Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/10489/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 03.10.2024. Зареєстровано: 03.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2024.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Результат оскарження 12.02.2025 Чернігівський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/740/602/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 333/10489/23 
		Провадження № 2/740/602/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		25 вересня 2024 року                      м. Ніжин        
		Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
		головуючого судді Шевченко І. М.,
		за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал банк» (далі  АТ «Універсал банк», банк) про визнання недійсним кредитного договору та скасування нарахованих сум заборгованості за кредитним договором,
		установив:
		У листопаді 2023 рокуАТ «Універсал банк» звернулося до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з указаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг від 21.10.2019 у розмірі 122271,67 грн, а також судовий збір. 
		На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що monobank це мобільний банк, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Онбординг відбувається одним із способів верифікації клієнта: очно на точні видачі; у відділенні банку; співробітником служби доставки банку у зручному для клієнта місці; кредитним агентом у точці. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
		21 жовтня 2019 року відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, положеннями якої визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку визначених документів, що складають договір, та зобов`язується виконувати його умови. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 60000,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
		Відповідач не сплатив своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Станом на 19 вересня 2023 року відповідач прострочив виконання зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 122271,67 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), яку позивач просив стягнути на свою користь.
		Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року вказану справу передано за підсудністю до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
		13 лютого 2024 року до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області надійшла вказана цивільна справа. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому судді Шевченко І. М.
		Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14 березня 2024 року 11-00 год.
		12.03.2024 до суду надійшов зустрічний позов  ОСОБА_1 до АТ«Універсал банк», в якому позивач просив відмовити в задоволенні позовної заяви АТ «Універсал банк» до нього, та визнати недійсним кредитний договір, укладений між ним та відповідачем від 12 травня 2021 року на користування сумою кредиту в розмірі 60000,00 грн та сумою споживчого кредиту в розмірі 50000,00 грн; скасувати нараховану за вказаним кредитним договором суму боргу в розмірі 122271,67 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 жовтня 2019 року він відкрив поточний рахунок у мобільному додатку АТ «Універсал банк» та отримав картку для користування. До 12травня 2021 року він користувався карткою для особистих потреб, при цьому використовував власні кошти, які переказував на картку, кредитними коштами не користувався, заборгованості за кредитним лімітом не мав. 
		12 травня 2021 року кошти кредитного ліміту з його банківської карти були зняті не ним, а шахраями, про що ОСОБА_1 того ж дня повідомив банк. Зазначив, що 12.05.2021 невідомі особи шляхом шахрайства заволоділи його грошовими коштами, а саме: 60000,00 грн  гроші кредитного ліміту, 1700,00 грн  власні кошти, 326,00доларів США, перевівши вказані кошти на карти «Ізібанк». Крім того, невідомі особи замовили та отримали від його імені споживчий кредит у розмірі 50 000,00 грн. За цим фактом 13.05.2021 Мелітопольським РУП ГУ НП у Запорізький області відкрито кримінальне провадження №12021082140000622 за ч.2 ст. 190 КК України. ОСОБА_1 кредитними коштами не користувався, збільшення кредитного ліміту не замовляв, банк не повідомляв його про встановлення/збільшення кредитного ліміту. Натомість на письмові звернення останнього про припинення нарахування кредитних сум та штрафних санкцій банк не припинив нарахування заборгованості. Станом на час розгляду справи в суді сума боргу складає 122 271,67 грн, які позивач не отримував.
		Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 березня 2024 року зустрічний позов  ОСОБА_1  прийнято до провадження та об`єднано в одне провадження з первісним позовом АТ «Універсал банк»; підготовче засідання у справі відкладено на 30 квітня 2024 року 09-30 год.
		30.04.2024 до суду надійшли письмові пояснення представника позивача АТ«Універсал банк»  Македона О. А., в яких він просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що відповідач у зустрічній позовній заяві не заперечував того факту, що він є клієнтом банку, на його ім`я відкрито рахунок, він активно користувався банківськими послугами. У пункті 3 анкети-заяви клієнт беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, повідомлення про зміну банк надсилає клієнту у мобільний застосунок. Окрім того, відповідач не заперечує, що під впливом невідомих осіб власноруч здійснив «несанкціоновані операції», про що повідомив банк. При цьому клієнт банку несе відповідальність за всі проведені операції з використання, передбачених договором засобів його ідентифікації і аутентифікації, в тому числі, за несанкціоновані операції з карткою. Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я відповідача, не є підставою для відмови у задоволенні позову. 
		Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2024 року підготовче засідання у справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 18 червня 2024 року, яке у подальшому відкладено на 25 вересня 2024 року на 11-00 год.
		У судове засідання учасники справи не з`явилися.
		Представник позивачаза первіснимпозовом АТ «Універсал банк»  ОСОБА_2 подав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. 
		Відповідач за первісним позовом подав до суду заяву про розгляд справи в його та його представника відсутність, позовні вимоги за первісним позовом не визнав, вважає їх незаконними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, просив відмовити в їх задоволенні. Натомість просив задовольнити зустрічний позов. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
		Судом установлено, що 21 жовтня 2019 року відповідач  ОСОБА_1  підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг в АТ«Універсал банк», положеннями якої визначено, що анкета-заява разом з умовами і правилами обслуговування, таблицею обчислення вартості кредиту і паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
		У п. 3 анкети-заяви сторони обумовили, що підписанням цього договору відповідач підтверджує, що ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту та отримав їх примірники у мобільному додатку. Окрім цього, відповідач беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, погодився з тим, що про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту банк повідомляє його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток. 
		Відповідно до наданої позивачем виписки руху коштів по картці клієнта на кредитній картці ОСОБА_1 установлено ліміт (станом на 19.09.2023) у розмірі 60000,00 грн, а також наявна заборгованість (станом на 19.09.2023) у розмірі 122271,67грн. 
		У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір, укладений між ним та позивачем за первісним позовом від 12травня 2021 року. Однак згідно з матеріалами справи такий договір 12 травня 2021року між сторонами не укладався. 
		У матеріалахсправи неміститься відомостей,що міжсторонами бувукладено іншийдоговір,датований 12травня 2021року,який просиввизнати недійсним ОСОБА_1 .
		Зі змісту зустрічного позову вбачається, що відповідач визнав факт отримання картки у вказаному банку та факт користування послугами цього банку, однак заперечував щодо встановлення кредитного ліміту у розмірі 60000,00 грн, а також наявності заборгованості. 
		Згідно з доданою до зустрічного позову випискою руху коштів по картці, яка належить ОСОБА_1 , станом на 24.06.2021 на картці встановлено кредитний ліміт у розмірі 60000,00 грн та наявна заборгованість у розмірі 60606,97 грн. 
		За твердженням відповідача ОСОБА_1 , указаними кредитними коштами він не користувався, оскільки 12 травня 2021 року невстановлена особа заволоділа кредитними коштами з його банківської картки шляхом шахрайських дій, про що відразу було повідомлено банк та поліцію.
		Зі змісту витягу з ЄРДР за № 12021082140000022 від 13.05.2021 убачається, що 12.05.2021 приблизно о 18-00 год. невстановлена особа, представившись працівником «Монобанку», шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами з банківської картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритої у «Монобанку», а саме: 326доларів США, 1700,00 грн  власних коштів, 60000,00 грн  кредитних коштів, 50000,00 грн  коштів споживчого кредиту, та грошовими коштами з банківської картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритої у «Монобанку», а саме кредитними коштами у розмірі 70000,00 грн, чим завдала ОСОБА_1 значну матеріальну шкоду.
		Згідно з листом т.в.о. заступника начальника СВ Мелітопольського РУ ГУ НП в Запорізькій області  ОСОБА_3 від 30.08.2024 № 3702/60-6/2024 матеріали кримінального провадження № 12021082140000022 від 13.05.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України вважаються втраченими у зв`язку з тимчасовою окупацією Російської Федерації території Мелітопольського району Запорізької області. Матеріали вказаного кримінального провадження залишилися на тимчасово окупованій території в м.Мелітополі Запорізької області та до м.Запоріжжя не евакуювалися. За наявними відомостями рішення про закриття кримінального провадження не приймалося, матеріали кримінального провадження не відновлювалися. 
		За твердженням відповідача за первісним позовом, 11 серпня 2021 року ним подано до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позовну заяву про визнання вказаного кредитного договору недійсним та скасування нарахованих сум заборгованості. Позовну заяву було прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 21 березня 2022 року 14-15 год (справа № 937/8962/21).
		На запит суду т.в.о. голови Комунарського районного суду м. Запоріжжя  Людмила Варнавська повідомила, що розпорядженням Голови Верховного Суду від 14.09.2022 №49/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та визначено Комунарському районному суду м. Запоріжжя. Водночас справи, які перебували на розгляді у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області, у тому числі справа № 937/8962/21, станом на 19.08.2024 до Комунарського районного суду м.Запоріжжя не передавалися. 
		За змістом ст.626,628 ЦК України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною 1 ст.638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
		Згідно зі ст.526,530,610, ч. 1 ст.612 ЦК Українизобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення  невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
		Згідно зі ст.1049цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Відповідно до ч. 1, 2ст. 207Цивільного кодексу України(далі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою  третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року (справа № 674/461/16-ц) зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
		Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
		Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
		У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018року у справі № 905/2260/17 вказано, як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Згідно ст.16ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини першої та другої статті 14ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
		Аналіз частини другої статті 14ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.
		Тлумачення статей 14, 16ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування чергових платежів, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
		До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15.
		З урахуванням викладеного суд вважає, що укладений між сторонами договір про надання банківських послуг від 21.10.2019 відповідав дійсній волі ОСОБА_1 , оскільки ним підписана анкета-заява, проти чого він не заперечував. Також установлено, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що підтверджується випискою за його рахунком, що свідчить про те, що вказаний правочин був укладений з його волі та в його інтересах. 
		Посилання ОСОБА_1 на обґрунтування зустрічного позову, як на підставу для визнання договору недійсним, на події, що мали місце 12 травня 2021 року, а саме щодо зняття з його рахунку грошових коштів, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки загальноприйнятим, як у доктрині приватного права, так і судовій практиці, є те, що як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		Відповідно до ч. 3ст. 1092 ЦК Україниякщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
		Отже, положення ЦК України передбачають прямий обов`язок банку в разі виявлення незаконного списання коштів повернути їх на рахунок клієнта.
		Згідно зі ст.1Закону України«Про платіжнісистеми тапереказ коштівв Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		Неналежним переказом для цілей цьогоЗаконувважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Відповідно до п. 14.12ст.14Закону України«Про платіжнісистеми тапереказ коштівв Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		Згідно з п. 2 розділу 6 Положення«Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05.11.2014 № 705 (далі  Положення), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
		Крім того, відповідно до п. 6 розділу 6 Положеннякористувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов?язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Відповідно п. 8 розділу 6 Положення емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Пунктом 9 розділу 6 Положення передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
		Таким чином, відповідальність позичальника є важливим чинником. Так, позичальник не буде відповідати за шахрайські дії з його карткою та матеріальну відповідальність за неналежні платіжні операції в разі дотримання таких умов: своїми діями або бездіяльністю позичальник не сприяв утраті або незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції; виявивши безпідставне списання коштів, позичальник невідкладно повідомив про це в банк і правоохоронні органи.
		Згідно зі ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник несе перед банком або іншою установою - учасником платіжної системи, що його обслуговують, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору.
		Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації
		Платник зобов?язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання ним платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій, з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.
		На обґрунтування вимог зустрічного позову, ОСОБА_1 посилається на те, що 12 травня 2021 року з його карткового рахунку були зняті кредитні кошти невідомими особами. Дізнавшись про вказану подію, він 13 травня 2021 року звернувся до працівників банку та поліції. 
		Разом з тим будь які належні і допустимі докази на підтвердження того, що транзакції грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 були здійснені не ним, у матеріалах справи відсутні. Натомість матеріалами справи підтверджується, що відповідач за первісним позовом своїми діями сприяв розголошенню даних його банківського рахунку, внаслідок чого відбулося списання кредитних коштів. 
		Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому не має доказової сили для суду, оскільки на цей час винна особа не встановлена.
		Наявність відкритого кримінального провадження за заявою відповідача за первісним позовом суд не розцінює як доказ дотримання ним зобов`язань за договором про надання банківських послуг, а також, з урахуванням презумпції невинуватості, доведення вчинення будь якою особою шахрайських дій відносно відповідача, в тому числі і використання його кредитної картки. Належним доказом у такому випадку є виключно вирок суду. У свою чергу, звернення відповідача із заявою до правоохоронних органів жодним чином не спростовує того факту, що відповідно клієнт несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених договором засобів його ідентифікації та аутентифікацїї.
		Згідно зіст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно із ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За положеннями ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).
		У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
		При цьому суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст.204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
		Таким чином, позивачем за зустрічним позовом  ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався на обґрунтування зустрічного позову, а також не спростовано позиції позивача за первісним позовом. Будь яких інших доказів на спростування презумпції правомірності укладеного між сторонами договору матеріали справи не містять. 
		За таких обставин , у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
		Звертаючись до суду з первісним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором у розмірі 122271,67 грн  тіло кредиту. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач додав до позовної заяви такі докази: таблицю розрахунку заборгованості, анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, довідку про розмір встановленого кредитного ліміту, умови і правила обслуговування в АТ «Універсал банк», інформаційний лист щодо чорної картки monobank, паспорт споживчого кредиту чорної картки monobank, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача.
		Однак із вищевказаних доказів лише анкета-заява до договору про надання банківських послуг підписана відповідачем, інші документи  не містять підпису відповідача.
		Належним і допустимими доказом, що підтверджує виконання позивачем умов договору в частині встановлення відповідачу кредитного ліміту та користування позивачем кредитними коштами, є виписка за картковим рахунком. 
		Зокрема, наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 підтверджуються випискою за особовим рахунком, який згідно з п. 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженоїпостановою НБУ від 04.07.2018 року № 75, є регістрами, які банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
		Виписка з банківського рахунку  це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженимнаказом Мінюсту від 12.04.12 №578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання операцій та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
		Як убачається з наданих, як позивачем, так і відповідачем, виписок про рух грошових коштів по картці ОСОБА_1 , установлено кредитний ліміт у розмірі 60000,00 грн (тіло кредиту, фактично отримані відповідачем кошти). При цьому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 122271,67 грн, але не надав жодних доказів на підтвердження збільшення кредитного ліміту з 60000,00 грн до 122271,67 грн.
		Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що первісний позов АТ «Акцент банк» підлягає задоволенню частково, а саме в межах фактично отриманих кредитних коштів  кредитного ліміту в розмірі 60000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи. Указаний позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 122271,67 грн є необґрунтованим, у матеріалах справи відсутні відомості про збільшення кредитного ліміту саме до цієї суми, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (49 %) у сумі 1315,16 грн.
		Керуючись ст. 2,4,5, 12,13, 76 -81, 89,247,263  265, 272, 273 ЦПК України, суд
		ухвалив:
		Позов Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості  задовольнити частково. 
		Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» (ЄДРПОУ 21133352; вул.Автозаводська, 54/19, м. Київ) заборгованість у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень.
		Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» (ЄДРПОУ 21133352; вул.Автозаводська, 54/19, м. Київ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1315 (одна тисяча триста п`ятнадцять) гривень 16 копійок. 
		У задоволенні позову Акціонерного товариства «Універсал банк» в іншій частині вимог  відмовити.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 доАкціонерного товариства«Універсал банк»про визнаннянедійсним кредитногодоговору таскасування нарахованихсум заборгованостіза кредитнимдоговором  відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                      І. М. Шевченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...