Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/2786/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2024.
Дата набрання законної сили: 04.10.2024
Номер судового провадження: 51-4524ск24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021116380000062

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 369/2786/21
		провадження № 51 - 4524 ск 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021116380000062 стосовно
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Перевіз Васильківського району Київської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
		за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України), 
		встановив:
		Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року залишено без задоволення клопотання прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12021116380000062 від 11 лютого 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу зі змінами прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року - без змін. 
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вказані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_5 .
		Не погоджуючись із судовими рішеннями, зазначає, що суди, встановивши, що в момент вчинення інкримінованих діянь ОСОБА_5 знаходилася у стані обмеженої осудності, повинні були у відповідності до положень ч. 5 ст. 513 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальне провадження щодо застосування стосовно неї примусових заходів медичного характеру закрити та надати прокурору процесуальну можливість здійснити досудове розслідування у загальному порядку. Отже, суд першої інстанції, з яким безпідставно погодився апеляційний суд, залишаючи без задоволення клопотання прокурора щодо застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_5 , постановив не вірне рішення. 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Доводи касаційної скарги прокурора, якими вона обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
		Згідно п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 03 червня 2005 року N 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19 КК України чи обмежено осудною (ч. 1 ст. 20 КК України) належить виключно до компетенції суду.
		Частиною 2 ст. 19 КК України встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
		Положеннями ст. 20 КК України встановлено, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
		З результатів системного тлумачення статей 19 та 20 КК України, законодавець розрізняє неосудність і обмежену осудність, а встановлення тієї чи іншої обставини тягне за собою різні правові наслідки. Неосудність та обмежена осудність є юридичними поняттями, а тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК України у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.
		Так, з оскаржуваних судових рішень убачається, що згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи № 85 від 22 лютого 2021 року ОСОБА_5 страждала під час вчинення інкримінованих їй дій і в цей час страждає на шизотиповий розлад (F.21 за МКХ -10). ОСОБА_5 у період інкримінованих їй діянь не була здатна повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та не здатна повною мірою в теперішній час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_5 потребує примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Отже, згідно вказаного висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 є обмежено осудною особою.
		Разом з тим, суди, обґрунтовуючи свої рішення, зауважили, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності ( ч.1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України), отже до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватись лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Водночас судами слушно зауважено, своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тож, суди дійшли висновку, що з огляду на положення ст. 20 КК України особа, яка визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, то кримінальне провадження щодо такої особи необхідно направляти до суду з обвинувальним актом, а не з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру до певної особи.
		Водночас апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, слушно зазначив, що, всупереч вимог ст. 20 КК України статей 291, 292, 504 КПК України, прокурор направив до суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру замість складання та скерування обвинувального акта, який направляється до суду на загальних підставах та повинен містити дані про психічне захворювання цієї особи з посиланням на відповідний висновок психіатричної експертизи, за результатами розгляду якого можливе ухвалення вироку та призначення покарання з урахуванням стану обмеженої осудності особи.
		Отже, суди, встановивши, що звернення прокурора до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру відносно обмежено осудної особи - ОСОБА_5 , яка є суб`єктом кримінального правопорушення, на відміну від інших осіб, зазначених в ст. 19 КК України, а не з обвинувальним актом, як того вимагає чинне законодавство України, є порушенням процесуальної форми такого звернення до суду, дійшли обґрунтованого висновку про залишення вказаного клопотання прокурора без задоволення.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 512 КПК України, судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
		У той же час, за результатами перегляду ухвали місцевого суду апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду про залишення без задоволення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, фактично вказує на відмову в застосування примусових заходів медичного характеру, а тому доводи прокурора про необхідність скасування ухвали суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, не заслуговують на увагу.
		Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги прокурора в цій частині не є слушними, оскільки остання не наводить переконливих обґрунтувань того яким чином формулювання резолютивної частини оскаржуваної ухвали місцевого суду, вплинуло на неможливість виконання прокурором вимог КПК України, а саме перешкодило стороні обвинувачення розпочати кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 в загальному порядку і звернутися до суду із обвинувальним актом.
		Тож, переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій та вмотивованість їх висновків у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, прокурором у касаційній скарзі наведено не було, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.
		Отже, касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру з огляду на положення ст. 412 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
		Рішення суду апеляційної інстанції є належно вмотивованим та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
		На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
		постановив:
		У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року відмовити.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...