного, без належної уваги апеляційного суду залишися й інші доводи захисника та обвинуваченого, зокрема про отримання стороною обвинувачення доказів винуватості  ОСОБА_10  з істотним порушенням вимог КПК України.
		Так, сторона захисту, із посиланням на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2018 року (справа № 332/2781/15-к, провадження № 51-2854км18), 05 березня 2020 року (справа № 666/5448/15-к, провадження № 51-5934км19), 02 грудня 2020 року у справі № 738/2153/18, провадження № 51-2915км20), 09 грудня 2020 року у справі № 756/12749/18, провадження № 51-3483км20), вказувала, що дані протоколів про результати аудіо - , відеоконтролю особи від 08 січня 2018 року та похідні докази є недопустимими, оскільки вказані негласні слідчі (розшукові) дії мали ознаки допиту  ОСОБА_10 , під час якого останньому не роз`яснено його процесуальний статус, порушено право на захист та отримано пояснення, без повідомлення про право відмовитись від давання показань і не відповідати на запитання.
		Апеляційний суд не надав належної оцінки таким доводам з урахуванням того, що згідно з п. 1 ч. 4 ст. 258 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, який складається із доступу до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.
		У цьому кримінальному провадженні НСРД (аудіо-, відеоконтроль особи) проводились 07 та 08 січня 2018 року в приміщеннях Управління карного розшуку ГУНП в Київської області та Вишгородського ВП ГУНП в Київської області і ця обставина залишилася без належної уваги колегії суддів апеляційного суду, яка дійшла передчасного висновку про те, що зафіксоване спілкування із обвинуваченим мало ознаки приватного в розумінні статей 258, 260 КПК України.
		Крім цього, сторона захисту, посилаючись на постанову Верховного Суду від 11 липня 2019 року (справа № 712/3581/16-к. провадження, 51-1313км19), наголошувала на визнанні недопустимими даних протоколів про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 27 квітня і 14 травня 2018 року, оскільки їх стенограми спілкування в ІТТ не відповідали даним аудіозапису, який під час судового розгляду прослухати не вдалося, через пошкодження файлів чи носія.
		Ці аргументи також не отримали належної відповіді під час перегляду вироку місцевого суду.
		Поміж уже зазначеного, апеляційний суд фактично ухилився від відповіді про порушення права ОСОБА_10 на захист. Зокрема, сторона захисту вказувала, що після затримання вранці 07 січня 2018 року, ОСОБА_10 доставили до Управління карного розшуку ГУНП в Київській області, де він майже добу перебував під контролем поліцейських і допитувався без захисника. Крім цього, сторона захисту наголошувала на тому, що під час проведення судово-психіатричної експертизи перед початком інтерв`ю (бесіди) підозрюваний не попереджався про можливість відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, а тому надані ним показання в ході дослідження суд протиправно взяв до уваги.
		Також у своїх апеляційних скаргах сторона захисту наголошувала на тому, що під час судового розгляду місцевий суд не надав належної оцінки: наявним суперечностям між даними слідчих експериментів із експертом ОСОБА_15 , обвинуваченим ОСОБА_10 та даними висновків експертиз щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, їх кількості та механізму їх утворень; проведення молекулярно-генетичних експертиз за методикою, яка не була затверджена Міністерством юстиції України; даним висновку судової телекомунікаційної експертизи № 19/9-1/2/9-СЕ/18, відповідно до яких телефон ОСОБА_13 29 грудня 2017 року о 18:40 реєструвався базовою станцією в районі території біля мосту, а мобільний пристрій - ОСОБА_10 - за місцем проживання обвинуваченого; факту проведення окремих слідчих дій неуповноваженими слідчими та порушення підслідності з огляду на позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19, провадження № 51-2917кмо20).
		Наведені доводи сторони захисту не отримали вмотивованих відповідей апеляційного суду, який формально продублював висновки місцевого суду і передчасно вказав, що наведені аргументи є безпідставними.
		Крім цього, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні навів, однак належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_7 , яка зазначала про неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а саме висловлювала обґрунтовані сумніви щодо встановленого місця і часу вбивства її матері, знаряддя злочину та обставин заподіяння колото-різаних ран, а також синців і саден, які було виявлено в ході досудового розслідування, однак проігноровано під час судового розгляду.
		На переконання потерпілої висновки місцевого суду ґрунтуються на суперечливих висновках та не узгоджуються із наявними у матеріалах справи доказами, однак апеляційний суд не зважив на ці обставини та формально переглянув оскаржуване судове рішення.
		Враховуючи встановлені порушення, Суд приходить до висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 404, 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.
		Слід наголосити на тому, що в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості і законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.
		Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка такими повноваженнями наділена, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення фактів кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.
		У даному кримінальному провадженні захисник, обвинувачений і потерпіла, оскаржуючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 , посилалися у апеляційних скаргах на однобічність, неповноту розгляду кримінального провадження та помилкову оцінку доказів, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи і ставили перед апеляційним судом вимогу про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України (сторона захисту) і призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції (потерпіла сторона).Також, вказані учасники кримінального провадження заявляли клопотання про повторне дослідження доказів.
		Виходячи із таких вимог, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України мав створити необхідні для цього умови, у тому числі й шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються та про необхідність іншої оцінки яких йшлося в апеляційних скаргах.
		Однак, колегія суддів апеляційного суду не виконала вимог процесуального закону, повторно не дослідила фактичні обставини цього кримінального провадження та не дала власної оцінки усім доказам з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК України.
		Як вбачається із досліджених матеріалів, клопотання потерпілої про повторне дослідження доказів колегія суддів взагалі не розглянула, що є істотним порушенням вимог КПК України та підставою для скасування судового рішення.
		Що стосується аналогічного прохання сторони захисту, то відмова обвинуваченого під час судового засідання від повторного дослідження доказів, з огляду на заявлені доводи та вимоги апеляційних скарг, не позбавляла апеляційний суд можливості самостійно ухвалити відповідне рішення та повторно дослідити обставини цього кримінального провадження.
		Така позиція щодо правозастосування ст. 404 КПК України узгоджується із правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження 51-1747км22).
		Наведене також є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити мотивоване й обґрунтоване судове рішення, що також є підставою для скасування ухвали апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Колегія суддів не перевіряє інших доводів, наведених у касаційних скаргах, оскільки вони пов`язані з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з урахуванням змісту доводів і вимог, зазначених захисником, засудженим і потерпілою, вони підлягають частковому задоволенню. 
		Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторін, зокрема про застосування щодо  ОСОБА_10 незаконних методів слідства, й обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень Глави 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
		Відповідно до ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і  призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
		З метою забезпечення можливості апеляційного розгляду та попередження ризику переховування  ОСОБА_10 від суду, із урахуванням ухваленого обвинувального вироку місцевого суду, тяжкості інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення та конкретних обставин скоєного, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.
		Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Касаційні скарги захисника ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_10 і потерпілої ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року щодо  ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Обрати  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб тобто до 10 листопада 2024 року.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...