Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/12494/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2024. Зареєстровано: 03.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2024.
Дата набрання законної сили: 02.10.2024
Номер судового провадження: К/990/16915/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		справа №120/12494/23
		адміністративне провадження № К/990/16915/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю. та Єзерова А.А., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/12494/23
		за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 
		про визнання протиправною та скасування постанови,
		за касаційною скаргою Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Дмитришеною Р.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.),
		У С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У серпні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник, Держпраці), в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26 липня 2023 року №ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на позивачку штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000 грн.
		2.          На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ФОП ОСОБА_1 в повній мірі усунені порушення, виявлені під час здійснення перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області, однак відповідачем протиправно 26 липня 2023 року винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-79/ВІ/а-2, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3.          Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
		4.          Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Порядок №   823), пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
		5.          З огляду на це, врахувавши, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 26 липня 2023 року № ЦЗ-79/ВІ/а-2 був акт фактичної перевірки, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що накладення на позивача штрафу на підставі останнього не може вважатись правомірним.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		6.          Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Центрально-західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 Порядку №509, оскільки визнання нечинним Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
		На цій підставі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправним та нечинним Порядок №823, яким серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу. 
		Водночас, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, у яких зазначено, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу. У разі наявності акта ДПС немає необхідності в проведенні органами Держпраці додаткових заходів державного нагляду (контролю). Положення частини восьмої статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком №509.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		7.          Касаційна скарга надійшла до Суду 01 травня 2024 року.
		8.          Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 120/12494/23 витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
		9.          Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2024 року.
		10.          При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. 
		Позиція інших учасників справи
		11.          Від позивача 03 червня 2024 року надійшов відзив на касаційну скаргу Управління Держпраці, де ФОП ОСОБА_1 вказала, що визнання нечинним акта суб`єкта владних повноважень означає втрату ним чинності з моменту набрання законної сили судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту. З огляду на це, враховуючи, що Порядок №   823 був визнаний нечинним, згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Порядку №   509, до внесення в нього змін Порядком №   823.
		12.          Крім того, позивач звертає увагу на положення пункту 6 Порядку №   509, яким передбачено обов`язок Держпраці не пізніше ніж за п`ять днів письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців про дату розгляду справи щодо накладення штрафу.
		13.          Водночас позивач також наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №   420/3197/19, від 21 серпня 2020 року у справі №   822/1037/18 та від 25 лютого 2022 року у справі №   420/7851/19, про те, що відомості, викладені в акті перевірки податкового органу, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці. Вказане свідчить про те, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю.
		14.          На підставі вищевикладеного, ФОП ОСОБА_1 зазначає на необґрунтованості касаційної скарги та про необхідність відмови у її задоволенні.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		15.          Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 11 листопада 2022 року здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець за КВЕД: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний).
		16.          З 09 червня 2023 року по 16 червня 2023 року посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку ФОП   ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		17.          За результатами перевірки складено Акт фактичної перевірки від 16 червня 2023 року № 10422/02-32-24-05/3459611265, в якому зафіксовано встановлене під час перевірки порушення: статей 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та вимог Порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 (далі - Порядок №   413), а саме використання без належного оформлення трудових відносин, а також неповідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.
		18.          22 червня 2023 року матеріали фактичної перевірки направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для відповідного реагування.
		19.          21 липня 2023 року позивач надала письмові пояснення щодо акта перевірку та зазначила, що відповідно до квитанції № 2 повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від ФОП ОСОБА_1 про прийняття громадянки ОСОБА_2 на посаду продавця продовольчих товарів з 12 червня 2023 року отримане ГУ ДПС у Вінницькій області 09 червня 2023 року о 14:08, тобто через 2 години 13 хвилин після виявлення порушення.
		20.          Відтак позивач зазначила, що нею в повній мірі усунені порушення, виявлені під час здійснення фактичної перевірки. Усунення виявлених порушень трудового законодавства відбулося невідкладно, що зафіксовано Актом перевірки від 16 червня 2023 року.
		21.          Однак, 26 липня 2023 року заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-79/ВІ/а-2, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
		22.          Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася з позовом до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		23.          Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		24.          Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		25.          Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		26.          Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		27.          Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
		28.          Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування спірної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-79/ВІ/а-2 від 26 липня 2023 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 509, в редакції, чинній до внесення в нього змін Порядком №   823, пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
		29.          Водночас скаржник вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими, з огляду на неправильне застосування судами положень пункту 2 Порядку №509, оскільки визнання нечинним Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
		30.          Таким чином, спірних питанням, що виникло у цій справі та безпосередньо досліджувалося судами першої та апеляційної інстанції, є питання правомірності винесення спірного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
		31.          Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій та доводам касаційної скарги щодо їх заперечення, колегія суддів зазначає таке.
		32.          Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		33.          Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		34.          Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
		35.          У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		36.          Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		37.          Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України   (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		38.          Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96   затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі   Положення № 96).
		39.          Згідно із   пунктом 1 Положення № 96   Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		40.          За змістом   підпунктів 6,   9 пункту 4 Положення № 96   Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
		41.          Відповідно до   пункту 7 Положення № 96   Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
		42.          Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
		43.          Відповідно до   частини першої статті 3 КЗпП України   законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		44.          Статтею 4 КЗпП України   визначено, що законодавство про працю складається з   Кодексу законів про працю України   та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		45.          Відповідно до   частин першої,   другої статті 21 КЗпП України   трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
		46.          Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		47.          Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
		1)          при організованому наборі працівників;
		2)          при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
		3)          при укладенні контракту;
		4)          у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
		5)          при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
		6)          при укладенні трудового договору з фізичною особою;
		6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
		6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
		7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		48.          При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
		49.          При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
		50.          Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		51.          Відповідно до   пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)   роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
		52.          Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
		53.          Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
		54.          Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		55.          Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
		56.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті фактичної перевірки від 16 червня 2023 року № 10422/02-32-24-05/ НОМЕР_1 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустила працівника ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, чим порушила, зокрема, вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та Порядку № 413. 
		57.          Водночас протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу позивачка пов`язує з тим, що у законодавстві, чинному на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови, відсутня норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю.
		58.          В аспекті зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
		59.          Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
		60.          За змістом норм   пункту 80.10 статті 80,   пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
		61.          Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, про що правильно вказав відповідач у касаційній скарзі.
		62.          Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами   абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
		63.          Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
		64.          Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
		65.          Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у   пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
		66.          Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
		67.          На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
		68.          У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах   статті 265 КЗпП України.
		69.          Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 804/9077/16, від 04 вересня 2020 року у справі № 824/601/18-а, від 13 квітня 2023 року у справі № 160/19160/21, від 23 червня 2023 року у справі № 160/1649/22, від 23 червня 2023 року у справі № 300/377/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 420/1011/20 та від 20 грудня 2023 року у справі № 480/1815/22.
		70.          Окрему увагу Суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування викладено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
		71.          За приписами   частини третьої статті 7 КАС України   у разі невідповідності правового акта   Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		72.          Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КАС України сформована, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 817/996/16 та від 19 січня 2023 року у справі № 640/10685/21.
		73.          Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. 
		74.          Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17 і відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
		75.          Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, ураховуючи встановлені у цій справі обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки ці повноваження належать вказаним суб`єктам відповідно до закону.
		76.          У зв`язку з цим, Суд критично оцінює доводи позивачки, зазначені у відзиві на касаційну скаргу, про відсутність у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції підзаконного акта Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, наявність підстав для висновку про протиправність оскаржуваної у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.
		77.          Суд на підставі приписів   частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, застосовує насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу, та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами   абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в процесі фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
		78.          Ураховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність встановлених судами попередніх інстанцій заперечень позивачки щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акта перевірки передбачена законом, Суд констатує, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України, водночас прав позивачки не порушив.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №   560/3981/23, і колегія суддів не вбачає наявності правових підстав для відступу від неї.
		79.          За таких обставин, Суд доходить висновку, що оскаржувана у цій справі постанова Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26 липня 2023 року №ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення  є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні. З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій, викладені у оскаржуваних рішеннях стосовно наявності підстав для задоволення поданого ФОП ОСОБА_1 позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам, встановленим у справі, яка розглядається. 
		80.          На цій підставі Суд також вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.
		81.          Крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги стосовно редакції Порядку №   509, яка діє внаслідок визнання нечинним Порядку №823, Суд зауважує, що відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
		Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2024 року у справі №140/23652/23, від 15 липня 2024 року у справі №600/4070/22-а, від 19 вересня 2024 року у справі №460/3123/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а.
		82.          Щодо наведених позивачкою у відзиві на касаційну скаргу висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №   420/3197/19, від 21 серпня 2020 року у справі №   822/1037/18 та від 25 лютого 2022 року у справі №   420/7851/19, колегія суддів зазначає, що останні, перш за все, жодним чином не спростовують доводів, наведених скаржником у касаційній скарзі. Крім того, Суд зауважує, що зі встановлених судами попередніх обставин не вбачається наявності з боку позивачки заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень. 
		83.          Щодо твердження позивачки про виконання вимог щодо оформлення на роботу ОСОБА_2 і укладення гіг-контракту на момент розгляду справи, колегія суддів вказує, що таке додатково підтверджує, що на момент проведення фактичної перевірки 09 червня 2023 року ФОП ОСОБА_1 належним чином не оформила трудові відносини з ОСОБА_2 , а надалі усунула виявлене порушення. Утім заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого   абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, застосовуються незалежно від факту усунення порушень, які виявлені під час проведення перевірки податковим органом, та врахування вини роботодавця.
		84.          У цьому аспекті також варто врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 0540/8959/18-а про те, що без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Основного Закону України.
		85.          Крім того, Суд, враховуючи особливості правовідносин та встановлені судами фактичні обставини, також відхиляє посилання позивачки на пункт 6 Порядку №   509 з огляду на те, що судовий розгляд відповідно до положень КАС України охоплює собою більшість гарантій учасників публічно-правових відносин, зокрема, в аспекті змагальності, рівності та офіційного з`ясування обставин справи, а тому формальні недоліки фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу, а тому формальні недоліки під час фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу.
		86.          Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		87.          Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		88.          Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		89.          За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга -задоволенню.
		Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя -доповідач                                                                                          Я.О. Берназюк
		Судді                                                                                                               А.Ю. Бучик
		                                                                                                                        А.А. Єзеров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...