Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/17233/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2024.
Дата набрання законної сили: 09.10.2024
Номер судового провадження: 61-7070ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                    
		 
		09 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 755/17233/16-ц
		провадження № 61-7070 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу 
		 ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду 
		у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О. від 10 квітня 2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав.
		В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 09 жовтня 2010 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають малолітню 
		доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Вказував, що 13 вересня 2013 року рішенням Дніпровського районного суду 
		м. Києва шлюб між ними розірвано. Після розлучення дитина проживає разом із ним, зв`язку із матір`ю не має. При цьому ОСОБА_2 із донькою не проживає, вихованням дитини не займається, не проявляє до дівчинки материнської турботи, не цікавиться її життям та здоров`ям.
		У зв`язку із зазначеним,  ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 
		2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач злісно ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню й матеріальному утриманню своєї дитини, не забезпечує її законних прав на нормальні умови життя. Зазначені обставини підтверджуються наданими суду доказами. При цьому орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з яким суд погодився.   
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Савіцької А. О., задоволено.
		Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 .
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів саме злісного ухилення матері від участі у вихованні своєї доньки, оскільки мати по можливості проводить дозвілля з дитиною, спілкується з нею засобами електронного зв`язку, піклується про її культурний та духовний розвиток.
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, адже такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. При цьому, позивачем не доведено, які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення нею від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, які фактичні обставини впливають на виконання матір`ю своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини. У матеріалах справи відсутні докази для встановлення того, чи буде застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, відповідати якнайкращим інтересам дитини.
		Апеляційний суд вказав, що нестабільна участь матері в житті доньки спричинена тривалим конфліктом між сторонами, її батьками, проживанням відповідачки на відстані від дитини та неналежним усвідомленням батька необхідності участі матері у вихованні доньки, незважаючи на конфліктні стосунки між ними. 
		При цьому апеляційний суд вважав висновок органу опіки та піклування  Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення відповідачки батьківських прав не об`єктивним, так як з ОСОБА_2 бесіда не проводилася, вона пояснення не надавала. Районний суд, як і позивач, не уточнив її місцепроживання, оскільки наявні об`єктивні дані, що вона змінила реєстрацію свого місця проживання. Установлено, що у ОСОБА_2 станом на момент ухвалення заочного рішення заборгованості по сплаті аліментів не було.
		Фізична неможливість спілкування матері з донькою через проживання на відстані один від одного не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення її недоліків. 
		У наданий судом строк ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 травня 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи 
		№ 755/17233/16-ц із Дніпровського районного суду м. Києва. У задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У липні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю його та його представника відмовлено, справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		Вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18), від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 10 листопада 2021 року у справі 
		№ 390/1418/17 (провадження № 61-18755св20).
		Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки його доводам, який самостійно виховує дитину з часу розірвання шлюбу, коли мати просто покинула свою доньку та пішла з родини.
		Крім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги нові докази щодо відвідування відповідачкою дитини, коли він знаходився у зоні бойових дій й з 2014 році виконував завдання антитерористичної операції, а його нинішня дружина дозволила відповідачці побачитись з донькою. Апеляційний суд кваліфікував дії матері, які відповідач вчиняє з 2023 року, що є порушенням норм права, оскільки суд має обов`язок переглядати докази на момент ухвалення рішення, тобто станом на 2017 рік.
		Зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що, начебто, він винен у тому, що відповідачка не виховує свою доньку, є аморальним і невірним, так як вона самостійно ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків.  
		Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, у силу чого вона незаконно, без відома, без отримання можливості надати свої заперечення, доводи та докази відсутності в її діях ухилення від виконання її батьківських обов`язків, була позбавлена батьківських прав відносно доньки. 
		При поданні позову ОСОБА_1 навмисно не вказав її дійсну адресу проживання, знаючи про це, знаючи її номер телефона, аби вона не була присутня в засіданні суду, не надала свої докази. По мірі можливості вона спілкувалася з донькою, навіть у той час, коли за заочним рішенням районного суду була позбавлена батьківських прав.  
		Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив матеріали справи, дотримався вимог процесуального законодавства та належним чином застосував норми матеріального права. Вважає, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що нестабільна участь матері в житті доньки спричинена тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на відстані від дитини та неналежним усвідомленням батька необхідності участі матері у вихованні доньки, незважаючи на конфліктні стосунки між сторонами. Позиція позивача була їй нав`язана, аби донька проживала з ним, так як після розлучення вона не мала постійного місця проживання. Матеріали справи не містять і не можуть містити належні і допустимі докази її злісного ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню й матеріальному утриманню її дитини.
		Крім того, зазначає, що доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а, відтак, відсутні правові підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з свідоцтвом про народження малолітньої доньки ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - 
		ОСОБА_2 (а. с. 7).
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року за позовом ОСОБА_1 шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, справа 
		№ 755/21305/13 (а. с. 6).
		Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної 
		у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав 
		№ 11681/41/3/103 від 18 грудня 2015 року, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що вона ухилялася від виховання та утримання дитини (а. с. 9-10).
		Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 було зазначено реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Адресно-довідкового бюро щодо місця реєстрації та проживання ОСОБА_2 , надано відповідь про те, що ОСОБА_2 була зареєстрована у 
		АДРЕСА_1 до 25 березня 2014 року. 
		У подальшому була перереєстрована за адресою: 
		АДРЕСА_2 (а. с. 21).
		В ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року зазначено, що за змістом повідомлення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації № 38 від 30 вересня 2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кв. АДРЕСА_3 зареєстрованою не значиться (а. с. 12).
		Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, ОСОБА_2 зазначала, що вона зареєстрована та проживає по місцю свого народження та проживання своєї матері, так як зазначено у паспорті: АДРЕСА_4 з 18 серпня 2015 року (а. с. 49).
		Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості по аліментах від 12 червня 
		2023 року ВП НОМЕР_1 станом на момент ухвалення заочного рішення заборгованості по сплаті аліментів не було (а. с. 80-82).
		Копія постанови Дніпровського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12 червня 2023 року про передачу виконавчого документа, а саме виконавчого листа № 755/434/19 виданого Деснянським районним судом м. Києва 06 серпня 2019 року, передана до Житомирського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м. Київ) 
		(а. с. 79).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 
		1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 3) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
		Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява 
		№ 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
		У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява 
		№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
		Аналогічний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження 
		№ 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження 
		№ 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження 
		№ 61-4014св20 та інших). 
		Наведене також узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним 
		у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462 св 20).
		Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав 
		ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та догляду своєї дитини.
		У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Досліджуючи висновок опіки та піклування, апеляційний суд установив, що бесіда з ОСОБА_2 не проводилась, її доводи, зауваження, заперечення не враховувались, як і не встановлювались обставини, які стали підставою її переїзду за місцем свого народження.
		Таким чином, наданий висновок органу опіки та піклування Дніпровської РДА у 
		м. Києві судом визнано, що не є об`єктивним при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
		Окрім того, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 було зазначено реєстрацію відповідача за адресою АДРЕСА_1 . 
		Позивач посилався на довідку НП України ГУ у м. Києві від 30 листопада             2015 року № Л-270, якою зазначено, що під час проведення оперативно-розшукових заходів, було перевірено обліки невстановлених трупів, невідомих хворих доставлених до лікувальних закладів м. Києва та Київської області, осіб затриманих ОЕС, та осіб перебуваючи на обліках та лікуванні в психіатричних закладах. Проведеними заходами місцезнаходженню гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не встановлене (а. с. 8). Однак, зазначена довідка не підтверджує місце реєстрації та перебування особи.
		У той же час, на запит суду першої інстанції до Адресно-довідкового бюро щодо місця реєстрації та проживання ОСОБА_2 , надано відповідь про те, що 
		ОСОБА_2 була зареєстрована у АДРЕСА_1 до 25 березня 2014 року. У подальшому була перереєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21).
		В ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року зазначено, що за змістом повідомлення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 38 від 30 вересня 2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кв. АДРЕСА_3 зареєстрованою не значиться (а. с. 12).
		Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, ОСОБА_2 зазначала, що вона зареєстрована та проживає за місцем свого народження та проживання своєї матері, як зазначено у паспорті: АДРЕСА_4 з 18 серпня 2015 року 
		(а. с. 49). Указувала, що позивач про це знав, як знав номер її телефону, нею до заяви про перегляд заочного рішення додано фотографії спілкування з дочкою, як і скріншоти з телефону, тобто номер телефону був відомим (а. с. 95-115).
		Крім того, як на підтвердження виконання своїх батьківських обов`язків, 
		ОСОБА_2 зазначає, що станом на момент ухвалення заочного рішення заборгованості по сплаті аліментів не було, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості по аліментах від 12 червня 2023 року ВП НОМЕР_1 
		(а. с. 80-82). У матеріалах справи міститься копія постанови Дніпровського ВДВС у 
		м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12 червня 2023 року про передачу виконавчого документа, а саме виконавчого листа 
		№ 755/434/19, виданого Деснянським районним судом м. Києва 06 серпня 
		2019 року, до Житомирського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м. Київ) (а. с. 79).
		З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів саме злісного ухилення матері від участі у вихованні своєї доньки, оскільки як вбачається з матеріалів справи, мати по можливості проводить дозвілля з дитиною, спілкується з нею засобами електронного зв`язку, піклується про її культурний та духовний розвиток.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування 
		не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, 
		на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша 
		статті 80 ЦПК України).
		За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, адже такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. При цьому, позивачем не доведено, які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення нею від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, які фактичні обставини впливають на виконання матір`ю своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини, в матеріалах справи відсутні докази для встановлення чи буде застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідати якнайкращим інтересам дитини.
		Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що нестабільна участь матері в житті доньки спричинена конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на відстані від дитини. 
		Фізична неможливість спілкування матері з донькою через проживання на відстані один від одного не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між ними.
		Посилання касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, на висновки суду у цій справі не впливають. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. 
		Крім того, судом апеляційної інстанції було враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову судуапеляційної інстанції - без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...