Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/7946/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2024. Зареєстровано: 03.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/127/229/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62023240040000032

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/7946/24
		Провадження № 1-кп/127/229/24 
		 
		                           
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26.09.2024 місто Вінниця
		                       
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		захисника ОСОБА_4 ,
		за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження внесене 02 лютого 2023 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62023240040000032 за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Армавір Краснодарського краю рф, громадянина України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України,-
		ВСТАНОВИВ:
		З серпня 1998 року ОСОБА_5 проходив військову службу у Збройних Силах України на різних посадах та у різних військових званнях. 
		Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №642 від 18.12.2013 капітана ОСОБА_5 призначено на посаду начальника відділення бойового управління  заступника командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України.
		Являючись військовослужбовцем Збройних Сил України ОСОБА_5 достовірно знаючи та усвідомлюючи, що повинен неухильно виконувати Військову присягу (затверджену Постановою Верховної Ради України від 6.12.1991), а також дотримуватись вимог ст. ст. 11, 12, 14, 15, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV, ст.ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІV та п.п. 1, 3, 7, 11 Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладеного ОСОБА_5 , що зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку; віддано служити українському народу; сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, зберігати державну та військову таємницю, бути пильним, хоробрим і дисциплінованим, готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не допускати негідних вчинків, однак діючи в порушення вище вказаних норм вчинив кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби та проти основ національної безпеки України, за наступних обставин.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
		№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
		5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України  в АДРЕСА_2 .
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_2 та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_6 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА)  як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_2 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі  ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АДРЕСА_2 , а саме:
		- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
		- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АДРЕСА_2 , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі  ЗС України) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі  ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
		- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
		- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_2 , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АДРЕСА_2 .
		Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців 45-го окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 , проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АДРЕСА_2 , захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.
		Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
		Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АДРЕСА_2 , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
		Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АДРЕСА_2 .
		Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АДРЕСА_2 , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.
		Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». 
		Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року №261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. 
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
		Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
		16 березня 2014 року на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
		Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта РФ зі статусом республіки.
		Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
		Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму
		16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
		Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
		18 березня 2014 року в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_7 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_10 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі  «Договір»).
		20 березня 2014 року Державна Дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів  Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя». 
		21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів  «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя». 
		У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.
		Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України  Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні  квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі  АТО).
		13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.
		Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
		5 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «Обрив» і «Сєдове» 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
		У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
		Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
		Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі  БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі  РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків  до 160 одиниць, БМП та БТР  до 1 360 одиниць, артилерії  до 350 одиниць, РСЗВ  до 130 одиниць, бойових літаків 192 одиниці, вертольотів  137 одиниць. 
		24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда  Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_3 , де оточили підрозділи сил АТО.
		29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Згідно Указу Президента України від 24.03.2014 №339 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», директиви ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.05.2014 №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України», військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України. 
		Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року. 
		Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ). 
		Проте, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ), діючи з прямим умислом, з мотивів небажання взагалі виконувати обов`язки військової служби та з метою взагалі незаконно ухилитися від неї, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у визначений строк (12.05.2014), на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, чим вчинив 13.05.2014 дезертирство, тобто нез`явлення на службу у разі переведення з метою ухилитися від військової служби. 
		Не прибувши 13.05.2014 до нового місця служби, ОСОБА_5 одразу став проводити час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_4 та/або до місця постійної дислокації штабу Повітряних Сил Збройних Силах України, за адресою: АДРЕСА_5 , як за наявності реальної можливості до цього, до даного часу не повідомив про себе до правоохоронних органів та із тимчасово окупованої території АР Крим не прибув, чим підтвердив своє небажання взагалі проходити військову службу у Збройних Силах України. 
		Окрім того, у березні 2014 року невстановленими військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації, здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військових частин на території АДРЕСА_2 , в тому числі військової частини НОМЕР_1 , яка дислокуваласьу місті Сімферополь АР Крим, у зв`язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.
		Радою національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», затвердженого Указом Президента України від 24.03.2014 №339/2014, доручено Кабінету Міністрів України невідкладно розпочати разом зі Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Службою зовнішньої розвідки України передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України, забезпечивши при цьому соціальний захист військовослужбовців і працівників таких військових частин (підрозділів), установ та організацій (пункт 2 вказаного Рішення). 
		Пунктами 2, 3 спільної Директиви ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.05.2014 №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України» визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до визначених пунктів прибуття з 6 травня 2014 року до 12 травня 2014 року. Відповідно до пункту 3 вказаної Директиви та наказу командувача ПС ЗС України військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.
		На початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не виявилось за можливе, особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі капітану ОСОБА_5 було усно доведено вищезазначені обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії Російської Федерації та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_4 .
		Проте, ОСОБА_5 будучи громадянином України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014 здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, чим вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та виконувати конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, контракту про проходження військової служби за контрактом у ЗС РФ, зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 21.09.2018 року, військової служби у складі військового (військових) формувань Збройних Силах Російської Федерації, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України. 
		Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_5 , який показань суду не надавав та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду не надходило.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії», проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».
		До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів»; «Пуатрімоль проти Франції»).
		Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України у яких обвинувачується ОСОБА_5 .
		В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 22.12.2014 року повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення. В подальшому, ОСОБА_5 у встановленому законом порядку викликався для вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нові підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, шляхом опублікування в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак обвинувачений ОСОБА_5 до слідчого не з`явився.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області, якому і було вручено повідомлення про підозру, про що свідчить розписка наявна в матеріалах кримінального провадження.
		Крім того, судом враховано, що підозрюваний ОСОБА_5 , постановою слідчого від 25.12.2014 оголошений у розшук.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.02.2024 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, в порядку глави 24-1 КПК України, у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на тимчасово окупованій території України  Автономній Республіці Крим.
		Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр».
		Таким чином, факти систематичних викликів та повідомлень обвинуваченого ОСОБА_5 про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.
		В подальшому, після надходження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України до суду, судом було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченого про розгляд кримінального провадження відносно нього, шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України. 
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.07.2024 року, було задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України. Обвинувачений викликався до суду на 26.04.2024, 19.06.2024, 26.07.2024, 26.09.2024. 
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який в свою чергу повинний був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, та так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника  ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.
		У ході судового провадження захисник  ОСОБА_4 просив суд оцінити всі докази у справі і ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі.
		З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, вбачається наступне.
		Відомості про вказане кримінальне провадження були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань на законних підставах.
		Згідно довідки на капітана ОСОБА_5 , виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.12.2014, вбачається, що ОСОБА_5 займає посаду Начальника відділення бойового управління - заступник командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил Крим з 18 грудня 2013 року по 13 травня 2014 року. ОСОБА_5 призначений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 18.12.2013 № 642. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 13.05.2014 № 243 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Контракт укладений ОСОБА_5 на п`ять років з 21 червня 2012 року до 21 червня 2017 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23.04.2012 № 195.
		З протоколу огляду документів від 04.11.2022 вбачається, що під час досудового розслідування здійснювався огляду мережі Інтернет. При огляді на веб сайті «Миротворець» відомостей щодо розшукуваного ОСОБА_11 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6  виявлено фотозображення підозрюваного ОСОБА_5 , яке в ході проведення огляду було завантажено та збережено на оптичний диск для лазерних систем зчитування, та для зручності його пошуку, поміщений до папки під назвою « ОСОБА_12 ». ІНФОРМАЦІЯ_6 
		В ході огляду переглянуто відеозаписи на яких зафіксований ОСОБА_5 , який одягнений у військовий формений одяг збройних сил Російської Федерації та проходить військову службу на території Автономної Республіки Крим на стороні збройних сил Російської Федерації, а саме: 1. На відеозаписі під назвою «Готовность номер один: дивизион С-400 в Крыму поднят по тревоге» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_7 » зафіксований ОСОБА_5 . Відеозапис датований 21.09.2018 року.
		На відеозаписі «Готовность номер один_ дивизион С-400 в Крыму поднят по тревоге», ОСОБА_5 зафіксований у період часу з 00:25 секунди до 00:39 секунди, та він є особою одягненою у військовий форменний одяг зеленного кольору, з відповідними знаками розрізнення, який знаходиться першим по порядку перегляду відеозапису зі сторони екрану. Даний відеозапис записано на оптичний диск для лазерних систем зчитування, які є додатком до даного протоколу.
		На відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 » за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_9 » зафіксований ОСОБА_5 . Відеозапис датований 21.09.2018 року.
		На відеозаписі під назвою «В Крыму на боевое дежурство зуступили ракетные комплексы С-400 «Триумф», ОСОБА_5 зафіксований у період часу з 02:01 секунди до 02:03 секунди, та він є особою одягненою у військовий форменний одяг зеленного кольору, з відповідними знаками розрізнення, який знаходиться першим по порядку перегляду відеозапису зі сторони екрану.
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022 року вбачається, що серед пред`явлених фотознімків свідок ОСОБА_13 впізнав зображеного на фото №3 ОСОБА_5 . При цьому свідок повідомив, що вказана особа проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 та станом на 2014 рік не вийшов на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим. З мережі інтернет йому відомо, що ОСОБА_5 проходить службу в рядах ЗС РФ. Згідно довідки до протоколу предявлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022 року вбачається, що на фото №3 зображений ОСОБА_5 .
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022 року вбачається, що серед пред`явлених фотознімків свідок ОСОБА_14 впізнав зображеного на фото №3 ОСОБА_5 . При цьому свідок повідомив, що вказана особа проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Асанов у 2014 році вчинив дезертирство, коли відмовився виконувати наказ щодо переведення для подальшого проходження військової служби на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим. Згідно довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022 року вбачається, що на фото №3 зображений ОСОБА_5 .
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.11.2022 року вбачається, що серед пред`явлених фотознімків свідок ОСОБА_15 впізнав зображеного на фото №3 ОСОБА_5 . При цьому свідок повідомив, що вказана особа проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Асанов у 2014 році вчинив дезертирство, коли відмовився виконувати наказ щодо переведення для подальшого проходження військової служби на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим. Згідно довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.11.2022 року вбачається, що на фото №3 зображений ОСОБА_5 .
		Відповідно до Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців ЗСУ з тимчасово окупованої території з 06.05.2014 року до 12.05.2014 року. Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ).
		З вказаних документів встановлено, що ОСОБА_5 проходив службу у Збройних силах України з червня 2006 року та на виконання Директиви мав прибути до 12.05.2014 року для проходження служби до м. Вінниці. 
		З інформації наданої начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_10 від 06.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_5 не прибув на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим.
		Відповідно до інформації наданої Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації, подання про втрату ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України не ініціювалось.
		З протоколу огляду документів від 08.09.2021 року вбачається, що під час досудового розслідування був досліджений відеозапис під назвою  ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_12 ». На відеозаписі зафіксований ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_13 . Відеозапис датований 13.01.2018 року.
		З висновку експерта № СЕ-19/102-23/11144-ФП від 11.12.2023 року вбачається, що на зображеннях, що містяться: - у файлі під назвою «х_87аЗе8а4» в папці під назвою « ОСОБА_16 »; - на зображенні з підписом « ОСОБА_17 ( ОСОБА_18 )», що міститься на п`ятому аркуші відповіді на запит з військової частини НОМЕР_3 ; - на роздрукованому фотознімку на ім`я ОСОБА_5 , зображена одна і та ж сама особа. На зображеннях, що містяться: - на кадрах відеозапису під назвою «В Крыму на боевое дежурство зуступили ракетные комплексы С-400 «Триумф»» протягом часових міток з «02:01» по «02:03» (особа перша зліва направо); - на кадрах відеозапису під назвою «Готовность номер один_ дивизион С-400 в Крыму поднят по тревоге» протягом часових міток з «00:38» по «00:43» (особа перша зліва направо відносно положення в кадрі) та з «00:48» по «00:53» (особа друга зліва направо відносно положення в кадрі); - на роздрукованому фотознімку на ім`я ОСОБА_5 , ймовірно зображена одна і та ж сама особа.
		З висновкуексперта №СЕ-19/102-23/11154-ФПвід 12.12.2023року вбачається,що назображеннях одягу,що містяться:на особічоловічої статі,що міститьсяна кадрахвідеозапису підназвою «ВКрыму набоевое дежурствозуступили ракетныекомплексы С-400«Триумф»» протягомчасових мітокз «02:01»по «02:03»(особаперши зліванаправо відносноположення вкадрі). На особі чоловічої статі, що міститься на кадрах відеозапису під назвою «Готовность номер один дивизион С-400 в Крыму поднят по тревоге» протягом часових міток з «00:38» по «00:43» (особа перша зліва направо відносно положення в кадрі) та з «00:48» по «00:53» (особа друга зліва направо відносно положення в кадрі); - на зображеннях форменого одягу, що міститься на сторінках №№ 12-14, 21 у протоколі огляду від 15.05.2023, зображений ідентичний військовий одяг, а саме куртка, кепка, шеврони, нашивки, відзнаки.
		З протоколу огляду документів від 16.02.2024 року вбачається, що на веб сайті за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_14 » виявлено публікацію датовану 15.02.2023 про нагородження ОСОБА_5 , наступного змісту. « ОСОБА_19 . Заместитель командира зенитного ракетного дивизиона по вооружению войсковой части НОМЕР_4 Министерства обороны Российской Федерации, майора. Основание. За самоотверженность, мужество и отвагу, обеспечение обороноспособности и в связи с Днём защитника Отечества. Награда Медаль «За защиту Республики Крым» (Республика Крым) Дата15 февраля 2023».
		Крім того, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 » виявлено Указ Голови Республіки Крим від 15.02.2023 года № 26 -У, яким нагороджено ОСОБА_5 .
		Таким чином сукупність доказів у справі свідчить, що ОСОБА_5 не з`явився з метою ухилення від військової служби на службу при переведенні та вчинив державну зраду, а саме будучи громадянином України, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. 
		Так, ОСОБА_5 наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 18.12.2013 № 642 призначений Начальником відділення бойового управління - заступник командира радіотехнічної батареї зенітного ракетного дивізіону (С-300ПС) військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил Крим з 18 грудня 2013 року по 13 травня 2014 року. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 13.05.2014 № 243 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Контракт укладений ОСОБА_5 на п`ять років з 21 червня 2012 року до 21 червня 2017 року.
		З Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України судом встановлено, що військовослужбовцям з тимчасово окупованих території встановлено строк для прибуття за місцем переведення до 12.05.2014 року. Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 де проходив службу ОСОБА_5 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ).
		Таким чином, ОСОБА_5 проходив службу у Збройних силах України з червня 2006 року та на виконання Директиви мав прибути до 12.05.2014 року для проходження служби до м. Вінниці. 
		З інформації наданої начальником управління персоналу штабу Командування повітряних Сил ЗСУ від 06.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_5 не прибув на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим.
		Вказані докази підтверджують вчинення ОСОБА_5 дезертирства.
		Оцінюючи доводи сторони захисту про сплив строків давності за обвинуваченням за ч. 1 ст. 408 КК України, суд зазначає, що дезертирство ( ст. 408 КК України) є триваючим кримінальним правопорушенням. Воно триває доти, поки не буде припинено внаслідок дії самої особи (наприклад, з`явлення особисто), або настання подій, що перешкоджають його вчиненню (наприклад, затримання).
		Саме через ознаку тривання в часі (існування протягом всього періоду злочинного стану) ч. 1 ст. 408 КК України відноситься до триваючих кримінальних правопорушень.
		Так, триваюче кримінальне правопорушення  це такий одиничне кримінальне правопорушення, яке розпочавшись дією, характеризується безперервним вчиненням складу певного злочину. Це кримінальне правопорушення триває у часі на стадії закінченого злочину. Протягом певного часу цей стан триває, і в цьому стані особа безперервно вчиняє триваючий злочин, який у весь час знаходиться на стадії закінченого злочину. Моментом закінчення триваючого злочину є момент припинення «злочинного стану», що відбувається внаслідок об`єктивних чи суб`єктивних причин. Суб`єктивними причинами є дії самої особи, яка за своєю волею припинила злочинний стан, що даному випадку не сталось, оскільки ОСОБА_5 до вказаного часу нічого з припинення злочинного стану не здійснив.
		Строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюються з дня припинення їх з волі або поза волею особи, що в даному випадку не відбулось. Злочинний стан триває і зараз, строк давності не сплив.
		Оцінюючи наявність в діях ОСОБА_5 державної зради, суд зазначає, що оглянуті відеодокази та експертизи беззаперечно свідчать, що ОСОБА_5 перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, оскільки на відеозаписі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_16 » за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_7 », зафіксований ОСОБА_5 . З відеодоказів встановлено, що у вказаний час ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій РФ території України  АРК Крим. Тобто, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про обставини окупації, а саме збройну агресію РФ щодо України, окупацію частини суверенної території України саме збройними силами РФ, а за таких підстав маючи чітке усвідомлення щодо того, що РФ є ворогом України у агресивному збройному конфлікті (війні), перейшов на бік ворога.
		Аналізуючи та оцінюючи усі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового провадження та підтверджується дослідженими у ході судового провадження доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою, а тому її дії слід кваліфікувати:
		- за ч. 1 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення з метою ухилитися від військової служби на службу у разі переведення;
		- за ч. 1 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
		При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		З матеріалів судового провадження вбачається, що обвинувачений  ОСОБА_5 , одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.
		Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.
		Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено. 
		З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк, без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Враховуючи, що ОСОБА_5 вчинив сукупність кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 70 КК України та призначити остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю кримінальних правопорушень.
		Крім того, з обвинуваченого, на підставі ст. 124 КПК України, слід стягнути судові витрати у справі, які згідно із довідками про витрати за проведення експертиз: №СЕ-19/102-23/11154-ФП від 12.12.2023, становить 3786 грн. 40 коп.; №СЕ-19/102-23/11144-ФП від 12.12.2023, становить 5300 грн. 96 коп.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. 65-67, 70, 111, 408 КК України, суд,-
		У Х В А Л И В:
		Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України.
		Призначити  ОСОБА_5  покарання за ч. 1 ст. 408 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити  ОСОБА_5  остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити остаточне покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в сумі 9087 грн. 36 коп.
		Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		Вручити копію вироку прокурору  негайно.
		Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...