Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/29491/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2024.
Дата набрання законної сили: 23.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 вересня 2024 року 
		м. Київ
		єдиний унікальний номер судової справи 752/29491/21
		номер провадження 22-ц/824/10471/2024
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду 
		цивільних справ:
		головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання                                  Єфіменко І.О.,учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
		представник позивача ОСОБА_2 ,
		представник відповідача Срібна А.Р. ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Головного управління Національної поліції Київської області - Срібної Анни Русланівни,
		апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Олешка Олексія Миколайовича
		на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року /суддя Плахотнюк К.Г./ 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції Київської області, третя особа: Бучанське управління поліції Головного управління національної поліції Київської області про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		06.12.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди до капітана поліції Бучанського УП ГУ НП Київської області Громадського Б.А. , Державної казначейської служби України. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з Державної казначейської служби України на її користь 1 030 810, 40 грн. - сума боргу на час збільшення позовних вимог за курсом на 16.08.2022 року, 124 384, 31 грн. - інфляційне збільшення з 09.08.2019 року по 30.11.2021 року, 195 254, 50 грн. - інфляційне збільшення з 01.12.2021 року по 30.07.2022 року, 57 348, 15 грн. - штрафні санкції з 09.08.2019 року по 30.11.2021 року, 21 943, 55 грн. - штрафні санкції з 01.12.2021 року по 30.07.2022 року, а всього 1 429 740, 91 грн., а також 100 000, 00 грн. моральної шкоди та 190 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
		Рішенням  Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 1 030 810, 40 гривень, втрати від інфляції в розмірі 228 623, 44 гривні, три відсотки річних у розмірі 30 754, 86 гривень, що разом складає до стягнення суму в розмірі 1 290 188 (один мільйон двісті дев`яносто тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 70 копійок./т. 2 а.с. 34-43/
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Головного управління Національної поліції Київської області - Срібна А.Р.  звернулась з ідентичними апеляційними скаргами від 19.04.2024 за вх№52441 та від 28.06.2024 р. за вх№84387, які апеляційний суд розглядає як одну апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, відмовивши у вимогах позову.
		На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що ухвалу Києво-Святошинського районного суду в Київській області №369/6218/21 відповідно якої скасовано арешт з грошових коштів, які були вилучені під час обшуку, не було виконано у зв`язку з тим, що під час повернення грошових коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виявили що грошові кошти є несправжніми, а надрукованими на принтері. Розслідування проводиться за фактом незадовільного виконання окремими посадовими особами Бучанського управління поліції ГУНП в Київській області функціональних обов`язків щодо дотримання порядку зберігання і схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження № 12019110200002299 від 13.05.2019 направлено матеріали до ДБР у м. Києві. Досудове розслідування у кримінальному провадженню № 12019110200002299, триває і не завершено. Наголошувала, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з втратою вилучених коштів через їх підробку, а такі дії становлять предмет досудового розслідування та мають бути підтверджені відповідним рішенням суду, ухваленим у порядку КПК України. Відсутність складових цивільного правопорушення свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що ГУНП в Київській області було вчинено проти позивача незаконні дії.
		Представник Державної казначейської служби України - Олешко О.М. також звернувся з апеляційною скаргою в якій просив рішення скасувати, відмовивши у вимогах позову.
		На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що Постановами Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 641/2328/17, від 22.03.2018 у справі № 638/13100/14-ц, від 23.01.2019 у справі № 308/1990/16-ц висловлено правову позицію про неможливість відшкодування шкоди у разі відсутності судового рішення про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювач шкоди). Отже, без ухвалення судового рішення (вироку) у відповідній справі не може підлягати задоволенню позовна вимога про відшкодування шкоди, заподіяної посадовою особою органу державної влади (поліції). Також наголошував, що майнова шкода, завдана позивачу працівниками поліції, враховуючи статті 1166 та 1172 Цивільного кодексу України, у разі наявності підстав для її відшкодування має відшкодовуватись саме заподіювачем такої шкоди, а не за рахунок коштів Казначейства. Вказував і на те, що стягнення інфляційних втрат, 3% річних підлягає стягненню саме із заподіювача шкоди ГУ НП у Київської області. Отже, судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано положення статті 625 ЦК України. Також вказував, що установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. 
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з відзивами на апеляційні скарги, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість їх вимог. Вказувала, що в апеляційній скарзі Головного управління Національної поліції Київської області не зазначено, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно); які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо; які саме конкретно норми матеріального та (чи) процесуального права було порушено судом при ухваленні оскаржуваного рішення, так само, як у ній не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції. Фактично, доводи зводяться до заперечень проти позову, відповідачем продубльовано в апеляційній скарзі відзив на позов. 
		Щодо доводів апеляційної скарги ДКСУ, вказувала, що судова практика, на яку посилається апелянт не є релевантною до даних правовідносин. Наголошувала, що шкода, завдана втратою тимчасово вилученого слідчим майна відшкодовується власникові цього майна за рахунок коштів Державного бюджету України (ВС/КЦС,№ 569/4199/15-ц, 20.11.19), ВС/КЦС від 29 січня 2020 року справа № 201/18305/17-ц, постанова ВС № 448/884/20. Також вказувала, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі. Вказувала, що відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Державна казначейська служба України. Отже, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на відшкодування матеріальної шкоди внаслідок неправомірної бездіяльності, яка полягала у неповерненні грошових коштів, вилучених під час обшуку.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
		Судом встановлено, що 08.08.2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10023/19 було здійснено обшук за місцем проживання та власності  ОСОБА_1 за адресую - АДРЕСА_1  в рамках відкритого кримінального провадження №2019110200002299.
		20.08.2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10620/19 було накладено арешт на грошові кошти позивачки у розмірі 20 240, 00 доларів США, 2 120, 00 євро, 211 600, 00 гривень та документи, що були вилученні під час обшуку 08.08.2019 року.
		Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатова Д.Д. у справі № 369/6218/21 від 23.06.2021 року частково скасовано арешт накладений на майно позивачки в межах кримінального провадження № 2019110200002299, а саме - грошові кошти у розмірі 20 240, 00 доларів США, 2 120, 00 євро, 211 600, 00 гривень та документи, що були вилученні під час обшуку 08.08.2019 року.
		23.06.2021 року адвокат Діденко Н.О. звернулася з клопотанням № 23-2/21 до старшого слідчого відділу Бучанського УП майора поліції Громадського Б.А.  щодо виконання ухвали суду № 369/6218/21 та повернення грошових коштів позивачці у розмірі 20 240, 00 доларів США, 2 120, 00 євро, 211 600, 00 гривень в межах кримінального провадження № 12019110200002299 від 13.05.2019 року.
		09.07.2021 року старший слідчий Бучанського УП майор поліції Громадський Б.А. направив лист № 12019/2299 до ГУ НП Київської області про повернення коштів з депозитного рахунку на які ухвалою № 369/10620/19 від 20.08.2019 року накладено арешт.
		Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначає, що грошових коштів на депозитному рахунку ГУ НП Київської області не виявилося. Після чого адвокат повторно у телефонному режимі звернувся до слідчого Бучанського УП майора поліції Громадського Б.А. , який згодом повідомив, що грошові кошти знаходяться у кімнаті зберігання речових доказів у ГУ НП Київської області.
		02.08.2021 року адвокат Діденко Н.О. та позивачка поїхали до слідчого Бучанського УП майора поліції Громадського Б.А. з метою отримання грошових коштів на які ухвалою № 369/10620/19 від 20.08.2019 року накладено арешт.
		Слідчий надав для відкриття спеціальний пакет №GSU4001936, який був закритий, однак не був запечатаний під час обшуку 08.08.2019 року, на пакеті був відсутній підпис позивачки. При відкриті спеціального пакету №GSU4001936 в ньому знаходився інший спеціальний пакет № INZ4066223, який був запечатаний під час обшуку 08.08.2019 року. Верхня частина пакету № INZ4066223 була зрізана та лежала в середині даного пакету. При огляді другого пошкодженого спеціального пакету № INZ4066223 в ньому знаходилися грошові кошти, але при огляді виник сумнів щодо справжності купюр (вони були всі нові, колір та на дотик вони були легкі та тусклі, купюри не рівно обрізані, деякі мали наклеєні смужки голограми). Для підтвердження або спростування факту справжності купюр адвокат Діденко Н.О., позивачка та Громадський Б.А. приїхали у відділення банку Аваль, що знаходиться в АДРЕСА_2 . У касі вищезазначеного відділення банку касир перевірила надані купюри на спеціальному засобі для рахування коштів з спеціальною функцією на перевірку справжності купюр та підтвердила, що всі грошові кошти надані для огляду є несправжніми, а грошовими коштами роздрукованими на кольоровому принтері. На підставі чого було складено акт від 02.08.2021 року огляду речових доказів в межах кримінального провадження № 12019110200002299 від 13.05.2019 року. В зазначеному акті було зафіксовано, що грошові кошти у пошкодженому спеціальному пакеті №INZ4066223 є несправжніми. Від отримання купюр схожих на грошові кошти позивачка відмовилася, на підставі чого вони були поміщені у спеціальний пакет № INZ4066085 та залишені у сейфі слідчого Бучанського УП майора поліції Громадського Б.А .
		Відповідно до запиту № 23/1-9 від 23.09.2021 року та № 17/1-8 від 17.08.2021 року адвокат Діденко Н.О. звернулася до слідчого Бучанського УП майора поліції Громадського Б.А. в межах кримінального провадження № 1201911020000229 щодо надання інформації: повідомити як буде виконана ухвала № 369/6218/21, суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатов Д.Д., щодо повернення речових доказів, а саме грошових коштів у розмірі : 20 240, 00 доларів США, 2 120, 00 Євро, 211 600, 00 гривень; повідомити як буде виконана ухвала № 369/6220/21 суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. щодо повернення речових доказів: спеціальний технічний засіб RF Bug Detector, сірого кольору, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066351, хап - ключ з надписами Н4NETS ORGL8, червоного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору №30079182, системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору, б/н, скріплено біркою з підписами слідчого та понятих; повідомити як буде виконана ухвала № 369/6217/21 суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. щодо повернення речових доказів: планшет марки «Samsung», чорного кольору, серійний номер НОМЕР_1; СR52K801G4HD, який поміщено до спец пакету № 7139085.
		Відповіді на запити № 23/1-9 від 23.09.2021 року та № 17/1-8 від 17.08.2021 року адвокат Діденко Н.О. та заявниця не отримали.
		Слідчий Бучанського УП майор поліції Громадський Б.А. повідомив що грошові кошти вилученні під час обшуку 08.08.2019 року в межах кримінального провадження № 1201911020000229 перебували у слідчого Говорун К.О. , до квітня 2020 року (на час подання позову слідчий звільнений), тільки через 8 місяців слідчий передав на зберігання до сейфу ГУ НП Київської області.
		Згідно з висновком службового розслідування за фактом незадовільного виконання окремими посадовими особами Бучанського УП ГУ НП в Київській області функціональних обов`язків щодо дотримання порядку зберігання і схоронності тимчасово вилученого майна в межах кримінального провадження № 12019110200002299 від 13.05.2019 року направлено матеріали до ДБР у м. Києві. Слідчий Говорун К.О. , яка працювала в Бучанському УП ГУ НП в Київській області грошові кошти для зберігання в уповноважений банк не передала, чим взяла на себе особисте зобов`язання за зберігання вилученого майна.
		Частково задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. 6   ст. 1176 ЦК України   про те, що шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 21 Порядку встановлено особливості зберігання речових доказів у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті, які передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ.
		За приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
		Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до ст. 1172, ч. 6 ст. 1176 ЦК України відповідальною особою за шкоду, заподіяну позивачеві втратою вилученого під час обшуку у її помешканні майна, є ГУ НП Київської області, а згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі, тобто відшкодовується реальна шкода - втрачена внаслідок протиправної поведінки правопорушника, яким є працівник цієї установи, а тому підлягають стягненню на користь позивачки грошові кошти в сумі - 20 240, 00 доларів США що в гривневому еквіваленті становить (курс долара на 16.08.2022 року становить - 36,57 грн., 740 176,80 грн.), 2 120, 00 Євро що в гривневому еквіваленті становить (курс Євро на 16.08.2022 року становить - 37,28 грн., 79 033,60 грн.). Отже, в гривневому еквіваленті розмір завданої позивачці шкоди становить - 740 176, 80 грн. (долари США), 79 033, 60 грн. (Євро), 211 600, 00 грн., а разом 1 030 810, 40 грн., які підлягають до стягнення на користь позивачки у повному обсязі.
		Відповідно до практики КЦС № 569/4199/15-Ц,  неналежне виконання службового обов`язку у кримінальному провадженні по обвинувачення слідчого у вчиненні кримінального правопорушення, не впливають на розгляд цивільної справи, оскільки за нормами ст.1172 ЦК України відшкодування шкоди покладається на Державну казначейську службу України, а не на третю особу слідчого.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги представника ГУНП в Київській області та ДКСУ щодо відсутності доказів вини та обов`язкового підтвердження судовим рішенням дій винних осіб в порядку КПК України, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
		Так, за Актом від 02.08.2021 р. /т. 1 а.с. 45-46/ огляду речових доказів в межах кримінального провадження №12019110200002299 від 13.05.2019 року, зафіксовано, що грошові кошти у пошкодженому спеціальному пакеті №INZ4066223 є несправжніми. На даний час кошти не повернуто.
		Виходячи з положень ст. 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, ст. 1192 Цивільного кодексу України, у позивача є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку їй було завдано Відповідачем -1.
		Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ДКСУ щодо відшкодування шкоди саме заподіювачем шкоди,  а не казначейством, з таких підстав.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5),від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)). Відтак, неправильним є розмежовувати відповідальність держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в рішенні суду (у даній справі - постанові слідчого), та відповідальність органу державної влади, який це рішення виконує. Органи державної влади, зокрема органи досудового розслідування і ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17;1700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
		Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71)). Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) та інших.
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
		Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
		А тому, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованих висновків, що позивачка має право також інфляційні втрати та 3 % річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування майнової шкоди.
		Інфляційні втрати розраховано з 02.08.2021 року (дата, коли виявлено, що купюри, що перебували на зберіганні є фальшивими) по 30.07.2022 року (дата по яку розраховано штрафні санкції позивачкою) за наступною формулою: 99, 80 % х 101, 20 % х 100, 90 % х 100, 80 % х 100, 60 % х 101, 30 % х 101, 60 % х 104, 50 % х 103, 10 % х 102, 70 % х 103, 10 % х 100, 70 % = 122, 179 %
		1 030 810, 40 грн. х 122, 179 % : 100 % - 1 030 810, 40 = 228 623, 44 грн.
		Так, 3% річних розраховано судом з 02.08.2021 року (дата, коли виявлено, що купюри, що перебували на зберіганні є фальшивими) по 30.07.2022 року (дата по яку розраховано штрафні санкції позивачкою) за наступною формулою: 1 030 810, 40 х 3 % : 100 % х 152 : 365 = 12 878, 07 грн. (період з 02.08.2021 року по 31.12.2021 року); 1 030 810, 40 х 3 % : 100 % х 211 : 365 = 17 876, 79 грн. (період з 01.01.2022 року по 30.07.2022 року), а разом 30 754, 86 грн.
		З огляду на вище викладене,  суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що позовні вимоги  ОСОБА_1 до ГУ НП Київської області, Державної казначейської служби України, третя особа Бучанське УП ГУ НП Київської області про відшкодування майнової та моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню судом, а саме в частині стягнення майнової шкоди та штрафних санкцій у визначеному вище судом розмірі. У відшкодування моральної шкоди суд відмовив.
		Таким чином,  доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
		Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст.  375, 381, 382 ЦПК України, суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу  представника Головного управління Національної поліції Київської області - Срібної Анни Русланівни, апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Олешка Олексія Миколайовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року - залишити без задоволення.  
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року  - залишити без змін.  
		Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		 
		Головуючий:                                        Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...