Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 909/394/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Розірвання договорів (правочинів); підряду.
Надіслано для оприлюднення: 23.09.2024. Зареєстровано: 23.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		12.09.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/394/24
		Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом: Заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури
		у сфері оборони Західного регіону
		вул. Вовчинецька, 2А, м. Івано-Франківськ, 76015 
		в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 
		 АДРЕСА_1 
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг"
		вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська обл., 42021
		про: розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 822 040,00 грн. 
		 
		 
		за участю:
		від позивача: ОСОБА_1 
		від відповідача: ОСОБА_2 
		від прокуратури: Негрич Н.М.
		 
		 
		установив: Заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" про розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 822 040,00 грн, з яких: 2 508 480,00 грн пені та 313 560,00 грн штрафу.
		В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання відповідачем умов Договору підряду №14/166 від 12.10.2023 у терміни встановлені договором, що є підставою для його розірвання та стягнення штрафних санкцій.Представництво військовою прокуратурою інтересів держави в особі Військової частини НОМЕР_1 мотивує бездіяльністю позивача у невжитті належних заходів після звернення прокурора із листом до останнього про наявність порушень з боку відповідача щодо виконання спірного договору, що і є порушенням інтересів держави.
		В ході провадження у справі представник відповідача подав через Електронний суд клопотання (вх.14069/24 від 09.09.2024), в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на приписи ст. 551 ГПК України.
		12.09.2024 від відповідача по справі через Електронний суд надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.
		Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив про їх задоволення в повному обсязі. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу заперечив.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з аналогічних підстав зазначених прокурором та просить про задоволення позову.
		Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у своїх письмових запереченнях та просить суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивував відсутністю правових підстав для його розірвання, оскільки даний договір припинив свою дію. Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій підтримав та просить суд про його задоволення.
		 Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, представників позивача та відповідача , всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
		12.10.2023 між військовою частиною  НОМЕР_1 (по договору - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" (по договору - підрядник) укладено Договір підряду №14/166 (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався забезпечити виконання відповідно до проектно-кошторисної документації наступних робіт "Поточний ремонт огорожі території військової частини НОМЕР_1 " військового містечка № НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , код ДК 021:2015 45340000-2 зведення огорож, монтаж поручнів і захисних засобів.
		Місцем виконання робіт: 78200, вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область (п.1.2 Договору); обсяг робіт: 1 робота (п.1.3.Договору).
		Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна сума договору складає 6 271 200,00 грн, ПДВ 1 045 200,00 грн.
		Відповідно до п. 2.2. та 2.3 Договору сторонами погоджено, що оплата здійснюється замовником поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт, після виконання та прийому передбачених договором робіт та підписання сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт форми КБ-2 та довідок про вартість виконаних робіт і витрати форми КБ-3, за наявності фінансування протягом 14-ти банківських днів. Обсяг робіт визначений згідно з виділеними бюджетними коштами і складає у 2023 році 6 271 200,00 грн.
		Пунктом 5.1. та 5.2 Договору зазначено, що підрядник зобов`язується розпочати виконання робіт не пізніше двох днів з моменту підписання цього договору або в інший, погоджений із замовником строк. Термін виконання робіт до 15.12.2023.
		Сторонами погоджено календарний графік виконання робіт, який відповідно до п.12 Договору є невід`ємною його частиною.
		У зазначеному графіку сторони погодили строк виконання будівельних робіт з 12.10.2023 по 15.12.2023.
		Відповідно до п.9.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань за вказаним договором у повному обсязі.
		В порушення умов договору відповідач до виконання підрядних робіт, визначені в договорі, не приступив. 
		Про вказане свідчить довідка №5/1837 від 12.03.2024, яка долучена до матеріалів справи.
		Листом №8/15 від 15.11.2023 відповідач звернувся до позивача про продовження строку дії договору.
		Листом №5/6603 від 16.11.2023 позивач звернувся до відповідача про дострокове розірвання спірного договору (з 20.11.2023) та сплати штрафу та пені по ньому.
		Листом №27 від 05.12.2023 та додатковою Угодою до нього відповідач повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 про продовження строку дії договору.
		Листом №14 від 22.01.2024 відповідач звернувся до позивача про розірвання договору, із зазначенням певних умов - без претензій один до одного.
		Пунктом 11.2 Договору підряду №14/166 від 12.10.2023 сторони погодили про можливість дострокового розірвання договору, яке може бути здійснене за згодою обох сторін, оформлене шляхом підписання угоди між сторонами про це або шляхом обміну листами.
		З наведених листів вбачається, що сторони згоди щодо продовження строку дії договору чи його припинення достроково так і не досягли. Відповідач погоджувався на розірвання договору, однак на своїх умовах.
		Тобто, з обміну листами,не вбачається воля сторін на розірвання договору підряду,а тому розірвання останнього з урахування приписів п. 11.2 Договору не відбулось.
		Листом №30.53/02-10 вих-24 від 16.01.2024 спеціалізована прокуратура звернулась до позивача, в якому повідомила про наявність порушення інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем по справі умов спірного договору та про надання інформації позивачем про вжиття заходів щодо відновлення порушених інтересів держави.
		Листом від 19.02.2024, у зв`язку із невжиттям позивачем самостійних заходів щодо захисту інтересів держави, спеціалізована прокуратура повідомила останнього про намір прокуратури звернутись в їхніх інтересах (інтересах позивача) із відповідним позовом до суду.
		Однак, позивач на вказані листи не відреагував, і ця обставина зумовила звернення прокурора із даним позовом до суду.
		 
		Згідно ч. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Відповідно до ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 3 та абз. 1 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		Аналіз положень ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу, до компетенції якого віднесенні повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, що згідно ст. 14 Конституції України перебуває під особливою охороною держави.
		Тобто, звертаючись з позовом до суду, прокурор має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Крім цього, прокурор зобов`язаний попередньо до звернення до суду повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
		Таким чином, прокурор, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом визначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором; вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументоване повідомлення прокурору про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку має кваліфікуватись як бездіяльність відповідного органу.
		Вказаної позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18. 
		Слід зазначити, що позивач не вчиняв дій усунення порушення інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем умов спірного договору та не надав інформації про вжиття заходів щодо відновлення порушених інтересів держави.
		За наведеного, суд визнає обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Військової частини НОМЕР_1 .
		 
		Приписами ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
		Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Як визначено в ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Так, між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду №14/166 від 12.10.2023. Договір укладено у письмовій формі, підписано сторонами,а їх підписи скріплено печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України.Сторонами погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо їх виконання,а отже дотримання положень такого договору є обов`язковим для сторін. Термін дії договору з моменту його підписання обома сторонами до 31.12.2023, а в частині розрахунків  до повного виконання сторонами зобов`язань за вказаним договором (п.9.1 Договору).
		Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Одним із правових наслідків порушення однією із сторін договірного зобов`язання є розірвання договору.
		За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України у випадку якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Згідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України.
		За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
		Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17 та від 21.06.2022 у справі №911/3276/20.
		В пункті 9.1Договору сторони передбачили його дію до 31.12.2023,а з позовною заявою про розірвання Договору військова прокуратура звернулася до суду в квітні 2024 року, тобто після закінчення строку його дії.
		З урахуванням наведеного, вимога про розірвання Договору №14/166 від 12.10.2023 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
		Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Поняття неустойки (штрафу, пені) розкрито у статті 549 ЦК України.
		Так, законодавець визначив, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 ГК України).
		У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 ГК України).
		Відповідно до п.8.1 та 8.2 Договору сторонами погоджено, що при порушенні умов цього договору підрядник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми договору за кожен день затримки виконання робіт, але не нижче встановленої однієї ставки НБУ, яка діяла на період, який сплачується пеня; та штраф у розмірі 5% від суми договору.
		Пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов`язань і відповідальності за його порушення.
		Так само правило ч. 4 ст. 631 ЦК України вказує на те,що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії.
		Як встановлено судом, в цьому випадку має місце невиконання відповідачем умов Договору підрядних робіт у визначений термін ,що не заперечується і самим відповідачем, що вбачається і із поданих сторонами та долучених до матеріалів справи письмових доказів.
		Відповідно до поданого розрахунку за вказані порушення військовою прокуратурою здійснено нарахування 2 508 480,00 грн пені та 313 560,00 грн штрафу. Загальна сума - 2822040,00 грн.
		Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені та штрафу і встановлено, що розрахунки позивача є арифметично вірними та обгрунтованими.
		Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2508480,00 грн та 313 560,00 штрафу є обґрунтованими.
		 
		Разом з тим, в ході провадження у справі відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, відповідно до якого просить суд зменшити їх розмір на 90 відсотків. Вказане клопотання мотивує відсутністю заподіяних збитків позивачу та добросовісною поведінкою відповідача, яка полягає в повідомленні позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання у строк, визначений договором.
		Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
		Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
		Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
		При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
		Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.
		У клопотанні відповідач просить зменшити розмір пені та штрафу на 90%.
		Суд констатує, що зменшення розміру пені та та штрафу на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Також, суд приймає до уваги, що відповідач є підприємством недержавної форми власності та здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку.
		Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
		Слід зазначити,що укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, вартість підрядних робіт, строк їх оплати, штрафні санкції. Тобто, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки виконання підрядних робіт, які замовлені позивачем.
		В контексті наведеного, суд враховує, що відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність, в повній мірі був обізнаний про можливі ризики такої діяльності,а несприятливі наслідки ведення господарської діяльності не можуть бути перекладені на іншу сторону.
		Крім того, відповідач, заявляючи клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, жодним чином не згадав та не обгрунтував, документально не підтвердив неможливість їх сплати у встановленому договором розмірі , як і не довів фактичного складного фінансового становища товариства.
		За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу не підлягає до задоволення, а стягненню підлягає пеня та штраф у розмірі заявленому у позовній заяві прокурором.
		 
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
		У пунктах 1-3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		Суд надавши оцінку, як зібраним у справі доказам вцілому так і кожному зокрема приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема вимога про стягнення 2 508 480,00 грн пені та 313 560,00 грн штрафу (загальна сума - 2 822 040,00 грн)- підлягає задоволенню, а в задоволенні вимоги про розірвання Договору підряду №14/166 від 12.10.2023, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" - слід відмовити.
		 
		Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
		Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 вказаного вище закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у 1 розмірі прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
		Як підтверджується матеріалами справи прокурор звернувся із позовом до суду у 2024 році.
		Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 грн.
		Відповідно до ч.3 ст.4 вказаного закону при поданні до суду позовних матеріалів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
		Прокурором позовну заяву подано через систему "Елетронний суд", про що свідчить відмітка на позовній заяві.
		У позовній заяві прокурор визначив дві вимоги: одну немайнового характеру (розірвання договору),а іншу - майнового (стягнення штрафних санкцій в розмірі 2 822 040,00 грн), за подання яких сплатив судовий збір в сумарному розмірі 36 892, 48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №491 від 24.04.2024, яка долучена до матеріалів справи.
		Судом перевірено правильність нарахування і сплати судового збору і з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" (в тому числі коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку із поданням позовної заяви через Електронний суд) та встановлено,що сплаті підлягав судовий збір в розмірі 36 286,88 грн., з яких 2 422,40 грн - судовий збіру за вимогу немайнового характеру та 33 864,48 грн - судовий збіру за вимогу майнового характеру. Тобто, має місце переплата прокурором судового збору в сумі 605,60 грн.
		Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.За результатами розгляду спору, судом задоволено позов частково: в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 2 822 040,00 грн(судовий збір в розмірі 33 864,48 грн)- позов задоволено, в іншій частині - про розірвання договору підряду (із врахуванням пониженого коефіцієнту 0,8 судовий збір складає 2 422,40 грн)- в позові відмовленор складає 2 422,40 грн).
		З урахуванням наведеного вище, приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результату розгляду спору (позов задоволено частково), суд приходить до висновку про відшкодування військовій прокуратурі за рахунок відповідача судового збору в розмірі 33 864,48 грн. Судовий збір, в розмірі 2 422,40 грн - залишити за прокуратурою, у зв`язку із відмовою в позові в частині розірвання договору.
		Принагідно,приписами п.1.ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що у разі сплати судового збору за подання позову в більшому розмірі, то зайво сплачена його сума (судового збору) підлягає поверненню на підставі поданого клопотання особи, яка його сплатила.
		Клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 605,60 грн не подано,тому у суду відсутні правові підстави для повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 605 грн 60 к.
		До витрат, пов`язанихз розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
		Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
		При поданні відповідачем відзиву на позов (вх.№8136/24 від 16.05.2024) останній просив суд відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши його орієнтовний розрахунок в розмірі 50 000 грн 00к.
		12.09.2024 представник відповідача через Електронний суд подав клопотання (вх.№14285/24 від 12.09.2024) про відшкодування йому судових витрат на правову допомогу на суму 50 000,00 грн з доказами їх понесення. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
		В підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу відповідач надав копії Договору про надання правничої допомоги №37/24 від 12.05.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АС №1093991 від 12.06.2024, рахунку №1 від 29.05.2024, квитанції про оплату №386 від 31.05.2024, детального опис наданих послуг професійної правничої допомоги, акту виконаних робіт №1 від 12.09.2024.
		Відповідно до Договору про надання правничої допомоги №37/24 від 12.05.2024, укладеного між відповідачем по справі та адвокатом (по справі  представник відповідача), сторонами погоджено розмір надання правової допомоги у вигляді гонорару, який складає 50 000,00 грн.
		Порядок його сплати сторонами визначено наступний: 20 000,00 грн протягом тридцяти днів з моменту підписання цього договору та 30 000,00 грн протягом 60 днів з моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт.
		Станом на момент вирішення питання про витрати на правову допомогу термін оплати на суму 20 000 грн настав та здійснено відповідачем по справі, про що свідчить долучена до матеріалів справи квитанції про оплату №386 від 31.05.2024.
		Термін оплати наступного платежу на суму 30 000,00 грн відповідно до умов договору не сплив (60 днів з моменту підписання Акту приймання виконаних робіт від 12.09.2024).
		Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що надані копії, які зазначені вище, в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу в зазначеному розмірі, який відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та їх співмірності у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Заперечень зі сторони як прокурора так і самого позивача щодо заявлено розміру витрат на правову допомогу не надходило.
		Відповідно до п. 3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням результату розгляду спору (часткового задоволення позовних вимог та часткової відмови в задоволенні позову), відмова якої в пропорційному співвідношенні із розміром судового збору складає 6,7%, суд вважає за правомірне відшкодувати відповідачу за рахунок позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3 350, 00 грн. Решту витрат на правову допомогу залишити за відповідачем.
		Керуючись ст. 73, 74, 77, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд  
		 
		 
		в и р і ш и в :
		 
		позов Заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" про розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 822 040,00 грн, з яких: 2 508 480,00 грн пені та 313 560,00 грн штрафу - задовольнити частково.
		 
		В частині розірвання Договору підряду №14/166 від 12.10.2023, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" (вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська область, 42021, код 44547691) - відмовити.
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" (вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська область, 42021, код 44547691) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) - 2 822 040,00 грн - штрафних санкцій, з яких: 2 508 480,00 грн - пені та 313 560,00 грн - штрафу.
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" (вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська область, 42021, код 44547691) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007, код 38326057) 33 864,48 грн - судового збору.
		 
		Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Інжиніринг" (вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська область, 42021, код 44547691) 3 350, 00 грн витрат на правову допомогу.
		Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Повне рішення складено 23.09.2024.
		 
		 
		 
		Суддя С. М. Кобецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...