Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/9026/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; цивільного захисту.
Надіслано для оприлюднення: 24.09.2024. Зареєстровано: 25.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2024.
Дата набрання законної сили: 24.09.2024
Номер судового провадження: A/855/14874/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 754/9026/24                                         Суддя першої інстанції: Грегуль О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  24 вересня 2024 року                                                                                    м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		судді-доповідача          - Шведа Е.Ю.,
		суддів                    - Голяшкіна О.В., Заїки М.М., 
		при секретарі                     - Левкович А.С.,
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 10 годині 40 хвилин рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року, повний текст якого складено 24 липня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_2 від 11.05.2024 №277 по справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КпАП України.
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24.07.2024 відмовлено у задоволенні позову. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позов заявлений до неналежного відповідача, на заміну його належним Позивач не погодився, а з огляду на відсутність статусу юридичної особи у ІНФОРМАЦІЯ_4 залучити ІНФОРМАЦІЯ_5 в якості співвідповідача у суду відсутня процесуальна можливість.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом залишено поза увагою, що саме ІНФОРМАЦІЯ_2 є належним відповідачем у цій справі, адже є юридичною особою, керівник якої вправі накладати адміністративні стягнення. Підкреслює, що судом не надано оцінки доводам позовної заяви щодо порушення строку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, неправильної кваліфікації діяння Позивача, відсутності доказів повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення та вчинення останнім такого правопорушення взагалі.
		Після усунення визначених в ухвалі від 31.07.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 20.08.2024.
		Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.09.2024.
		Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
		Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_3 прийнято постанову від 11.05.2024 №277 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 за порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абз. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 210-1 КпАП України, та накладено на нього штраф у розмірі 3  400 грн (а.с. 9-10).
		У постанові також зазначено, що 16.02.2024 ОСОБА_1 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк, зазначений у повістці, отриманій 15.02.2024.
		На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів, зокрема, ст. ст. 9, 42, 43, 46, 48, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на заявлення цього позову до неналежного відповідача.
		З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
		Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
		Згідно ч. ч. 7, 8 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
		Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
		На виконання цього нормативного припису постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154), пунктом 1 якого передбачено, зокрема, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
		Абзацами 1-3 пункту 3 Положення №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
		Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
		Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
		Згідно п. 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
		Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
		З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
		Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
		За приписами абз. 39 п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Повноваженнями ж розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення наділений керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що закріплено у п. 12 Положення №154, норми якого кореспондують вже згаданим вище приписам ч. 2 ст. 235 КпАП України.
		За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки вправі розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення через свого керівника. При цьому відповідними повноваженнями, як свідчить аналіз Положення №154, наділені не лише територіальні центри комплектування та соціальної підтримки із статусом юридичної особи, а й їх відокремлені підрозділи попри відсутність у них статусу юридичної особи.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		З урахуванням наведеного відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_3 статусу юридичної особи не виключає його можливість бути відповідачем в адміністративному суді, де він виступає як суб`єкт владних повноважень, чиє рішення за правилами ст. 286 КАС України є предметом оскарження.
		Поряд з цим суд апеляційної інстанції відхиляє посилання Апелянта на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є юридичною особою, адже має код ЄДРПОУ НОМЕР_2, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.09.2024 №795373, такий ідентифікаційний код юридичної особи має ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто відмінна від ІНФОРМАЦІЯ_3 особа.
		За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що твердження суду першої інстанції про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , не будучи юридичною особою, не може бути відповідачем у цій справі є помилковим і таким, що не узгоджується з нормами матеріального та процесуального права. Відтак рішення Деснянського районного суду міста Києва про відмову у задоволенні позовних вимог з вказаних мотивів підлягає скасуванню із ухваленням нового по суті спору, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
		У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
		Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
		Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
		Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
		Згідно ст. 210-1 КпАП України порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1).
		Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2). 
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
		Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 2 ст. 210-1 КпАП України, а не за ч. 1 ст. 210-1 КпАП України, як помилково зазначає Позивач.
		Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Невиконання такого обов`язку в особливий період тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 210-1 КпАП України.
		Посилання Апелянта на те, що у спірному випадку дії Позивача необхідно було кваліфікувати за ст. 210 КпАП України, оскільки ним порушено вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», колегія суддів відхиляє, оскільки в оскаржуваній постанові вказано саме на порушення ОСОБА_1 положень абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що є підставою для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КпАП України в особливий період.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. 
		Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
		При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Разом з тим, Відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КпАП України.
		Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
		Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
		Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		Отже, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КпАП України, як і докази повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови від 11.05.2024 №277 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
		Крім іншого, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Апелянта про те, що Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності поза межами встановленого КпАП України строку.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 КпАП України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення) адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
		Матеріали справи свідчать, що спірною у цій справі постановою від 11.05.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КпАП України за правопорушення, вчинене ним, за твердженням ІНФОРМАЦІЯ_3 у цій постанові, 16.02.2024, тобто поза межами двох місяців з дня його вчинення.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
		Таким чином, прийняття оскаржуваної постанови від 11.05.2024 №277 мало місце поза межами встановленого ч. 1 ст. 38 КпАП України строку, що є також самостійною підставою для її скасування.
		Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
		З огляду на викладене, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КпАП України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
		Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання спірної постанови протиправною суд апеляційної інстанції зазначає, що скасування її у відповідності на наведених вище приписів п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України є достатнім та належним способом захисту прав особи у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Відтак правові підстави для задоволенні відповідної частини позовних вимог відсутні.
		Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
		Крім того, приписи ч. 6 ст. 139 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З урахуванням наведеного оскільки фактично позовні вимоги задоволені у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 підлягають присудженню витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в загальній сумі 1  514,00 грн, з яких 605,60 грн за подання позовної заяви та 908,40 грн за подання апеляційної скарги. Інша частина судового збору в сумі 1  818,40 грн, сплачена за подання позовної заяви, та в сумі 0,60 грн, сплачена за подання апеляційної скарги, може бути повернута відповідним судом як надміру сплачена у порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
		Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -  
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року - скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
		Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 травня 2024 року №277 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Справу про адміністративне правопорушення за фактом притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1  514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Е.Ю. Швед 
		 
		Судді                                                                                  О.В. Голяшкін 
		 
		                                                                                          М.М. Заїка
		 
		Повний текст постанови складено 24 вересня 2024 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...