Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/870/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2024.
Дата набрання законної сили: 16.09.2024
Номер судового провадження: 51-2989км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021141380000498

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 вересня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 444/870/22
		Провадження № 51- 2989 кмо 23
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів:                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,    
		за участю: 
		секретаря судового засідання             ОСОБА_8 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_9 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141380000498 від 25 грудня 2021 року, щодо
		ОСОБА_10 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_10 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 28 липня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року щодо нього.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 28 липня 2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 
		3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.      
		Ухвалено стягнути із ОСОБА_10 : - на користь потерпілої ОСОБА_11                               150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та в інтересах малолітніх 
		ОСОБА_11 та ОСОБА_12 по 40 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; - на користь держави 7 722 гривні 90 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
		Прийнято рішення щодо речових доказів.
		Вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він 
		24 грудня 2021 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW 535XI» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Львів-Київ у межах с. Малехів Львівської області в напрямку м. Львова, порушив вимоги пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 2.3.б), 2.3.д), 10.1 Правил дорожнього руху, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, не врахував дорожні умови та дорожню обстановку, стан керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, втратив керованість транспортного засобу, пересік осьову подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки «Kia Rio» з державним номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , яка рухалась у зустрічному напрямку.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «Kia Rio» ОСОБА_11 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажири 
		ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього в частині призначення покарання, виключивши рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також зазначені судові рішення в частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції. Указує на те, що він цивільний позов визнавав частково, а тому вважає, що докази на підтвердження позовних вимог мали б досліджуватися в повному обсязі, проте суд першої інстанції, пославшись на положення ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), обмежився лише допитом обвинуваченого та потерпілої. Зазначає про неправильне та несправедливе вирішення цивільного позову, оскільки розмір відшкодування не обґрунтовано і не підтверджено належними доказами. Рішення суду про стягнення з нього моральної шкоди в інтересах малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вважає безпідставним, оскільки останні не визнавались потерпілими чи цивільними позивачами у кримінальному провадженні. Зазначає про те, що під час вирішення цивільного позову не було враховано, що на час дорожньо-транспортної пригоди його відповідальність як водія була застрахована, проте страхова компанія до розгляду кримінального провадження як цивільний відповідач не залучалася. Вважає, що під час призначення покарання місцевим судом не враховано, що він щиро розкаявся, вперше вчинив злочин, у розкритті якого активно сприяв, та частково відшкодував заподіяну шкоду. Указує на те, що в оскаржуваних судових рішеннях відсутнє будь-яке обґрунтування необхідності призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги та не надав на них вичерпних відповідей.
		У запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_13 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених у ній доводів.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 не надходило.
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 24 травня 2024 року зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 квітня 2019 року в справі 
		№ 728/47/15-к (провадження № 51-3318 км 18).
		У вказаному рішенні від 23 квітня 2019 рокусуд касаційної інстанції зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню в кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду не може бути застосовано.
		Обґрунтовуючи свою позицію в ухвалі від 24 травня 2024 року, якою дане кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, колегія суддів зазначила про те, щовисновок суду касаційної інстанції, викладений у постанові від 23 квітня 2019 року, є занадто категоричним і не відповідає змісту та суті спрощеної процедури судового розгляду, та запропонувала сформулювати висновок, який би відповідав змісту і суті положень ч. 3 ст. 349 КПК, а саме щодо можливості їх застосування у тих випадках, коли сторони оспорюють окремі обставини, які підлягають доказуванню. Вказала, що визначаючи обсяг та порядок дослідження доказів, якщо сторони погодилися на застосування спрощеної процедури судового розгляду, суд має виходити з безумовного обов`язку досліджувати лише докази щодо обставин, які оспорюються сторонами, що не перешкоджає суду у разі з`ясування неправильності розуміння учасниками судового провадження змісту інших обставин, які підлягають доказуванню, змінити такі обсяг та порядок.
		За таких обставин, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого 
		ОСОБА_10 необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, об`єднана палата дійшла таких висновків.
		Щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КК. 
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при ухваленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. 
		За своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження і зазначені у ч. 1 ст. 91 КПК.
		Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звільняє суд від обов`язку встановити  обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
		За таких обставин, об`єднана палата вважає, що в конкретному кримінальному провадженні суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. 
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне вирішення цивільного позову та невмотивованість призначення ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони є необґрунтованими.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
		Зі змісту вироку Жовківського районного суду Львівської області від 28 липня 
		2022 року видно, що розгляд кримінального провадження в частині встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та кваліфікації дій 
		ОСОБА_10 судом першої інстанції проведено в порядку, передбаченому 
		ч. 3 ст. 349 КПК.
		Згідно з журналом судового засідання від 27 липня 2022 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після того як обвинуваченому було роз`яснено суть пред`явленого обвинувачення і ОСОБА_10 зазначив, що повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, викладених в обвинувальному акті, судом було прийнято рішення про проведення судового розгляду в цій частині в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.
		При цьому суд роз`яснив ОСОБА_10 положення ч. 3 ст. 349 КПК та з`ясував, чи правильно він розуміє їх зміст, а також наслідки розгляду кримінального провадження в такому порядку.
		Як видно із матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_11   пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_10 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в сумі 300 000 гривень на її користь і в інтересах її малолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по                 100 000 гривень кожному.
		Обвинувачений ОСОБА_10 у судовому засіданні визнав цивільний позов частково та погоджувався на відшкодування в сумі 100 000 гривень.
		Із журналу судового засідання від 27 липня 2022 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститьсяна технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, вбачається, щопісля долучення до матеріалів кримінального провадження цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 , суд надав час учасникам судового провадження, у тому числі обвинуваченому ОСОБА_10 та його захиснику - адвокату ОСОБА_14 , ознайомитись з його змістом. У подальшому, вислухавши думки усіх учасників судового розгляду, суд з дотриманням вимог 
		ст. 61 КПК вирішив питання про визнання цивільними позивачами малолітніх 
		ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а потерпілої ОСОБА_11 їх законним представником, оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було завдано шкоди саме кримінальним правопорушенням, яке інкриміновано ОСОБА_10 .
		У цій частині суд першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального законупровів судовий розгляд у загальному порядку та в судовому засіданні безпосередньо дослідив докази на підтвердження позовних вимог, зокрема: - копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_11 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 , та копію картки фізичної особи - платника податків на її ім`я; - копію свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - копію свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - копії медичних документів; 
		- висновок судово-медичної експертизи від 07 лютого 2022 року № 29/22 про виявлення у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середньої тяжкості; - висновок судово-медичної експертизи від 07 лютого 2022 року № 31/22 про виявлення у ОСОБА_11 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я; - висновок судово-медичної експертизи від 09 лютого 2022 року № 30/22 про виявлення у ОСОБА_12 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
		За таких обставин, доводи касаційної скарги про порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
		Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.      
		Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Вироком суду першої інстанції позовні вимоги задоволені частково, ухвалено стягнути із ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_11 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та в інтересах малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_12 по 40 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
		Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК).
		Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		Однією з обов`язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
		При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_10 , суд першої інстанції врахував, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з його вини, ОСОБА_11 10 днів перебувала на стаціонарному лікуванні, а після - на тривалому амбулаторному лікуванні, перебувала у непрацездатному стані 3 місяці, була вимушена проходити інтенсивний курс терапії, робити різні процедури та приймати багато ліків, її донька ОСОБА_12 потрапила до реанімації, а після стабілізації її стану - до нейрохірургічного відділення, також і її син ОСОБА_11 потрапив до нейрохірургічного відділення, де дітям було надано допомогу і вони змушені були систематично навідувати лікарів, всім їм було спричинено душевні страждання, стрес та відчуття дискомфорту через отримані травми, вони вимушені були змінити свій звичний спосіб життя через проходження курсу лікування та погіршення стану здоров`я.   
		Виходячи із вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з 
		ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_11 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та в інтересах малолітніх ОСОБА_11 і ОСОБА_12 по 40 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
		За таких обставин, посилання у касаційній скарзі на те, що розмір стягнутих із ОСОБА_10 коштів на відшкодування моральної шкоди не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами, також є безпідставними.  
		Під час кримінального провадження в суді першої інстанції жодна зі сторін, у тому числі обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник, не заявляли клопотань про залучення співвідповідачем ПрАТ «Європейський страховий альянс» та в матеріалах кримінального провадження був відсутній відповідний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 
		Про те, що на час дорожньо-транспортної пригоди відповідальність водія 
		ОСОБА_10 була застрахована, обвинувачений зазначив в апеляційній скарзі та долучив до неї поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18 липня 2021 року № ЕР-204975285, укладеного між ПрАТ «Європейський страховий альянс» (страхувальник) та ОСОБА_10 (страховик).
		Відповідаючи на доводи апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції, послався на лист ПрАТ «Європейський страховий альянс» від 08 листопада 
		2022 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження. Згідно з вказаним листом ОСОБА_11 звернулася до ПрАТ «Європейський страховий альянс»     із заявою про виплату страхового відшкодування, а саме витрат на лікування в сумі 11 581 гривня 84 копійки. 
		ПрАТ «Європейський страховий альянс» у вказаному листі визначив, що відповідно до вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, що в даному випадку складає 579 гривень 09 копійок. Даних про здійснення ПрАТ «Європейський страховий альянс» виплати страхового відшкодування за заявою ОСОБА_11 в листі не зазначено та такі дані  в матеріалах кримінального провадження відсутні. 
		Зазначені обставини в суді апеляційної інстанції підтвердив представник потерпілої ОСОБА_13 .
		Таким чином, безпосереднє звернення потерпілої ОСОБА_11 до ПрАТ «Європейський страховий альянс» про відшкодування витрат на лікування відповідно до Закону № 1961-IV не в межах цивільного позову в кримінальному провадженні є її правом, а незалучення страхувальника співвідповідачем при вирішенні позовних вимог ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди до заподіювача шкоди ОСОБА_10 у даному конкретному кримінальному провадженні за наведених обставин не є порушенням інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а тому не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Санкція ч. 1 ст. 286 КК передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
		При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_10 з дотриманням вимог статей 50, 65 КК врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК є нетяжким злочином, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, дані про особу ОСОБА_10 , який раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому, характеризується позитивно, а також його вік і сімейний стан. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_10 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, мотивувавши таке рішення.
		Покарання, призначене ОСОБА_10 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам ст. 65 КК. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання в касаційній скарзі не наведено.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, в тому числі і в частині призначення додаткового покарання, належним чином перевірив викладені  в ній  доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_10 , своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
		За таких обставин, об`єднана палата підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 та скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
		Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
		Висновок щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК:
		Суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.
		Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду
		ухвалила:
		Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 28 липня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого 
		ОСОБА_10 - без задоволення. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді: 
		ОСОБА_1     
		 
		ОСОБА_2                          ОСОБА_3                         ОСОБА_4 
		 
		ОСОБА_5                          ОСОБА_6                     ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...