Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/1305/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 11.10.2024. Зареєстровано: 11.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/638/1186/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023220000000008

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/1305/24
		                                Провадження №1-кп/638/1186/24
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		11жовтня 2024року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі головуючоїсудді ОСОБА_1 , за участю: секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , прокурорів- ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника- ОСОБА_6 , розглянувши у порядку спеціального судового провадження(in absentia) у судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023220000000008 від 11.01.2023, за обвинуваченням :
		ОСОБА_7  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Воронезької області, документованого паспортом Російської Федерації серії 2014 № 809868, виданого 05 листопада 2014 року ОУФМС Кантемирівського району, Воронізької області, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), командира взводу підвозу ГСМ РМО, 252-го гвардійського полку орденів Суворова та Олександра Невського 90-ї гвардійської танкової дивізії Центрального військового округу, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою АДРЕСА_2 , місце знаходження якого на даний час не встановлено, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 438 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		З 19 лютого 2014 року представниками Російської Федерації розпочато збройне вторгнення збройних сил РФ, приховане твердженням керівників РФ про переміщення військових підрозділів в рамках звичайної ротації сил Чорноморського флоту, які у взаємодії з військовослужбовцями Чорноморського флоту РФ та іншими підрозділами ЗС РФ здійснили блокування й захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури України, забезпечивши військову окупацію території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. 18 березня 2014 року РФ оголосила про офіційне включення Криму до її території.
		Надалі, 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, ЗС РФ, інші збройні формування РФ та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку РФ, Білорусі та тимчасово окупованої території України, що супроводжувалось завданням ракетно-артилерійських ударів та бомбардувань авіацією об`єктів по всій території України. 
		З того моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.
		Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 Наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти рф) тощо).
		Так, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. 
		Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ) та ін.)».
		Відповідно до ст. 2 спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. 
		Таким чином, з 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини території України, що вказує на поширення дії на території України законів та звичаїв війни (норм міжнародного гуманітарного права).
		Відповідно до Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаної у м. Женеві 12.08.1949, учасниками якої є, зокрема, Україна та Російська Федерація (далі за текстом  Конвенція), сторони домовилися, що Високі Договірні Сторони зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		Згідно ст. 3 Конвенції з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (поза боєм) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Згідно з положеннями ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		З урахуванням положень стосовно здоров`я, віку та статі, сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, має право поводитися з усіма ними однаково, без жодної дискримінації, зокрема стосовно раси, релігії або політичних переконань. 
		Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		У силу положень ст. 31 Конвенції жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		Відповідно до ст. 32 Конвенції Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Згідно зі ст. 147 Конвенції серйозні порушення, про які йдеться у Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Статтею 11 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Додаткового протоколу I) від 8 червня 1977 року (далі за текстом  Додаткового протоколу I) передбачено, що фізичному і психічному стану здоров`я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони, або інтернованих, затриманих чи яким-небудь іншим чином позбавлених свободи в результаті ситуації, зазначеної у статті 1, не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності. 
		Статтею 44 Додаткового протоколу I передбачено, що для сприяння посиленню захисту цивільного населення від наслідків воєнних дій комбатанти зобов`язані відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу. Однак у зв`язку з тим, що під час збройних конфліктів бувають такі ситуації, коли через характер воєнних дій озброєний комбатант не може відрізнити себе від цивільного населення, він зберігає свій статус комбатанта за умови, що в таких ситуаціях він відкрито носить свою зброю.
		Крім того, статтею 75 Додаткового протоколу I встановлено, що тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, 
		і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб.
		Згідно з ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу I заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: a.1) вбивство; a.2) катування всіх видів  фізичні чи психічні; a.3)тілесні покарання; a.4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі.
		Одразу післяоголошення 24.02.2022Президентом РФпро початок«спеціальної військовоїоперації»,російські військаперетнули російсько-український кордон та пішли у наступ на території Харківської області, розпочалися обстріли військовослужбовцями ЗС РФ та учасниками незаконних збройних формувань цивільних об`єктів та цивільного населення на території Харківської області.
		У подальшому значна кількість військовослужбовців ЗС РФ разом з учасниками незаконних збройних формувань у складі визначених підрозділів ЗС РФ пересувалися територією Харківської області як в напрямку адміністративних кордонів області, так і в зворотному  у бік російсько-українського кордону.
		Одночасно з веденням бойових дій на території Харківської області та здійсненням обстрілів населених пунктів, у тому числі з ракетно-артилерійського озброєння та із застосуванням авіації, військовослужбовці ЗС РФ з метою забезпечення можливості безперешкодного пересування територією області здійснювали блокування чи тимчасове захоплення ряду населених пунктів, облаштування на автомобільних шляхах області блокпостів для здійснення заходів щодо контролю доступу осіб на обумовлену ділянку території та ймовірну оборону від наступу військовослужбовців Збройних Сил України.
		У ході активних бойових дій, з метою подальшого руху ЗС РФ у напрямку м. Харків та забезпечення подолання супротиву військ України на території Харківської області військовослужбовцями ЗС РФ з лютого 2022 взято під повний контроль ряд населених пунктів Ізюмського району Харківської області.
		В цей час на території вказаних населених пунктів перебувало цивільне населення, яке не брало участі у збройному конфлікті. 
		Маючи повний контроль над вказаними населеними пунктами Ізюмського району Харківської області військовослужбовці ЗС РФ переконались, що на території населених пунктів проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву волі окупантів, а також, що на території міста та поза його межами не розміщені військові об`єкти та підрозділи Збройних Сил України.
		Маючи контроль над Ізюмською територіальною громадою Харківської області військовослужбовці ЗС РФ переконались, що на території населених пунктів проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву волі окупантів, а також, що на території населених пунктів та поза їх межами не розміщені військові об`єкти та підрозділи Збройних Сил України.
		Реалізуючи політикудержави-агресоращодо широкомасштабнихнападів намісцевих мешканців,які незгодніз діямиокупаційної влади,спрямованими навідокремлення Харківськоїобласті відУкраїни таприєднання їїтериторій доскладу РФ,в порушенняст.ст.3,28,68Конституції України,ст.ст.1,2,3,4,6,27,31,32,33,41,42,43,147Конвенції прозахист цивільногонаселення підчас війнивід 12.08.1949року,ратифікованої УказомПрезидії ВерховноїРади УкраїнськоїРСР «Проратифікацію Женевськихконвенцій від12серпня 1949року прозахист жертввійни» від03.07.1954(далі Конвенція),ст.ст.11,51,75Додаткового протоколуI,упродовж 2022року,перебуваючи натериторії населенихпунктів Ізюмськогорайону,Харківської областіза наказомневстановлених підчас досудовогорозслідування осібз числавійськового командуванняЗС РФ,військовослужбовцем ЗСРФ ОСОБА_7 ,який запопередньою змовоюз іншиминевстановленими уході досудовогорозслідування особамиз числавійськових підрозділівЗС РФ,маючи умиселна порушеннязаконів тазвичаїв війни,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,у форміжорстокого поводженняз цивільнимнаселенням,незаконно,без складаннябудь-якихпроцесуальних документів,здійснював затриманняцивільних осібта проводивобшуки,які супроводжувалисьзастосовуванням фізичного, психологічного насильства, а також погрозами позбавлення життя, чим грубо порушив норми міжнародного гуманітарного права та вищевказаних Конвенцій за наступних обставин. 
		Так, 02.05.2022, приблизно о 22:00-22:30 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в порушення вимог ст.ст. 11, 51, 75 Додаткового протоколу І та ст. ст. 27, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 147 Конвенції, обіймаючи посаду командира взводу, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки, з метою пошуку уявних корегувальників вогню по позиціях ЗС РФ, переслідуючи прямий єдиний умисел, спрямований на незаконне позбавлення волі особи шляхом обмеження її пересування та подальше її незаконне утримання із застосуванням фізичного насильства, віддав наказ невстановленим в ході досудового розслідування особам з числа підлеглих військових ЗС РФ, на незаконне проникнення до житла потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із застосуванням фізичного насильства відносно останнього.
		На виконання злочинного наказу ОСОБА_7 невстановлені під час досудового розслідування військовослужбовці збройних сил РФ у кількості не менше 8 осіб приїхали на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де мешкав ОСОБА_8 .
		Знаходячись біля воріт домоволодіння, військовослужбовці здійснили постріли з автоматичної зброї, внаслідок чого пошкодили механічний замок на них та проникли на територію домоволодіння.
		Почувши звуки пострілів, ОСОБА_8 вийшов військовослужбовцям ЗС РФ на зустріч та, піднявши догори руки, попросив не стріляти в нього та запитав, що їм потрібно від нього.
		ОСОБА_7 відповів, що вони шукають коригувальника вогню та, діючи умисно, з метою завдання особливо болісних фізичних страждань, наніс ОСОБА_8 удар прикладом автомату в область грудної клітини. 
		Отримавши удар прикладом автомату, потерпілий зазначив, що він є звичайним мирним мешканцем, на що ОСОБА_7 , відчуваючи свою власну перевагу, наказав відкрити йому гараж.
		Під час слідування через двір до будівлі гаражу ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою завдання особливо болісних фізичних страждань, повторно наніс ОСОБА_8 удар прикладом автомату по спині із застосуванням такої сили, що пересмикнувся затвор на зброї.
		Коли військовослужбовці ЗС РФ разом з потерпілим наблизились до приміщення гаражу, ОСОБА_7 наказав підлеглим зайти та оглянути його, після чого разом із ОСОБА_8 підійшли до 2 автівок, що стояли всередині. 
		Перебуваючи біля автівок, ОСОБА_7 звернув увагу на відсутність коліс на них, що його дуже розлютило та він знову зі значною силою наніс ОСОБА_8 удар прикладом автомата по спині. 
		Після цього ОСОБА_7 наказав потерпілому відкрити багажник та, не чекаючи будь-яких дій з його боку, з метою здійснення значного психологічного тиску, здійснив один постріл з автомату біля голови ОСОБА_8 та завдав потужного удару прикладом по спині, від якого потерпілий впав на підлогу.
		Розуміючи, що ОСОБА_7 шукає будь-який нікчемний привід для завдання тілесних ушкоджень та фізичних страждань ОСОБА_8 , останній запропонував тому грошові кошти аби його припинили бити та залишили у спокої, на що ОСОБА_7 відповів, що йому це не цікаво і він бажає знайти корегувальника. 
		Після цього ОСОБА_7 віддав наказ підлеглим військовослужбовцям ЗС РФ покинути територію домоволодіння, зазначивши, що вони повернуться наступної доби.
		   Продовжуючи свої незаконні дії, діючи умисно, ОСОБА_7 разом з іншими військовослужбовцем ЗС РФ 03.05.2022, приблизно о 17:00-18:00 приїхали на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де мешкав ОСОБА_8 , та почали бити ногами по калитці.      
		   Зайшовши у двір, ОСОБА_7 , будучи агресивно налаштованим у зв`язку з тим, що ворота опинились зачиненими, діючи умисно, розуміючи, що перед ним знаходиться мирний мешканець, з метою показати свою власну перевагу, приставив до скроні ОСОБА_8 пістолет та його стволом наніс йому удар по голові, після чого наніс ще один удар у щелепу, від яких потерпілий, відчуваючи сильні болісні відчуття та страждання, присів. 
		В наступний момент, коли ОСОБА_8 намагався підвестись із землі, ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою завдання особливих болісних страждань, наніс потерпілому удар взутою ногою в живіт. 
		Відчуваючи сильний біль, з метою припинення свого побиття ОСОБА_8 знову запропонував ОСОБА_7 віддати наявні у нього гроші, на що останній відповів відмовою та зазначив, що тепер його цікавлять власники італійських чи старовинних рушниць. 
		З метою посилення психологічного ефекту своїх незаконних дій та знущань ОСОБА_7 знову приставив до голови ОСОБА_8 пістолет. 
		В цей момент інший військовослужбовець ЗС РФ почав заспокоювати ОСОБА_7 та казати, що якщо він застрелить потерпілого ОСОБА_8 , то користі від цього нікому не буде. 
		Після цього ОСОБА_7 разом з іншим невстановленим під час досудового розслідування військовослужбовцем ЗС РФ провели поверхневий обшук домоволодіння, забрали продукти харчування та залишили його територію.
		Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України  жорстоке поводження з цивільним населенням, інші порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто у порушенні статей 27, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, статей 11, 51, 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 12.08.1949, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
		Судовий розгляд кримінального провадження здійснено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 (in absentia), обвинувачений показань суду не надавав, жодних клопотань та/або заяв від нього на адресу суду не надходило.
		Дане кримінальнепровадження здійснювалосьза обов`язковоюучастю захисника,який бувзабезпечений державоюз Регіональногоцентру знадання безоплатноївторинної правовоїдопомоги уЛуганській таХарківській областях:адвоката ОСОБА_6 (доручення № 027-270008995 від 30.11.2023 року), який був захисником на стадії досудового розслідування,та під час судового розгляду і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Відповідно до ухвали суду від 25 квітня 2024 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст.28, ч. 1ст.438 КК України.
		При цьому повістки про виклик обвинуваченому ОСОБА_7 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимогст.323КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Дзержинського районного суду міста Харкова і в газеті «Урядовий кур`єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак у судові засідання обвинувачений не з`являвся.
		Аналіз наявних у матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, щовінмав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсястаттею 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст.14Міжнародного пактупро громадянськіі політичніправа.Натомість, ОСОБА_7 ,скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Таким чином,суд вважає,що наявніу справідокументи свідчатьпро відмову ОСОБА_7 ,який у свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
		Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого у судовому засіданні не здійснювався.
		Захисник-адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_7 і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у допиті свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя.
		При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_7 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Потерпілий ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомив, що 02 травня 2022 року увечері він перебував у підвалі свого домоволодіння, так як це було єдине місце, де можна біло сховатися від вибухів та стрілянини. Почувши поруч з підвалом постріли, він вийшов назустріч військовим. У його дворі були військові ЗС РФ, вони мали зброю та були одягнені у військову форму РФ. У підвалі також були його дружина, дитина та батько. Всі вийшли з підвалу, їм військові пригрозили зброєю, а потерпілого повели до гаражу, при цьому били та стверджували, що він корегувальник та наводить цілі на розташування ЗС РФ. У гаражі також його били, він падав на землю, направляли на нього зброю, повідомляли, що якщо він не надасть інформацію, вони і його і членів його родини вб`ють. Після того, як з гаражу забрали ящик яблук, продукти харчування та пакунки води, військовослужбовці пішли, попередивши, що повернуться наступного дня, і щоб ОСОБА_8 таки повідомив їм хто здійснює корегування вогню. Наступного дня знову прийшли військовослужбовці до нього додому, та почали з`ясовувати інформацію про наявність зброї у сусідів чи іншої цікавої для них інформації. Після того, як потерпілий не повідомив нічого, йому було нанесено удари по обличчю, від цих ударів він впав на землю. Наступного дня він повіз батька до ОСОБА_9 та певний час був відсутній вдома, а коли повернувся дружина повідомила, що знову приходили військові ЗС РФ, побили її та шукали його, також дружина повідомила, що вони заходили і до сусідів та побили їх. Після вказаних подій потерпілий прибув до військової поліції ОСОБА_10 , повідомив про всі події в його домоволодінні за останні дні, на що йому порекомендували вдома не мешкати, а змінити місце мешкання, також у комендатурі він впізнав по фото ОСОБА_7 , як особу, яка завдавала йому удари та погрожувала вбивством. Також потерпілий повідомив, що від отриманий тілесних пошкоджень він лікувався у лікарні.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно ч. 5ст. 374 КПК Українив разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбаченізакономзаходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановленихзакономособливостей такого провадження.
		Так, згідно положень ст. 297-1КПК Україниспеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень Глави241цьогоКодексуна підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо виділеної категорії злочинів, в тому числі й злочину, передбаченогост. 438 КК України, стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
		Зі змісту ст. 297-4КПК Українивбачається, що за наслідками розгляду клопотання сторони обвинувачення про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя задовольняє таке клопотання, якщо прокурор, слідчий доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Крім того, під час вирішення цього питання слідчий суддя враховує наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.
		Згідност. 281 цього Кодексув разі, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
		Відповідно до положень ч. 8ст. 135 КПК Україниповістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент РФ оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачене міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а саме порушенні ст. 31,32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, за обставин викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними підтверджується сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів:
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 лютого 2023 року, в якому потерпілий ОСОБА_8 вказав, що бачив особу на фото 4 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 4 зображений ОСОБА_7 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей223,228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей104,231 КПК Українита є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 лютого 2023 року, в якому свідок ОСОБА_11 вказала, що бачила особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_7 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;
		Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей223,228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей104,231 КПК Українита є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.
		Протоколом проведення слідчого експерименту від 13 липня 2023 року, в якому зазначені обставини кримінального правопорушення, потерпілий ОСОБА_8 повідомляє та відтворює події, які були у його домоволодінні 02 та 03 травня 2022 року, вказує теми розмов та механізми нанесення йому тілесних ушкоджень;
		Протоколом огляду від 30 травня 2023 року, об`єктом огляду був документ з назвою ( мовою оригіналу) «Объяснение ОСОБА_12 від 07.05.2022». В поясненнях ОСОБА_12 вказав, що його сусідка ОСОБА_11 пропросила його переночувати у неї вдома, тому що її чоловік ОСОБА_8 поїхав в Куп`янск. Вночі 03.05.2022 о 22:30 вони прокинулись, тому що їм почали вибивати двері у підвал військові та почали кричати нецензурною лайкою. Вони повідомили що шукають корегувальника. В поясненнях надано опис військовослужбовців які прийшли до них додому. В поясненнях вказано, що військово службовці два рази вдарили ОСОБА_12 автоматом по спині, ногами по голові, стріляли над головою, наносили удари залізною битою по ногам, погрожували вбивством та шукали ОСОБА_8 .
		В поясненнях ОСОБА_8 вказано, що він прокинувся в 22:30 від трьох пострілів, вийшов с ліхтарем на вулицю та побачив двох військовослужбовців, які проникнули в двір, вони кричали, погрожували вбивством. Один з них був в балаклаві, наставив на нього автомат. ОСОБА_13 відповів, що у нього не має горілки, після цього військовослужбовці наказали відкрити гараж, та винесли з нього продукти та напої. Також погрожували не звертатися до військової поліції;
		Копією пояснень ОСОБА_7 від 06.05.2022, які були вилучені з відділу «военной полиции г. Изюма» в яких вказано, що 25 квітня 2022 року ОСОБА_7 побачив рух транспорту в тиловій стороні військової частини, після чого по цій частині відбувся обстріл. Думаючи, що він самостійно може затримати можливих пособників, направився в район можливого їх розташування. Увійшовши в будинок, він сприймав ОСОБА_8 як пособника та такого, що може вчинити фізичний опір, тому здійснив на нього моральний тиск, пригрозивши розправою. Після того як військовослужбовці провели обшук домоволодіння, вони придбали у ОСОБА_14 фрукти та напої та покинули двір. 02.05.2022 ОСОБА_7 надав наказ доставити гуманітарну допомогу ОСОБА_14 , після чого пішов перевіряти чи доставили її. 03.05.2022 ОСОБА_15 випив приблизно 5 рюмок горілки. Приблизно о 20:00 він побачив двох невстановлених осіб в кущах, після чого запропонував командиру ОБМО 3 МСД підполковнику, до якого він звертався «Комбат», з пропозицією провести перевірку цієї вулиці на предмет наявності можливих пособників, «Комбат» погодився. ОСОБА_7 пішов озброюватись, після чого до нього підішли «Комбат» та не менше чотирьох інших військовослужбовців в балаклавах. В одному з дворів житлового будинку вони побачили двох людей, які вживали наркотики, вони повідомили, що ОСОБА_14 , який проживає в АДРЕСА_3 , є корегувальником. ОСОБА_7 наказав рядовому ОСОБА_16 , позивний « ОСОБА_16 », у складі групи озброєних військових прибути за адресою, за якою проживає ОСОБА_14 . Зброю вони ні до кого не застосовували. Через 15 хвилин прибув ОСОБА_17 з кількома військовослужбовцями 252 МСП, закрили очі двом цивільним. ОСОБА_7 вказав, що ніяких наказів не надавав, чув бесіду військовослужбовців з ОСОБА_18 на підвищених тонах та глухі удари, бачив як ОСОБА_18 пересувався попереду кількох військовослужбовців, які вели його в гараж. Після чого ОСОБА_7 підійшов до дитячого столу та забрав залізну биту для самооборони;
		Копією пояснень ОСОБА_19 від 06 травня 2022 року, які були вилучені з відділу «военной полиции г. Изюма», в яких вказано, зокрема, що після вживання спиртних напоїв ОСОБА_7 втрачав над собою контроль та починав шукати диверсантів, нацистів, та підозрював усіх місцевих жителів, вчиняв рейди, коли разом з підлеглими йшов та забирав продукти харчування та спиртні напої. Також ОСОБА_19 повідомив, що ОСОБА_7 звертався до медичної частини 03 травня 2022 року з приводу переламу руки та йому було накладено гіпс;
		Копією пояснень ОСОБА_20 від 06 травня 202 року, які були вилучені з відділу «военной полиции г. Изюма» в яких вказано що ОСОБА_7 стріляв з автомату АК 74 по воротам у домоволодіння місцевого жителя. Також вказано, що під дією спиртних напоїв ОСОБА_7 починає безпідставно шукати диверсантів та нацистів, також часто проводив подібні обшуки раніше;
		Копією пояснень ОСОБА_21 від 06 травня 2022 року які були вилучені з відділу «военной полиции г. Изюма», де він зазначає, що він з 24 лютого 2022 року виконує на території України спеціальні завдання в межах проведення спеціальної військової операції. Повідомляє також, що протягом трьох останніх тижнів його частина займає місце в АДРЕСА_3 . Зазначає, що він знайомий з прапорщиком ОСОБА_7 , проте не приймав участь в заходах, які він проводив, також він не знайомий з ОСОБА_8 та не знає де той мешкає;
		Копією відомостей на ОСОБА_7 з СПО СК: АС «Российский паспорт» відповідно до якого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має паспорт громадянина Російської Федерації серія НОМЕР_2 , строк дії до 09.05.2032, свідоцтво про народження серія ІІІ-СИ № НОМЕР_3 .
		Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинуваченого ОСОБА_7 та повідомлення останнього про здійснення стосовно них процесуальних дій та забезпечення останніх правом на захист.
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяги з ЄРДР, постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що як стороною обвинувачення під час досудового провадження кримінального провадження так і судом під час судового провадження здійснено всі можливі, передбаченізакономзаходи щодо дотримання права підозрюваного/обвинуваченого на захист та на доступ до правосуддя, та вважає, що наявні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 - військовослужбовець ЗС РФ - держави-агресора, знав та/або повиннен був знати про кримінальне переслідування, про підозру та про розгляд обвинувального акта щодо них за ч. 1ст. 438 КК України, водночас він тривалий час переховується від слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності на території РФ - держави-агресора, у зв`язку з чим й був оголошений у розшук, також й міждержавний і міжнародний, а тому суд приходить до висновку, що наявні достатні підстави вважати, що за час заочного кримінального провадження обвинувачений міг довідатись про кримінальне провадження проти нього та належним чином реалізувати свої процесуальні права та обов`язки підозрюваного/обвинуваченого, також постати перед судом, однак він не змінив свою процесуальну поведінку, що суд розцінює як мовчазну відмову від права бути присутнім, оскільки право бути присутнім на суді над самим собою не є абсолютним.
		За таких обставин суд вважає, що здійснення кримінального провадження в повній мірі відповідає принципам національного законодавства, а також міжнародного, в тому числі й принципам, визначених ч. 4 ст. 75 Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) (далі - Додатковий протокол І), а також положенням ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 10 Загальної декларації прав людини.
		Крім того, в ході судового провадження було досліджено та ретельно перевірено докази, зібрані в ході досудового розслідування, а також інші документи, зафіксовані у відповідній процесуальній формі, що слугували підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань .
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що 02 травня 2022 року вона разом з чоловіком ОСОБА_8 , сином, батьком чоловіка та мамою перебувала у підвалі у домоволодінні по АДРЕСА_3 . В цей час на території двору почулися вистріли. ОСОБА_8 вискочив з підвалу та побіг з`ясовувати, що відбувається. Свідок чула та бачила крики та сварку між своїм чоловіком ОСОБА_8 та військовими ЗС РФ. Військових вона нарахували вісім чоловіків. Вона чітко розуміла, що це військові РФ, вони зверталися російською мовою, мали військовий одяг з прапорами РФ, мали при собі зброю. Військові почали кричати, вимагати вказати корегувальників вогню, а потім сказали, що її чоловік коригувальник. Почали бити ОСОБА_8 , наносили йому удари прикладами зброї, потім повели його до гаражу, там вони продовжували бити чоловіка, свідок чула як він кричав від болю, далі військові забрали з гаражу воду та фрукти, які виносили з домоволодіння та розкидали вулицею. Все це відбувалося близько години, потім пішли. Свідок повідомила про наступний прихід військових, що 03 травня 2022 року також прийшли військові ЗС РФ, вибили двері, кричали, заходили у підвал, забирали документи. Знайшли батьківську куртку, яка мала зелене забарвлення, та вважали її військовим одягом, з цього приводу почали погрожувати, стріляти. Свідок зазначила, що вона впала на коліни та почала благати не вбивати її та сина. Наступного дня чоловік звернувся до воєнної поліції в м. Ізюм і йому порадили змінити місце мешкання, що вони і зробили і певний час не поверталися до свого домоволодіння.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 повідомив, що він є товаришем ОСОБА_8 та знає про ці події, так як він повідомляв ОСОБА_8 , про те, що коли той був відсутній вдома, до домоволодіння приходили військові та влаштовували дебош. Після цього ОСОБА_23 поїхав одразу додому. Потім ОСОБА_8 повідомив йому, що дійсно приходили неодноразово військові ЗС РФ, били його. Свідок бачив побої на обличчі та інших частинах тіла потерпілого.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_24 повідомила, що в один з днів у травні 2022 року вона прийшла до домоволодіння, де мешкали ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_11 , з якою вона приятелювала. Свідок зазначила, що ОСОБА_25 - дружина ОСОБА_8 була в стресі, заплакана, повідомила, що до них приходили російські військові, стріляли, били ОСОБА_23 , вона була знервована, просила поради, також повідомила, що її били та тягали за волосся.
		Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючисьзаконом, оцінивши показання свідків, а також досліджені письмові документи з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку та, враховуючи специфіку спеціального судового провадження (in absentia), зберігаючи неупередженість та безсторонність, надавши особливого значення дотриманню прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, що здійснювалося за його відсутності, забезпечивши дотримання високих стандартів судового розгляду відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Додаткового протоколу І та ст. 6 ЄКПЛ, застосувавши належну правову процедуру в контексті приписівст. 2 КПК Україниз дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключнозаконом, приходить до наступного висновку.
		Статтею 438 КК Україникриміналізовано певні склади воєнних злочинів в Україні та встановлено кримінальну відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права.
		Так, окремими складами злочину, передбаченого ч. 1ст. 438 КК України, є «жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням», «вигнання цивільного населення для примусових робіт», «розграбування національних цінностей на окупованій території», бланкетними - «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом» та «інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України», а також «віддання наказу про вчинення таких дій», елементи складу цих воєнних злочинів на рівні національного законодавства чітко не визначено, водночас визначено та встановлено відповідно до міжнародного кримінального права.
		Тобто, воєнні злочини - це: (1) певна категорія діянь, заборонених міжнародним гуманітарним правом (діяння, що лежать в основі злочину); (2) які відбуваються в контексті збройного конфлікту, який є міжнародним або неміжнародним за своїм характером (контекстуальний елемент).
		Наявність збройного конфлікту та зв`язок між конфліктом і діянням, що лежить в основі злочину, є спільними складовими для кожного воєнного злочину: цей аспект відрізняє воєнні злочини від відповідних звичайних (загально кримінальних) правопорушень.
		Водночас, відповідно дост. 8 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України»(далі - Закон №1906-IV) згода України на обов`язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.
		Статтею 9 Закону №1906-IVпередбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід`ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Ратифікації підлягають міжнародні договори України: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) що стосуються прав, свобод та обов`язків людини і громадянина; в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об`єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об`єктів права державної власності України; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.
		При цьому, відповідно дост. 6 Закону України №1543-XII від 12.09.1991 «Про правонаступництво України»Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Указом Президії Верховної Ради УРСР від 03.07.1954 ратифіковано чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949, серед яких Женевські конвенції I-III в основному стосуються поводження з загиблими солдатами в різних сценаріях: конфлікт на полі бою (Женевська конвенція I), конфлікт на морі (Женевська конвенція II) і військовополонені (Женевська конвенція III), Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Женевська конвенція IV 1949) стосується захисту цивільного населення під час війни, які набрали чинності для України 03.01.1955.
		Вказані Женевські конвенції І-IV майже виключно стосуються війни між державами, при цьому містять ідентичні положення ст. 3, що застосовуються до неміжнародних збройних конфліктів, захищаючи осіб, які не беруть активної участі у бойових діях, від будь-якого насильства над життям або особистістю захоплення заручників, посягань на гідність, свавільного винесення смертного вироку і відмови в догляді.
		Відповідно до ст. 1 Женевської конвенції IV 1949 країни, які її ратифікували, зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		Учасником вказаних конвенції є і РФ.
		Низку порушень законів та звичаїв війни передбачено додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12.08.1949, серед яких Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977 (ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР №7960-XI від 18.08.1989, який набув чинності для України 25.07.1990).
		Відповідно до ст. 3 Женевської конвенції IV 1949 у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Женевської конвенції IV 1949 особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ст. 6 Женевської конвенції IV 1949 ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у ст. 2 цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових вій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Згідно зі ст. 147 Женевської конвенції IV 1949 серйозними порушеннями Конвенції становлять порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`я, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Прокурором пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правилаконвенцій, додатковихпротоколів доконвенційабо норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченогост. 438 КК України.
		За диспозицією частини 1ст. 438 КК Українизаконодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2)або цивільним населенням,2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5)інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
		Отже, стосовно обвинуваченого має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.
		ОСОБА_7 обвинувачується в порушенні норм міжнародного права.
		Згідно першого абзацу ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Згідно ст. 31 Конвенції жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		Згідно ст. 32 Конвенції високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Згідно першого абзацу ст. 55 Конвенції окупаційна держава зобов`язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо.
		Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».
		Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:
		грубе порушення норм договірного права (конвенцій й протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП);
		такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;
		такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.
		МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов`язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.
		Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
		Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевськихконвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.
		Спільна ст. 2 для Женевськихконвенцій 1949 рокупередбачає, щоКонвенціязастосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
		Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.
		Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім, тим, що насправді відбувається.
		У суду немає сумнівів у розумінні обвинуваченим ОСОБА_7 факту незаконного перетину державного кордону України, участь у військовій агресії проти України, з оглдяу на наявність показання свідків, потерпілого, що обвинувачений перебував у військовій формі, зі зброєю та наданих письмових доказів перебування обвинуваченого у складі збройних сил РФ.
		Положеннями Конвенціїпро захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		Будьяких доказів того, що потерпілий ОСОБА_8 брав в активній чи пасивній формі участь в бойових діях, належав до складу збройних сил України, або склав зброю, учасниками судового провадження не надано, а тому суд вважає поза розумним сумнівом перебування потерпілого ОСОБА_8 в статусі захищеної особи у складі цивільного населення.
		Показання потерпілого ОСОБА_8 суд вважає послідовними та логічними, суттєвих відмінностей його показань від наведеного обвинувачення не встановлено, фактично його показання є єдиним прямим джерелом доказів, а тому мають бути детально проаналізовані.
		Так, потерпілий визначає два періоду часу, в які він зазнав жорстокого, образливого та принизливого поводження з ним, залякування, нанесення тілесних ушкоджень, погрози з боку військових російської федераціїце 02.05.2022,03.05.2022.
		Не має сумнівів що нанесення тілесних шкоджуень, побиття зброєю, наставлення зброї до обличчя, удари по голові, погрози вбити його та членів його родини становить сильну фізичну та моральну біль із умислом на залякування, з`ясування інформації про корегування цілей влучання та наявність зброї. Так само і наявність озброєних військових іншої держави, нанесення ударів зброєю в область спини, грудей, обличчя, голови, живота потерпілого свідчить про неможливість потерпілого протистояти вказаним діям військових ЗС РФ без реальної загрози для його життя.
		Даючи оцінку діям обвинуваченого  ОСОБА_7 , суд приходить до висновку, що за результатами судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ та здійснюючи військові заходи із зайняття ЗС РФ (окупації) території України безпосередньо в м. Ізюм Харківської області, будучи обізнаним про наявність міжнародного збройного конфлікту, маючи при собі автоматичну зброєю, під час здійснення окупації та здійснення контролю над українським містом Ізюм Харківської області, зайнявши та здійснюючи контроль території цього міста, 02 травня, 03 травня 2022 року на тимчасово окупованій РФ території українського міста Ізюм Харківської області з метою виявлення громадян, нелояльних до окупації, придушення спротиву, з мотивів національної нетерпимості, навіяної впевненості безкарності, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, інші порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто у порушенні статей 27, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, статей 11, 51, 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 12.08.1949, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
		А тому, суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченими, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченими. Суд, дотримуючись вимогст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Обставин, які згідно статті 66 КК Українии пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.
		Обставиною, яка згідно статті 67КК України ОСОБА_7 обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.
		Судом при призначенні покарання враховуються вимоги статті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Обираючиобвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідност.12КК України віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства; дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі, передбаченому санкцією ч. 2 ст.28, ч. 1ст.438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_7 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
		Крім цього, положенняст. 373 КПК Українине зобов`язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
		Відповідно до положень ст.ст.55,56,61,128КПК України фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, вправі пред`явити до обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом у кримінальному провадженні.
		Відповідно до ч. 1ст. 129 КПК Україниухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Потерпілий ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про стягнення суми моральної шкоди, завданої йому вказаним кримінальним павопрушенням. В обгрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди вказав, що злочинними діями обвинуваченого моральному здоров`ю потерпілого внаслідок негативних емоцій та психічних переживань було спричинено значної шкоди. Мотивуючи позов в частині стягнення матеріальної шкоди, потерпілий посилається на перенесення страждань, змушені зміни у її житті, порушення нормального способу життя.
		Згідно з ч. 1ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
		Відповідно до ч.1ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно дост. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Згідно із п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
		Суд дійшов висновку про наявність причинного зв`язку між винними діями обвинуваченого і негативними наслідками, що настали для потерпілого, а тому потерпілий зазнав моральних страждань.
		Ураховуючи ступінь вини обвинуваченого, характер та обсяг завданої шкоди, а також те, що потерпілий втратив здоров`я, зазнав істотних негативних змін в особистому житті, переніс страждання та стреси, пов`язані з погрозою вбивства його та членів його родини, продовжує нести ці душевні страждання, потерпілий докладає додаткових зусиль для захисту своїх прав і відновлення звичайного способу життя, а також вимоги розумності і справедливості, суд дійшов висновку про задоволення в повному обсязі цивільного позову про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 гривень.
		За таких обставин, враховуючи обсяг душевних страждань потерпілого, погіршення його стану здоров`я після трагічних подій внаслідок злочинних дій обвинуваченого, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної заяви в частині стягнення моральної шкоди в розмірі одного мільйона гривень в повному обсязі. Зазначений розмір відшкодування моральних збитків відповідатиме критеріям розумності і справедливості.
		   Судові витрати, речові докази у справі відсутні.
		   Суд, керуючись ст. ст.94,135,139,297-1,297-5,323,368,370,374,615 КПК України,суд,-
		                                   
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_7  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років.
		Запобіжний захід ОСОБА_7 , обраний на стадії досудового розслідування, у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
		Строк відбування покарання ОСОБА_7  відраховувати з моменту його фактичного затримання.
		Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Воронезької області, документованого паспортом Російської Федерації серії 2014 № 809868, виданого 05 листопада 2014 року ОУФМС Кантемирівського району, Воронізької області на користь ОСОБА_8 суму моральної шкоди, завданої йому кримінальним правопрушенням у сумі 1000000 (один мільйон) гривень. 
		Речові докази відсутні.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.
		Копію вироку вручити прокурору та захиснику обвинуваченого, якому вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Інформацію про ухвалений вирок опублікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Дзержинського районного суду міста Харкова.
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_26 ШТИХ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...