Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/426/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2024. Зареєстровано: 20.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.09.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/760/2383/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023011000000079

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №760/426/24
		1-кп/760/2383/24
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		17 вересня 2024 року                                                                          м. Київ
		 
		Солом`янський районний суд м. Києва у складі: 
		головуючого - судді                  ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		прокурора                         ОСОБА_4 ,
		захисника                         ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в залі судових засідань Солом`янського районного суду м. Києва кримінальне провадження 22023011000000079 від 10.04.2023  за обвинуваченням:
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Армянськ, АР Крим, Україна, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1КК України,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_6 , будучи громадянином України, маючи стійкий, виниклий за невстановлених досудовим розслідуванням обставин умисел, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, діючи умисно, всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету й територіальній цілісності, добровільно зайняв посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим (ТОТУ АР Крим).
		Реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на добровільне зайняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на ТОТУ АР Крим, за власною згодою, згідно з т. зв. «Распоряжением Председателя Совета министров Республики Крым от 14 июня 2022 года № 151-рп «О ОСОБА_6 », з 14.06.2022 був призначений на посаду т.зв. «заместителя министра труда и социальной защиты Республики Крым».
		Вказане стало можливим за наступних умов.
		Впроваджуючи протиправну політику щодо окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу РФ, на території АР Крим було прийнято низку актів, що суперечать законам України, з метою регулювання питань «організації державної цивільної служби», було прийнято т.зв. «Законом Республики Крым от 29.05.2014 № 7-3РК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де у ст. 1 визначено, що державні органи «Республіки Крим» - т.зв. «державна рада Республіки Крим» - «парламент Республіки Крим», «Рада міністрів Республіки Крим» - «Уряд Республіки Крим», їх апарати, «Адміністрація Голови Республіки Крим», інші «державні органи, утворюються у відповідності з конституцією Республіки Крим і законодавства Республіки Крим». У вказаному «законі» у ст. 2 визначено, що державна цивільна служба «Республіки Крим» - професійна службова діяльність громадян на посадах цивільної служби по забезпеченню виконання повноважень «Республіки Крим», а також повноважень органів та осіб, які заміщують державні посади «Республіки Крим». Відповідно до наявної у т.зв. «законі» класифікації посад, категорію «керівники» займають особи, які є керівниками та заступниками керівників державних органів, структурних підрозділів державних органів, призначені на певний час повноважень, або безстроково. Крім того, у ст. 11 вищезазначеного т.зв. «закону» передбачено основні обов`язки службовців, до яких, зокрема, віднесено дотримуватися конституції РФ, федеральних конституційних законів та інших нормативно-правових актів РФ, конституції «Республіки Крим», законів та інших нормативно-правових актів «Республіки Крим» та забезпечувати їх виконання.
		Т.зв. «законом Республіки Крим «Об исполнительных органах Республики Крым» от 15.07.2022», визначаються «правові основи організації і діяльності виконавчих органів «Республіки Крим» та їх основні повноваження. У ст. 1 вказано, що система «виконавчих органів Республіки Крим» це сукупність виконавчих органів «республіки Крим», діяльність яких спрямована на забезпечення виконавчої влади в «Республіці Крим» шляхом державного управління, наділених з цією метою державно-владними повноваженнями, закріпленими в конституції РФ, федеральних конституційних законах, федеральних законах та інших нормативно правових актах РФ, конституції «Республіки Крим», вказаному законі, інших законах «Республіки Крим» і нормативно-правових актів «Республіки Крим», а також в угодах з федеральними органами виконавчої влади. У свою чергу, вказаний «закон» визначає «виконавчий орган республіки Крим» як орган виконавчої влади «Республіки Крим», який входить в єдину систему публічної влади «Республіки Крим» і виконує в межах своєї компетенції державного управління по питанням, віднесеним до предметів відання «Республіки Крим» та повноваженням «Республіки Крим», а також по питанням спільного ведення рф і «Республіки Крим», та включений до структури виконавчих органів «Республіки Крим».
		У ч. 3 ст. 2 т.зв. «закону Республіки Крим «Об исполнительных органах Республики Крым» от 15.07.2022» передбачено, що у відповідності з конституцією РФ в межах відання РФ і повноважень РФ за предметами спільного ведення РФ і «Республіки Крим», виконавчі органи «Республіки Крим» входять до єдиної системи виконавчої влади РФ.
		Відповідно до ч. 1 ст. 24 згаданого вище т.зв. «закону», задачі, функції, компетенція та організація діяльності виконавчого органу «Республіки Крим», визначається зазначеним законом та положенням про цей орган. Положення про виконавчий орган «Республіки Крим» (за винятком виконавчого органу «Республіки Крим» в сфері протидії корупції), затверджуються т. зв. «радою міністрів республіки Крим».
		В ч. 6 ст. 24 вказаного вище закону передбачено, що керівник виконавчого органу «Республіки Крим» має заступників, в тому числі першого (перших). Заступники керівників т.зв. «виконавчих органів Республіки Крим» призначаються на посаду і звільняються з посади за поданням керівника виконавчого органу «Республіки Крим».
		Постановою т.зв. «совета министров республики Крым № 147 от 27.06.2014» затверджено т.зв. «Положение о Министерстве труда и социальной защиты Республики Крым». У наведеному положенні зазначено, що т.зв. «міністерство» є виконавчим органом «державної влади Республіки Крим», підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед т.зв. «головою Республіки Крим і радою міністрів Республіки Крим». Зокрема, у п. ІІІ (Організації діяльності) вказаного «положення» передбачено, що «министерство труда и социальной защиты» очолює міністр, який призначається на посаду і звільняється з посади «головою Республіки Крим». У п.1 передбачено, що міністр може мати заступників, в тому числі першого, які призначаються на посаду «головою Республіки Крим», а у випадку, якщо «голова Республіки Крим» не поєднує свою посаду з посадою «голови ради міністрів Республіки Крим», - « головою ради міністрів Республіки Крим» за поданням міністра. Відповідно до п. 2.2. Министр осуществляет распределение обязанностей между заместителями. 
		Таким чином, на території ТОТУ АР Крим було створено низку незаконних органів влади, діяльність яких є протиправною і спрямованою на шкоду державним інтересам України, її суверенітету та територіальній цілісності.
		Наповнення цих органів особами, які добровільно займають в ній посади, є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства України. Відповідно до т.зв. «распоряжения председателя совета министров республики Крым №151-рп от 14.06.2022», ОСОБА_6 було призначено на посаду т.зв. «заместителя министра труда и социальной защиты Республики Крым». Інформація про цю обставину підтверджується копією вказаного «наказу», яка міститься у відкритому доступі.
		Тобто, вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 добровільно прийняв на себе обов`язки, пов`язані з діяльністю незаконних органів влади на ТОТУ АР Крим, всупереч законодавству України, та на нього було покладено ряд функцій по реалізації політики незаконно створених на ТОТ АР Крим органів влади, що спрямована на виконання спеціальних функцій та завдан т.зв. «органів виконавчої влади».
		В свою чергу, Постановою Пленуму Верховного суду України № 5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво», роз`яснено визначення понять адміністративно-господарських функції (обов`язків) та організаційного-розпорядчих функції (обов`язків).
		Організаційно-розпорядчі функції (обов`язки) - це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
		Поряд з тим, зазначеною постановою Пленуму Верховного суду України, передбачено, що особа вважається такою, що виконує адміністративно-господарські або організаційного розпорядчі функції (обов`язки) не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції або виконує обов`язки постійно, але і тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальними повноваженням за умови, що згадані функції або обов`язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
		З огляду на зазначене, ОСОБА_7 , зайнявши посаду та виконуючи функціональні обов`язки т.зв. «заступника міністра», в силу покладених на нього повноважень як особа, яка займає т.зв. «керівну» посаду, наділений організаційно-розпорядчими функціями, оскільки, відповідно до аналізу нормативно-правової бази «Республіки Крим», у нього наявні права приймати рішення, які обов`язкові для виконання підпорядкованими йому особами/підрозділами. 
		В свою чергу, діяльність ОСОБА_6 на посаді т.зв. «заместителя министра труда социальной защиты Республики Крым», в контексті реалізації наданих йому повноважень, активно висвітлювалася в соціальних мережах, зокрема на інформаційних ресурсах «Республіки Крим».
		Крім того, в силу наявної освіти та життєвого досвіду ОСОБА_6 достеменно розуміє протиправність своїх дій, однак здійснює сприяння реалізації політики окупаційної влади РФ на території Автономної Республіки Крим, що свідчить про наявність прямого умислу та добровільності дій.
		Таким чином, громадянин України ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
		Так, відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		Враховуючи ті обставини, що  ОСОБА_6  обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 16.07.2024 року прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акта та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого. У зв`язку з цим обвинуваченого ОСОБА_6 не допитано судом в якості обвинуваченого по суті пред`явленого йому обвинувачення.
		Відповідно до ч. 2  ст. 7 КПК України  зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1ст. 7 КПК  України).
		Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України),  суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України  з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Обвинувачений ОСОБА_6 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр», оголошення про його виклик також публікувались на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора .
		У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат  ОСОБА_5  зазначив, що у нього існують сумніви в об`єктивності та правильності здійснення досудового розслідування за спеціальною процедурою. Вважає, що інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_6  кримінальне правопорушення не знайшло свого підтвердження під час розгляду даного обвинувального акта, оскільки під час його розгляду не допитано обвинуваченого  ОСОБА_6 . Доказів, які б підтверджували вину    ОСОБА_6 прокурором не надано у зв`язку з чим просив суд винести виправдувальний вирок.
		Дослідивши наявні у провадженні докази, суд дійшов висновку, що вина  ОСОБА_6  у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам, передбаченим ст.ст. 85-87 КПК України, та які узгоджуються між собою, перевірені та оцінені у їх сукупності судом безпосередньо в судовому засіданні.
		Зокрема вина обвинуваченого ОСОБА_6  підтверджується дослідженими в судовому засіданні  матеріалами кримінального провадження, документами, в яких викладені та посвідченні відомості, що мають значення для встановлення факту і обставин кримінального провадження.
		Протоколом огляду від 09 травня 2023 року, складеним слідчим-криміналістом 2 відділу Управління ГУ СБУ в АР Крим капітаном юстиції ОСОБА_8 , згідно якого проведено огляд за пошуковим запитом за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_3 , на якому розміщено наказ «председетеля совета министров Республики Крым» про призначення ОСОБА_6 на посаду « заместителя министра труда и социальной защиты Республики Крым».
		( Т №1 а.с. 116-126)
		 
		Протоколом огляду від 02 жовтня 2023 року, складеним слідчим-криміналістом 2 відділу Управління ГУ СБУ в АР Крим капітаном юстиції ОСОБА_8 , згідно якого проведено огляд вебсайту: «лента новостей Крыма» « ІНФОРМАЦІЯ_4 . Html, де була відкрита сторонінка з публікацією з назвою: Заместительминистра труда и социальной защиты Республики Крым Данил Стадник принял участие в пресс конференции «Своих не бросаем: как государство поддерживает своих защитников?».
		( Т №1 а.с. 127-131)
		 
		Висновком судової портретної експертизи № 19-23/34474-ФП від 12 вересня 2023 року, згідно якого у файлі з назвою «фотозображення т.зв. ОСОБА_6 заместителя министра труда и социальной защиты Республики Крым» та у файлах із назвами «0000000380301026 jpg», «0000000380347333 jpg», що надано у якості порівняльного матеріалу, зображена одна й та сама особа.
		( Т № 1 а.с.136-149)
		 
		Листом заступника Офісу Президента України ОСОБА_9 , згідно якого вбачається, що стосовно припинення громадянства України ОСОБА_6 , згідно із поданою ним заявою або внаслідок втрати громадянства України, на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку не надходило.
		( Т № 1 а.с.175)
		 
		Отже, з метою винесення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод, суд приходить до висновку, що в основу вироку необхідно покласти вищевказані письмові докази у справі.
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
		Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованих обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.
		Враховуючи вимоги до вмотивованості судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого звертається увага на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		У рішеннях ЄСПЛ ( «Салов проти України», «Серявін та інші проти України» та ін.) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Отже, оцінюючи у сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що зібраними по справі доказами поза межами розумного сумніву підтверджується вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України за ознаками колабораційної діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
		Суд також враховує, що дане кримінальне провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Про час та дату всіх судових засідань ОСОБА_6 повідомлявся у передбачений законом спосіб через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур`єр», оголошення про його виклик, також, публікувались на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		При призначенні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд, у відповідності до ст. 65 КК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», повинен дослідити дані про особу обвинуваченого, з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
		Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації, відповідно до положень ст.12 КК України, а також враховує особливості кожного конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, зокрема, форму вини, мотив і мету, спосіб вчинення та ступінь тяжкості наслідків, що настали.
		Вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 діяння, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
		Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання суд виходить із встановленої ст. 50 КК України мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винними та іншими особами нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якого покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягненні справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи - воно має буду законним, пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи)(справи Балканов проти росії від 09.06.2005р., Ісмалова проти росії від 29.11.2007 року).
		Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 ,згідно ст. 66 КК України, судом не встановлені.
		Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_6 , кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції, встановленої ч.5 ст.111-1 КК України, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та займатися господарською діяльністю з застосуванням, додаткового покарання у виді конфіскації особистого майна.
		На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
		Також, призначаючи покарання, суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого, і що, згідно ч.2 ст.52 КК України, конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_6 , не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений не був.
		Процесуальні витрати по справі суд стягує з обвинуваченого ОСОБА_6 на підставі ст.124 КПК України.
		Речові докази по справі відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 368-370, 374, 376 КПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_6 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України і призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із державною службою і місцевим самоврядуванням та займатися господарською діяльністю на строк 10 (десять) років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна на користь держави. 
		Строк відбування покарання  ОСОБА_6  рахувати з моменту фактичного затримання для виконання вироку.
		Стягнути з ОСОБА_6 2 868 (дві тисячі вісімсот шістдесят вісім) гривень 68 копійок за проведення судово-портретної експертизи № СЕ-19/-23/34474-ФП від 12.09.2023.
		Запобіжний захід, обраний відносно  ОСОБА_6  у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили - залишити без змін. 
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.
		Інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...