Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/18879/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2024.
Дата набрання законної сили: 25.09.2024
Номер судового провадження: 61-1842ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА                                     
		 
		25 вересня 2024 року                                
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 757/18879/20-ц
		 
		провадження № 61-1842св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач -перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва                                від 27 липня 2023 року у складі судді Остапчук С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У травні 2020 року перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду                             з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що Київською місцевою прокуратурою № 7 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні                                    № 12016100070000103, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань                         06 січня 2016 року виявлено факти незаконного відчуження об`єктів нерухомого майна, у тому числі, факт заволодіння квартирою  АДРЕСА_1 .
		 
		Зазначав, що первинна реєстрація права власності на вказану квартиру була проведена за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 серпня 2006 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва на підставі розпорядження від 17 серпня 2006 року № 269.
		 
		У подальшому власницею квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня  2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років ОСОБА_7 померла. Спадкова справа до майна померлої не заводилася, спадкоємці відсутні, тому спадщина                       у вигляді спірної квартири мала бути визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади м. Києва згідно зі статтею 1277 ЦК України Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 338 ЦПК України.
		 
		Разом з тим, 22 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. право власності на квартиру  АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2018 року, укладеного з  ОСОБА_2 , якому спірна квартира нібито належала на підставі договору дарування, укладеного                                            із ОСОБА_7 та посвідченого 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416.
		 
		Після цього право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного                     13 липня 2018 року між нею та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрик О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296.
		 
		Відповідно до повідомлення Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» договір дарування від 18 червня 2009 року, укладений на користьОСОБА_2 , посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався.
		 
		Крім того, згідно з висновком експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613, наданого                                        за результатами проведення додаткової технічної експертизи документів, призначеної в ході досудового розслідування кримінального провадження                          № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, оригінал договору дарування                              від 18 червня 2009 року № 416 виготовлений за допомогою копіювально- множувальної техніки струменевим способом передачі зображення; підписи та рукописні записи виконані за допомогою пишучого приладу; договір не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України, тобто є підробленим.
		 
		Отже, ОСОБА_2 не був законним власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , оскільки договір дарування квартири                   від 18 червня 2009 року за реєстровим № 416 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. не посвідчувався,                 а тому він та ОСОБА_3 не мали права нею розпоряджатися.
		 
		Посилався на те, що вказаний договір дарування від 18 червня 2009 року порушує публічний порядок, є нікчемним в силу статті 228 ЦК України, а наступні договори                   є недійсними.
		 
		Ураховуючи, що Київською міською радою, якій в силу наслідків відумерлості спадщини має належати спірна квартира, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, тобто не було волевиявлення законного власника на відчуження майна, вважав, що спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади м. Києва.
		 
		Ураховуючи наведене, перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просив суд:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61;
		 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 серпня   2018 року, індексний номер 39808623, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності                         ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 липня                2018 року, індексний номер 42048945, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності                        ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- визнати спадщину, що відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7                у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Києва; 
		- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва              в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року,позов Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61.
		Визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ,          що складається із квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
		Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади                           м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв. м (житловою площею 19,1 кв. м).
		В іншій частині позову відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовано тим, що Київська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, проте                       в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
		 
		Суди вважали, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_7 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті якої у встановленому законом порядку, це майно ніким не набуто у власність.
		 
		З огляду на те, що договір дарування квартири від 18 червня 2009 року                                     був спрямований на незаконне заволодіння спірним майном, яке в силу                                статті 1277 ЦК України, є власністю територіальної громади міста Києва, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним на підставі частин першої, другої                               статті 228 ЦК України. Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений діючим законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, суди вважали, що договір договір купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61 слід визнати недійсним.
		 
		Оскільки визнання спадщини відумерлою у розумінні статті 1277 ЦК України                           є підставою для набуття територіальною громадою м. Києва права власності на таке майно, беручи до уваги, що Київською міською радою, як розпорядником майна територіальної громади м. Києва, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення фактично законного власника на відчуження вказаного майна, спірна квартира АДРЕСА_1  незаконно вибула з володіння територіальної громади м. Києва, а тому підлягає витребуванню у відповідача  ОСОБА_1 на користь територіальної громади                           м. Києва в особі Київської міської ради, яка є дійсним власником майна.
		 
		Посилаючись на відповідну практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволенню не підлягають, оскільки є неналежним способом захисту права або інтересу позивача.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в апеляційному порядку не переглядалося.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва                 від 27 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня                  2023 року в частині задоволених позовних вимог Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У лютому 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                   у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом  Бойком В. В., мотивована тим, що первинна реєстрація квартири АДРЕСА_1  не відбулася за  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у спосіб, передбачений діючим законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, відтак вони не мали законного права розпоряджатися вказаною квартирою, зокрема, продавати ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Посилається на те, що Київська міська рада не є власником спірного майна та не може бути позивачем у справі. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує первинну реєстрацію права власності на спірну квартиру, а також не надано жодного доказу що спірне майно можна визнавати відумерлою спадщиною та передати у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
		 
		Вважає, що суди не надали належної оцінки добросовісності набуття                        ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі оплатного договору купівлі-продажу квартири від 13 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296, оскільки нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, підстави належності йому зазначеного майна, відсутність заборон на її відчуження.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі                     № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня                  2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15,                  від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 14 червня 2023 року у справі                № 761/17557/15, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини,                               що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4                              частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2024 року заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи  ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі,                                            є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
		 
		Зазначає, що суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою, та відповідно, витребування спірного майна                 з незаконного володіння ОСОБА_1 , за якою воно зареєстроване на праві власності, що призведе до ефективного захисту прав власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
		 
		Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням                                      статей 263-265 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 17 серпня 2006 року, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва на підставі розпорядження від 17 серпня 2006 року № 269 квартира  АДРЕСА_1 , належала на праві власності  ОСОБА_4 та членам               її сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в рівних долях (том 1, а. с. 71).
		 
		Рішенням Київської міської ради від 03 вересня 2015 року № 944/1808                                        «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» вулиця «Миколи Щорса» у Печерському районі м. Києва перейменована на честь українського громадсько-політичного діяча, голови Проводу українських націоналістів ОСОБА_8 .
		 
		22 вересня 2006 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679, відчужили квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_7 (том 1, а. с. 72).
		 
		Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06 листопада 2018 року № 062/14-13656  за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира  АДРЕСА_1 була проведена за  ОСОБА_4 ,                         ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 серпня 2006 року. У подальшому право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_7 та зареєстровано за останньою на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року (том 1, а. с. 69).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років ОСОБА_7 померла, що підтверджується актовим записом про смерть від 20 лютого 2018 року № 3156, виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Згідно з актом про смерть, на підтвердження факту смерті  ОСОБА_7 . Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи видано лікарське свідоцтво про смерть від 24 січня 2018 року № 283 (том 1, а. с. 74).
		 
		Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 13 липня 2018 року  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 31 жовтня 2006 року  була зареєстрована у квартирі  АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 101).
		 
		Після смерті  ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира                 АДРЕСА_1 , яка належала померлій на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири                              від 22 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Другою Київською державною нотаріальною конторою на запит прокурора надано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, заповіти/спадкові договори), відповідно до якої за параметрами запиту: ОСОБА_7 у Спадковому реєстрі інформація відсутня. Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася (том 1, а. с. 80-82).
		 
		06 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудового розслідувань за фактом незаконного відчуження об`єктів нерухомості, розташованих у місті Києві, внесено відомості № 12016100070000103 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364,                        частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 358,                            частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 365-2, частиною третьою статті 28,                          частиною другою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною третьою                статті 365-2, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України                                (том 1, а. с. 50-60).
		 
		Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне представництво у кримінальному провадженні № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року.
		 
		22 лютого 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. зареєстрованого у реєстрі за № 61, ОСОБА_2 (продавець) відчужив квартиру  АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (покупець). Відповідно до пункту 3 зазначеного договору, квартира належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області                  Мегедь Л. К. за реєстровим № 416 (том 1, а. с. 99).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 лютого 2018 року № 114923480 запис про право власності                      ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 39808623 від 22 лютого 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Шупеня О. М., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ (том 1, а. с. 100).
		 
		Згідно з повідомленням Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2018 року за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1  зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року. Договір дарування                 від 18 червня 2009 року, укладений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався (том 1, а. с. 70).
		 
		13 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрик О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296, ОСОБА_3 (продавець) відчужила                квартиру  АДРЕСА_1 на користь                                  ОСОБА_1 (том 1, а. с. 85).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 травня 2020 року № 208432485 запис про право власності                      ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42048945 від 13 липня 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Войстрик О. В., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ (том 1, а. с. 66-67).
		 
		Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного головним судовим експертом відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень ОСОБА_9 на підставі постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів, винесеної прокурором ОСОБА_10 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, фонові зображення вихідних типографських даних договору дарування квартири      від 18 червня 2009 року № 416, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., предметом якого               є квартира  АДРЕСА_1 , нанесені за допомогою копіювально-множильної техніки зі струменевим способом передачі зображення та оригінал вказаного договору не відповідають аналогічним документам,                                 що знаходяться в офіційному обігу на території України (том 1, а. с. 112-124).
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу               в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши правові висновки судів попередніх інстанцій, доводи і вимоги касаційної скаргиОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом  Бойком В. В., Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Предметом спору у справі є вимоги керівника Подільської окружної прокуратури              м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири  АДРЕСА_1 .
		 
		Позов мотивовано тим, що спірна квартира була набутаОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 18 червня 2009 року, укладеному між                     ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , що посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області                  Мегедь Л. К. за реєстровим № 416. При цьому відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» договір дарування від 18 червня 2009 року, укладений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався.
		 
		Поданий керівником Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради позов спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.
		 
		При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2018 року, визнання спадщини відумерлою, витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі                             № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вирішила питання способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно.
		 
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення            ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм                    у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
		 
		Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
		 
		Велика Палата Верховного Суду наголосила, що законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке                      в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою вже була відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. 
		 
		З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що підлягає застосуванню норма права за аналогією закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, оскільки інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
		 
		Зміст статті 1280 ЦК України свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося,                                  то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. 
		 
		Тож, застосовуючи правило за аналогією закону, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважала, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України)                         та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. З метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
		 
		За висновками Великої Палати Верховного Суду зробленими у постанові                                  від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
		 
		З викладеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не погоджується та вважає, що наявні підстави для відступу від них.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зазначив, що згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять                       усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої                                        статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
		 
		З наведених підстав, Верховний Суд України виснував, що оскільки спірна квартира була відчужена від імені спадкодавця поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.
		 
		У постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: «В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача                  з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього».
		 
		Тобто за такими висновками Верховного Суду України, від яких не відступлено, навіть до державної реєстрації прав на нерухоме майно спадкоємець може застосувати механізм захисту права, встановлений у статті 388 ЦК України, стосовно особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майна.
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що спадкування є підставою універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах,              що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними                           у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження                              № 14-37цс20), у якій зазначено, що заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша    статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво                                                     (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним.
		 
		Тож спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України),                            є підставою для універсального правонаступництва у цивільних відносинах.                          У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у певному правовідношенні, тобто цивільні відносини існують безперервно, не припиняючись, у них відбувається лише заміна одного із їх учасників.
		 
		За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини                    є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
		 
		Спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
		 
		Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який                           є зваженим, передбачливим і розсудливим під час ухвалення юридично значимих рішень та обранні певного варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
		 
		Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року         у справі № 136/1822/14-ц (провадження № 61-17847св18), від 14 листопада                   2018 року у справі № 191/405/15-ц (провадження № 61-17160св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 753/23907/15-ц (провадження № 61-5671св18), від 03 липня 2019 року у справі № 748/3603/15-ц (провадження № 61-10062св18).
		 
		Крім того, територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте територіальна громада є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, яку складають як права, так і обов`язки, що належали спадкодавцю. Тож відумерле майно, на яке правомірно вправі претендувати територіальна громада, складає уся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом.
		 
		Територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіальної громади переходять як права, так і обов`язки,                                її правовий статус є таким самим як і у спадкоємців.
		 
		Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
		 
		Останній висновок зобов`язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
		 
		У статті 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		 
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно                                     в майбутньому.
		 
		У спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а відтак має речові права на майно, які підлягають захисту як і право власності у класичному розумінні, яке у випадку нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Враховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять і обов`язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися так само як універсальний правонаступник спадкодавця.
		 
		Визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, треба надати їй можливість захисту речових прав та правомірних інтересів тими способами захисту, які б мав і спадкодавець.
		 
		Враховуючи викладене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що не існує прогалини у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерле, проте було незаконно відчужене.
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не                                є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації, оскільки територіальна громада як носій речово-правового інтересу на відумерлу спадщину має право на застосування усіх                              речово-правових способів захисту за главою 29 «Захист права власності» розділу 1 книги третьої ЦК України, є таким, від якого слід відступити.
		 
		Крім того, запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки, відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), територіальна громада, як універсальний правонаступник, по перше, має обов`язок, а не право, подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно                              до статті 1231 цього Кодексу. 
		 
		Отже, залишення за територіальною громадою можливості лише на отримання виключно грошової компенсації, позбавить кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права.
		 
		Також, Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи про право територіальної громади в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача, на отримання лише грошової компенсації, не конкретизувала, хто зобов`язаний сплатити таку компенсацію.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій                                   і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства                    і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність              і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики                                   є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		 
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року                 у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців                               є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
		 
		З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404 ЦПК України,                Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/18879/20-ц               за позовом першого заступника керівникаПодільської окружної прокуратури                         м. Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...