Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/21371/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 23.09.2024. Зареєстровано: 24.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 2/522/1005/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 522/21371/23
		Провадження № 2/522/3288/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		18 вересня 2024 року     м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси в складі:
		головуючого судді - Домусчі Л.В.,
		за участю секретаря судового засідання  Навроцької Є.І.,
		розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності,
		 ВСТАНОВИВ:
		До Приморського районного суду м. Одеси 01.11.2023 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, а саме про поділ та визнання права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,6 кв.м. та частку нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м. та стягнення судових витрат.
		В обґрунтуванняпозову зазначено,що 14.07.2016року Приморськимрайонним умісті Одесівідділом державноїреєстрації актівцивільного стануГоловного територіальногоуправління юстиціїв Одеськійобласті булозареєстровано шлюбміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,актовий запис№ 1003.01.10.2023року сторониприпинили шлюбнівідносини таведення спільногогосподарства.05.10.2016року ОСОБА_2 купила майновіправі на2-кімнатнуквартиру АДРЕСА_3 ,та 29.11.2016року зареєструвалаза собоюправо приватноївласності.29.11.2016року  ОСОБА_2 купила майнові праві на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 , які також 29.11.2016 року зареєструвала за собою. Оскільки дане майно було придбано під час шлюбу та наразі знаходить в одноособовому користуванні відповідачки, позивач був змушений звернутись до суду з даним позов та поділити спільне суміжне майно подружжя між сторонами.
		Матеріали позову суддя отримала 02.11.2023 року.
		Ухвалою суду від 03.11.2023 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову. Недоліки позову були усунуті 08.11.2023 року шляхом подання позову (а.с.27-30) про поділ спільного майна подружжя та визнання за позивачем по частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,6 кв.м. і нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м.
		Зазначену заяву про усунення недоліків суддя отримала 09.11.2023 року
		Ухвалою суду від 14.11.2023 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 18.12.2023 року.
		12.12.2023 року на адресу суду поштою представником ОСОБА_2  адвокатом Осьмініним С.Д. було надано відзив, якому просили задовольнити позов в частині визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку поділу спільної сумісної власності на 1/2 частини квартири загальною площею 69,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , та на 1/2 частини нежитлового приміщення загальною площею 2,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , в решті позовних вимог  відмовити.
		У підготовче засідання призначене на 18.12.2023 року ОСОБА_2 не з`явилася, 14.12.2023 року представник відповідачки  адвокат Осьмінін С.Д. надав суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи у зв`язку з сімейними обставинами, що склалися у відповідачки.
		У підготовчому засіданні був присутні представник ОСОБА_1  адвокат Голосов Ю.В., не заперечував проти прийняття відзиву та відкладення розгляду справи. Проте зазначив, що разом з позовом було надано клопотання про витребування доказів, тому просив зазначене клопотання розглянути та задовольнити.
		Протокольною ухвалою суду прийнято відзив на позов та задоволено клопотання адвоката відповідачки, розгляд справи відкладено на 13.02.2024 року з метою витребування з управління державної реєстрації ЮД ОМР копії реєстраційних справ на квартиру АДРЕСА_7 .
		Ухвалою судувід 18.12.2023року заяву представника ОСОБА_1  адвоката Голосова Ю.В. про витребування доказів задоволено. Витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради:
		- належним чином завірену копію реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1100783351101;
		- належним чином завірену копію реєстраційної справи на нежитлове приміщення АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117019051101.
		У підготовче засідання 13.02.2024 року сторони не з`явилися, були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 04.03.2024 року.
		До суду 27.02.2024 року на виконання ухвали суду від 18.12.2023 року від Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР надійшли копії документів та скап-копії документів з реєстраційних справ № 1100783351101 та № 1117019051101. (а.с. 75-128).
		У підготовче засідання 04.03.2024 року з`явилися представник ОСОБА_1  адвокат Голосов Ю.В., ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 .
		Представник ОСОБА_1  адвокат Голосов Ю.В. просив надати час для підготовки мирової угоди, інші учасники дану заяву підтримали.
		Розгляд справи відкладено на 09.04.2024 року з метою врегулювання спору.
		У підготовче засідання 09.04.2024 року сторони не з`явилися, були повідомлені належним чином, від представника ОСОБА_2  адвоката Осьмініна С.Д. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 16.05.2024 року.
		До суду 16.05.2024 року надійшла заява про затвердження мирової угоди, яка підписана представником ОСОБА_1  адвокатом Голосовим Ю.В. та ОСОБА_2 та мирова угода від 15.05.2024 року.
		У підготовче засідання 16.05.2024 року сторони не з`явилися, були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 12.06.2024 року.
		У підготовче засідання 12.06.2024 року сторони не з`явилися, були повідомлені належним чином. Від представника ОСОБА_1  адвоката Голосова Ю.В. 04.06.2024 року до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Від представника ОСОБА_2  адвоката Осьмініна С.Д. до суду 12.06.2024 року надійшла заява, згідно якої просив розглядати справу за відсутності сторони відповідача, просив раніше подану мирову угоду затвердити.
		Розгляд справи відкладено на 01.07.2024 року.
		Ухвалою суду від 12.06.2024 року у затвердженні мирової угоди, укладеної 15.05.2024 року між ОСОБА_1 , в особі представника-адвоката Голосова Юрія Валерійовича, та ОСОБА_2 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності - відмовлено.
		У підготовчому засіданні 01.07.2024 року був присутній представник ОСОБА_2  адвокат Осьмімін С.Д., позов визнав частково, зазначивши, що не визнають позовні вимоги в частині стягнення судового збору. Заперечував проти закриття підготовчого засідання, зазначивши, що не всі докази надані, оскільки має намір надати суду довідку про те, що ОСОБА_2 є безробітною, у зв`язку з чим просив відкласти підготовче засідання. 
		ОСОБА_1 та його представник - адвокат Голосов Ю.В. у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
		Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідачки та відкладено розгляд справи на 08.07.2024 року.
		03.07.2024року представник ОСОБА_2  адвокат Осьмімін С.Д. через систему Електронний суд надав клопотання, яким просив долучити до матеріалів справи довідку №1084/02-07 від 13.12.2023 року. 
		У підготовчому засіданні 08.07.2024 року був присутній представник ОСОБА_2  адвокат Осьмімін С.Д., позов визнав частково, просив відмовити в частині позовних вимог про стягнення судових витрат. Вважав за можливе закрити підготовче засідання по справі та призначити її до розгляду по суті, зазначивши, що усі докази по справі надані. 
		 
		ОСОБА_1 та його представник - адвокат Голосов Ю.В. у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
		Ухвалою суду від 08.07.2024 року по справі закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті на 05.09.2024 року.
		У судове засідання 05.09.2024 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 18.09.2024 року.
		У судове засідання 18.09.2024 року з`явилися відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Осьмімін С.Д., визнали позов в частині поділу спільного сумісного майна подружжя та заперечували щодо стягнення з відповідачки судових витрат. В матеріалах справи наявна заява представника ОСОБА_1 - адвоката Голосова Ю.В. про розгляд справи за його відсутності.
		Вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного висновку.
		Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Судом встановлено,що 14.07.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 14.07.2016 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1003. (а.с. 15)
		Даний шлюб між сторонами було розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.01.2024 року у справі № 522/20914/23, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 19.02.2024 року.
		З витребуваної належним чином завіреної копії реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1100783351101 судом встановлено наступне (а.с. 99-127).
		16.12.2014 року між ТОВ «Стікон» (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено Договір № Дю-3,5-ф купівлі-продажу майнових прав на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_11 (будівельний). (а.с. 106-111)
		03.10.2016 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № ДСкД-008113 до Договору № Дю-3,5-ф від 16.12.2014 року, згідно якої внесено зміни у назву договору- КПИП-000029; у п. 1.1, а саме змінено адресу будинку та нумерацію квартири-2-кімнатна квартира         АДРЕСА_12 . (а.с. 113)
		05.10.2016року між ТОВ«Стікон», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладенододаткову угоду№ ДСкД-008114до Договору№ КПИП-000029від 16.12.2014року,згідно якої внесено зміни у преамбулу Договору, а саме заміть покупець- ОСОБА_4 , зазначено покупець- ОСОБА_2  (а.с. 115-116)
		06.10.2016року відповіднодо Актуприйому-передачі№ АПП-008131до договорукупівлі-продажумайнових правКПИП-000029від 16.12.2014року ТОВ «Стікон» передало, а ОСОБА_2 прийняла майнові праві на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 . (а.с. 118-119)
		Таким чином ОСОБА_2 на праві приватної власності є власником квартири АДРЕСА_10 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 74480145 від 01.12.2016 року (а.с. 126)
		Також з витребуваної належним чином завіреної копії реєстраційної справи на нежитлове приміщення АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117019051101судом встановлено наступне (а.с. 79-98).
		29.11.2016 року між ТОВ «Стікон» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір № КПИП-009354 купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення   АДРЕСА_4 . (а.с. 83-88)
		29.11.2016 року відповідно до Акту прийому-передачі № АПП-009416 до договору купівлі-продажу майнових прав КПИП-009354 від 29.11.2016 року ТОВ «Стікон» передало, а ОСОБА_2 прийняла майнові праві на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 . (а.с. 89-90)
		Таким чином ОСОБА_2 на праві приватної власності є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_13 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 75752588 від 14.12.2016 року (а.с. 97)
		Право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за відповідачкою 12.12.2016, а на спірну квартиру-29.11.2016 (а.с.16).
		Вказані квартира АДРЕСА_8 , та нежитлове приміщення АДРЕСА_9 , були придбані відповідачкою під час шлюбу з відповідачем , а тому згідно ст..60 СК України є спільноюсумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Викладене сторонами не спростовано та відповідачкою визнано .
		Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		Спільна сумісна власність - це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
		Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		Статтею 57 СК України встановлено, що майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
		Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України).
		У статті ст. 60 СК Українизазначено, щомайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України); майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 СК України); земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК України); квартира (будинок), передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у їх спільну сумісну власність (ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ); приміщення загального користування, опорні конструкції багатоквартирного будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку - належать співвласникам будинку (ч. 2 ст. 382 ЦК України); майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ст. 61 СК України).
		Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
		Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
		Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), від 07 липня 2021 року у справі № 760/18983/16 (провадження № 61-16673св20), у постанові Верховного суду від 23.02.2023 року у справі № 405/3776/19.
		Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
		Відповідно до ст.68СК Українирозірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
		Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
		Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		Згідно із ч. 1 ст. 69 СКУкраїни, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи зі ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення викладені у ч. 2 ст. 372 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Згідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
		Як роз`яснено в п.п. 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
		Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 (провадження № 61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
		Проте суд також враховує норму ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
		 
		Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно ст. 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що спірне майно було набуто сторонами під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, вбачається, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, оскільки інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, та зважаючи на презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачкою спростована не була, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 319, 321, 325, 328, 361, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57-59, 60-63, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. 1 Першого Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закон України«Про міжнароднеприватне право», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 44, 49, 76-81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 496 ЦПК України, суд, 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності  задовольнити.
		В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, паспорт № НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1100783351101.
		В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, паспорт № НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення № 23к загальною площею 2,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_14 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117019051101.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.
		Повний текстрішення судускладено 23.09.2024 року.
		Суддя                                     Л.В. Домусчі

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...