Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/6307/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: 10.10.2024. Зареєстровано: 11.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2024.
Дата набрання законної сили: 01.10.2024
Номер судового провадження: 22-ц/807/1679/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 01.10.2024 Справа № 336/6307/24
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 336/6307/24     Головуючий у І інстанції: Зарютін П.В.
		Провадження № 22-ц/807/1679/24     Суддя-доповідач: Поляков О.З.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 жовтня 2024 року м. Запоріжжя
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
		головуючого:     Полякова О.З.,
		суддів:     Кухаря С.В.,
		    Трофимової Д.А.,
		секретар: Волчанова І.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:    
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргоюна дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С., заінтересована особа - ПАТ «Укргазбанк».
		В обґрунтування скарги зазначала, щорішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 0827/2-691/11 від 11.05.2011 позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (після розірвання шлюбу прізвище змінено на дошлюбне « ОСОБА_3 »), ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором 36832,16 доларів США, що у гривневому еквіваленті НБУ за офіційним курсом НБУ станом на 08.11.2010 становить 326059,58 грн.
		За виконавчим листом від 07.07.2011 № 0827/2-691/2011, приватний виконавець Сколибог О.С. відкрив виконавче провадження №63854530. З того часу відбувалося виконання судового рішення у гривні, проти чого не заперечував стягувач, надавши у заяві про відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю ОСОБА_5 реквізити для перерахування грошових коштів саме у гривні та на гривневий рахунок. Скаржниця вказувала, що здійснювала погашення заборгованості у гривневому еквіваленті, що не заперечував сам стягувач. 
		На думку ОСОБА_1 , постанова приватного виконавця про коригування суми заборгованості з гривневого еквіваленту на доларовий є необґрунтованою.
		Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії приватного виконавця Сколибога О.С. під час прийняття постанови від 14.06.2024 про уточнення суми боргу; зобов`язати приватного виконавця Сколибога О.С. скасувати постанову про уточнення суми боргу від 14.06.2024 у виконавчому провадженні № 63854530.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_6  подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року та прийняти нову постанову про задоволення її скарги.
		В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи скарги  ОСОБА_6  зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що під час ухвалення рішення від 11.05.2011 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя керувався законодавством, чинним на момент ухвалення цього рішення, а саме: п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009, якою визначено, що згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю по всій території України, є грошова одиниця України  гривня. У зв`язку з цим, при задоволенні позову про стягнення грошових сум, суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України  гривні.
		У своєму відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Запорізького виконавчого округу Сколибог О.С. в особі представника  адвоката Штабовенка Д.В. заперечує проти її доводів та зазначає, що діяв в межах ЗУ «Про виконавче провадження», що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу  без змін.
		У своїй відповіді на відзив ОСОБА_6 зазначає, що виконувала судове рішення у гривні, і ні стягувач, ні виконавець проти цього не заперечували, просила розглядати справу за її відсутності.
		У судовому засіданні представник приватного виконавця Запорізького виконавчого округу ОСОБА_5  адвокат Штабовенка Д.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін.
		Представник «Укргазбанк»  Кузнєцова М.І. підтримала позицію приватного виконавця щодо перерахунку суми заборгованості в іноземній валюті, оскільки кредит було видано саме в доларах США, також просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року  залишити без змін.
		ОСОБА_6 в судовезасідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 89). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
		Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, з урахуванням прохання скаржниці розглядати справу за її відсутності, зазначеного у відповіді на відзив, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності  ОСОБА_7 .
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.
		Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова приватного виконавця прийнята відповідно до закону, в межах його повноважень, і право скаржниці не було порушено, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті, і виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннямистатті 49 Закону України «Про виконавче провадження». 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
		Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 0827/2-691/11 від 11.05.2011 позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (після розірвання шлюбу прізвище змінено на дошлюбне « ОСОБА_3 »), ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором 36832,16 доларів США, що у гривневому еквіваленті НБУ за офіційним курсом НБУ станом на 08.11.2010 становить 326059,58 грн.
		За виконавчим листом від 07.07.2011 № 0827/2-691/2011 року, приватний виконавець Сколибог О.С. відкрив виконавче провадження № 63854530.
		Постановою від 14.06.2024 приватний виконавець Запорізького виконавчого округу Сколибог О.С. уточнив суму заборгованості (вніс корегування) станом на 07.05.2024, яка складає 30437,78 доларів США (або 1197726,64 грн).
		Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі,  а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд,  і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
		Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
		Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
		ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
		Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
		Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
		Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,  і за її межами.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 07 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя виконавчого листа № 0827/2-691/2011 та першого пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV«Про виконавче провадження» (далі  Закон №606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
		Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення,  протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи  протягом року, якщо інше не передбачено законом.
		05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.
		Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону№ 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
		Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
		Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
		Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
		Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)  сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
		При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
		Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
		Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України  гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
		Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
		Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
		Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
		Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
		При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
		З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 2-710/11.
		У частинах першій третій статті 53 Закону № 606-XIV, в редакції, чинній на час видачі 07 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя виконавчого листа № 0827/2-691/2011, зазначено, що у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
		Відповідно до частин першоїтретьої цієї статті 49 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець  на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець  на відповідний рахунок приватного виконавця.
		Таким чином, під час розгляду цієї справи встановлено, що виконавче провадження відкрито за виконавчим листом№ 0827/2-691/2011, виданим 07 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 0827/2-691/11 від 11.05.2011, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (після розірвання шлюбу прізвище змінено на дошлюбне « ОСОБА_3 »), ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором 36832,16 доларів США, що у гривневому еквіваленті НБУ за офіційним курсом НБУ станом на 08.11.2010 становить 326059,58 грн.
		Ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя визначив суму заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню в іноземній валюті із зазначенням її еквівалента у гривні на час ухвалення рішення.
		Отже, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржника існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України гривні. Тому сам факт перерахування боржницею упродовж 2023-2024 років на розрахунковий рахунок банку коштів у гривні не може свідчити про наявність підстави виконання у гривні рішення суду, яким було стягнуто заборгованість в іноземній валюті, оскільки гривневий еквівалент має розраховуватись на день здійснення кожного платежу.
		Доводи апеляційної скарги про те, що сам стягувач не заперечує проти зарахування боргових коштів у гривні, тому виконання рішення суду має здійснюватись, згідно з сумою, зазначеною судом у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, є помилковими, адже між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті  доларах США, а приватний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 53Закону № 606-XIV, які в подальшому було викладено законодавцем у статті 49 Закону № 1404-VIII.
		У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 754/2449/22, на яку посилалася ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. За обставинами цієї справи, позикодавець звернувся з позовом до позичальника, в якому просив стягнути з відповідача суму 3% річних та курсову різницю вже після ухвалення остаточного судового рішення за його ж позовом про стягнення основного боргу саме у гривні за курсом, що діяв на час ухвалення рішення, з урахуванням його позовних вимог. 
		Проте правовідносини у зазначеній справі та у справі, що переглядається не є подібними.
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Судувід 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		Посилання скаржниці на загальні висновки у постановах у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судом у розглядуваній справі.
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірнимиу порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими(пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 рокуу справі № 233/2021/19).
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставину цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених скаржницею справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази із урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Із матеріалів справи вбачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення.
		Тобто,визначаючи характергрошового зобов`язання,судом буловизначено стягненняз боржникасуми самев іноземнійвалюті,що намомент ухваленнярішення судустановило визначенийза офіційнимкурсом НБУеквівалент унаціональній валютіУкраїни.Зазначеннясудом усвоєму рішеннідвох грошовихсум,які необхідностягнути зборжника,внесло двозначністьдо розуміннясуті обов`язкуборжника,який маєбути виконанийпримусово заучастю приватноговиконавця. 
		Саме такуправову проблемувирішила ВеликаПалата ВерховногоСуду усвоїй постановівід 04липня 2018року усправі №761/12665/14-ц щодо застосування пункту 8 частини першої статті 53 Закону№ 606-XIV, виклавши такий правовий висновок: «у статті 53Закону № 606-XIVзакріплено особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачевісуми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена урезолютивній частині судового рішення,не вважається належним виконанням судового рішення.»
		Отже, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржника існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України гривні.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
		Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
		При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
		Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
		Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
		Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів скаржниці належним чином обґрунтував підстави відмови в задоволенні скарги, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2024 року  залишити без змін.
		Керуючись ст. ст. 141, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
		П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Ухвалу Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 05липня 2024року залишити без змін.
		Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		Повна постанова складена 10 жовтня 2024 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...