Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/10134/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 25.09.2024. Зареєстровано: 26.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2024.
Дата набрання законної сили: 24.09.2024
Номер судового провадження: 854/29586/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		24 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10134/24
		Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		судді-доповідача  Шляхтицького О.І.,
		суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 420/10134/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог.
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за 23 днів невикористаної відпустки в році звільнення (2023 рік); 
		- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 23 дні відпустки в році звільнення (2023 рік), включивши до розміру та складових грошового забезпечення для розрахунку компенсації за невикористані 23 дні відпустки надбавку за специфічні умови проходження служби (25%) в сумі 16207,35 гривень та щомісячну премію (30%) в сумі 13873,20 гривень; 
		- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів;
		- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів; визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2018-2022 роки в загальній кількості 70 календарних днів;
		- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки в загальній кількості 70 календарних днів.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27.11.2018 по 01.03.2021 проходив службу на посаді державного службовця слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. З 18.03.2021 по 31.03.2023 ОСОБА_1 проходив службу на посаді особи рядового та начальницького складу. 31.03.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади за угодою сторін. При цьому, при розрахунку суми грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку не було враховані грошове забезпечення позивача, а також не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки за час проходження служби  щорічної та як учасника бойових дій. Враховуючи те, що невикористана позивачем частина щорічної оплачуваної відпустки за 2021 рік становить 14 календарних днів; а за 2022 рік становить 45 календарних днів, тому при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані за 2021-2022 роки 59 календарних днів щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки. ОСОБА_1 за 2018-2022 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій (строком 14 календарних днів на рік) не використав, а тому при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані протягом 2018-2022 років  70 календарних днів додаткової відпустки як учасник бойових дій. Крім того, Таким чином ТУ ДБР до суми компенсації за відпустку протиправно не враховано 30080,55 грн. (99534,35 грн - 69453,80 грн). 
		08.05.2024 до суду від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що нормами Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 року №743, та Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 року №348, для осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань передбачено виплату грошової компенсації виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення. Саме ці положення зазначених вище нормативно-правових актів є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тоді як позивач покликається на положення загального законодавства, яке не підлягає застосуванню. Таким чином, грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, оскільки встановлено правило надання щорічної відпустки до кінця календарного року. Тому, оскільки у справі яка розглядається позивач звільнений з посади 31.03.2023, відповідач не зобов`язаний був виплачувати грошову компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки за 2021-2022 роки. Також оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій надається незалежно від відпрацьованого в році часу, в даній конкретній справі, позивач не скористався своїм правом на отримання такої відпустки протягом 2018-2022 років, а відповідач не мав права обмежувати соціальні гарантії ОСОБА_1 та право останнього на використання зазначеної відпустки. Чинне законодавство не передбачає виплату грошової компенсації в даному випадку. Крім того, відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_2 грошової компенсації за 23 дні невикористаної відпустки за 2023 рік відповідно до ст. 20 Закону України Про державне бюро розслідувань та з урахуванням Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженої Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 № 348. Зокрема, розрахунок розміру грошової компенсації за 23 дні невикористаної в 2023 році позивачем відпустки було здійснено з наступних складових грошового забезпечення: 1) посадового окладу  46 244,00 грн.; 2) доплати за вислугу років  16 185,40 грн. (35%); 3) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці  4624,40 грн. (10%); 4) доплати за спеціальне звання  2400,00 грн., а тому дана вимога є також необґрунтованою.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		 
		Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 06.06.2024 у справі № 420/10134/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
		Визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за 23 днів невикористаної відпустки в році звільнення (2023 рік).
		Зобов`язав Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 23 дні відпустки в році звільнення (2023 рік), включивши до розміру та складових грошового забезпечення для розрахунку компенсації за невикористані 23 дні відпустки надбавку за специфічні умови проходження служби (25%) в сумі 16207,35 гривень та щомісячну премію (30%) в сумі 13873,20 гривень.
		Визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів.
		Зобов`язав Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки в загальній кількості 59 календарних днів.
		Визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2018-2022 роки.
		Зобов`язав Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки.
		В іншій частині позовних вимог відмовив.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
		 
		Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі подав апеляційну скаргу.
		В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
		- судом першої інстанції залишив поза увагою, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення
		- суд першої інстанції не врахував, що позивачем без поважних причин пропущений строк на звернення до суду.
		- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
		Позивач процесуальним правом на подання відзив на апеляційну скаргу не скористався.
		 
		Обставини справи.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що що наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 23.11.2018 № 23 о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду державного службовця слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Теритоіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 27.11.2018.
		Згідно з наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 № 61 о/с ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін з 01.03.2021.
		В день звільнення з працівником було проведено повний розрахунок та виплачена компенсація в сумі 180 756,72 грн. за всі невикористані дні відпустки у кількості 72 календарних дні, а саме: 
		- 13 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років за період роботи з 14.01.2019 по 13.01.2020; 
		- 21 календарний день невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 27.11.2019 по 26.11.2020; 
		- 08 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 27.11.2020 по 26.11.2021;
		- 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років за період роботи з 14.01.2020 по 13.01.2021; 
		- 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років за період роботи з 14.01.2021 по 13.01.2022.
		На підставі пункту 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 743 (далі Положення) працівнику виплачена грошова компенсація в сумі 53 249,99 грн за невикористані дні відпустки в році звільнення у кількості 23 календарні дні, а саме: 
		- 08 календарних дні використаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік;
		- 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік.
		Наказом від 17.03.2021 № 39 о/с дск ОСОБА_1 був прийнятий на службу на посаду начальницького складу до ДБР і призначений з 18.03.2021 на посаду начальника третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсон) ТУ ДБР у м. Мелітополі.
		Згідно з наказом № 47 ос/дск від 28.03.2023 ОСОБА_2 був звільнений зі служби за угодою сторін з 31.03.2023.
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2023 № 140 (по стройовій частині), ОСОБА_1 призначено заступником командира механізованої роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 
		При звільнені позивачу було надано копію наказу та розрахунковий лист. Як вбачається з вищенаведеного, з 18.03.2021 по 31.03.2023 ОСОБА_1 проходив службу на посаді особи рядового та начальницького складу.
		Листами № 17-11-3572/2024 від 04.03.2024 та № 17-11-3896/2024 від 11.03.2024 ТУ ДБР у м. Мелітополі повідомило про те, що кількість невикористаної відпустки:
		- за 2018-2022 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій не використовувалась, тобто загальна кількість днів невикористаної відпустки  70 днів; 
		- за 2021 рік становить 14 календарних днів щорічної основної відпустки; 
		- за 2022 рік становить 45 днів щорічної відпустки, з них 30 - основної оплачуваної відпустки та 15 - додаткової оплачуваної відпустки.
		Компенсація за вказані дні невикористаних відпусток ОСОБА_1 , не виплачувалась. При звільненні виплачена компенсація за невикористані дні відпустки лише за 2023 рік.
		Враховуючи те, що невикористана позивачем частина щорічної оплачуваної відпустки за 2021 рік становить 14 календарних днів; а за 2022 рік становить 45 календарних днів, тому при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані за 2021-2022 роки 59 календарних днів щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
		 
		Висновок суду першої інстанції.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки при звільненні позивача зі служби не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки. Тож, суд вказав, що позов слід задовольнити та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 59 календарні дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки.
		Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ТУ ДБР у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 23 дні відпустки в році звільнення (2023 рік), включивши до розміру та складових грошового забезпечення для розрахунку компенсації за невикористані 23 дні відпустки надбавку за специфічні умови проходження служби (25%) в сумі 16207,35 грн. та щомісячну премію (30%) в сумі 13873,20 грн, суд виснував, що твердження відповідача про те, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, а саме щомісячних основних видів грошового забезпечення, без урахування додаткових видів грошового забезпечення, не ґрунтується на приписах законодавства.
		Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		 
		Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
		 
		За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань (далі  ДБР) визначає Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII.
		Згідно із приписами ч.1, 2 ст.14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
		За змістом положень ч.5,6 ст. 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
		Відповідно до ч.1,2 ст.19 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року № 794-VIII держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
		Особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
		Згідно із ч.1, 2 ст. 20 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців ДБР повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до ДБР висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
		На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		У свою чергу, Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VIII не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами рядового і начальницького складу ДБР, однак передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
		Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 зауважив, що оскільки питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульовано положеннями Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII і Порядку №260 до вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР.
		Так, відповідно приписів ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР та положень ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
		До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі №160/10875/19, а також у постанові від 30 листопада 2022 року по справі № 640/85/20 вказавши, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
		При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів статті 11 Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки" від 29 травня 2001 року, особі, яка працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
		Беручи до уваги вище викладене, з огляду на відсутність правового врегулювання спірного питання положеннями Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопад 2015 року за №794-VII, та Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору щодо питання компенсації невикористаної частини відпустки особам рядового і начальницького складу ДБР за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.
		Ба більше, колегія суддів зауважує, що станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.
		Так, особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (далі - Закон №2136-IX).
		За змістом абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону № 2136-IX разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
		За таких обставин, при звільненні зі служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2021 та 2022 роках 59 календарних днів щорічної відпустки, яка протиправно не виплачена відповідачем.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає безпідставними доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення.
		Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
		Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		 
		Доводи апеляційної скарги.
		 
		Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. 
		В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення. 
		Водночас, як вже зазначалось судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
		Разом з тим, як вже було зазначено вище, на осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		До того ж слід наголосити, що позивач має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з позивачем, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
		Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24 червня 2021 року у справі № 520/8054/2020.
		Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
		Аргументи апелянта щодо пропуску позивачем строк на звернення до суду без поважних причин колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
		Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
		Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
		Згідно з ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (№ 22277/93 від 27.06.2000 § 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
		Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
		Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв`язку з такими обставинами.
		Матеріалами справи підтверджується, що 31.03.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі за угодою сторін. Наказом від 20.05.2023 № 140 ОСОБА_1 відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом у зв`язку з військовою агресією проти України призначено на посадо до ВЧ НОМЕР_1 . 
		З 20.05.2023 ОСОБА_1 проходить службу по мобілізації та виконує бойові завдання в зоні ведення активних бойових дій, за відсутності будь якого зв`язку, в обстановці перебування на лінії зіткнення без засобів зв`язку. 
		Вказані обставини продовжують існувати з 20.05.2023 по теперішній час.
		Відповідачем не наведено доказів на спростування означеного.
		За таких обставин, на думку колегії суддів, строк звернення до суду із адміністративним позовом пропущений з поважних причин.
		Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
		З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
		Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі  залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 420/10134/24  залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
		Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді  С.Д. Домусчі   Г.В. Семенюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...